«Шахмати для дибілів», Михайло Бриних
♟ 5 / 5

Сказать, шо я получила безгранічне удовольствіє — то не сказати нічого. Ця книжка стала гігантським восьминогом позітіва, що запустив у мене свої цепкі щупальца, пропустив їх серед усі нєрви, впирскнув заряд хихотання й мудрості, а потім і присмоктався до найдальшого чіпа в мізках і передав туди нескончаємий істочнік смачного суржá.

Мені не хотілося спиняцця ні на сікунду, а тільки бути поглощонною поглощєнієм кожного слова, як мальчік Міша був поглощон поглощенієм чипсів, поки за ним наблюдав Доктор Падлюччо. Хотілося піти в магазін і купити собі шахматну дошечку, навіть просто ігрушечну. Я божеволіла від розповіді щосекунди, і складалося впєчатлєніє, що я затисла гігантську пєдаль газа в напрямку бєзумства, і ту педаль заклинило навіки.

Бо єслі ви думаєте, що це просто якась шутка, то спішу вас розчарувать. У «шахматах» розігруються спочатку мєлкі бєзобідні дибюти, які можна програти у себе в довбешці, але потім на арєну виходять партії, і це перестає бути вазможним. Це все приправляється довгими і проникливими філософськими роздумами, які відгукуються, але обезкуражують тим, як несерйозно проговорюються.

«Хрустальна свиноферма» перехватує у «Шахмат для дибілів» естафєту, і перед Мішею, який всотав знанія храма ісконной мудрості Доктора, опиняється головна шахова партія всесвіту. У «свинофермі» навіть розвертається такий собі трілєро-детектів, який таким не відчувався через оцю мову, іронію, абсурд і суцільний сміх. Читати під кінець взагалі було тяжеловато, бо цей детектів іде вирулювать кудась на сторону крінжі.

Тим не менш, я прокрастинувала дочитувати останні 80 страніц, бо відчувала насування пустки, яка оволодіє моїм тєлом після того, як його покине гігантський восьминог позітіва.

Міша-автор ще й добавив сюда описів Києва і його жителів, і це точно запрєщонний ход, бо я в книжках таке абажаю. Так, тут будуть дєдушки з парка Шевченка, а Тарас ніби й сам чутка персонаж сієй історії.

У «шахмат» непрілічно мало відгуків і оцінок на гудрідз, тож я агрєсівно настаюю на прочтєнії вами сіго шедевра. А ще ми зможемо гиготать із цього разом 🧡

Пи.Си. Мудрість від Міші Бриних
«Када ти не можиш понять, шо за фігня творицця в твоєму житті, луччий спосіб ето понять — не думати, а просто ждать. Кажда фігня рано чи позно відкриває перид тобою свої тайніки і ворота, а звідти все одномоменто вивалицця на тебе для нового раунда випробувань, — так все обустроїно на цьому пичальному світі.»

Листопад добіг кінця, а з ним — і наш читацький челендж «Сучукрліт зі Старим Левом» у застосунку Rork 🦁

Упродовж місяця ми разом читали книжки українських авторів та авторок — знайомилися з новими голосами, поверталися до улюблених текстів і вкотре переконувалися, яка сильна, смілива й різноманітна сучасна українська література 💛💙

Дякуємо всім, хто долучився до цього книжкового марафону. Імена переможців зазначені на картинці та у вкладці челенджу в застосунку.
Якщо знайшли себе серед переможців — зайдіть у застосунок та залиште свої дані, щоб ми могли з вами сконтактувати 🙌

Художник хиткого світу
Кадзуо Ішіґуро

моя оцінка:
5/5✨

Це ж справжнісіньке боягузтво - відмовлятися визнати свої помилки. А коли ці помилки вони чинили від імені всієї країни, то це найжалюгідніше боягузтво.

Кадзуо Ішіґуро – це ще той троль ©Ганна Улюра

Пишу відгук вже після книжкового клубу, який перевернув моє бачення книги, як там кажуть, на 360 градусів😄

От перед вами є книга, де головним героєм та оповідачем є художник Оно. В часи Другої світової війни Оно був пропагандиським художником і вірив в ідею. І от за 10 з лишнім років він починає думати над своїм минулим, більшою мірою через те, що має видати свою молодшу доньку заміж, а для того сімʼя нареченого буде перевіряти минуле сімʼї Оно.

Напозір все просто. Оно розкаюється, молоде покоління приймають американську окупацію з розпростертими обіймами, онук грається в рецнджерів.
Але головне питання, чи можемо ми вірити в памʼять та розповідь Оно?
І вже десь за 30-40 сторінок ми починаємо бачити невідповідності між тим, що говорить головний герой та тим, що говорять інші персонажі.
В що вірити – обираємо ми!

І от якраз за дві сторони цієї книги я її полюбила. Через ненадійного оповідача та наскрізну тему творчості. Ми так і не зрозуміємо чи справді Оно був таким великим художником, як себе описував, адже чомусь вдома у нього немає жодної його картини. Ще частина картин мала сумнівну мистецьку цінність, адже були створені у якості заклику до війни. А проте він виграв шановані художні премії. Чим для нього було мистецтво?

Що я точно можу знати про головного героя, так те що змістом його життя було відчуття власної важливості та грандіозності. І про це він нам також бреше (а може і собі). Він каже що не розуміє, чому люди його так шанують, адже він просто художник. Але разом із тим, коли йому донька так і каже прямо, то він дуже гнівається. Кожні кілька сторінок Оно розповідає про те як його шанують (або він так це бачить), який він впливовий. І це, насправді, єдине що для нього важить, і жаліє він тільки про те, що ця впливовість не була більша.
Оно навіть готовий відчувати провину за участь у воєнній машині, тільки б це означало що він справді був такий грандіозний, що через нього ця війна і сталась. Але маскує це під розкаяння.

У той же час, і це підсвітили на клубі, він єдиний в книзі, хто памʼятає. Молодше покоління намагається забути. Зробити вигляд що їх участі у війні ніколи не було. Що у всьому винне старше покоління, а вони завжди мали інші погляди. Такий собі захист від відчуття поразки, але ніяк не рефлексія.

Ще одне питання, яке підіймалось на клубі, це чи всі персонажі реальні, чи деякі всього лиш проекція та галюцинації оповідача. Дивно, але я про це від початку не думала, але потім як побачила. Це був вау ефект. І настільки доповнювало картину.

Ну і наостанок про назву книги. Вона дуже поетична, а пояснення назви ще поетичніше:

Але, попри це, Ґісабуро все одно дуже цінував такі ночі. Усе найкраще в житті, любив повторювати він, зароджується вночі і зникає з першими променями світанку. Розумієш, Оно, той світ, який люди називають хитким, Ґісабуро вмів цінувати, як ніхто.

Наш світ є дуже хитким. Те що сьогодні правильно, завтра вже може бути осудним. Те що зараз видається стабільним, може перетворитись в нетривке. Оно змінював свої судження, в залежності від часу. А можливо і зовсім не мав суджень, бо так легше жити в цьому хиткому світі. Тоді сьогодні можна оспівувати війну, а завтра сказати «ну, помилився». От і виходить така людина, яка легко вчинить зло, яка ні до чого не привʼязана, та і задоволення отримати не може.

Дуже раджу!
#відгук@nevpokiy