фраза повторюється в голові з летючим ритмом божевільного лимерика.
якщо вони увійдуть, то їх не позбудешся...

«ми колись жили тут» маркуса клівера — це буквально концентроване божевілля, яке з реддіту перенеслось на папір і постало перед нами до біса кріповим горором. вперше мені було аж так не по собі від книжки і я досі не розумію... що то в біса було — вся оця історія?? 👁

ну, тобто, коли на порозі будинку головної персонажки, єви, з'являється рандомна сім'я(мамця, татусь і троє дітлахів) і вони просяться зайти всередину роздивитись все, бо чоловік там жив в дитинстві, це вже насправді доволі тривожний початок. я думала, що так воно і буде: тривожно, нервово, стрьомно, класично для жанру. але коли почали коїтись паранормальні речі, а сімейка поводилась все дивніше й чоловік почав розказувати, як його сестра в цьому будинку бачила різне, коли єва почала жахливо параноїти й боятись, тоді я налякалась теж і оця межа між реальністю й здогадками, коли дах їде у персонажки, так непомітно розмилась, що я думала, дах поїде і в мене. єву і її страхи дуже легко можна прийняти, хоча інколи й хотілось крикнути "та не йди туди!! ця бабуся явно підозріла!", вона не дратувала і дії її не видавались аж надто тупими, бо це було борсання в паніці, яке було зрозумілим.
автор так яскраво відтворив страшні о‌брази у цій історії, що вони просто беруть і оживають в уяві, мабуть, екранізація(а її обіцяють) буде видовищною. вставки у вигляді постів з реддіту, газетних вирізок і поліційних допитів додають ще більшої загадковості, стають своєрідними підказками й, власне, періодично теж наганяють жаху:

...ендрю повільно киває.
— я не почуваюся собою.
— що це означає?
ендрю довго сидить мовчки, а потім каже:
— я не хочу, щоб мене запроторили чи щось таке.
— запроторили куди?
— ... в божевільню.
кіран хитає головою.
— ні, ні, повір, ти й близько не на цій стадії.
(це явна брехня.) зараз, здається, ендрю навіть не слухає. він говорить більше сам до себе, ніж до кірана:
— я... я починаю пригадувати речі, які ніколи не траплялися.
кіран назиляє голову, не певен, що це означає:
— що ти маєш на...
на цьому місці запис обурливо переривається.

якщо спочатку розділи з цими вставками здаються майже беззмістовними, то потім, чим ближче до фіналу, тим більше світла вони проливають на загальну картинку.
але навіть з ними ця книжка точно лишить по собі купу запитань і вона вам або сподобається своїм загадковим божевіллям, або ви вважатиме її маячнею.
я в абсолютному захваті від цього горору, бо це щось унікальне; щось абсолютно не те, чим здається на перший погляд; щось по-справжньому кріпове, до чого я повернусь ще колись, бо точно хочу перечитати, знаючи фінал і знаючи, що я все одно не отримаю відповідей на купу запитань. але в цьому й родзинка цієї книжки!! ну, не даремно чекала!!

читайте! ви ж плануєте??
я впевнена, це буде цікавий експіріенс для кожного. а якщо читали, як вам???? 🦋