Сьогодні в моєму календарі - попри складну ніч - День - плисти хвилями літа

Якщо немає можливості бути біля моря чи великої води, це не відміняє хвиль. Хвиль, на яких ми можемо гойдатись, якими можна милуватись, які можуть розчиняти в собі тугу, тривогу, напруження.

Хвилі трав та вітру, хвилі ароматів, хвилі пелюсток, хвилі літніх теплих думок, в яких може бути так багато надії.

Це схоже на танок, який ми спостерігаємо, до якого можемо доєднатись подумки чи насправді, повторюючи рухи цих хвиль.

Хвилі літа - нехай не зовсім такі, про які ми могли мріяти для себе.
Нехай цього літа у кожного з нас знайдеться своя хвиля.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» весела, але глибока за впливом #практика. Ми «полоскатимемо горло».

Імітація полоскання горла активує блукаючий нерв, який пов’язаний із парасимпатичною нервовою системою

Коли ми видаємо гортанне "г-р-р" або імітуємо полоскання, м’язи глотки та гортані скорочуються, створюючи м’яку вібрацію. Це стимулює чутливі рецептори блукаючого нерва, які передають сигнал у мозок і активують парасимпатичну реакцію.

Блукаючий нерв також контролює ковтання. Коли ми імітуємо полоскання горла, відбувається активація  м’язів, пов’язаних із ковтанням. Це посилює ефект.

А ще наше дихання стає глибшим та повільнішим. і ми розслаблюємо не тільки м’язи горла, а й щелепи - це важливо, бо напруженість у цій зоні часто пов’язана зі стресом.

Ця проста вправа - для дорослих та дітей, коли нам потрібно заспокоїтись, коли відчуваємо тривогу, напруження, "ком у горлі" чи стримуємо емоції.

Відновлення ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Це так дивно сьогодні відчувалося.
Я почала створювати матеріали до нового навчального року.

День холодний, майже осінній. У саду, уявіть, траву вкриває жовте й червоне листя. І тема підготовки до школи вже ніби на часі…
І саме це нагадало мені, що цього дивного літа саме літо майже не відчулося.

Написала матеріали про школу, трохи посумувала і сіла думати, що ж зробити, щоб літо все-таки відчулося й запам'яталося.

Коли в мене зараз видається хвилинка, я сплітаю віночки та букети з лаванди. Уявляю, як даруватиму їх на різних подіях.

Думаю про щедрість саду. Для мене це одна з найважливіших ознак літа. Що б не відбувалося - літо щедре. На сонце, хоч його цього року було не так багато. На надію.

Я майже не встигала займатися садом цього року. Але вишні, порічки, аґрус, жимолость, яблука, лаванда, троянди - усе це так безумовно щедро дарувало себе. Я потроху збирала врожай і щоразу дякувала їм.

І зрозуміла, що в мене майже немає літніх фото…. Мабуть, справа не в тому, що суб’єктивно літа майже й не було. Воно було. Живе, справжнє. Просто я через постійні турботи не встигла в ньому побути.

Але у нас же ще є час. Встигнути створити літні спогади. Як запаси на зиму.

Як ви зберігаєте літо?

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День знаходження перлини.

Кожен і кожна з нас щодня пірнає на власну глибину - спокою, сили, відчуттів, близькості. І на кожного і кожну з нас очікує своя перлина. Щось неочікуване і дуже красиве.

Щось, що, можливо, утворилося з непростого досвіду. Але завдяки нашим зусиллям, нашій турботі, чи увазі, чи терпінню і часу – стало коштовним.

Щодня ми зустрічаємо так багато людей, думок, досвіду - іноді виринаємо на поверхню з мулом та водоростями. Іноді - просто не помічаємо перлину, що нам зустрілася. .

Сьогодні день, коли нам відкривається цей дар.

Що сьогодні стане нашою перлиною?

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії "млинець - молодець".

Смачна та корисна. :-)
Опис сьогодні не даю, можна пошукати у нас в групі.

Практика для дорослих та дітей. До речі, я намагаюсь такими рятуватись і від мігрені. І ось зараз робила, щоб зосередитись перед роботою.
❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні ми говорили про пастку упередженості. Мені здається, це одна з найнеприємніших пасток нашого мозку. Бо вона впливає на стосунки з іншими і сприйняття інших.

Коли в нас уже сформувалося ставлення до людини, ми починаємо дивитися не стільки на неї, скільки на власне уявлення про неї.

Якщо колись вирішили, що людина хороша - помічаємо її добрі вчинки й легше пробачаємо помилки. Якщо одного разу вирішили, що вона недобра, мозок сам починає збирати докази саме цієї версії.

Те, що підтверджує нашу думку, ми помічаємо швидше й запам'ятовуємо краще. А те, що їй суперечить, можемо не помітити або пояснити собі, що це випадковість.

Це явище називають підтверджувальним упередженням. Воно не означає, що це ми такі поганки чи несправедливі. Просто мозок на всьому заощаджує енергію. Він створює свої «карти» людей і світу, щоб не витрачати ресурс.

Саме тому будь-яку неоднозначну поведінку людей ми можемо пояснювати саме так, як пояснювали її колись. Якщо людина в нашому сприйнятті визначена, як агресивна, то її гучний голос стане доказом агресії. Якщо вона мовчить - це теж може здатися проявом агресії.
Ми перестаємо бачити людину справжню, лише підтверджуємо те, що колись про неї вирішили.

Є ще один феномен зі смішною назвою - ефект німбу та ефект рогів. Наш мозок постійно будує прогнози. Це допомагає швидко орієнтуватися у світі. Якщо перше враження від людини позитивне, ми схильні приписувати їй і інші позитивні якості. Якщо негативне - навпаки.

Тобто одна характеристика стає фільтром для решти.

Саме тому привабливих людей часто вважають добрішими й компетентнішими, а людині, яка одного разу нас розчарувала, легше приписати взагалі нові й нові недоліки.

Наш мозок оновлює знання та моделі лише тоді, коли помилка прогнозу дуже, критично велика

Ми буквально не просто бачимо кожну людину - ми бачимо свої очікування щодо неї.

Коли ми перестаємо бачити людину живою, такою, що змінюється, ми ніби не даємо їй місця і права на зміни поруч із нами. Наші очікування впливають на слова, інтонації, довіру, дистанцію. І людина нерідко починає відповідати саме на них.
У мене так було зі знайомою – поруч із нею я постійно робила щось дивне, «не моє». Потім я пояснила собі, що я настільки їй не подобаюсь, що постійно відчуваю цю неприродність поруч з нею, і це впливає на мене, змінює мою поведінку.

Можливо, одна з найбільших щедростей у стосунках - для інших та себе - дозволити собі сумніватись. І дозволити іншим змінюватись і бути собою.

Можливо, саме зараз поруч з нами знайома нам людина, але без упередженості - ми зможемо її побачити іншою.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки та захищеності всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі - попри складну ніч - День доростання.

Ми не завжди відчуваємо співрозмірність. Досвіду, відчуттів, знань, сили.

Можемо почуватися відокремленими і часто самотніми, коли не можемо розділити з кимось те, що відчуваємо та бачимо. У що віримо.

Сьогодні день доростання одне до одного.
День, коли нам легко і цікаво бути поруч. Коли ми не порівнюємо, не змагаємося і не очікуємо, що хтось буде схожим на нас, а розділяємо і створюємо для всіх спільний простір – і доростаємо одне до одного.

Доростати – не означає, що хтось кращий, чи мудріший, чи розумніший, чи глибший - ми доростаємо до можливості БУТИ поруч. Бачити і залишатися в контакті навіть тоді, коли ми різні.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" сонна та втомлена #практика. Щоб зняти напругу із зони скронь.

Докладного допису сьогодні не даю.

Відновлення нам та сил ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Мене запитали: «А що робити, якщо і я, і дитина дуже чутливі до критики та знецінення? Я вчу її не звертати уваги на слова інших».

Ми часто говоримо дітям: «Не звертай уваги», ніби це навичка, яку можна просто ввімкнути.

Але якщо наш мозок сприймає відторгнення чи знецінення майже так само болісно, як і фізичний біль, то сказати «не звертай уваги» - це майже як сказати людині, яка щойно сильно забила коліно і в якої тече кров: «Не відчувай болю».

Мені здається, питання не в тому, як узагалі не реагувати, а в тому, як не дозволити чужим словам настільки керувати нашим станом і впливати на наше ставлення до себе.

Є люди, нервова система яких більш чутлива до соціальної оцінки. Це пов'язано і з темпераментом, і з життєвим досвідом, і з загальною чутливістю. Якщо в житті було багато небезпеки, відторгнення чи знецінення, мозок може швидше зчитувати навіть незначні сигнали як загрозу.

Ми можемо поступово навчатися помічати, що слова інших часто більше говорять про них самих, ніж про нас. Але коли ми дуже чутливі, усередині може звучати інше запитання: «А раптом це правда?»

Мені дуже подобається думка психологині Крістін Нефф, яка багато пише про самоспівчуття. Ми не можемо заборонити собі відчути біль. Але можемо не додавати до нього другий шар страждання - самозвинувачення, нескінченне прокручування ситуації чи спроби будь-що переконати інших.

Ми навряд чи можемо повністю ігнорувати слова інших. Але можемо поступово вчитися не дозволяти їм переповнювати нас і не вірити автоматично всьому образливому, що нам говорять.

Я б пропонувала почати з того, щоб визнати свої почуття. Інколи слова людей справді ранять. Нам буває боляче. Мені точно буває.

Для себе я створила антидот. Я запитую себе: чи є ця людина для мене авторитетом? Чи знає вона мене добре? Чи є у неї взагалі право «визначати» мене?

Я б дуже хотіла, щоб ми навчили дітей не ігнорувати, не знецінювати інших чи себе, а спостерігати й усвідомлювати: що зі сказаного справді варте нашої уваги - іноді до слів інших дійсно варто прислухатися.
А чому точно не варто дозволяти проростати всередині себе.

Тобто ми не заперечуємо біль. Ми навчаємося обирати, кому і наскільки готові віддати право впливати на нас.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День насичення сонцем.

Сьогодні особливий день - коли ми можемо підставити обличчя сонцю на кілька хвилин і попросити його наповнити нас своїм сяйвом.

Простягти долоні і дати можливість сонцю торкнутися їх променями - ніби погладити своїм теплом, відчути, як сонячне світло наповнює все тіло, розчиняючи в собі все те, що варто відпустити чи розчинити.

Як освітлює всі думки і перетворює тривоги та те, що зараз складно, на сонячні зайчики, які починають виблискувати у нас в очах.

Сьогодні кожен і кожна з нас - особливе сонечко. І кожен і кожна з нас може стати для когось сонцем.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" нова #практика від нас з Моменталом, Юнісеф та Ти Як.

Подивіться, яка красива. І корисна ❤️

@stijkist Світлана Ройз

День, коли спочатку їдеш в лікарню з дитиною. Коли вже приїхала, розумієш, що вказала в таксі неправильну адресу, маєш бути в іншому філіалі. Кажеш собі: "ну тупенька, але ж ти не спала майже добу". Радієш, що себе хоч не з’їдаєш. Встигаємо до лікаря.

Тільки приїхала додому, потрібно їхати в лікарню з твариною. В машині від втоми відключилась.

Подруга питає: як ти? Відповідаю: п-ць. Але я норм.

І це, напевно, найчесніший опис нашого спільного стану: «Позаплановий триндець. Але норм»

Доброї безпечної ночі. І вихідних. Дякую за тиждень разом. До понеділка. Нехай все буде без сюрпризів. ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі – День у стилі танго

Є дні, коли життя нас веде. Є дні, коли ведемо ми. А є дні, коли все тримається на тому, щоб змогти відчути ритм іншого чи ритм самого дня.

В кожному танці, як і у нашому житті, є те, що можна передбачити: за кроком правою ногою йде крок лівою. Саме ця повторюваність створює відчуття опори.

Коли життя змінює музику, напрямок руху чи ритм, ми все ж можемо не втратити себе.

За кроком правою слідує крок лівою. Так ми і танцюємо - разом з життям та тими, хто поруч.

Хто поруч із нами танцює життя?

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - дві дуже-дуже прості практики, які можуть допомогти легше переносити спеку.

1. Відкриті долоні Розверніть долоні вперед або догори, трохи відведіть руки від тіла.
Коли нам спекотно чи ми напружені, ми часто несвідомо стискаємо кулаки, підтягуємо плечі й притискаємо руки до корпусу. Така поза є частиною нашого захисту.
Відкриті долоні та розслаблені плечі допомагають зменшити м'язове напруження. Це допомагає організму ефективніше віддавати тепло, а спеку відчувається менш виснажливою.

2. Легке «струшування» М'яко потрясіть кистями, потім передпліччями, плечима. Для тварин це природний спосіб завершення реакції стресу. Для людини це також може бути способом «скинути» надлишкове напруження.

Під час стресу м'язи постійно залишаються напруженими й витрачають більше енергії, а це означає й більше вироблення тепла.

Коли ми їх розслабляємо, тілу стає легше. Крім того, легке струшування допомагає зменшити активацію симпатичної нервової системи - тієї самої, що прискорює серцебиття, посилює напруження й може робити відчуття спеки ще сильнішим.

Нехай сьогодні буде трохи більше прохолоди - і зовнішньої, і внутрішньої ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні ми говорили про культуру «ненав'язливої турботи». Про те, що стало все складніше проявляти свою турботу і не порушити кордони іншого.

Я вже не уявляю, що можу комусь зателефонувати без попередження. Про похід у гості взагалі мовчу.

Іноді я пишу людям: «Обіймаю. Я без приводу. Просто про тебе подумала».

Сьогодні майже кожен із таких проявів проходить внутрішню перевірку: а я зараз не порушую кордони? А раптом людина взагалі не хоче спілкуватися? А раптом це буде нав'язливо?
І це в нашому такому дивному світі народжує певний парадокс.

Чим більше ми вчимося поважати кордони, тим більше ризикуємо залишитися наодинці зі своєю самотністю. І залишити іншу людину наодинці з її самотністю.

Турбота - одна з найважливих потреб. Не лише її отримувати, а й проявляти. А зворотним боком страху порушити кордони може бути страх взагалі зробити крок до іншого. А ще - позбавити іншу людину досвіду і відчуття - бути важливою для когось.

Сьогодні я думала про те, що повага - це простір стосунків, у якому людина може не відповісти. Або відповісти тоді, коли матиме сили, настрій і час. Може сказати: «Дякую». «Не зараз». «Ні».

І я зможу це прийняти з тією самою повагою і турботою, з якої взагалі пишу людині.

Коли я йду до іншого, я можу встигнути запитати себе: яка в мене самої зараз потреба? Мені дуже потрібна відповідь? Чи мені просто хочеться сказати людині: «Як ти? Обіймаю. Я пам'ятаю про тебе». Бо іноді лише на це в мене зараз є сили.

Я все менше можу бути на зв'язку. Але є так багато людей, яким мені хотілося б написати без приводу: Я пам'ятаю про тебе. Ти для мене важлива - важливий

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День внутрішнього саду.

У кожного й кожної з нас є свій сад.
У ньому ростуть довіра, надія, цікавість, любов, сміливість, спогади, мрії. Є й бур’яни - тривога, виснаження, образи.

Іноді цей сад квітне, а іноді потребує турботи.

Сьогодні можна на кілька хвилин заплющити очі й пройтися стежками свого внутрішнього саду.

Помітити, що зараз розквітає. Що потребує води. Що вже час обрізати, бо більше не приносить плодів. А що хочеться посадити вперше.

Ми не можемо наказати квітам розквітнути швидше. Але можемо поливати те, що хочемо виростити.

Нашій нервовій системі важливо знати, що всередині нас є місце, де можна перепочити, побути із собою, відновитися й відчути опору.

Нехай сьогодні у нашому внутрішньому саду буде затишно.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - ще одна #практика, яка може допомогти легше переносити спеку. У мене на термометрі на сонці зараз 50 градусів.

Самоохолодження через ділянки, де великі судини розташовані близько до поверхні шкіри.

Прикладіть прохолодні долоні або прохолодний компрес, чи загорнутий у тканину лід до бокових поверхонь шиї, пахвових ділянок або внутрішньої поверхні ліктів. З дітьми ми дмухаємо на ці частини.
Це водночас стає і практикою заспокоєння.

Чому це працює: Через ці ділянки проходять великі кровоносні судини. Коли вони охолоджуються, кров переносить це тепло від поверхні тіла, допомагаючи організму трохи ефективніше віддавати надлишок тепла.

Якщо ваші долоні прохолодні, їх теж можна використати. Якщо ж вони теплі, фізичного охолодження майже не буде, але дотик усе одно може заспокоїти нервову систему, а це часто допомагає легше переносити спеку.

Відновлення нам і прохолоди ❤️
@stijkist Світлана Ройз

За вікном готується злива. Дуже сильний вітер здуває сорок. А вони наче спеціально вилітають і летять проти вітру. У мене навіть була версія, що так вони тренують крила.

Я вирішила почитати про поведінку сорок. І виявилося, що я олюднила їхні мотиви.

Летіти проти вітру іноді легше й безпечніше. Як і літак під час посадки, птах, коли летить проти сильного вітру, має кращий контроль над швидкістю та маневреністю.
Він може «зависати» на місці, так він точніше змінює та коригує напрямок. Саме це я зараз спостерігала за вікном.

Летіти ж за вітром у шквальний вітер буває навіть небезпечніше: вітер може різко прискорити або збити з курсу.

А сороки - дуже вправні льотчики. Вони чудово використовують повітряні потоки й майстерно маневрують навіть у сильний вітер.
Те, що нам здається боротьбою зі стихією, для них може бути цілком контрольованим польотом, пташиною рутиною.

Нехай усі вітри будуть нам по крилах.

Поки я писала цей текст, пройшов дощ і зараз там, де були сороки - така краса

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️