Повністю погоджуюсь. Не закастити Зендаю на роль Майкла Джексона – втрачена можливість.

Обережно: від цієї картинки міленіали можуть впасти в ностальгічну кому.

#недільниймем

Поки у нас в повторний прокат виходять "Сутінки", я от вирішив подивитись один з ранніх фільмів Кетрін Бігелоу — вампірський горрор в антуражі вестерну "Майже Стемніло".

За сюжетом простий хлопчина Калеб (Едріан Пасдар) закохується в дівчину Мей (Дженні Райт), однак та виявляється вампіркою. Вони проводять ніч разом і Мей кусає Калеба, щоб навернути, тож останній приєднується до її групи на чолі з вампіром-конфедератом Джессі Хукером (Ленс Генріксен).

Фільм, насправді, не те, щоб пропонує який супер оригінальний сюжет — це доволі прямолінійна романтична історія в антуражі американського Півдня з ковбойськими шляпами та придорожніми барами, і ось цей жанровий мікс, мабуть, підкупає найбільше.

Слід, до речі, відзначити, що "Майже стемніло" зображує вампірів в серйозному ключі, без висміювання та сатири, і, насправді, доволі непогано вписує їх в типове американське буття, бо місцеві вампіри є волоцюгами, близькими до байкерів, тож цілком успішно подорожують від міста до міста. Взагалі атмосфера тут близька до ранніх сезоні "Надприроднього" і легко уявити, що за подібними вампірами потім будуть полювати брати Вінчестери.

Ну і, звісно, доволі легко прочитати той страх, на якому Бігелоу будує свій горор — "Майже стемніло" в першу чергу лякає благополучного американськкого підлітка потенційними наслідками його бунту і чим чреватий вибір байкерського або волоцюжного життя. Коротше, вампіри тут є в першу чергу відображенням якогось соціального страху чи тривоги.

Тому якщо ви любите вампірське кіно і, як і я, пропустили "Майже Стемніло", то однозначно рекомендую, тим паче, що тут дійсно дуже вайбова атмосфера американського півдня вісімдесятих, як завжди харизматичний в ролі лиходія Ленс Генріксен, а також дуже прикольний синтовий саундтрек від гурту Tangerine Dream.

Написав тут для УП Культура про чергову порцію сиквелів та продовжень, яка чекає на нас до кінця року. Енжой.

Мої перегляди за квітень. Думав, що в березні було скромно, але цього місяця вдавалось дивитись кіно тільки на вихідних.

Показуйте, що у вас.

Вітаю всіх з днем Зоряних Війн

Знаєте, от чим далі дивлюсь новий сезон "Ейфорії" тим більше у мене відчуття, що дивишся насправді пародію на серйозне драматичне шоу. Бо чим далі, тим більш натужними стають сюжетні ходи.

Уявіть собі, що от в серіалі з'являється новий сюжетний поворот із кротом в організації. В нормальному шоу це означало б, що на глядачів чекають ну бодай один два епізоди напруги, де кріт буде намагатись не видавати себе. Сем Левінсон же плює на всі правила і вирішує, що, а давайте влаштуємо викриття одразу, в тому ж епізоді. І це ще не все. Перебивається цей твіст ще "неочікуваним" та "шокуючим", так, щоб точно не було нудно.

Не кажу, що такі неочікувані твісти чи співпадіння не мають права на життя — он в ледь не в кожному сезоні "Фарго" Ной Гоулі щось подібне провертає, але Левінсон не Гоулі, і тому від нього все це відчувається як дешева імітація якихось інших, більш культових серіалів від HBO. Чого вартує тільки епічне викриття по надутим губам.

І от чим далі, тим менш серйозно все це сприймається, але от як пародія (така ненавмисна) в цілому піде. Я, звісно, додивлюсь новий сезон, бо мені здається, що все це тільки квіточки, а ягідки Левінсон ще припас на фінал.

Ну а вам як новий сезон? Дивитесь взагалі чи ні? І які загалом враження?

І цільна версія на ютубі, для тих кого бісить тікток.

За знахідку подякував каналу Колодій трейлерів.

Додивився чергове анімаційне шоу по "Зоряним Війнам" — "Мол: Володар Тіней" і скажу, що вийшло прям дуже непогано, на рівні кращих арок із "Війн Клонів", де власне і воскресили червоного лорда ситхів.

Цього разу історія відбувається між "Помстою Ситхів" та стрічкою "Соло", ближче до першої, а сам Мол намагається знову побудувати власну кримінальну організацію щоб протистояти Імперії та Палпатину. Так він починає із своїми людьми на планеті Дженікс, де шляхи колишнього ситха пересікаються із молодою джедайкою Девон, яку, звісно, він пробує навернути на темну сторону.

Воскресіння Мола у "Війнах Клонів" було одним з кращих рішень, яке колись прийняли Джордж Лукас та шоураннер серіалу Дейв Філоні, тож не дивно, що його історію продовжують розкривати й далі, попри те, що свій фінал забрак зустрів ще у анімаційному шоу "Повстанці".

Тим не менш, він все ще один з найцікавіших персонажів у всесвіті, бо його шлях дуже подібний до міфологічного Сизіфа, що в якості покарання був вимушений нескінченно закочувати камінь на гору, і завжди терпіти фіаско в цій справі.

Так само як і Сизіф, Мол є персонажем, що завжди приречений на провал, однак який раз за разом не здається і продовжує свої спроби прийти до влади. І новий серіал, як раз таки і показує одну з таких спроб.

Що у "Володарі тіней" вийшло прям дуже добре, так це анімація — здавалось, стиль, який роками вдосконалювався у "Війнах клонів" вже давно дійшов до свого піку, однак нове шоу доводить, що завжди можна краще.

Не обійшлось тут і без фансервісу, як і у всіх проєктах Філоні, але цього разу завдяки цільності та логічності історії, все показане в серіалі виглядає цілком лаконічно і навіть камео в ньому не відволікають (та і не так їх багато).

І окремо, що порадувало, так це те, що новий серіал має доволі темний тон, як і положено серіал про колишнього ситха, що рулить кримінальним синдикатом.

Тож, якщо ви ще не втомились остаточно від "ЗВ" і готові дати серіалу шанс, "Мол: Володар тіней" може вас приємно здивувати.

А ще вирішив потроху розгрібати свій вотчліст на леттері (хоч не те, щоб він був великий), і от глянув фільм "Вбивця шьоґуна".

Мені його не так давно порекомендували, а потім ще й під час перегляду повної версії "Вбити Білла" побачив, що його як раз дивиться Наречена. Тож нарешті дібрався.

Цікаво, що фільм взагалі є поєднанням двох японських фільмів Lone Wolf and Cub: Baby Cart at the River Styx та 12 хвилин Lone Wolf and Cub: Sword of Vengeance, обидва 1972. А взагалі Lone Wolf and Cub — це ціла серія японських фільмів про самурая-одинака із дитиною, які своєю чергою є екранізаціями однойменної манги. А в 1980 вийшла ось ця комбінована англомовна версія в Штатах, над якою працював Роберт Г'юстон, а прокатувала всю цю історію компанія Роджера Кормана New World Pictures.

Взагалі цікаво, що оригінальну мангу навіть хотіли пару разів екранізувати в Голлівуді. В нульових, наприклад, за цю справу брався Даррен Аронофськи, але не зрослось із правами. В десятих за проєкт наче брався Джастін Лін, а якісь продюсери навіть змогли домовитись про права. Але, знаєте, після перегляду можу сказати, що певною мірою голлівудська адаптація таки сталась — бо "Мандалорець" це ж буквально все те саме, тільки в далекій галактиці. Ну а що, Лукас надихався Куросавою, Фавро надихнувся історію самурая з дитиною.

А сам же фільм — це такий класний ніндзясплотейшн із самураями, ніндзя, кімоно та літрами фейкової крові. Сам же "Вбивця шьогуна" попри свою експлуатаційну природу не надто легкий для сприйняття, не в останню чергу тому що оповідачем тут виступає саме малолітній син головного героя, який і сам не до кінця розуміє все, що відбувається навколо. Наприклад, мотиви вбивства дружини головного героя (подія з якої фактично стартує сюжет) так і залишаться не розкритими. Втім, абсолютно не дивно чому Тарантіно фактично зізнався стрічці в любові у своєму фільмі про помсту, бо фактично тема в обох фільмах однакова, і Квентін знайшов як раз чудову риму.

Загалом, прикольне жанрове кіно і, можливо, якось як буде настрій треба взятись за оригінальну японську пенталогію. Якщо любите Японію, самураїв, ніндзя та історії по суворих бать, що захищають дітей з часів, коли це ще не стало мейнстрімом, то "Вбивця шьогуна" — мій рекомендасьон.