вчора я дочитала «книгу Еміля» і, може, не готова до цієї розмови, бо як сформулювати те, що досі осмислюєш і що стало для тебе настільки твоїм 🐐

але якщо не напишу про свої враження зараз, то лишу їх тільки для себе.
власне, я боялась братись за цю книжку. через настанови на пошук якихось ключів, через вплетення в сюжет скандинавської міфології, через те саме «нічого не зрозуміло, але дуже цікаво», бо я часто боюсь не зрозуміти. але потім побачила коментар пана автора, що можна просто читати — то й почала просто читати.

Еміль не вміє спати. Взагалі. А його мама час від часу все забуває, не впізнає сина та не пам’ятає власного імені. Щоб їй допомогти, у Еміля є ритуал, якому треба слідувати до останнього слова.

Вдвох вони переїжджають туди, де їх ніхто не знає, — на засніжений острів, де доводиться жити у школі. І якось вночі у порожніх шкільних коридорах лунає дзвінок телефона. Еміль підіймає слухавку та впізнає голос брата, що помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися!».

Та як повернути того, хто помер? Як не втратити себе у світах, де між можливим і неможливим — тонка межа, а кожна помилка може коштувати життя? Що насправді забула мама Еміля? І чи варто їй це нагадувати?


і як же я кайфонула від цього тексту, від його структури, алюзій, від того самого незрозумілого, яке потроху збиралось у пазлик і з кожною сторінкою виливалось болем, сумом, надією й любов'ю.

усе в цьому світі або заради любові, або через любов, або не має значення.

це була темна (в)мандрівка, інколи по-справжньому моторошна. якщо відкинути фентезійну складову, це все ж історія про травми, чорні жалі і такий важкий смуток, що буквально заважає мамі любити свою дитину. але фентезі все ж невіддільна частина цієї книжки — загадкова, потаємна, заворожуюча. в її світах живе багато створінь, добрих, злих, ображених, самотніх, чарівних. і мені сподобалось насправді вплетення в цей текст міфологічних мотивів. в ході читання я все ж трохи гуглила окремі моменти, які вдавалось вловити, проходила цей шлях пошуку відповідей з Емілем, хлопчиком-без-сну. до слова, надзвичайно цікавим персонажем. вони всі тут цікаві, особливо тоді, коли намагаєшся зрозуміти, хто ким є насправді. і хай інколи мені здавалось, що мій мозок таки може вибухнути після деяких епізодів, це була чудова подорож засніженим островом, світами і, зрештою, мріями.

я дуже полюбила цю книжку.
а ви?👁️

#русяпатякаєпро_прочитане