всл видають що?????
я буквально мріяла про цю книжку українською😱

«ми колись жили тут» маркуса клівера — роман, що потрапив до списку «найкращих горор-романів останніх п’яти років» за версією goodreads!!!

Молода пара, Єва та Чарлі, заробляє на життя ремонтом та перепродажем старих будинків. Дівчата не можуть повірити власному щастю: атмосферний будинок у горах дістався їм за дуже вигідною ціною.
Одного дня на порозі з’являється родина — тато, мама й троє дітей. Чоловік каже, що виріс у цьому домі, і просить показати оселю своїм рідним. Та щойно незнайомці переступають поріг, усе змінюється. У будинку починають відбуватися дивні, тривожні речі.
Єва відчайдушно хоче, щоб непрохані гості пішли й більше не поверталися. Але родина ніби не розуміє, що їм тут не раді, — чи, можливо, просто не може піти.
А потім зникає Чарлі. І реальність починає вислизати Єві з-під контролю. Вона відчуває: з цим будинком і його колишніми мешканцями щось не так. Їй загрожує небезпека... Та чи зможе Єва врятувати себе — чи все це лише підступна гра її власного розуму?

це має бути дійсно моторошний текст. зі вставками між розділами у вигляді поліцейських звітів, дописів на форумах, вирізок з газет. і приблизно цитуючи відгук на гудрідз: "доведеться зануритись в те божевілля й шукати в ньому сенс з налитими кров'ю очима".

таке ми любимо!
як тільки виходить, одразу читаю!!
хто теж?👁
#русяпатякаєпро_анонси

«книга гуски» іюнь лі — тендітний і меланхолійний роман про щось більше, ніж просто дружба, але щось потаємніше, ніж просто кохання. це дуже красивий текст про грубі речі: життя в післявоєнні часи у французькій провінції, прагнення втечі від буденності, нехтування любов'ю, згубну взаємозалежність. але й про світле й інтимне. це історія-спогад аньєс про її дитинство і її фаб'єн. про те, як вони проживали свої спільні дні у тіні глухого села, вигадуючи для себе забавки, які, зрештою, виявились надто дорослими.

удвох із Фаб'єн ми навчились вигадувати найпереконливіші на світі брехні. світ часто виявляв нам свою байдужість і незручність — і тільки ми своєю винахідливістю могли обертати все незручне та байдуже в ньому на цікаве.

вигадки обертаються ледь не на сенсацію: аньєс стає популярною юною письменницею, написавши ледь не шокуючу книжку про, переважно, мертвих дітей. та, зрештою, гра не може тривати вічно, бо важко прикидатись і грати роль тієї, ким бути не дуже хочеш.

не знаю, як може цей текст поєднувати у собі одночасно таку чуттєвість і грубість. але якось може, цим він і заворожує. оповідає про дві неприкаяні душі, одна з яких вже мертва, а інша продовжує жити звичайне життя, бо інше не могло їм належати.

колись давно ми з нею домовились тільки той світ уважати справжнім, який збудуємо з нею вдвох.

цю книжку хочеться розбирати на цитати, письмо у авторки неймовірне, як і наш переклад.
цю книжку хочеться мати на поличці вже хоча б через красиву обкладинку.
і цю книжку хочеться радити тим, хто любить гарні меланхолійні тексти про почуття 😭🌸