Світло тьмяніє, проектор оживає — і починається фільм, у якому кожен упізнає щось своє. Місто, що пам’ятає дитинство. Кінотеатр, який дихає минулим. Людина, що втекла, щоб зрозуміти, чому завжди повертається.

Саме таким є дебютний роман Влада Неда «Кінотеатр “Космос”» — історія про Харків, ескапізм, ностальгію й тихе світло, що залишається навіть після фінальних титрів.

📽 У суботу, 8 листопада, о 16:00 запрошуємо вас до книгарні «Readeat» (вул. Антоновича, 50, Київ) на презентацію книжки «Кінотеатр “Космос”».
Письменник і сценарист Влад Нед разом із журналістом Юрієм Марченком говоритимуть про створення роману, про Харків, який не відпускає, і про мистецтво втечі, що обертається поверненням.

«Кінотеатр “Космос”» — це легкий, іронічний і трохи меланхолійний роман, який пахне старими кінозалами, пилом плівки й теплом спогадів.

Приходьте — і дозвольте собі трохи ностальгії 💫

Мар’яна Савка отримала премію від Бізнес-школи УКУ за фестиваль «Земля поетів».

Видавчиня перемогла у номінації Community & Social Impact.

«Це дуже складна ініціатива, яка поступово розвивається і перетворюється на повноцінну інституцію. З кожним етапом усе більше відчувається потреба у партнерствах та підтримці, адже проєкт стає масштабнішим і водночас затратнішим», — наголосила вона у коментарі Читомо про створення фестивалю.

У 2025 році він відбудеться 8-9 листопада у Львові.

#Земля_поетів #ексклюзив

👉 Підписатися на Читомо в телеграмі

📍 Так не пишуть про Голокост. Оповідь про війну мусить бути героїчною і подієвою, уславлювати когось. Однак Кароліна Сулєй кидає виклик звичному наративу про геноцид своєю книгою «Особисті речі. Розповіді про одяг у концтаборах і таборах смерті».

👁️Її оповідь людей і речей заповнює білі плями повсякдення в концтаборах. Зі шматків дрантя, лахміття, смугастих роб і навіть екстравагантного одягу дослідниця створює велике полотно.

🎨Текст відкриває неочікуване знання — концтабір не був сірий чи чорно-білий. Він був кольоровий!

👏🏻Це дослідження без перебільшення геніальне. Сулєй бере лінзу погляду на геноцид, що не надто користується популярністю. На полиці героїчних історій та чоловічих сюжетів авторка тягнеться до пошуків про те, яким був побут концтаборів і скільки винахідливості вимагалося від вʼязнів, щоб створювати своє. Кожна повʼязка, стрічка й навіть пасмо волосся ставало способом гучно промовити про себе. Сказати: «Я не здався бруду й зневірі. Я продовжую свою боротьбу».

📝 Більшість ритуалів гігієни чи здобуття одягу давали надміру швидкоплинний ефект. Блохи збігалися знову після години визбирування з волосся й вбрання. Сорочка, випрана в залізній мисці брудною водою, ставала нечепурною знов. Квітчаста сукенка, що дісталася великими зусиллями або ж в обмін на серйозний кусень хлібу, зникала після чергових обшуків — модні наглядачки хотіли її собі.

💪 Попри це, і чоловіки, і жінки із завзяттям боролися за доглянутість власної постаті. Для тих, хто переставав турбуватися про зовнішність, стелився шлях до смерті з двох причин. Вони вже не бачили сенсу у житті й збайдужіли до самих себе, а коменданти споглядали у них змарніле життя й відсутність ресурсу для праці. Відтак хороша сорочка не лише тішила серце, а й здобувала повагу від вʼязнів і комендантів.

😮Ця книга вразила мене. Кароліна Сулєй дістає безмежжя людських історій з простору забуття. У них колишні увʼязнені й наглядачки перетинаються у польській вʼязниці, помінявшись ролями, а люди концтаборів готові пожертвувати одягом заради поезії для своїх товаришок.

📍Ці сюжети та інші не героїчні. Вони уособлюють людську природу: подеколи абсурдну, злу й неочікувано оптимістичну.

📸 Текст дозволяє зазирнути не лише у повсякдення культури вʼязнів, а комендантів, офіцерів і наглядачок. Розділи про них відкривають неочікувану правду. Поки ці постаті пробуджували страх, їхня зовнішність з ошатними плащами чи напрасованими спідницями чарувала навіть увʼязнених.

✍️ Вбрання членів СС викликало химерне благововіння. Образи красунь-наглядачок завжди були елегантними, доповнювались вишуканим взуттям. Згодом звільнені увʼязнені жінки боялись розкішних туфель, адже згадували, як взуті у них міцні ноги лупцювали єврейок до смерті.

🙌🏻 Я закликаю вас прочитати це. Кароліна Сулєй пише просто. Без героїчного пафосу, перебільшень і звичного популяризованого погляду на концтабори. Від шматків дрантя, жахливих чоботів до розкішних бальних суконь, беретів і шуб — ця книга повниться історій і вбрання, що змушують зрозуміти повсякденність концтаборів зовсім по-інакшому. Дуже вартісна книга.