Що, коли ти вже студентка, але й досі відчуваєш, що твої рішення — не твої власні, а інших людей? Коли з дитинства тебе навчили, що треба бути в усьому найкращою і що любов треба заробити? І навіть попри відмінні оцінки чи перемоги в балеті ти отримуєш більше критики, ніж визнання?
Що, коли підліткою ти пережила анорексію, і її привиди досі навідують тебе у студентському гуртожитку? Коли ти творча особис­тість, закохана без взаємності? Коли твоє серце лежить до музики, а найближчі люди торочать, що це «непрактично»? І навіть коли в країні війна, ти все одно хочеш залишитися в ній і жити своє найкраще життя, бо іншого не дано?

Кожен клаптик землі, кожен урожай у розкиданому поміж пагорбів селі у фінській історичній провінції Естерботтен — відвойований у стихій і зароблений важкою працею. Місцеві мешканці врослі у цей край, невіддільно пов’язані з природою, їхнє щоденне життя сповнене забобонами і віруваннями. Містичний ліс і мочари надійно ховають стежки лісових духів і бережуть людські таємниці.

Впродовж чотирьох століть хутір Невабакка переживає війни, голод та епідемії. Освіта і нові технології майже не змінюють звичного плину речей на хуторі. Вкорінені у цій місцині люди покоління за поколінням прагнуть опанувати дикою природою, черпають у ній силу і знаходять притулок. Де би не опинялися невабакці, їх завжди непереборно тягнутиме сюди, у центр їхнього всесвіту, бо ця земля роду — вічна.