Артур Дронь "Гемінґвей нічого не знає", видавництво Старого Лева 🌟

Ви, напевно, вже читали багато відгуків на цю книгу — навряд я додам щось принципово нове. Вона мені дуже сподобалась!

"Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психо­терапією не лише для нього, а й для читачів.

Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися."

Формат цікавий: оповідь нелінійна, складається з різних текстів — есеїв, роздумів, репортажних фрагментів. Це ніби мозаїка досвіду, зібрана з різних точок і станів 🧩

Книжка одночасно важка і світла. Важка — через описані травматичні події, війну, біль, втрати. Але водночас у ній є світло — можливо, тому що сам автор так це відчуває і передає. Це не депресивний текст, як часто буває з книжками про війну.

Автор переосмислив творчість улюбленого колись Ернеста Гемінґвея. Війна, яку описував Гемінґвей, — зовсім інша. Для нього це була певною мірою пригода добровольця. Для нас — це боротьба за саме існування.

“Література звикла засуджувати зброю. А має натомість відокремити тих, хто зі зброєю нападає, від тих, хто зброєю захищається.”

Тут є і бойові дії, і поранення, і відновлення. Є історії про побратимів, про цивільних, про людей у прифронтових містах (зокрема про дітей). А ще про ухилянтів, про сприйняття війни європейцями і росіянами.

“Можна скільки завгодно говорити про «війну путіна», але якщо солдати отримують наказ взяти місто, то можуть робити це без катувань, грабунків і звірств. Та якщо навіть сам путін особисто наказав зґвалтувати і вбити, то людина цього не робитиме. А вони роблять, бо можуть. Гірше — бо хочуть. Ще гірше — бо їм це подобається.”

“Колись вони використають Ремаркову позицію бідних обманутих хлопчиків, щоб відбілити себе. Саме так рускі спробують маніпулювати Європою і світом після своєї поразки у війні. Обернуть все на те, що добрий за своєю суттю народ був затьмарений, обманутий і кинутий на убой жорстоким путіним і компанією. А я боюся, що Європі легше співчувати бідним обманутим хлопчикам, ніж людям, яких ці хлопчики закатували…”

І, поруч з усім цим жахіттям, це книга про кохання ❤️

У книзі багато сильних формулювань — таких, які хочеться виписувати і перечитувати. Артур пише емоційно, чесно, щемко і щиро. Місцями є і сарказм.

“Пам’ятати усе це — жахливо. Гірше — тільки забути про це.”

“Війна — це ж не футбольний матч. І не касовий апарат в АТБ. І не кроси замалого розміру, які поспішно купив і які легко замінити з чеком. Тут немає ніяких замін. Війна — це серйозно. Героїв не міняють.”

Для мене це книга, яку варто прочитати кожному українцю, най і крізь сльози. Рекомендую! 🔥

#кт_відгук

Книготерапія 📗Підписатись

8/10 ★★★★★★★★☆☆
«Опівнічний бенкет» Люсі Фолі
Жанр: психологічний трилер
Видавництво: ВСЛ 🌟

Люсі Фолі запрошує нас у закрите співтовариство, де під шаром розкоші ховається гниль. Авторка майстерно створює настрій сучасної готики. Дія відбувається на відкритті розкішного еко-готелю, який побудований на місці з темним минулим. Містична природа та ретроспективний погляд дійсно створювали відчуття постійної тривоги. Мені сподобалося багатоголосся оповіді. Розповідь велася від імені кількох персонажів. Кожен герой має свої секрети. Плюс погляд на одну й ту саму подію під різними кутами.

Книга піднімає тему зіткнення класів. З одного боку вульгарні ультрабагаті гості та амбітна власниця курорту, а з іншого місцеві жителі, чиї землі та традиції були спаплюжені заради бізнесу. Були іронічні моменти з влучним сарказмом. Піднята тема токсичних відносин, маніпуляції, страшних дитячих травм, жага справедливості та екологічні проблеми.

Але історія мене все одно не здивувала. За поспішним маскуванням містичних елементів авторка не звернула увагу на власну логіку. Соціальний статус героїв мʼяко кажучи здивував. Якщо для вас важлива логіка та професійна достовірність, то «Опівнічний бенкет» може вас роздратувати. Якщо ж ви шукаєте атмосферу, таємниці та гарний темп оповіді, то однозначно ви отримаєте задоволення.

#відгукнапрочитане@read_wine