— Її основні спогади почали змінюватися. Люди, яких вона знала все життя, стали незнайомцями, незнайомці стали... знайомими.

Це одна із тих книг, яка змусила мене тремтіти під час читання та нехтувати сном, аби дізнатися, що ж, в біса, там відбувається! 👁

«Ми колись тут жили» Маркуса Клівера починається як історія про дивних незнайомців, які надто довго затрималися в чужому домі. А закінчується — повною дезорієнтацією та сумнівами у власних спогадах.

Єва та Чарлі купують старий будинок у горах, щоб відремонтувати та продати. Одного вечора на порозі з’являється сім’я, яка просить дозволу зайти всередину — батько каже, що виріс тут. І от наче нічого страшного не відбувається, але атмосфера миттєво стає… неправильною 💀

Найкраще в цій книзі — те, як вона змушує сумніватися буквально в усьому.

Це історія не лише про «моторошний дім» — це той тип горору, де сама реальність починає поводитися дивно. Книга має вайб liminal spaces, backrooms, analog horror і тих крипових інтернет-історій з reddit. Так, ніби creepypasta еволюціонувала в повноцінний роман.

🪶 Фінал теж із тих, після яких хочеться або одразу шукати чужі пояснення, або сидіти й кілька хвилин дивитися в стіну (а тоді бігти шукати пояснення).

Якщо ви любите «Дім на Збіччі» та «Піранезі», читайте 📖

4,5 ⭐ (до списку улюблених) #мс_відгук