Перший тизер майбутнього серіалу "Спайдер-нуар" з Ніколасом Кейджем.

Обираємо столики.

Мда, цього року повертатись до Вестеросу не будемо. Прем'єру перенесли на 2026.

Сумно, бо так і третій сезон Дому Дракона переїде ще на рік. Залишається лише повірити, що дідуля Мартін цього року таки випустить шосту книжку саги, хе-хе (нот хе-хе).

А які цікаві тексти про кіно ви останнім часом читали?

Бо я зараз зі зрозумілих причин не встигаю слідкувати нормально, а почитати час від хочеться. Тому буду вдячний, якщо поділитесь текстами тут в коментарях.

Колег запрошую похизуватись своїми роботами.

Другий сезон "Андора" — чудовий, як і увесь серіал в цілому.

За що мені сподобався і перший, і другий сезон, так це за те, що серіал розкривається в повній формі, як раз по виходу усіх серій. Тобто, деякі епізоди можуть здатись нудними, деякі навпаки дуже динамічними, але після перегляду всіх серій відчувається певний баланс.

Головне, що вдалось Тоні Гілрою завдяки цьому серіалу — розповісти універсальну історію про боротьбу за свободу проти тиранії. Причому "Андор" — один з небагатьох мейнстрімних проєктів, який реально показує, що таке революція без зайвих прикрас. Заради свободи треба хитрувати, красти, вбивати та робити інші неприємні речі, які в "Зоряних війнах" зрідка демонструвались. Бо Лукасівські історії були завжди про яскраві барви, в той час як Гілрой малює напівтонами.

Про актуальність серіалу, мабуть, напишу окремо, але є після перегляду і певна доля смутку, адже навряд чи в сучасному Лукасфілмі зроблять щось бодай трохи схоже на цей серіал.

Я завжди

#недільниймем

І продовжу про "Андора" та актуальність серіалу.

Шоураннер серіалу Тоні Гілрой ледь не єдиний автор, який пішов по стопам Джорджа Лукаса в контексті зображення політики. Джордж, окрім того, що показав класичну подорож героя, ще і закладав в оригінальну трилогію ЗВ політичний контекст. Власне 4, 5 та 6 епізоди були своєрідним відображенням війни у В'єтнамі. Лукас це неодноразово підтверджував у різних інтерв'ю, коли його запитували, що "а от Імперія у ваших фільмах часом не Римська?", на що Джордж відповідав, що надихався імперією цілком сучасною, маючи на увазі США.

І якщо Лукас показував все це широкими мазками, Гілрой працює зі своїм матеріалом тонше та делікатніше, хоч і не забуває про вічну тему Зоряних Війн — боротьбу добра зі злом. В оригінальній трилогії ця боротьба здебільшого буквальна, хоч Люку Скайвокеру доводиться пережити таку і всередині. "Андор" же майже повністю фокусується на внутрішній боротьбі кожного з персонажів. І цю боротьбу Гілрой доволі успішно вписує в політичний контекст серіалу.

Власне, політичний контекст в "Андорі" найцікавіший, адже Гілрою вдалось показати революцію об'ємно з обох боків — як зі сторони Імперії, так і зі сторони Повстання.

Проте головна сила "Андора" в сучасному світі, як на мене, в тому, що цей серіал відкрито пропагує ідею того, що з тоталітаризмом, неправдою та террором потрібно боротись зі зброєю в руках, і не тільки нею. При цьому серіальні революціонери це не тільки пасіонарії зі зброєю в руках, але й політики, інтригани, шпіони та і просто звичайні люди, яким увірвався терпець. Головна ідея в тому, що проти абсолютної тиранії та влади всі методи хороші. Погоджуватись з цією ідеєю чи ні — це вже на совісті глядача, проте ніщо краще не ілюструє суть "Андора" ніж цитата Со Геррери у виконанні Фореста Вітакера:

"Revolution is not for the sane".

Власне це і показує в серіалі Тоні Гілрой, як те саме "sane" поступово відмирає в часи відчайдушної боротьби правди та брехні, свободи та тиранії.

Ну і наостанок додам, що в "Андорі" доволі легко провести дуже різні історичні паралелі між серіалом та реальною історією.

В андорівських повстанцях при бажанні можна побачити і Брута з Касієм, що вбили Цезаря, і воїнів УПА, і французьке підпілля часів нацистської окупації і багато кого ще. Власне саме це і цікаво — "Андор" відкрито симпатизує тих, кого імперії, тиранії та тоталітарні режими зазвичай клеймлять терористами.

І в цих "терористах" просто побачити і власну історію — коли імперія приходить кошмарити фермерів, вбиває інтелігенцію, або влаштовує геноцид заради ресурсів.

Ну і ще один момент, який мені особисто імпонує в цьому шоу, що він показує ідеал героїв, що мислять далі свого горизонту — вони прекрасно розуміють, що плодів своєї революції вони не побачать, але готові віддати за неї все, включно з життям. І чесно кажучи чогось подібного я вже давненько не бачив в голівудському мейнстрімі.

А от тут вийшов мій текст для Gogol Media про круті кінопародії. Енджой.

Я, коли написав новий пост на канал.

Тут у Карстена Ранквіста вийшов новий відос, де він розмірковує про те, які з сучасних фільмів у майбутньому стануть класикою. Він там бере період з 2015 року і я от подумав, а на які б фільми поставив я?

Тому, якщо вам цікаво — наставте лукасів (треба зробити окрему реакцію з Джорджем, лол), а я зроблю такий список.

​​"Мікі 17" — доволі кострубате кіно, до якого чорт знає з якого боку підійти. Для серйозної наукової фантастики занадто вторинно і місцями анекдотично, для сатири пласко і невинахідливо, для серйозної критики сучасного світу — аж занадто в лоб. Пон Чжун Хо не вперший раз звертається до фантастики в перемішку з соціальною темою, але, якщо відверто, то і фанатом його "Снігобура" я ніколи не був, бо все, що мені не сподобалось в новому фільмі, було і там, хоч варто відзначити, що "Snowpiercer" був хоча б тонально ціліснішим. "Мікі 17" же розсипається як кіно.

По-перше, фільм доволі паскудно написаний, хоч сценарій писався режисером рідною корейською мовою, після чого перекладався на англійську. Не знаю, чи то в процесі перекладу з діалогів геть пропало життя, чи то до корейця не прийшла муза, чи просто цього разу не вдалось, але діалоги в стрічці просто дерев'яні і примітивні.

Інша, а можливо і головна проблема стрічки — тотальна непослідовність. То фільм потопає у флешбеках, то зловживає закадровим монологом героя Патінсона, то перестрибує на теми соціальної несправедливості, то раптом стає мелодрамою, то раптом згадує, що він наукова фантастика. Таке враження, що після виходу і успіху "Паразитів" Пон Чжун Хо вирішив зібрати в одному кіно все, що йому весь час боліло, але зробити з цього цілісну картину не вийшло.

З хорошого в фільмі хіба що гра Патінсона, та і то таке враження, що він тут не сильно старається. А от хто старається занадто сильно це Марк Руффало, який настільки намагається скопіювати повадки Трампа, що перетворює свій перформанс на відверте кривляння. Мені здається навіть в SNL так не стараються мавпувати Донні. Ну і хоча б ця критика була б чимось новим, але ні це все вже було 8 років тому, коли почався перший строк Трампа.

Але найбільший гріх "Мікі 17" мабуть саме в тому, що на кожну його грань можна знайти фільм цікавіший. Хочете класний сайфай, де досліджується тема клонування та її експлуатація? Дивіться "Місяць" Данкана Джонса. Цікавить дотепна сатира та боротьба з космічними жуками? То увімкніть "Зоряний Десант" Пола Верховена. Хочете серйозної розмови про космічний расизм, який насправді говорить про реальний? "Район №9" Ніла Блокампа вам в поміч. Хочеться подивитись кіно про те, як лиха система нагинає індивіда? Ну тут тільки в самих дев'яностих вибір величезний.

Додивився "Студію" і тепер заздрю всім, хто ще не подивився і може проковтнути серіал залпом.

У Сета Рогена і Евана Голдберга вийшло шикарне шоу, яке однаковою мірою зізнається в любові до кінематографа, і в той же час безбожно з нього стібеться. І все це, до речі, доволі непогано знято.

Про розсип різноманітних зірок, які взяли участь в проєкті тут годі і говорити, бо у когось як у Зої Кравіц, Олівії Вайлд чи Дейва Франко доволі значні ролі, а у когось є зовсім дрібні камео як от у зірок серіалу "Хлопаки" Ентоні Старра та Ерін Моріарті.

Кожен епізод тут по-своєму унікальний, є скажімо серія, знята одним дублем в якій знімають епізод фільму одним дублем, є епізод, що пародіює нуари. Але є і загальна сюжетна лінія. Ну все це в зроблено в класній атмосфері, де купа різних селеб зібрались разом подуркувати.

Тож, якщо ще не дивились "Студію" — біжіть дивитись, серіал вийшов чудовий.

Заходить якось мужик в бар в Каннах, а там йому аплодують півгодини.

А це смішно)

Раптом, хто не в контексті приколу — останнім часом в пресі оформився такий штамп, що треба писати, мол, фільм N режисера Кінослава Синефільченко отримав овації протягом семи, восьми, чотирнадцяти, вісімдесят восьми хвилин. Ну, а особливо чомусь в цьому сенсі виділяються Канни.

А там, до речі, вже і нагороди почали роздавати.

До речі, вітаю всіх киян з днем міста. І нагадую, що у мене в леттербоксді є от такий от список фільмів, які тією чи іншою мірою показують місто.