Любовні листи до серійного вбивці - Таша Корьелл
4/5 - ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Ця історія починається з ідеї, яка одразу чіпляє. Головна героїня пише листи засудженому серійному вбивці - спершу з цікавості, потім із потреби бути почутою, а згодом усе це перетворюється на небезпечну одержимість. Листування поступово стирає межу між спостерігачем і співучасником, між фантазією та реальністю, і стає складно усвідомити, хто насправді контролює ситуацію.

Книга тримається насамперед на психології. Тут немає гонитви за різкими сюжетними поворотами - натомість є повільне, липке занурення в думки, самообман і внутрішні тріщини. Авторка дуже точно показує, як внутрішня порожнеча й потреба у зв’язку можуть змусити людину тягнутися навіть до темряви, якщо та хоча б удає зацікавленість. Листування поступово оголює те, що героїня воліла б не помічати в собі, і змушує дивитися на власні мотиви без зручних виправдань.

Окремо хочеться відзначити, що ця історія звучить доволі свіжо в межах жанру. Це не класичний трилер про пошук злочинця і не типовий роман — радше несподіваний діалог між цими двома форматами. Саме такий фокус і вирізняє книгу серед подібних історій.

Найцікавіше тут - не сам серійний убивця, а реакції на нього. Він радше інструмент, каталізатор, який дозволяє показати, як легко ми можемо романтизувати зло, якщо воно подане спокійно й майже ніжно. Книга постійно балансує між симпатією та відразою, змушуючи ловити себе на дуже некомфортних думках. І в цьому її сила - вона не намагається нікого виправдати, але й не спрощує ситуацію до чорного і білого.
І, мабуть, важливий момент: не варто знецінювати подібні книги лише через те, що ви особисто вчинили б інакше. Література рідко пишеться про конкретного читача - вона радше досліджує людський досвід загалом. Те, що хтось не впізнає себе в цій історії, не робить її менш правдивою. Люди мають різні межі й різну вразливість, і ця книга саме про це.
Героїня часто дратує своїми рішеннями, небажанням бачити очевидне й упертістю у самообмані. Але, мабуть, саме в цьому й задум: вона не має бути зручною чи приємною. Вона жива, поламана і часом відверто неприємна - як і багато людей у реальному житті.

Мінусом для мене стала надто очевидна кінцівка. У певний момент усе складається так, що фінал легко читається наперед. Хоча важливо зазначити: серійний убивця тут і справді не головний. Тому навіть передбачуваність розв’язки не вбиває сенс історії - бо вона не про «хто винен», а про «чому все так».

«Любовні листи до серійного вбивці» - це похмурий, тривожний психологічний трилер про внутрішню порожнечу, емоційну прив’язаність і небезпечну ілюзію близькості. Книга, яка читається швидко, але залишає після себе багато запитань. Не про кохання - про його підміну.

🌟ВСЛ I Книжкова подружаня

#відгук_на_книгу

🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️

📖 Книга: Найдивовижніший злочин року
✍️ Авторка: Еллі Картер
💌 Серія: одиночна
🤩 Видавництво: ВСЛ 🌟
⭐ Оцінка: 4/5

Сюжет: двоє відомих письменників отримують несподіване запрошення провести час у розкішному маєтку, яке надсилає інша, ще більш прославлена авторка детективів. Але коли вони прибувають на місце, господиня зникає безслідно.

Жанр: детектив

Мої враження: ця книга повністю виправдала мої очікування. Як тільки я почала читати, зрозуміла, що це саме та історія, яку я хотіла: детектив із цікавою загадкою, класним сюжетом й чудовою зимовою атмосферкою.
Авторці вдалося неймовірно добре утримати баланс між трьома важливими складовими:

📌 напружена детективна інтрига;
📌 романтична лінія;
📌 затишна зимова атмосфера.

Це насправді непросто зробити, бо часто один із цих компонентів домінує над іншими. Тут же все збалансовано - детектив + романтика це вже досить цікаво, а зимовий вайб створює чудовий настрій для читання саме в холодну пору року.
Про романтичну лінію - це від ненависті до кохання, і хоча називати відносини героїв «ненавистю» це занадто гучно, та вони дійсно починають із непростого ставлення один до одного.
Авторка чудово передає зимовий настрій: сніг, холод, мороз.
За стилем мені дуже нагадало твори Агати Крісті - і це для мене величезний плюс, бо я обожнюю її творчість.
Читати було захопливо, легко і я щиро рекомендую цю книгу всім, хто хоче чудового поєднання детективу, романтики та атмосфери холодної пори року.

#відгук_анасстеп

Моїй донечці. Записки тата з війни - Гліб Бітюков

Моя оцінка: ★★★★★

Кулі, яка летить у тебе, усе одно не почуєш, а решта — не твої.

Це одна з найкращих книжок #про_війну, що я читала. І болить від неї найбільше.

Можна, звичайно, сказати, що це нариси військового медика, написані протягом трьох років служби у Збройних силах, а також листи батька до його маленької донечки, які з'явились просто тому, що він не знав, чи матиме колись можливість розповісти їй про все, що думає і відчуває.

Але все це не відображає і десяту частину того, що ви знайдете в цій книжці.

Вона про тривале життя в напрузі, у втраті, у страху не повернутися - і водночас про бажання жити далі, залишаючись людиною та батьком, а не лише цифрою у статистиці.

Про те, як війна звільняє від обмежень і дозволяє проявитись істинній суті.

Про ворога, який завжди був близько, і про людей, які досі не знайшли для себе причин відокремитись від усього, що з ним повʼязано.

Про добровольців, які вірили найбільше, але почали втрачати іскру, ставши гвинтиками у системі, яка не працює.

Про ПТСР і про те, що це не там, колись, після війни буде важко, це - вже важко. Просто війна ще триває.

Про стосунки під час війни. Про те, що люди тепер діляться тільки на дві категорії: цивільні та військові. І про те, що збудувати місточок між цими двома світами вкрай складно, якщо не неможливо.

Про любов на відстані. Про батьківство, яке відбувається через екран смартфона, а не через обійми. Про постійне відчуття провини.

Про ілюзію справжнього життя. Про втрату відчуття дому. Про розчарування. Про тих, хто мертвий зсередини, просто не похований.

Про те, що людина на війні стає мішенню.

❤️‍🩹 Війна має свої жорсткі правила. І відколи виїжджаєш на лінію фронту, ставиш підпис під невидимим договором, за умовами якого одним із можливих наслідків є твоя смерть. І ти приймаєш ці умови.

Про те, як медику доводиться вимикатись та будувати навколо себе непроникні стіни, щоб зробити свою роботу, особливо коли серед загиблих ті, хто зранку ще сміявся, будував плани і хотів жити.

Про те, як це - опинитися на місці тих, хто потребував евакуації, та відчувати сором за те, що ти «мінус».

Книжка дуже емоційна. Відверта. Незручна. Читаючи її, ти розумієш: так виглядає війна для конкретної людини. Не з новин. Не з дописів у соцмережах. А зсередини.

Однозначно раджу прочитати. Ну а в мене вже є перший претендент на найкращу книжку місяця 🤩

Видавництво: 🌟ВСЛ

#відгуки_chornobrova_karooka