Нарешті підвезли трейлер другого сезону "Люди Ікс'97"

Прем'єра вже 1 липня на Disney+

Отже тепер трохи детальніше про «Backrooms».

Почнемо із синопсису: 1990 рік. Продавець меблів Кларк переживає через розрив із дружиною, і намагається пропрацювати проблему із психотерапевткою Мері Клайн. Живе Кларк в магазині меблів (дружина відібрала його дім), і одного разу знаходить прохід крізь стіну в якийсь незрозумілий простір – зазначені в назві «Backrooms» або ж «Залаштунки».

Далі фільм, насправді, немає сенсу переказувати, бо все показане буде залежати лише від вашої інтерпретації. Тобто навіть якщо перекажу сюжет до фіналу, далеко не факт що моє сприйняття співпаде із сприйняттям інших глядачів. Хоча всім, думаю, очевидно, що нічого доброго від знахідки Кларка не вийде.

Ну і власне головне питання стрічки полягає в тому, щоб розібратись, а що означають ці залаштунки. І тут тільки в мене одразу виникло декілька інтерпретацій.

Перша, і найбільш очевидна – фільм є критикою використання ШІ. Світ залаштунків доволі химерний, але в чомусь дуже схожий на наш, вірніше він є викривленим відображенням, спробою відтворити реальність без улавлювання суті. Тобто форма і матерія відтворюються, однак не смисл. Ну і тут вже виникає питання до самого феномену ШІ, і чому він ніколи не зможе по-справжньому стати усвідомленим, бо це просте копіювання. Власне певною мірою «Backrooms» можна сприйняти і як певне відтворення експерименту Китайської кімнати.

Іншою інтерпретацією може бути психоаналітична, адже недарма один з ключових персонажів стрічки – психотерапевтка. Власне весь фільм можна трактувати як її занурення до несвідомого Кларка, де приховані його глибинні страхи та бажання. Тобто тут стрічку можна сприймати як коментар про психотерапію, та її скерованість на минуле і памʼять, яка так чи інакше спотворюється з часом.

Також «Залаштунки» можна прочитати як платонівський міф про печеру. Якщо в Платона суть міфу була в тому, що люди, що живуть в ілюзорному світі не будуть прагнути з нього вийти навіть якщо зʼявиться людина, яка вийшла зі світу ілюзій, та розкаже решті про ілюзорність світу. Вихід з печери стає прагненням до істини і шляхом філософа. В «Залаштунках» же навпаки показана історія де людина добровільно занурюється в світ ілюзій та не бажає з нього виходити. Не те щоб це щось нове в кіно, в тій же «Матриці» персонажем, що добровільно бажав повернутись до світу ілюзій був Сайфер. А ще стрічку можна прочитати крізь філософію постмодерну, бо фактично «Залаштунки» є чистим втіленням бодріярівського симулякру.

Коротше, кіно вийшло хорошим саме для трактування його сюжету, і це лише мої інтерпретації, впевнений що на просторах інтернетів ви знайдете й інші. А якщо ви вже подивились, то діліться своїми думками в коментарях.

Фінальний трейлер 3 сезону "Дому Дракона"

Цього тижня в тредсах і твітерах віруситься стрічка "Спочатку дами", тож звісно я пішов дивитись, що воно там таке.

А історія це про Деніела — "альфача" та одного з керівників рекламної агенції, який є стереотипним мізогіном, і якому необхідно підвищити якусь жінку до керівної посади (бо він сам про це набрехав). Вибір падає на Алекс, яка пропрацювала в компанії 20 років, однак її постійно ігнорять, і підвищення нічого не змінює. В результаті після скандалу вона звільняється, а Деніел, переслідуючи її, врізається в стовп і опиняється в іншому всесвіті, де всім керують жінки.

Тобто це класична історія перевиховання, де поганий мужик має зрозуміти наскільки страждають в реальному світі жінки. Ну і разом з цим показати якусь кількість гегів на тему. Хоч, насправді, гег в фільмі лише один, просто повторюється в різних варіаціях, а суть його приблизно така: а що якби жінки вели себе так само гидко як чоловіки? І на цьому все. Замість білизни для жінок "Вікторія Сікрет" білизна для чоловіків "Вікторс Сікрет". Замість "Дона Кіхота" — "Донна Кіхот". Замість еротичних журналів з напівоголеними жінками, те саме з чоловіками. І так далі. Повне віддзеркалення без рефлексії взагалі.

Я не скажу, що сама ідея якась погана, але ось цей один жарт стрічки дуже швидко набридає, а далі виявляється, що окрім нього стрічка хіба що може запропонувати класичний ромкомовий сюжет. Воно б ще спрацювало, якби це був короткий метр, але в нинішній формі десь через півгодини просто з'являється бажання, щоб це кіно скоріше закінчилось.

Знаю, що "Спочатку дами" засновані на подібному французькому фільмі "Je ne suis pas un homme facile" (і є підозра, що він цікавіший), бо ця стрічка так і не показує всі можливості свого концепту. Я вже десь ближче до фіналу подумав, що наскільки б фільм міг би бути кращим, якби в цей паралельний світ потрапив не тільки герой Саши Барона Коена, але й героїня Розамунд Пайк — конфлікт між героями виникав би набагато цікавіший, бо ми бачили б різні траєкторії персонажів, де один втрачав би своє владне положення і пристосовувався іншої ролі, а інша навпаки отримувала б владу та вплив. А далі навколо цього конфлікту можна будувати найрізноманітніші комедійні ситуації.

Але загалом дуже нудне і поверхневе кіно, і, чесно, не розумію нащо його дивитись, якщо Ґрета Ґервіґ вже зняла не так давно фільм "Барбі", який по всім параметрам кращий за "Спочатку дами".

А ще зробив до дня Києва добірку фільмів про столицю для УП Культура.

Завтра літо, тож бажаю провести його правильно, як Тоні.

#недільниймем

Ну, коротше, "Ейфорія" була увесь цей час про make America great again.

В кінці не вистачило хіба що крику орла, щоб остаточно переповнитись американським патріотизмом.

Сем Левінсон під час написання 3 сезону "Ейфорії"