Хто з вас?

#недільниймем

Ну що дійшли руки нарешті подивитись "Kill Bill: The Whole Bloody Affair", і це було насправді цікаво, бо обидві частини я дивився в останнє мабуть років п'ятнадцять тому, а то і більше. Тож ця, повна версія як раз добре працює на те, щоб освіжити пам'ять.

Насправді величезних змін у версії, що в кінці минулого року виходила в прокат у США немає. З найбільш суттєвих — це розширена аніме бексторі О-Рен, вся сцена битви з 88 скаженими тепер в кольорі (хоч в такому вигляді цю сцену можна було побачити в японській версії), і звісно відсутнє запитання Білла в фіналі першого фільму, що спойлерить фінал історії. І от це, мабуть, найбільш суттєва зміна з усіх, адже в повноформатній версії "Вбити Білла" факт того, що донька Белатрікс жива зберігається до самої розв'язки та зустрічі з Біллом.

Звісно, для тих, хто дивився 4 фільм Тарантіно в форматі дилогії, мало що змінюється, однак для глядачів не знайомих із цією історією, це доволі значна та відчутна зміна. Я, власне, теж абстрагувався від знання сюжету, і маю визнати, що сприйняття історії, нехай і не кардинально, але змінюється. Загалом же стрічка вирішує давно наболіле питання кількості фільмів у фільмографії Тарантіно, і саме ця повноформатна версія його остаточно вирішує (як мінімум для самого Квентіна).

Ну і ще одну проблему, яку вирішує повноформатна весрія — це нерівність двох половин історії (які завжди задумувались як одне ціле). Перша частина об'єктивно завжди сприймалась краще ніж друга, адже в ній, як мінімум було більше екшену, тоді як друга відчувалась більш затягнутою в тому числі й в питанні хронометражу. Вирішується проблема, правда, не надто радикально, адже в другій половині все ще є надмірні чи навіть дещо нудні епізоди. Місцями навіть забавно дивитись той же фінальний монолог Білла про Супермена, який відчувається не як монолог самого персонажа, а саме як задротські думки самого Квентіна.

Але є ще один аспект стрічки, який заграв новими фарбами більше ніж через двадцять років після виходу театральних версій, а саме вся історія стосунків Белатрікс та Білла між якими величезна прірва у віці. І цей аспект, звісно, конспірологічний. Так от, на фоні історії Вайнштейна, а потім й Епштейна з його файлами, якось саме собою проситься ототожнення Білла з подібними фігурами. Можливо, про Епштейна Квентін не знав достовірно (але чутки знав 100%), але про Вайнштейна він знав точно, як добра половина Голлівуду.

І от він робить фільм про помсту жінки своєму набагато старшому кривднику, поміщає цю історію в сетинг світу найманих вбивць (до речі подумав, що було б прикольно, як би "Вбити Білла" та "Джон Вік" існували во одному всесвіті, its just make sense) — в 2003-2004 роках ця історія здавалась лише чистим жанровим виходом Тарантіно, але в 2026 у "Вбити Білла" за всім кривавим насильством та жанровою стилізацією, пробивається історія чоловіка, який хотів контролювати життя жінки, а після того як вона збунтувалася, він вирішив буквально її вбити. Хіба не тим самим займався той же Вайншейн із своїми жертвами? Можливо він і не вбивав їх з пістолета, як Білл, але в публічному просторі і в кар'єрному середовищі він їх знищував безумовно. І якщо в цій конспірології є якесь зерно правди, то "Вбити Білла" стає ще й фільмом пророчим, адже жертвам Вайнштейна, що був продюсером стрічки, помститися продюсеру врешті таки вдалось, правда без кінематографічного фіналу як в Беатрікс.

Але конспірологія конспірологією, а сама стрічка все ще хороша, хоча мабуть на якісь півгодини її все ж можна було б скоротити. В будь-якому випадку, класно, що ця версія нарешті дісталась до широкої публіки, але шкода, що не до українського прокату.

Ну іще забув написати, що глянув «Щасти, розважся, не помри» Гора Вербінськи – фантастичний комедійний бойовик із Семом Рокуеллом в головній ролі.

З попереднього фільму Вербінськи пройшло, аж страшно сказати, цілих десять років, і «Ліки від щастя» були доволі серйозним за тоном фільмом, хоч найкраще у нього виходить поєднувати пригодницький екшен із гумором. В цьому сенсі Гор повернувся до більш звичного для себе амплуа, і, здається, цього разу доволі сильно відпустив віжки, бо божевільності в цій стрічці вистачає.

«Щасти, розважся, не помри» хочеться назвати жанровим кублом, бо Вербінськи насмикав всього і потрошку з різноманітної фантастики починаючи від «Термінатора» і закінчуючи «Чорним Дзеркалом», хоч на цьому джерела для натхнення явно не завершуються, адже початок фільму в типовому американському дайнері та нелінійне оповідання є явним натяком на «Кримінальне чтиво».

Власне сюжет тут стартує, що мужик схожий на безхатченка з майбутнього читає проповідь відвідувачам дайнера про те, що їх покоління все згубило тим, що аж занадто сильно залежить від гаджетів та технологій. І на перший погляд здається що Вербінськи повернувся із бумерським повчанням, але далі відкривається, що пафосна технофобська промова героя Рокуелла є не зовсім прямолінійною сатирою сучасності, бо всесвіт фільму є гіпертрофованою версією світу нашого. А після промови головного героя нас починають знайомити з членами команди, яку йому вдається підібрати.

На щастя «Щасти, розважся, не помри» не є прям серйозною сатирою в дусі «Чорного дзеркала», бо тоді б фільм Вербінськи розвалився ще в першій сцені (і вона насправді може відштовхнути своїм прямолінійним пафосом). Натомість новий фільм Гора збирає купу різноматних фантастичних тропів як от подорожі в часі, злий ШІ, клонування тощо, а вже з цієї збірної солянки виходить справжній технофобський експлотейшен, який хоч і часом розповідає серйозні сюжети, не забуває про власну несерйозність.

Ну або все ж Гор Вербінськи дійсно видав бумерську моралізаторську фантастику в дусі джармушівських «Мертві не вмирають», і все написане вище не має великого сенсу. Але навіть якщо так, то дивитись «Щасти, розважся, не помри» все ще доволі весело.

Емммм, сьогодні наче ще не перше квітня.

Перший трейлер серіалу "Гаррі Поттер" від HBO.

Раян Гослінг подружився з каменем в космосі — хто б міг подумати, що фільм з таким синопсисом може бути класним, але він саме такий.

"Проєкт "Аве Марія", як на мене заслужено хайпує та збирає касу, сподіваюсь, і наступний фільм із Гослінгом в космосі не розчарує.

А якийсь вже більш осмислений текст чекайте найближчим часом, бо "дякуючи" росіянам і повітряній тривозі вдалось додивитись його з другої спроби.

В серіалі конфронтація Снейпа і Гаррі набуде нового рівня.

Сьогодні 13 років з легендарного привітання з ювілеєм Квентіна Тарантіно на телеканалі ВІТА.

Шо ж наважився я глянути, що що ж дали Оскара фільму «Містер Ніхто проти путіна» і, чесно, я всякого очікував, але не очікував, що це буде настільки слабке документальне кіно.

Історія тут про шкільного вчителя, що «героїчно» протистоїть пропагандистській машині, знімаючи для цієї машини відеоконтент. В якийсь момент він виходить на західних кураторів, що пропонують зробити із цих записів фільм. Ну фільм власне й вийшов, але ну він просто нестерпний, але я розумію, чому він зайшов вестернам – бо тут «заґадочная русская душа» в усій красі, з купою очевидних розʼяснень, так щоб його зрозумів навіть повний кретин.

Найбільша ж вада стрічки – це її головний герой зі своїм противним голосом, і якого в фільмі дуже багато, але при цьому нічого значущого він так і не робить. І в цьому якби ледь не найголовніше протиріччя стрічки: на папері вона наче намагається документувати методи російської пропаганди, але по факту є специфічною апологією бездіяльності самого Павєла й одночасно його егоцентричним самолюбованням.

При чому я не вважаю ідею зробити подібний фільм якоюсь прям паскудною ідеєю – чим більше буде зафільмовано злочинів росії (а людожерська пропаганда це саме що злочин), тим краще. Однак ви не можете подивитись фільм, щоб дослідити зло-пропаганду, і не обмазатись в его головного героя. Я підозрюю, що фільм міг би бути краще, якби Таланкіна повністю з нього прибрати, і залишити лише факти пропаганди, «разговорьі о важном», ура-патріотичні заходи та все інше божевілля в російських школах. Бо навіть якщо ти росіянин і поважаєш фігуру Євгена Коновальця, це аж ніяк не є індульгенцією на бездіяльність.

Коротше, я не те, щоб розчарований оскарівським вибором в документалістиці, але якщо виграє такий фільм як «Містер Ніхто проти путіна», планка адекватності в кіноакадеміків цього року провалилась нижче плінтуса.

АААА, приніс вам відбірного крінжа, ще й не нашого. Коротше, наткнувся тут на статтю CBR із заголовком: "8 Reasons Its Tough to Watch the Lord of the Rings Trilogy Today" — "8 причин, чому зараз важко дивитись трилогію Володаря Перснів". Ну сам факт такої статті вже смішний, як і деякі причини, але мою увагу привернула ось ця цитата (вибачайте за гугл транслейтовий переклад):

Тим часом, у «Володарі перснів» забагато моральної ясності, щоб історія здавалася автентичною та такою, що її можна зрозуміти. За дуже рідкісними винятками, герої завжди добрі, а лиходії — злі. І все ж, у 21 столітті немає місця для чорно-білих перспектив. Фактично, новіші фентезійні історії також змішують жанри, щоб піднятися над клішованими архетипами — яскравим прикладом є сюрреалістичний підхід «Зеленого лицаря». «Володар перснів» просто вже недостатньо крутий чи унікальний.

Висновки робіть самі, але якщо вже "ВП" який не такий, через свою чорно-білу мораль, то не дивно, чого деякі вестерни облизують історії від росіян, та про росіян. Як і не дивно, чому всрались "Персні Влади", бо звісно ж творці того шоу подумали як автор статті і вирішили додати моральної неоднозначності.

Завив як вовк

#недільниймем

Не часто дивлюсь аніме, але «Акіру» глянути давно хотів, і, в цілому, не розчарувався, хоча було б цікавіше вичепити це кіно на великому екрані.

Скажу чесно дивитись цей фільм було складнувато, бо в нього закладено багато всього і навіть попри двогодинний хронометраж слідкувати часом бувало складнувато. Вже після перегляду дізнався, що в однойменної манги більше двох тисяч сторінок, і для мене фільм став зрозуміліший, бо таку довгу історію розкрити і в три години було нереально.

Втім «Акіра» вражає в першу чергу анімацією та стилістикою – саме тому тепер хочеться подивитися її на великому екрані. Окрім яскравих образів, фільм пропонує круту кіберпанкову + постапокаліптичну естетику, яка в свою чергу походить від головної травми Японії в ХХ столітті – ядерним бомбардуванням Хіросіми й Нагасаки. Тобто «Акіра» наряду з «Годзилою» є переживанням та осмисленням реальної катастрофи. Якоюсь мірою «Акіру» можна прочитати як сублімоване бажання японців відплатити світу (ну чи Штатам) за бомби на Хіросіму і Нагасакі.

Шкода, що історія показана в стрічці вийшла аж занадто концентрованою, і можливо могла б бути краще розкритою в декілька фільмів, а може й в серіальній формі.

Я в коментарях до попереднього поста просто пожартував про орка, а автори «Перснів влади» – ні.

Новий трейлер 3 сезону "Ейфорії"

Трохи я затягнув з текстом про "Проєкт "Аве Марія", але, мабуть, краще пізно, ніж ніколи, та й сам фільм частково про це.

Мабуть одразу слід сказати, що це аж ніяк не нова "Космічна Одіссея" і не прорив у науковій фантастиці, але це до біса вчасний фільм. У мене є враження, що зараз як ніколи є запит на те, що в західних інтернетах називають "hopecore", бо часи буремні вже не тільки в нас, і є відчуття, що далі краще не буде.

А от таке кіно як "Аве Марія" дійсно дає якусь надію та сподівання на чудо, потрібне нам зараз так само, як і персонажам фільму. Власне після успіху "Лицаря Сімох Королівств" новий фільм Філа Лорда та Крістофера Міллера теж отримав не тільки критичний успіх, а й фінансовий.

Попри те, що "Аве Марія" не пропонує чогось радикально нового за формою чи за суттю, це, насправді, дуже добре зроблений жанровий фільм, який насправді зовсім не про підкорення далекого космосу, а про такі земні речі як дружба та героїзм — паралель з "Лицарем Сімох Королівств" аж очевидна.

І якщо в серіалі про Дунка і Егга героїзм в першу чергу стосувався справедливості та захисті невинних, то в "Аве Марії" показується аспект героїзму як самопожертви. І фільм виходить про те, як навіть найбільш самотня людина (Lonely Gosling — gotta be one of my favorite genders) здатна побороти егоїзм і навчитись самопожертві. І, що цікаво, показано все це без якогось надмірного пафосу, що виїдає очі.

Звісно, що окрім Гослінга зіркою фільму є прибулець-камінець Роккі, що навіть без обличчя підкупає своєю харизмою — в останнє подібний ефект справляв, мабуть, Бейбі Йода він же Грогу з "Мандалорця" (цікаво чи вдасться фільму по ЗВ повторити успіх "Аве Марії"). І також було приємно бачити у великому голлівудському кіно Сандру Гюллер. Комусь, правда, може зіпсувати враження наявність росіян в сюжеті, але, чесно, це дійсно останнє про що я думав після перегляду.

Коротше, якщо ви раптом ще сходили і маєте можливість заскочити в кіно — рекомендую.