Вівці цілі — 4/5 ⭐️ #прочитане

для мене улюбленою книгою Євгенії Кузнєцової все одно залишається Спитайте Мієчку. але Вівці впевнено посіли друге місце 🐑

🌟мені здається, ця історія ідеальна, щоб колись — через 10–15 років після закінчення війни взяти її у новорічні свята й знову поринути в атмосферу того, як ми живемо зараз

❄️ я люблю жанр slice of life і мені подобається, як пише Євгенія. роман торкається душі й робить трохи боляче, бо тут є все: рідний військовий приїхав на свята, генератори, різдвяні традиції, працює ППО, хтось їде закордон, хтось готується до служби…

єдине, що я не зрозуміла — чому ця книга вийшла навесні, адже вона ідеально підходить саме під період закінчення року. рада, що відклала її та прочитала саме зараз

найбільше відгукнулись ці цитати:

«Карла на це казала, що все, що отримуєш малими дозами, здається кращим: “Тато
хороший, бо його мало і він сидить у своїх очеретах, а мама погана, бо зі мною ти ходиш у школу”.»

«Вперше за довгий час Максима не підняла о шостій тривожність — така, ніби він щось комусь пообіцяв, забув, ніби з кимось посварився і тепер з живота до горла підіймається щось чорне, розлите всередині, і перебиває дихання. Так буває, коли засинаєш із поганими новинами, зранку прокидаєшся і ще не знаєш, чому тобі недобре, а потім усвідомлюєш.»

Джон Бойн "Хлопчик у смугастій піжамі", Видавництво Старого Лева 🌟

Про цю книгу я знала задовго до того, як взяла її до рук. Кілька років тому син читав її за програмою в українській школі — точніше слухав скорочену версію, і я тоді теж зачепилась і дослухала разом із ним. Сюжет, звісно, вразив.

"Дев’ятирічний Бруно разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому в загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт.

До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі»."

Тож читала я цю книжку вже знаючи, до чого все йде (не спойлерю, але при першому прослуховуванні фінал вразив). І, мабуть, читала не стільки заради сюжету, цікаво було дізнатися детально, як ця історія розказана саме автором 💔

Книга дуже зворушлива, щемка. Вона написана простою мовою, з погляду дитини. Власне, це й пояснює, чому роман в шкільних програмах: він справді може бути першим входом у надзвичайно важку тему.

"Нещодавно вона мала день народження, їй виповнилося тринадцять, і з того часу вона вважала, що сарказм — найвищий вияв витонченого розуму."

"Будинок — не просто вулиця, чи місто, чи навіть будівля, складена з цегли та вапна. Будинок там, де знаходиться твоя родина."

«Але мені здається, що куди б я не поїхав, я завжди буду сумувати за людьми, яких залишив».

Водночас у мене виникало багато запитань. Часом було складно повірити, що Бруно може бути настільки наївним і зовсім нічого не розуміти. Так само дивувало, що єврейський хлопчик Шмуль не відповідає на прямі запитання і не говорить жорсткої правди. Уже після прочитання я почитала критику — і так, зауважень до достовірності там чимало 🤷‍♀️

Але тут, мабуть, важливо дозволити цій історії бути художньою, а не документальною. Це не нон-фікшн і не спроба точно відтворити реальність Голокосту. Швидше — спосіб говорити про нелюдське через дитячий погляд.

Для дорослого читача, особливо якщо вже багато читав про цю тему, книжка може здатися надто простою і неправдивою. Але для першого знайомство з темою вона ідеальна.

«Звичайно, все це сталося дуже давно і ніколи більше не повториться. Не в наші дні і не в нашому столітті»

Зараз я читаю продовження — «Усі ті розбиті місця», уже з перспективи сестри Бруно. І от там відчувається зовсім інша глибина й психологізм. Про цю книгу напишу окремо, коли дочитаю.

#кт_відгук

Книготерапія 📗Підписатись

«Вісім ідеальних вбивст» 🌟

🌟серійні вбивства за мотивами книг
🌟ненадійний оповідач
🌟книжкова крамниця / книжкова атмосфера
🌟повільне наростання напруги
🌟інтелектуальний трилер
🌟літературні відсилки

починається все з доволі моторошної ідеї.
список ідеальних убивств, складений для книжкового блогу, раптом починає оживати в реальності.
і кожне нове вбивство підозріло точно повторює сюжети з відомих детективів і трилерів🌟

окремо хочеться відзначити сам задум.🤌🏻
він для мене виявився абсолютно новим.
раніше я ніде не зустрічала ідею, де вигадані «ідеальні вбивства» з книжкового списку починають відтворюватися в реальності.
було цікаво стежити не лише за розслідуванням, а й за тим, як автор крок за кроком реалізує цю концепцію.

🌟🌟🌟🌟🌟 згадані
🌟🌟🌟🌟🌟 книги:

список «ідеальних вбивст»:

🖤А. А. Мілн «Таємниця червоного будинку» (1922)
🖤Ентоні-Берклі Кокс «Злий умисел» (1931)
🖤Аґата Крісті «Убивства за абеткою» (1936)
🖤Джеймс М. Кейн «Подвійне страхування» (1943)
🖤Патриція Гайсміт «Незнайомці в потягу» (1950)
🖤Джон Д. Макдональд «Потопельниця» (1963)
🖤Айра Левін «Смертельна пастка» (1978)
🖤Донна Тартт «Таємна історія» (1992)

сподобалося, як автор грається з читачем.
тут багато літературних відсилок, атмосфера холодна й тривожна.

а ще тут є класний рижий котик🐈
і події відбуваються у засніженому Бостоні, що додає ще більше атмосферності для читання 🌨️

загалом, це розумний, атмосферний і дуже нетиповий трилер.
без поспіху, без кліше, зате з відчуттям, що задум тут важливіший за ефектність.

9/10⭐️