Як ви всі? Сьогодні складна ніч

Сьогодні в моєму календарі - День порад дерев.

Коли ми дорослішаємо, просити й приймати поради стає дедалі складніше.

Але варто стати під деревом, підняти голову й подивитися крізь його крону в небо - і з'являється відчуття, ніби торкаєшся чогось дуже давнього й дуже мудрого. Сили, що пам'ятає значно більше за нас. Сили, яка ближча до самого життя.

Знайдіть сьогодні своє велике дерево.
Можливо, якщо подумки поставити запитання самим собі, саме під ним на нас чекає важлива відповідь.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" - #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії.

Сьогодні лише нагадаю, що подібні вправи - енергетизатори для мозку. Ми робимо їх, коли потрібно підживлення, не перед відпочинком.

Вони прекрасно працюють, коли потрібно стабілізувати стан, зосередитись, переключитись з теми на тему.

Удачі! ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні після прогулянки мила лапки песику, а кінологиня спостерігала за моїми діями.
Каже: Ну звісно, він забирає лапку. Ви ж торкаєтесь там, де йому лоскотно.

А я ж начиталася всієї можливої інформації: де, як і чим мити лапки. Але в жодному джерелі не йшлося про те, що песику може бути лоскотно.

У багатьох собак є ділянки на лапах, особливо між пальцями, на подушечках і ближче до зап'ястка, які дуже чутливі. Це може викликати автоматичний рефлекс - песик забирає лапу. І я зрозуміла, що в нашого одна лапка чутливіша за інші.

Я дуже ціную спостереження людей, які передають не лише теоретичні знання, а й практичний досвід. Які вчать не тільки того, що робити, а й спостережливості та чутливості.

Бо за інструкціями й протоколами можна правильно зчитати сигнал, але невірно його відкалібрувати. Можна не помітити самого досвіду того, з ким взаємодіємо.

Ми можемо прочитати десятки книжок про те, як правильно підтримувати дитину, партнера, друга чи клієнта. Але найважливіше питання іноді звучить не: «Що?», а: «Як саме в як саме зараз це відчуває інший?»

Бо можна все робити дуже щиро й правильно, але торкатися саме того місця, де саме цьому конкретному Іншому лоскотно.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика, в якій ми залучаємо виличні, щічні м'язи, круговий м'яз рота.

Ця проста вправа водночас і для нашого розслаблення, і для підтримування тонусу м'язів, що формують овал обличчя.

Відновлення нам ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні говорили про зловтіху. Визнати, що ми іноді зловтішаємося, може потребувати сміливості. Хоча це ж дуже природна реакція.

Цікаво, що у неї є кілька механізмів і задач.

Наприклад, я зловтішаюся, коли бачу прильоти по складах росіян. У цьому випадку зловтіха - наче повернення справедливості, сатисфакція.

Якщо хтось поводився з нами некоректно чи несправедливо, а ми не отримали компенсації, його невдача може сприйматися нашим мозком як винагорода.

Коли ми довго переживали безсилля й несправедливість, будь-яке покарання винного приносить полегшення. Це відчувається як: «Нарешті світ почув мої молитви». У нашому випадку - ЗСУ. Це повертає відчуття контролю і передбачуваності.

Зловтіха цікаво продовжує тему емпатії. Вона пов'язана з нашою потребою бути серед інших. Ми ж соціальні істоти. Більше співчуваємо своїм. І можемо зловтішатися разом зі своїми, коли чужим прилітає.

Але є ще один «неприємний» вимір зловтіхи. Він пов'язаний із заздрістю.

Ми постійно визначаємо своє місце на внутрішній і соціальній мапі. Де я зараз? На якій сходинці? Хто я серед інших?

Коли людина, яку ми сприймали як успішнішу, з якою себе порівнювали, яку вважали «вискочкою», помиляється, зазнає невдачі, дистанція між нами ніби зменшується. І нам стає безпечніше. Наша тривожна, невротична частина в цей момент трохи заспокоюється, бо порівнювати себе з іншими буває дуже боляче.

Цікаво, що під час зловтіхи в мозку активуються центри винагороди, насамперед вентральний стріатум - ті самі структури, які беруть участь у переживанні задоволення й очікуванні винагороди.

Уявіть – саме тому чужий програш чи невдача в цей момент можуть сприйматися як наш власний виграш. І саме це приносить нам задоволення.

Я якось для себе визначила, що зрілість проявляється і в тому, як ми переживаємо успіхи та невдачі інших.

Коли людина довго переживала безсилля – зловтіха більш ніж нормальна.

Проблемою вона стає тоді, коли це єдине, що може приносити нам радість.
Коли ми отримуємо задоволення лише від приниження інших, чужих помилок чи поразок. Коли нам потрібен чийсь програш, щоб відчути власну цінність.

Зловтіха - лише автоматична реакція, знайома майже всім. Я думала сьогодні, що важливо, щоб наша самооцінка була настільки міцною, щоб зловтішання не стало нашою єдиною стратегією відчувати себе впевнено та стабільно поруч з іншими.

Щоб наше відчуття свого власного місця, сходинки було міцним. Я часто на семінарах пропоную уявити себе на троні свого життя.

А щодо ворогів... Зараз зловтіха може додавати нам сил. Допомагати витримувати. Нехай усе їм повертається.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День перетворення будь-яких звуків на музику.

Навколо нас так часто бувають звуки, яких би ніколи не хотілось чути.

Але сьогодні, нехвй всі звуки будуть безпечними і всі вони стануть частиною великої мелодії.
 
Голоси людей. Шум вулиці. Гуркіт транспорту. Шелест пакетів. Кроки. Спів птахів. Вітер. Дощ.
Усе це - звуки життя.
 
Якщо прислухатися, і запропонувати собі слухати інакше: навіть найзвичайніший день починає звучати по-іншому.
 
І нехай у цій музиці обов'язково знайдеться місце для наших хвилин тиші. Хвилин для себе. Бо саме паузи допомагають почути мелодію. І створювати нашу власну мелодію дня.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика, від якої я завжди позіхаю :-) що завжди добре, бо каже про розслаблення.

Цією простою практикою ми впливатимемо на тонус щелепної групи.

Можна робити майже непомітно
і позіхати.

Відновлення нам ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні я шукала вихід з однієї ситуації. Думала, як краще її розрулити. Ходила Сільпо, обирала продукти, а в голові весь час крутилися думки про те, що і як варто зробити.

І тут погляд вихопив напис на дверях: «Вихід завжди є». Усміхнулася.

Це наш спільний проєкт із командою Сільпо. Називається «Той самий знак».

Кілька років тому ми «розкидали» по магазину фрази, які можна було несподівано зустріти в різних місцях. Наприклад: «навіть касі потрібен відпочинок», «Візок везе - і ми вивезем». Спочатку її придумали ми, а вже потім слова про «вивезем» зазвучали і в улюбленій Укрзалізниці.

Я зупинилася перед цими словами: «Вихід завжди є». І в цей момент мені прийшла думка, як коректніше скомунікувати те, що могло стати критичним.

Ніколи не знаєш, як до тебе повернуться власні ідеї та проєкти.

Вихід завжди є!

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День сили власних крил і спирання на крила інших.

Коли птахи летять клином, вони підтримують одне одного. Той, хто попереду, бере на себе найбільший опір повітря.
Інші летять у потоці, який він створює. Але ніхто не летить попереду весь шлях. Коли перший птах втомлюється, його змінює інший.

Є дні, коли ми летимо попереду. Є дні, коли нам потрібно дозволити собі спертися на чиєсь крило. А потім, коли відновимо сили, знов підставити своє.

Сили нашим крилам. І тих поруч, на чиї крила можна спертися.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика від нас з Моменталом, Юнісеф та Ти Як.

Вона кумедна і корисна.

Ви давно звертали увагу на свій хвіст?
❤️
@stijkist Світлана Ройз

Я вчила доньку плести макраме. Колись у дитинстві, ще у школі, займалася в гуртку. Плела чудернацьких тваринок, якісь панно. Показувала доньці вузлики й дивувалася, як руки все пам'ятають.

Це дуже наочний приклад того, що називають процедурною, або імпліцитною, пам'яттю - пам'яттю тіла.

Коли ми лише навчаємося нової навички, активно працюють префронтальна кора та гіпокамп. Ми свідомо контролюємо кожен крок: цю нитку сюди, цю зверху, ця обіймає нижню, ця протягується крізь петлю… Це потребує багато уваги й робочої пам'яті. Ми втомлюємося.

Але коли ми багато разів повторюємо дію - зав'язуємо вузли чи шнурки, їздимо на велосипеді, друкуємо на клавіатурі, граємо на музичному інструменті, мозок поступово все менше контролює кожен окремий рух. Навичка автоматизується. На її виконання потрібно значно менше свідомої уваги й енергії.

Керування все  більше забезпечують базальні ганглії (вони відповідають за формування звичок і послідовностей дій - наприклад, допомагають запам'ятовувати рухи в танці) та мозочок (він відповідає за точність, координацію й часову узгодженість рухів).

Наш мозок дуже заощадливий. Взагалі, трохи жлобеня. 😊 Якщо якусь дію можна виконувати автоматично, він з радістю передає її автопілоту. Це іноді називають економікою мозку: те, що вже засвоєно, виконується майже без участі свідомого контролю, залишаючи сили та увагу для нового, несподіваного й творчого.

Але тут є підвох. На автопілот можуть передаватись не лише рухи. Автоматичними стають і наші емоційні реакції, способи захищатися, відповідати на критику, довіряти чи насторожуватися.

Іноді це дуже допомагає. А іноді саме ці автоматизми ми й приходимо змінювати в терапію.

…Я зовсім не пам'ятала, як зав'язується чи називається конкретний вузол. Але руки почали робити це самі. Разом із рухами повернулося якесь дуже давнє відчуття.
Я згадала себе школяркою. З двома смішними кісками. Такий собі коник-стрибунець.

Які дії у вас творчі - автоматичні, коли руки - ноги пам'ятають?

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День повернення гриви на місце.

Коли я вранці дивлюся в дзеркало, здається, що мої кучері відображають усе, що відбувається всередині: іноді - думки, які ніяк не можуть влягтися, іноді - плани, що йдуть шкереберть.

Якщо життя нас трохи розпатлало, марно сперечатися. Можливо, це просто наша нова «зачіска».

Але коли ми причісуємося, вгамовуємо своє іноді неслухняне волосся, щось усередині теж ніби стає на свої місця. Хоча дні все одно можуть бути непередбачуваними і не все в житті можна впорядкувати.

Але коли розчісуєш волосся, здається, що потроху розплутуються й думки.
Пропоную сьогодні почати з волосся.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" під грім та збиття шахеду #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії. Перша, якої колись навчалась на курсі з кінезіології.

Ми одночасно робимо "вузол" руками та ногами. Руки притискаємо до грудей. Вдих і видих

Зазвичай ми не використовуємо подібні вправи перед відпочинком, але саме цю - можна. Вона водночас стабілізаційна і та, що залучає в роботу мозолеве тіло нашого мозку.

Відновлення! І безпеки! ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні розповідала про те, що емоційний біль - від відчуття відторгнення, ізоляції, виключення з групи, образи, страх неприйняття - сприймається майже так само, як і фізичний. Все це дійсно болить. Нам болить самотність, неповага, знецінення і невидимість.

Передня поясна кора - один із головних центрів соціального болю. Ця ж ділянка бере участь і в переживанні фізичного болю. Вона активується, коли нас не приймають, виключають з групи, принижують. Саме тому відторгнення буквально "болить".

Інсула - допомагає відчути цей біль у тілі. Вона перетворює соціальний досвід на тілесне відчуття.

Медіальна префронтальна кора - частина нашого соціального мозку. допомагає зрозуміти, що думають про нас інші люди, чи приймають вони нас, як ми виглядаємо в їхніх очах. Саме вона активно працює під час переживання відторгнення.

Мигдалина - особливо активується тоді, коли цей досвід переживається як загроза: "Я залишуся сам", "Мене більше ніколи не любитимуть". Вона запускає реакцію тривоги й стресу.

Після досвіду образи чи ізолювання часто знижується активність вентрального стріатума - це частина системи винагороди.

Тому людині після такого досвіду може не хотітися спілкуватися чи робити те, що раніше приносило задоволення. І людина намагається уникнути спілкування чи спільноти, де їй було боляче.
Я спостерігаю, як багато знайомих перестає розповідати про свій досвід в соцмережах, після того, як і коментарях зустріли нерозуміння та знецінення.

Це дослідження Наомі Айзенбергер та Метью Лібермана - про те, що соціальне відторгнення частково використовує ті самі нейронні мережі, що й фізичний біль.

Але є й зворотній процес - розділення досвіду і прийняття, слова: я з тобою, як ти?, ти мені важливий-важлива. коли ми тримаємо когось за руку чи цьомаємо синець - навіть зменшує відчуття болю фізичного. Зцілює.

Картинка - не знаю, чого сьогодні таку обрала :-)

Обіймаю вас. Дякую, що ми всі разом. Доброго безпечного вечора і ночі. І безпечних вихідних. До понеділка ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День «Всім вистачить місця».

Зовнішній світ так часто налаштовує на конкуренцію: всім не вистачить - потрібно скоріше встигнути зайняти своє місце, відхопити своє, зробити, поки інші не скористалися можливістю.
Це створює такий неприємний фон тривоги та метушні… і незахищеності.

Сьогодні день, коли ми можемо собі дозволити відчути: всім в житті вистачить місця, на всіх є їхні власні ресурси, стосунки, реалізація.

Всі можуть розміститися один поруч з іншим. І разом ми можемо створити більше одне для одного.

Коли ми перестаємо дивитися на інших, як на конкурентів, з'являється більше простору для довіри, співпраці й підтримки. А разом із ними - і більше відчуття безпеки.

Всім вистачить місця - в любові, в житті, в добробуті…

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика незвична.

Спробуйте її, будь ласка. Вона водночас впливає і на зону плечей, трапеції, шиї, і є однією з вправ з нейрогімнастики.

Намагайтесь зробити її повільніше, ніж я на відео.

Відновлення ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні я почула словосполучення: «Сексуальність - це харизма присутності».

Це так сильно і містко звучить.
Сьогодні міркувала про цю присутність.

Про присутність у своєму тілі, у голосі, у рухах, у поставі.

Про те, як ми дозволяємо собі займати місце - будь-де. Навіть не просто займати місце, а дозволяти собі займати його більше.

Є люди, які наче весь час вибачаються за свою присутність.

Харизма присутності - це коли ти відчуваєш свою цінність. Коли знаєш: ти просто маєш право бути.

Я здивувалася, що коли сьогодні приміряла на себе це відчуття, навіть інакше сіла за робочим столом. Почала більше усміхатися.

Бажаю нам усім цієї харизми присутності.

Для мене це не про секс. Це про енергію, вітальність, жагу до життя. Про можливість дивитися прямо. І бути собою.
Мені здається, у кожному й кожній із нас вона є. Залишилося лише дати собі внутрішній дозвіл.

Доброї безпечної ночі ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз