🟥 Історії з війни: у Чернігові 16-річний хлопець вступив парамедиком до ТрО та був за крок від смерті
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
Дмитру Іванову нещодавно виповнилося шістнадцять. Хлопець народився та проживав у Чернігові, готувався вступати до медичного коледжу. У перший день повномасштабного вторгнення рф його мама та сестра почали волонтерити, Дмитро ж допомагав заклеювати вікна у пошкоджених будівлях, а невдовзі пішов у Тероборону парамедиком.
Разом з мамою та сестрою 3 березня Дмитро Іванов перебував у школі, саме у той момент в будівлю потрапив ворожий снаряд. З 12 людей, які тоді перебували у школі, вижило лише чотири.
Попри це хлопець досі виконує обов‘язки парамедика, і як каже, продовжить це робити й надалі.
🇺🇦 Український народ – нескорений та неймовірно сміливий! Герої серед нас є всюди – від малого до великого!
Фото: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦Spravdi.gov.ua
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
Дмитру Іванову нещодавно виповнилося шістнадцять. Хлопець народився та проживав у Чернігові, готувався вступати до медичного коледжу. У перший день повномасштабного вторгнення рф його мама та сестра почали волонтерити, Дмитро ж допомагав заклеювати вікна у пошкоджених будівлях, а невдовзі пішов у Тероборону парамедиком.
Разом з мамою та сестрою 3 березня Дмитро Іванов перебував у школі, саме у той момент в будівлю потрапив ворожий снаряд. З 12 людей, які тоді перебували у школі, вижило лише чотири.
Попри це хлопець досі виконує обов‘язки парамедика, і як каже, продовжить це робити й надалі.
🇺🇦 Український народ – нескорений та неймовірно сміливий! Герої серед нас є всюди – від малого до великого!
Фото: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦Spravdi.gov.ua
🟥 Історії з війни: жителя Коцюбинського катували, а потім застрелили у потилицю
Центр стратегічних комунікацій продовжує публікувати ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
На фото – Олег Прохоренко, батько двох дітей та мешканець донедавна окупованого села Михайло-Коцюбинське, що на Чернігівщині.
Олег загинув від рук росіян, його тіло знайшли після визволення території.
4 березня чоловік зник безвісти – пішов на роботу і не повернувся.
Рідні Олега не знали нічого про його долю майже місяць. 7 квітня тіло чоловіка знайшли у сусідньому лісі. На ньому були ознаки жорстоких катувань, зокрема, зламані пальці.
Судячи з усього, росіяни вбили Олега перед втечею – пострілом у потилицю.
Окрім Олега Прохоренка, в селі після окупації відомо про ще декількох безвісти зниклих чоловіків.
Мотоцикл одного з них разом із шоломом бачили неподалік від позицій окупантів.
Ретельному розшуку заважає велика кількість мін та нерозірваних снарядів навколо села.
#історіїзвійни
Центр стратегічних комунікацій продовжує публікувати ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
На фото – Олег Прохоренко, батько двох дітей та мешканець донедавна окупованого села Михайло-Коцюбинське, що на Чернігівщині.
Олег загинув від рук росіян, його тіло знайшли після визволення території.
4 березня чоловік зник безвісти – пішов на роботу і не повернувся.
Рідні Олега не знали нічого про його долю майже місяць. 7 квітня тіло чоловіка знайшли у сусідньому лісі. На ньому були ознаки жорстоких катувань, зокрема, зламані пальці.
Судячи з усього, росіяни вбили Олега перед втечею – пострілом у потилицю.
Окрім Олега Прохоренка, в селі після окупації відомо про ще декількох безвісти зниклих чоловіків.
Мотоцикл одного з них разом із шоломом бачили неподалік від позицій окупантів.
Ретельному розшуку заважає велика кількість мін та нерозірваних снарядів навколо села.
#історіїзвійни
🟥 Історії з війни: самотужки дав бій окупантам та врятував селище від окупації
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
Ріпки – селище на Чернігівщині. Сюди росіяни прийшли на початку березня й отримали таку відсіч, що потім боялися місцевих мешканців. І все це – завдяки Анатолію Кульгейку.
Анатолій був головою місцевого товариства мисливців. Росіяни приїхали до його будинку зі щитами. Незважаючи на оточення, чоловік почав бій – кинув у них гранату і відстрілювався з карабіна. За словами очевидців, отримавши такий спротив, окупанти почали втікати.
Цей бій налякав мешканців. Але злякалися й росіяни, які потім боялися лізти до людей.
У тому бою Анатолій Кульгейко загинув. Дружина героя розповіла нам, що окупанти прийшли до її чоловіка неспроста – він ніколи не мовчав про свою позицію та виявляв патріотизм.
Ось так хоробрість одного українця врятувала ціле селище від зачисток й мародерства.
На фото: дружина Анатолія та його двір.
#історіїзвійни
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
Ріпки – селище на Чернігівщині. Сюди росіяни прийшли на початку березня й отримали таку відсіч, що потім боялися місцевих мешканців. І все це – завдяки Анатолію Кульгейку.
Анатолій був головою місцевого товариства мисливців. Росіяни приїхали до його будинку зі щитами. Незважаючи на оточення, чоловік почав бій – кинув у них гранату і відстрілювався з карабіна. За словами очевидців, отримавши такий спротив, окупанти почали втікати.
Цей бій налякав мешканців. Але злякалися й росіяни, які потім боялися лізти до людей.
У тому бою Анатолій Кульгейко загинув. Дружина героя розповіла нам, що окупанти прийшли до її чоловіка неспроста – він ніколи не мовчав про свою позицію та виявляв патріотизм.
Ось так хоробрість одного українця врятувала ціле селище від зачисток й мародерства.
На фото: дружина Анатолія та його двір.
#історіїзвійни
🟥 «Усіх поставили до стіни, а самі сіли їсти». Як Буча намагається оговтатися від окупації
Тетяна Н., місцева мешканка, розповіла Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки про життя під окупацією.
За її словами, росіяни забороняли готувати на вогнищі. Щойно жінка розклала багаття, приїхали окупанти і погрозами наказали йти геть. Кожен похід до колодязя ставав смертельною грою – снайпери стріляли під ноги.
До сім’ї знайомих Тетяни, яка жила у приватному будинку, зайшла велика група окупантів. Людям наказали віддати всю їжу та одяг. Поставили біля стіни, в тому числі дітей, а самі сіли їсти. Господарі будинку на це мали дивитись. Коли ж окупанти закінчили, сім’ю змусили стати на коліна й саме так, на колінах, піти геть з будинку.
«Їм тепер соромно про це згадувати. Така ганьба», — каже Тетяна про своїх знайомих.
Насправді жертвам немає чого соромитися. Ганьба — це те, що робили та роблять на українській землі російські окупанти.
«Мені багато є що розповісти, – каже Тетяна – але я не можу подолати страх. Мені донька каже: сиди та мовчи. Розумієте, коли окупанти зайшли до Бучі, вони брали людей за списками і розстрілювали. Я боюся опинитися у такому списку... Тут всі так. Можливо, ми розкажемо все після перемоги, але поки ні».
#історіїзвійни
🇺🇦 Spravdi.gov.ua
Тетяна Н., місцева мешканка, розповіла Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки про життя під окупацією.
За її словами, росіяни забороняли готувати на вогнищі. Щойно жінка розклала багаття, приїхали окупанти і погрозами наказали йти геть. Кожен похід до колодязя ставав смертельною грою – снайпери стріляли під ноги.
До сім’ї знайомих Тетяни, яка жила у приватному будинку, зайшла велика група окупантів. Людям наказали віддати всю їжу та одяг. Поставили біля стіни, в тому числі дітей, а самі сіли їсти. Господарі будинку на це мали дивитись. Коли ж окупанти закінчили, сім’ю змусили стати на коліна й саме так, на колінах, піти геть з будинку.
«Їм тепер соромно про це згадувати. Така ганьба», — каже Тетяна про своїх знайомих.
Насправді жертвам немає чого соромитися. Ганьба — це те, що робили та роблять на українській землі російські окупанти.
«Мені багато є що розповісти, – каже Тетяна – але я не можу подолати страх. Мені донька каже: сиди та мовчи. Розумієте, коли окупанти зайшли до Бучі, вони брали людей за списками і розстрілювали. Я боюся опинитися у такому списку... Тут всі так. Можливо, ми розкажемо все після перемоги, але поки ні».
#історіїзвійни
🇺🇦 Spravdi.gov.ua
🟥 Історії з війни: Збудували острівець цивілізації, щоб не збожеволіти
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
Бучанці із будинку №4 на бульварі Богдана Хмельницького влаштували у власному дворі «місце сили».
Це – міцна кухня, де є все, що треба: піч, посуд, меблі та рукомийник, зроблений із пральної машинки.
Тут в умовах окупації провели більшість часу 13 людей, які не змогли або не захотіли евакуюватися. «Душа» кухні – пані Ірина, біженка з Донецька.
«Оце анти-вони, анти-окупанти, – каже пані Ірина, показуючи великодні писанки на столі. – Дрібнички культури, дрібнички життя. Які ми плекали, щоб вистояти. Ми збудували острівець цивілізації, щоб не збожеволіти».
На цьому «острівці» досі діють правила: не смітити, не сваритися, вітатися, прощатися, дякувати, дбати одне про одного.
Ірина каже, що кухня стоятиме до кінця війни. Тут сусіди святкуватимуть перемогу. А потім, можливо, перетворять її на пам’ятник.
#історіїзвійни
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
Бучанці із будинку №4 на бульварі Богдана Хмельницького влаштували у власному дворі «місце сили».
Це – міцна кухня, де є все, що треба: піч, посуд, меблі та рукомийник, зроблений із пральної машинки.
Тут в умовах окупації провели більшість часу 13 людей, які не змогли або не захотіли евакуюватися. «Душа» кухні – пані Ірина, біженка з Донецька.
«Оце анти-вони, анти-окупанти, – каже пані Ірина, показуючи великодні писанки на столі. – Дрібнички культури, дрібнички життя. Які ми плекали, щоб вистояти. Ми збудували острівець цивілізації, щоб не збожеволіти».
На цьому «острівці» досі діють правила: не смітити, не сваритися, вітатися, прощатися, дякувати, дбати одне про одного.
Ірина каже, що кухня стоятиме до кінця війни. Тут сусіди святкуватимуть перемогу. А потім, можливо, перетворять її на пам’ятник.
#історіїзвійни
🟥 Історії з війни: росіяни вбили її онука та повністю обікрали дім
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
На фото – бабуся 29-річного Віктора Балая, якого жорстоко закатували та вбили окупанти.
Після вторгнення Віктор пішов до Бородянки, щоби приєднатись до ЗСУ. Що з ним сталося далі – невідомо. Але нещодавно його тіло та ще двох чоловіків знайшли у Здвижівці. Тіла були скручені, руки зв'язані, а зуби вибиті.
Вона каже, що під час окупації росіяни поставили три одиниці бойової техніки на її подвір’ї. Окупанти вкрали з її будинку всі речі та запаси їжі. Крім цього, до неї спробували заселити двох жінок. Бабуся відповіла, що у неї мало місця та запропонувала котедж навпроти. Але їй відповіли: там – командування. Хоча на паркані того будинку був напис «ЛЮДИ».
Через своє горе бабуся вже не пам’ятає жінок, але цілком можливо, що саме їхні трупи пізніше ховав місцевий священик. Тіла були загорнутими у жовту і блакитну тканини.
#історіїзвійни
Центр стратегічних комунікацій публікує ексклюзивні історії та фотографії з місць злочинів окупантів.
На фото – бабуся 29-річного Віктора Балая, якого жорстоко закатували та вбили окупанти.
Після вторгнення Віктор пішов до Бородянки, щоби приєднатись до ЗСУ. Що з ним сталося далі – невідомо. Але нещодавно його тіло та ще двох чоловіків знайшли у Здвижівці. Тіла були скручені, руки зв'язані, а зуби вибиті.
Вона каже, що під час окупації росіяни поставили три одиниці бойової техніки на її подвір’ї. Окупанти вкрали з її будинку всі речі та запаси їжі. Крім цього, до неї спробували заселити двох жінок. Бабуся відповіла, що у неї мало місця та запропонувала котедж навпроти. Але їй відповіли: там – командування. Хоча на паркані того будинку був напис «ЛЮДИ».
Через своє горе бабуся вже не пам’ятає жінок, але цілком можливо, що саме їхні трупи пізніше ховав місцевий священик. Тіла були загорнутими у жовту і блакитну тканини.
#історіїзвійни
🟥 Марічка Кудрінська — одна з тих людей, завдяки яким ми даємо гідну відсіч ворогові та згодом обов’язково переможемо
У 2014 році вона виїхала з рідного Донецька, оселилася у Миколаєві й працювала тут лікаркою. Протягом року перед вторгненням була «неймовірно щаслива» — з Олексієм, миколаївським річковим моряком.
24 лютого чоловік відвіз її до безпечнішого району, а сам пішов на фронт. Дорогою Олексій потрапив у бій на Антонівському мосту, рятував поранених. Більше Марічка його не бачила. 8 березня вона дізналася, що Олексій загинув в Охтирці. Вже 9 березня жінка разом із подругою організувала медичну частину команди «НІКО Волонтери», яка забезпечує військових необхідними медикаментами.
💬 Не уявляю собі іншого способу подолати біль від втрати. Тільки діяти. Єдина моя психологічна проблема наразі — я не завжди можу прийняти реальність інших. А саме людей, для яких війни наче не існує, і вони живуть, ніяк не задіяні в тому, щоб наблизити нашу перемогу, – каже Марічка.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
У 2014 році вона виїхала з рідного Донецька, оселилася у Миколаєві й працювала тут лікаркою. Протягом року перед вторгненням була «неймовірно щаслива» — з Олексієм, миколаївським річковим моряком.
24 лютого чоловік відвіз її до безпечнішого району, а сам пішов на фронт. Дорогою Олексій потрапив у бій на Антонівському мосту, рятував поранених. Більше Марічка його не бачила. 8 березня вона дізналася, що Олексій загинув в Охтирці. Вже 9 березня жінка разом із подругою організувала медичну частину команди «НІКО Волонтери», яка забезпечує військових необхідними медикаментами.
💬 Не уявляю собі іншого способу подолати біль від втрати. Тільки діяти. Єдина моя психологічна проблема наразі — я не завжди можу прийняти реальність інших. А саме людей, для яких війни наче не існує, і вони живуть, ніяк не задіяні в тому, щоб наблизити нашу перемогу, – каже Марічка.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🟥 «Мене звідси тільки за ноги витягнуть. Місто чи село — це люди, а не будівлі»
Село Лимани Миколаївської області знаходиться неподалік тимчасово окупованих територій й постійно обстрілюється. У неділю, 19 червня, тут загинули дві жінки 61 та 77 років. Першій уламки потрапили в голову, коли вона працювала на городі, жінка померла на місці. Другій загиблій відірвало руки та ноги, коли вона висаджувала квіти у центрі села.
Співробітник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки запитав у старости села Наталії Федорівни, чому вона не їде сама та не агітує людей евакуюватися, хоча на цьому наполягають військові.
Жінка відповіла, що не лише військові, мешканці села теж його захищають. Поки вони тут, Лимани живуть. І відступити від села або міста з людьми армії буде важче – присутність людей їх мотивує. Вона не хоче, щоб село могли зайняти окупанти або воно занепало без мешканців. Тому вперто висаджує квіти.
#історіїзвійни
📸: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook
Село Лимани Миколаївської області знаходиться неподалік тимчасово окупованих територій й постійно обстрілюється. У неділю, 19 червня, тут загинули дві жінки 61 та 77 років. Першій уламки потрапили в голову, коли вона працювала на городі, жінка померла на місці. Другій загиблій відірвало руки та ноги, коли вона висаджувала квіти у центрі села.
Співробітник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки запитав у старости села Наталії Федорівни, чому вона не їде сама та не агітує людей евакуюватися, хоча на цьому наполягають військові.
Жінка відповіла, що не лише військові, мешканці села теж його захищають. Поки вони тут, Лимани живуть. І відступити від села або міста з людьми армії буде важче – присутність людей їх мотивує. Вона не хоче, щоб село могли зайняти окупанти або воно занепало без мешканців. Тому вперто висаджує квіти.
#історіїзвійни
📸: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🟥 «Знає всесвіт, наша правда, так було з покон віків. Ні одна на світі падла не здолає козаків»
Десь між Миколаєвом та Херсоном співробітники Центру зустріли на бойових позиціях у степу музикантів із Вінниці, які їздять фронтом та дають імпровізовані концерти в окопах та бліндажах, щоб підбадьорити наших захисників.
Спеціально для наших читачів вони виконали свою улюблену пісню.
У перервах між поїздками фронтом гурт «Лесик і Карпо» гастролює європейськими містами, а на зароблені гроші купує автівки для військових. Наразі вони вже передали армії п’ятнадцять машин.
#історіїзвійни
🎥: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт| Instagram | Twitter| Facebook
Десь між Миколаєвом та Херсоном співробітники Центру зустріли на бойових позиціях у степу музикантів із Вінниці, які їздять фронтом та дають імпровізовані концерти в окопах та бліндажах, щоб підбадьорити наших захисників.
Спеціально для наших читачів вони виконали свою улюблену пісню.
У перервах між поїздками фронтом гурт «Лесик і Карпо» гастролює європейськими містами, а на зароблені гроші купує автівки для військових. Наразі вони вже передали армії п’ятнадцять машин.
#історіїзвійни
🎥: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт| Instagram | Twitter| Facebook
🟥 «Нас розділяють не траншеї, а цінності»
Співробітники Центру відвідали один із військових підрозділів між Миколаєвом та Херсоном. Колишні бізнесмени, фахівці, талановиті випускники вишів, батько та син стоять у степу під щоденним вогнем.
Стоїмо, кажуть вони, бо знаємо, за що саме. Від росіян нас відділяють не траншеї, нас розділяють цінності. Вони згадують розповідь нещодавно визволених з полону: це ж модель того, яке суспільство вони збудують на завойованих землях, суцільний тоталітаризм.
Як вони ставляться до тих, хто не воює або взагалі з’їхав за кордон? Хлопці відповідають, що кожен має бути на своєму місці, робити те, що виходить краще, аби це сприяло наближенню нашої спільної перемоги. Якщо українці з-за кордону збиратимуть кошти на армію та гуманітарну допомогу, просуватимуть українські інтереси в країнах, де вони знаходяться, це можна тільки вітати.
📸Фото: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook
Співробітники Центру відвідали один із військових підрозділів між Миколаєвом та Херсоном. Колишні бізнесмени, фахівці, талановиті випускники вишів, батько та син стоять у степу під щоденним вогнем.
Стоїмо, кажуть вони, бо знаємо, за що саме. Від росіян нас відділяють не траншеї, нас розділяють цінності. Вони згадують розповідь нещодавно визволених з полону: це ж модель того, яке суспільство вони збудують на завойованих землях, суцільний тоталітаризм.
Як вони ставляться до тих, хто не воює або взагалі з’їхав за кордон? Хлопці відповідають, що кожен має бути на своєму місці, робити те, що виходить краще, аби це сприяло наближенню нашої спільної перемоги. Якщо українці з-за кордону збиратимуть кошти на армію та гуманітарну допомогу, просуватимуть українські інтереси в країнах, де вони знаходяться, це можна тільки вітати.
📸Фото: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook
🟥 «Донбас – наша рідна українська земля, яку ми маємо відстояти»
До російського вторгнення Анастасія та В’ячеслав успішно розвивали бізнес у Слов'янську. Вони володіли найбільшим спеціалізованим магазином на Донбасі, що торгував знаряддям для риболовлі та туризму.
Після вторгнення подружжя перетворило його на волонтерський центр – єдиний у своєму роді, що на місці забезпечує необхідним хлопців на передовій від Ізюма до Сєвєродонецька.
Допомагає подружжю Тетяна – у мирному житті хореограф, яка до вторгнення мала школу танців.
💬 Донбас є нашою рідною українською землею, яку ми маємо відстояти. Закликаємо українців з інших регіонів нас не забувати та по можливості допомагати бійцям з нуля. Це важливо для всіх, – каже жінка.
#історіїзвійни
📷: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
До російського вторгнення Анастасія та В’ячеслав успішно розвивали бізнес у Слов'янську. Вони володіли найбільшим спеціалізованим магазином на Донбасі, що торгував знаряддям для риболовлі та туризму.
Після вторгнення подружжя перетворило його на волонтерський центр – єдиний у своєму роді, що на місці забезпечує необхідним хлопців на передовій від Ізюма до Сєвєродонецька.
Допомагає подружжю Тетяна – у мирному житті хореограф, яка до вторгнення мала школу танців.
💬 Донбас є нашою рідною українською землею, яку ми маємо відстояти. Закликаємо українців з інших регіонів нас не забувати та по можливості допомагати бійцям з нуля. Це важливо для всіх, – каже жінка.
#історіїзвійни
📷: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 «Острівець цивілізації» перед варварською навалою
У Слов'янську, на який наступає ворожа орда, досі існує притулок для собак. Тут пані Ірина разом з помічницями опікується майже 200 тваринами.
Притулок знаходиться на постійно обстрілюваній околиці, але жінки тримаються, сподіваючись на міць ЗСУ.
💬 Серед собак є «ветеран АТО» – пес, який жив з військовими, втратив лапу і вони ж його оперували. Є собака, яку разом з цуценятами покидьки поклали на залізничну колію. Тепер одного з цуценят взяв до себе мер міста.
Деякі з них померли від розриву серця під час обстрілів, деякі втекли від страху, – розповіла Ірина.
А ще як гірка для собак тут лежить обличчям у землю повалений ленін – колись він стояв у центрі Слов'янська. І, сподіваємося, вже ніколи не дочекається приходу темряви, коли леніни повертаються.
#історіїзвійни
📸: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
У Слов'янську, на який наступає ворожа орда, досі існує притулок для собак. Тут пані Ірина разом з помічницями опікується майже 200 тваринами.
Притулок знаходиться на постійно обстрілюваній околиці, але жінки тримаються, сподіваючись на міць ЗСУ.
💬 Серед собак є «ветеран АТО» – пес, який жив з військовими, втратив лапу і вони ж його оперували. Є собака, яку разом з цуценятами покидьки поклали на залізничну колію. Тепер одного з цуценят взяв до себе мер міста.
Деякі з них померли від розриву серця під час обстрілів, деякі втекли від страху, – розповіла Ірина.
А ще як гірка для собак тут лежить обличчям у землю повалений ленін – колись він стояв у центрі Слов'янська. І, сподіваємося, вже ніколи не дочекається приходу темряви, коли леніни повертаються.
#історіїзвійни
📸: Георгій Іванченко
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 Як пекарня у Слов‘янську дає можливість місцевим відчути присутність цивілізації
Завдяки Сергію, його дружині та їхній колезі Анжеліці у Слов'янську досі можна купити свіжий крафтовий хліб та різні смаколики до кави за «довоєнними» цінами. Вони керують трьома харчовими закладами, самотужки возять продукти з Дніпра та воду із свердловини, бо централізоване водопостачання відсутнє.
Як розповів Сергій, йому тут комфортно, робота з ранку до вечора дає можливість від всього абстрагуватися, а жителям міста та військовим – відчувати присутність цивілізації. Попити кави з пирогом до пекарні заходили й Святослав Вакарчук та Андрій Хливнюк.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Завдяки Сергію, його дружині та їхній колезі Анжеліці у Слов'янську досі можна купити свіжий крафтовий хліб та різні смаколики до кави за «довоєнними» цінами. Вони керують трьома харчовими закладами, самотужки возять продукти з Дніпра та воду із свердловини, бо централізоване водопостачання відсутнє.
Як розповів Сергій, йому тут комфортно, робота з ранку до вечора дає можливість від всього абстрагуватися, а жителям міста та військовим – відчувати присутність цивілізації. Попити кави з пирогом до пекарні заходили й Святослав Вакарчук та Андрій Хливнюк.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 Український Mad Max і його вірний французький побратим
Цей Citroën Berlingo одного дня може стати музейним експонатом. Усі місяці російського вторгнення автомобіль безперервно в дорозі.
Анатолій з Черкащини на псевдо «Страшний», у хорошому сенсі слова навіжений чоловік, проїхав ним від Київщини до Луганщини – доставляв гуманітарну допомогу, евакуював людей, заїжджав у найстрашніші місця фронтової зони, ловив колаборантів.
Його автівка вже тепер є живою історію. Її завжди з подивом розглядають на блокпостах. Автомобіль весь покритий підписами військових з різних підрозділів.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Цей Citroën Berlingo одного дня може стати музейним експонатом. Усі місяці російського вторгнення автомобіль безперервно в дорозі.
Анатолій з Черкащини на псевдо «Страшний», у хорошому сенсі слова навіжений чоловік, проїхав ним від Київщини до Луганщини – доставляв гуманітарну допомогу, евакуював людей, заїжджав у найстрашніші місця фронтової зони, ловив колаборантів.
Його автівка вже тепер є живою історію. Її завжди з подивом розглядають на блокпостах. Автомобіль весь покритий підписами військових з різних підрозділів.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 «путін – це Гітлер сьогодення, йому вже ніколи не відмитися»
Йонас фон Матерн 22 роки служив у шведській армії, у спецназі, був пілотом гелікоптера. Тепер він доставляє пікапи та екіпірування зі Швеції на передову українським бійцям. З 24 лютого він здійснив 11 таких рейсів.
Повномасштабну війну рф проти України, про яку швед дізнався під час відпочинку в Танзанії, він сприйняв як свою:
💬 Війна прийшла до нас на поріг і постукала у двері. Українці захищають і шведів також. У цій війні немає нюансів – вона чорно-біла. Це війна добра та зла. путін є Гітлером сьогодення, йому вже ніколи не відмитися, його має бути знищено.
Йонас вважає, що Україна вже перемогла у війні, але це не означає, що можна розслабитися і відволіктися. Треба ще більше допомагати військовим, бо це – найефективніший спосіб наблизити мир. До слова, українську армію швед вважає не тільки героїчною, але і модерною.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Йонас фон Матерн 22 роки служив у шведській армії, у спецназі, був пілотом гелікоптера. Тепер він доставляє пікапи та екіпірування зі Швеції на передову українським бійцям. З 24 лютого він здійснив 11 таких рейсів.
Повномасштабну війну рф проти України, про яку швед дізнався під час відпочинку в Танзанії, він сприйняв як свою:
💬 Війна прийшла до нас на поріг і постукала у двері. Українці захищають і шведів також. У цій війні немає нюансів – вона чорно-біла. Це війна добра та зла. путін є Гітлером сьогодення, йому вже ніколи не відмитися, його має бути знищено.
Йонас вважає, що Україна вже перемогла у війні, але це не означає, що можна розслабитися і відволіктися. Треба ще більше допомагати військовим, бо це – найефективніший спосіб наблизити мир. До слова, українську армію швед вважає не тільки героїчною, але і модерною.
📸: Георгій Іванченко
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 Росіяни у Ізюмі складали «чорні списки» українців: ексклюзивні фото
Російські військові складали списки нелояльних мешканців тимчасово окупованих територій – загарбники контролювали їх пересування, затримували та не випускали на підконтрольну Україні територію.
«Чорні списки» окупанти зберігали, зокрема, на блокпостах – один з таких побачив у звільненому Ізюмі кореспондент Центру стратегічних комунікацій.
Нагадаємо, що у Ізюмі через дії росіян загинуло не менше 1000 цивільних.
Також читайте про те, як російська пропаганда дістала улюблені методички та почала розганяти нові фейки по мережі.
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Російські військові складали списки нелояльних мешканців тимчасово окупованих територій – загарбники контролювали їх пересування, затримували та не випускали на підконтрольну Україні територію.
«Чорні списки» окупанти зберігали, зокрема, на блокпостах – один з таких побачив у звільненому Ізюмі кореспондент Центру стратегічних комунікацій.
Нагадаємо, що у Ізюмі через дії росіян загинуло не менше 1000 цивільних.
Також читайте про те, як російська пропаганда дістала улюблені методички та почала розганяти нові фейки по мережі.
#історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 Історії з війни: викрадення, мішок на голові під час допитів та жахливі звірства окупантів. Як українець з Балаклії пережив полон росіян
Центр стратегічних комунікацій продовжує розповідати про українців, які пережили окупацію та полон.
На цей раз мова про 72-літнього мешканця Балаклії Віктора Іллінського (на фото), який провів у ворожих застінках 11 днів.
Як розповів нашому корреспонденту Іллінський, причиною міг бути бізнес, яким він займався – автомобілями класу люкс. Віктора добре знали в місті, хтось міг на нього навести. Хоча більшу частину своїх статків, каже чоловік, йому довелося витратити на лікування доньки-інваліда.
За його словами, він був викрадений співробітниками ФСБ. Попри те, що на допитах з нього ніколи не знімали мішок, він не бачив, хто саме його допитував, це їхній стиль – викрадати таємно, не повідомляючи нікому про затримання.
Віктор розповів, що підчас полону бачив чоловіків з вибитими зубами та переломами, всіх в крові. Також він розповів нам про те, що там 84 дні тримали 69-річного чоловіка, фотографа Анатолія Гарагатого, якого змушували знятися в пропагандистському ролику: наче він зустрічає росіян з триколором, вітає їх, як визволителів та прославляє путіна.
Анатолій відмовився категорично. Тому пробув рекордний термін у полоні.
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – читайте за хештегом #історіїзвійни.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Центр стратегічних комунікацій продовжує розповідати про українців, які пережили окупацію та полон.
На цей раз мова про 72-літнього мешканця Балаклії Віктора Іллінського (на фото), який провів у ворожих застінках 11 днів.
Як розповів нашому корреспонденту Іллінський, причиною міг бути бізнес, яким він займався – автомобілями класу люкс. Віктора добре знали в місті, хтось міг на нього навести. Хоча більшу частину своїх статків, каже чоловік, йому довелося витратити на лікування доньки-інваліда.
За його словами, він був викрадений співробітниками ФСБ. Попри те, що на допитах з нього ніколи не знімали мішок, він не бачив, хто саме його допитував, це їхній стиль – викрадати таємно, не повідомляючи нікому про затримання.
Віктор розповів, що підчас полону бачив чоловіків з вибитими зубами та переломами, всіх в крові. Також він розповів нам про те, що там 84 дні тримали 69-річного чоловіка, фотографа Анатолія Гарагатого, якого змушували знятися в пропагандистському ролику: наче він зустрічає росіян з триколором, вітає їх, як визволителів та прославляє путіна.
Анатолій відмовився категорично. Тому пробув рекордний термін у полоні.
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – читайте за хештегом #історіїзвійни.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 Історії з війни: як люди в Балаклії лякали окупантів «кумом путіна»
Підчас окупації росіяни в Балаклії влаштували «бл**ський дім». Так місцеві жителі назвали віллу бізнесмена з Донецька, який змушений був тікати. Загарбники використовували оселю для своїх збочених втіх, адже місцевий колаборант «поставляв» їм сюди дівчат.
Як розповів Віктор Іллінський, п’яні окупанти «постійно порушували всі межі – вечірки закінчувалися груповими зґвалтуваннями». Та 71-річний Микола, який живе неподалік будинку, придумав, як їх відлякати: він сказав, що тут гостював кум путіна, і «якщо хтось дізнається, що вони тут роблять, їм буде поганенько».
Після звільнення Балаклії про перебування окупантів нагадують тільки додаткові ліжка…
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – читайте за хештегом #історіїзвійни.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Підчас окупації росіяни в Балаклії влаштували «бл**ський дім». Так місцеві жителі назвали віллу бізнесмена з Донецька, який змушений був тікати. Загарбники використовували оселю для своїх збочених втіх, адже місцевий колаборант «поставляв» їм сюди дівчат.
Як розповів Віктор Іллінський, п’яні окупанти «постійно порушували всі межі – вечірки закінчувалися груповими зґвалтуваннями». Та 71-річний Микола, який живе неподалік будинку, придумав, як їх відлякати: він сказав, що тут гостював кум путіна, і «якщо хтось дізнається, що вони тут роблять, їм буде поганенько».
Після звільнення Балаклії про перебування окупантів нагадують тільки додаткові ліжка…
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – читайте за хештегом #історіїзвійни.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
🟥 Історії з війни: били струмом за українську мову та погрожували розстрілом. Українець розповів, як російські окупанти катували його на Харківщині
Центр стратегічних комунікацій продовжує розповідати про українців, які пережили окупацію та полон.
69-річний Анатолій Гарагатий (на відео разом з дружиною після звільнення) із селища Савинці провів 100 днів у російському полоні. Над ним знущалися, погрожували розстрілом, карали за те, що він – українець.
💬 Я їм казав, що давно вже вчив російську, встиг забути, тому балакатиму українською. Вони відповідали: «Нічого, ми тобі струмом допоможемо». За кожне українське слово – удар. Так я почав вчити російську… – розповів чоловік.
Анатолія змушували знімати пропагандистські відео про радісну зустріч визволителів, але він відмовився – не міг зрадити своїх батьків, дітей та майбутнє країни. Серед полонених мало не він один був «політв'язнем» – багатьох затримували без жодних причин.
Одного чоловіка тримали майже місяць і навіть не водили на допити. Був серед затриманих і хлопець з діагностованим психічним захворюванням. Коли того прийшов шукати батько – кинули до камери і його.
Анатолій готувався до смерті та боявся, але окупанти боялися ще більше – відчували, що може бути розплата. І вона дійсно буде. Кожен росіянин понесе покарання за всі звірства, вчинені на українській землі.
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – за хештегом #історіїзвійни.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Центр стратегічних комунікацій продовжує розповідати про українців, які пережили окупацію та полон.
69-річний Анатолій Гарагатий (на відео разом з дружиною після звільнення) із селища Савинці провів 100 днів у російському полоні. Над ним знущалися, погрожували розстрілом, карали за те, що він – українець.
💬 Я їм казав, що давно вже вчив російську, встиг забути, тому балакатиму українською. Вони відповідали: «Нічого, ми тобі струмом допоможемо». За кожне українське слово – удар. Так я почав вчити російську… – розповів чоловік.
Анатолія змушували знімати пропагандистські відео про радісну зустріч визволителів, але він відмовився – не міг зрадити своїх батьків, дітей та майбутнє країни. Серед полонених мало не він один був «політв'язнем» – багатьох затримували без жодних причин.
Одного чоловіка тримали майже місяць і навіть не водили на допити. Був серед затриманих і хлопець з діагностованим психічним захворюванням. Коли того прийшов шукати батько – кинули до камери і його.
Анатолій готувався до смерті та боявся, але окупанти боялися ще більше – відчували, що може бути розплата. І вона дійсно буде. Кожен росіянин понесе покарання за всі звірства, вчинені на українській землі.
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – за хештегом #історіїзвійни.
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
🟥 Діти грають з шевронами, дорослі – готують їжу просто неба. Як живе деокупована Харківщина
Центр стратегічних комунікацій продовжує розповідати про українців, які пережили окупацію та полон.
У село Ківшарівка Куп’янського району 27 вересня зайшли ЗСУ. Люди там живуть без газу, електро- та водопостачання та готують їжу на вулиці, біля домівок.
У селі залишилося багато дітей, які будують блокпости та розмінюються шевронами. А коли вони спілкуються з військовими, ті дарують дрібнички, солодощі або гроші. Буває дозволяють посидіти у військовій машині, ось як Максимові з Наталкою (на світлинах).
Дівчинка з лялькою – Аніта, готується до евакуації до Харкова. Давид – той, що в захисних окулярах – міняє шеврони на їхньому з однолітками «блокпості».
На околицях міста досі розкидані тіла окупантів. Водночас у Куп’янському районі розклеїли банери: «Рідні, ви вільні!».
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – за хештегом #історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber
Центр стратегічних комунікацій продовжує розповідати про українців, які пережили окупацію та полон.
У село Ківшарівка Куп’янського району 27 вересня зайшли ЗСУ. Люди там живуть без газу, електро- та водопостачання та готують їжу на вулиці, біля домівок.
У селі залишилося багато дітей, які будують блокпости та розмінюються шевронами. А коли вони спілкуються з військовими, ті дарують дрібнички, солодощі або гроші. Буває дозволяють посидіти у військовій машині, ось як Максимові з Наталкою (на світлинах).
Дівчинка з лялькою – Аніта, готується до евакуації до Харкова. Давид – той, що в захисних окулярах – міняє шеврони на їхньому з однолітками «блокпості».
На околицях міста досі розкидані тіла окупантів. Водночас у Куп’янському районі розклеїли банери: «Рідні, ви вільні!».
📎 Більше матеріалів Центру про звірства окупантів – за хештегом #історіїзвійни
🇺🇦 Telegram | Сайт | Instagram | Twitter | Facebook | Viber