Після майже місячної паузи повертаюсь до переглядів українського кіно з девʼяностих, і цього разу подивився в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру «Гетьманські Клейноди» Леоніда Осики – справжній hidden gem десятиліття, й доволі класне козацьке кіно.
Події фільма відбуваються в 1659 році, через два роки після смерті Богдана Хмельницького. Його син Юрій усунув від влади гетьмана Івана Виговського, починається Руїна. Донька Богдана Олена переховується разом із сотником Журбою і бажає врятувати гетьманські клейноди батька. Однак випадок зводить її із збіднілим шляхтичем Вальком Босаківським і ця зустріч визначить долю клейнодів.
Останній фільм Осики вийшов в 1993 році, однак і в 2026 виглядає доволі вражаюче, не в останню чергу завдяки пропрацьованим костюмам та декораціям. Взагалі в стрічці дуже класна натурна зйомка, неодноразово ловив себе на думці, що хочеться зупинити фільм і помилуватись.
Однак не це є головною цінністю стрічки Осики, адже за 30+ років фільм ані трохи не втратив в актуальності. Період Руїни показаний у фільмі в першу чергу був жахливим саме через розбрат українців. В стрічці є чудова фраза, що поки інші народи «збираються», українці ж роблять навпаки. Інтенція Осики в фільмі цілком зрозуміла – в 93 році після розвалу совка, та відновлення Незалежності Україна все ще не вийшла з кризи, і стрічка відображає не тільки історичний час, але й рефлексію на роки створення фільму. В 2026 році загроза розбрату є як ніколи серйозною загрозою для народу та країни, тож актуальність «Гетьманських Клейнодів» тільки зросла.
Однак попри очевидний урок, який є в фільмі Осики, він не скочується в моралізаторство і навіть пропонує доволі цікаву пригодницьку історію. Одним з мінусів фільму я б назвав саме короткий хронометраж, адже відчувається що цю історію можна було б розповісти у форматі серіалу з сезоном на 8-10 серій.
Втім, я після перегляду залишився одночасно задоволеним, бо кіно дуже класне, і водночас засмученим, адже розумію, наскільки нам не вистачає козацьких фільмів, бо саме вони могли б стати тим, чим стали вестерни для американців.
Події фільма відбуваються в 1659 році, через два роки після смерті Богдана Хмельницького. Його син Юрій усунув від влади гетьмана Івана Виговського, починається Руїна. Донька Богдана Олена переховується разом із сотником Журбою і бажає врятувати гетьманські клейноди батька. Однак випадок зводить її із збіднілим шляхтичем Вальком Босаківським і ця зустріч визначить долю клейнодів.
Останній фільм Осики вийшов в 1993 році, однак і в 2026 виглядає доволі вражаюче, не в останню чергу завдяки пропрацьованим костюмам та декораціям. Взагалі в стрічці дуже класна натурна зйомка, неодноразово ловив себе на думці, що хочеться зупинити фільм і помилуватись.
Однак не це є головною цінністю стрічки Осики, адже за 30+ років фільм ані трохи не втратив в актуальності. Період Руїни показаний у фільмі в першу чергу був жахливим саме через розбрат українців. В стрічці є чудова фраза, що поки інші народи «збираються», українці ж роблять навпаки. Інтенція Осики в фільмі цілком зрозуміла – в 93 році після розвалу совка, та відновлення Незалежності Україна все ще не вийшла з кризи, і стрічка відображає не тільки історичний час, але й рефлексію на роки створення фільму. В 2026 році загроза розбрату є як ніколи серйозною загрозою для народу та країни, тож актуальність «Гетьманських Клейнодів» тільки зросла.
Однак попри очевидний урок, який є в фільмі Осики, він не скочується в моралізаторство і навіть пропонує доволі цікаву пригодницьку історію. Одним з мінусів фільму я б назвав саме короткий хронометраж, адже відчувається що цю історію можна було б розповісти у форматі серіалу з сезоном на 8-10 серій.
Втім, я після перегляду залишився одночасно задоволеним, бо кіно дуже класне, і водночас засмученим, адже розумію, наскільки нам не вистачає козацьких фільмів, бо саме вони могли б стати тим, чим стали вестерни для американців.
❤18🔥5
Ну що лютий закінчується, а значить час традиційно публікувати свої перегляди за місяць.
Вас же запрошую в коментарях поділитися своїми успіхами.
Вас же запрошую в коментарях поділитися своїми успіхами.
❤18🍾1
Глянув днями перші серії відродження "Клініки" і поки виглядає зовсім непогано. Звісно, серіал доволі сильно використовує ностальгію, але з подібними поверненнями цього уникнути майже неможливо.
Серіал розповідає історію основних героїв оригінального шоу: Джей Ді, Терка, Карли, Еліот та доктора Кокса. Але при цьому й презентує цілу групу нових персонажів (в основному це інтерни), які в більшості своїй є відображенням сучасних зумерів з усіма їх перевагами та недоліками. Власне сюжет і стартує з того, що Кокс зі своїми методами вже взагалі не може впливати на нове покоління (та йому і забороняють, що теж смішно), а вчити їх комусь потрібно. Здогадатись, кому дістається ця роль, думаю, не складно. Так званий "9 сезон", якого не існує, повністю ігнорується, сподіваюсь можливо в майбутньому буде, який жарт про те, що він був чиїмось температурним сном.
Головним плюсом, який хочеться відмітити, що нова "Клініка" зберегла серце оригінального шоу, однак не намагається повністю ігнорувати той факт, що часи давно змінились, та і більшість улюблених персонажів вже не двадцяти-тридцятирічні, а вже у своєму шостому десятку. А поведінка деяких, як от Тодда взагалі є тотально неприпустимою в сучасності, про що в новому сезоні також доволі вдало жартують.
Не знаю, як піде далі, але перша пара епізодів мені зайшла, і, якщо ви так само любите оригінальне шоу, раджу хоча б спробувати.
Серіал розповідає історію основних героїв оригінального шоу: Джей Ді, Терка, Карли, Еліот та доктора Кокса. Але при цьому й презентує цілу групу нових персонажів (в основному це інтерни), які в більшості своїй є відображенням сучасних зумерів з усіма їх перевагами та недоліками. Власне сюжет і стартує з того, що Кокс зі своїми методами вже взагалі не може впливати на нове покоління (та йому і забороняють, що теж смішно), а вчити їх комусь потрібно. Здогадатись, кому дістається ця роль, думаю, не складно. Так званий "9 сезон", якого не існує, повністю ігнорується, сподіваюсь можливо в майбутньому буде, який жарт про те, що він був чиїмось температурним сном.
Головним плюсом, який хочеться відмітити, що нова "Клініка" зберегла серце оригінального шоу, однак не намагається повністю ігнорувати той факт, що часи давно змінились, та і більшість улюблених персонажів вже не двадцяти-тридцятирічні, а вже у своєму шостому десятку. А поведінка деяких, як от Тодда взагалі є тотально неприпустимою в сучасності, про що в новому сезоні також доволі вдало жартують.
Не знаю, як піде далі, але перша пара епізодів мені зайшла, і, якщо ви так само любите оригінальне шоу, раджу хоча б спробувати.
❤9
Фото зі знімань нового сезону «В Філадельфії Завжди Сонячно» – ідеальний шаблон для мемів.
Все більше новин про нові проєкти зі світу Вестеросу — Бо Віллімон розробляє фільм у всесвіті Джорджа Мартіна. За чутками це може бути фільм про завоювання Вестеросу Таргарієнами із «розмахом Дюни».
Окрім цього, нещодавно була новина про театральну постановку «Божевільний король» (заздрю всім, хто живе в Британії та зможе сходити), яка покаже події, що передували повстанню Роберта Баратеона.
Окрім того там в розробці й інші проєкти, як от «Девʼять подорожей» від Геннді Тартаковського про молодого Корліса Веларіона.
І я всьому цьому дуже радий, але головного анонса так і нема. 15 роківв Азкабані вже чекаю.
Окрім цього, нещодавно була новина про театральну постановку «Божевільний король» (заздрю всім, хто живе в Британії та зможе сходити), яка покаже події, що передували повстанню Роберта Баратеона.
Окрім того там в розробці й інші проєкти, як от «Девʼять подорожей» від Геннді Тартаковського про молодого Корліса Веларіона.
І я всьому цьому дуже радий, але головного анонса так і нема. 15 років
❤10
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Трейлер фінального сезону "Хлопаків".
🔥8❤2🤮2
Опа, на Леттері зʼявився офіційний топ-50 українських фільмів за оцінками користувачів.
Letterboxd
Film list: Top 50 Ukrainian Films
As of March 5, 2026. Curated by eli, extracted from here. This list ranks Ukrainian narrative feature films by average member rating. Eligibility rules: • There is a 200 minimum ratings threshold.…
❤23
Пропустив минулого року в прокаті «Kneecap» і от нарешті глянув. І що скажу – класне й актуальне кіно вийшло.
«Нікап» – фільм про однойменний реп-гурт з Північної Ірландії, учасники якого зіграли версії самих себе, а сама стрічка розповідає класичну історію про андердогів які всупереч обставинам ідуть до успіху. Однак у випадку стрічки режисера Річчета Пеппʼята обставини ці майже цілком політичні, бо головні герої читають реп саме ірландською, положення якої на Зеленому острові і так доволі кепське, а в Північній Ірландії, що входить до Сполученого Королівства ще гірше. Але окрім загальної обстановки палки в колеса головним героям вставляють і борці з наркотиками, і офіційні представники влади.
Не буду розписувати, чому політичний контекст важливий в цьому кіно – навіть якщо ви нічого не знаєте про історію Ірландії (в цьому випадку – ознайомтесь все ж хоч трохи), провести паралелі з нашою історією елементарно, щоб зрозуміти багатьох персонажів цієї стрічки.
Сам же фільм вийшов доволі бадьорим і за ритмікою в чомусь нагадує ранні фільми Гая Річі з різким монтажем, жартами нижче поясу, крутим саундтреком і різноманітними героями. На фоні різних персонажів цього фільму, до речі, головні герої дещо губляться, особливо, на фоні Арло у виконанні Майкла Фассбендера – республіканським бойовиком, що підлаштував власну смерть, щоб уникнути британського правосуддя, і, водночас, продовжувати боротьбу. Декілька разів ловив себе на думці, що я б із задоволенням подивився саме його історію. Можливо це говорить про великий талант Фассбендера, а може і про те, що головних героїв можна було зробити більш обʼємними, а можливо самій історії тісно в рамках повнометражного фільму. Або ж всі пункти вірні.
Втім я від «Kneecap» кайфанув і однозначно рекомендую всім, хто любить історії про андердогів, Ірландію та хіп-хоп.
«Нікап» – фільм про однойменний реп-гурт з Північної Ірландії, учасники якого зіграли версії самих себе, а сама стрічка розповідає класичну історію про андердогів які всупереч обставинам ідуть до успіху. Однак у випадку стрічки режисера Річчета Пеппʼята обставини ці майже цілком політичні, бо головні герої читають реп саме ірландською, положення якої на Зеленому острові і так доволі кепське, а в Північній Ірландії, що входить до Сполученого Королівства ще гірше. Але окрім загальної обстановки палки в колеса головним героям вставляють і борці з наркотиками, і офіційні представники влади.
Не буду розписувати, чому політичний контекст важливий в цьому кіно – навіть якщо ви нічого не знаєте про історію Ірландії (в цьому випадку – ознайомтесь все ж хоч трохи), провести паралелі з нашою історією елементарно, щоб зрозуміти багатьох персонажів цієї стрічки.
Сам же фільм вийшов доволі бадьорим і за ритмікою в чомусь нагадує ранні фільми Гая Річі з різким монтажем, жартами нижче поясу, крутим саундтреком і різноманітними героями. На фоні різних персонажів цього фільму, до речі, головні герої дещо губляться, особливо, на фоні Арло у виконанні Майкла Фассбендера – республіканським бойовиком, що підлаштував власну смерть, щоб уникнути британського правосуддя, і, водночас, продовжувати боротьбу. Декілька разів ловив себе на думці, що я б із задоволенням подивився саме його історію. Можливо це говорить про великий талант Фассбендера, а може і про те, що головних героїв можна було зробити більш обʼємними, а можливо самій історії тісно в рамках повнометражного фільму. Або ж всі пункти вірні.
Втім я від «Kneecap» кайфанув і однозначно рекомендую всім, хто любить історії про андердогів, Ірландію та хіп-хоп.
❤19
До останнього не хотілось вірити купі негативних рецензій та відгуків про "Крик 7", але попри всю любов до франшизи вимушений визнати, що нова частина вийшла невдалою.
І от тут цікаво подумати над причинами, адже цього разу в режисерське крісло сів сам Кевін Вільямсон, якого можна вважати "батьком" франшизи, адже саме він свого часу написав сценарій "Scary Movie", який вже потім перетворився на "Крик" в руках майстра слешеру Веса Крейвена. Вільямсон продюсував і писав для франшизи, а от як режисер виступив вперше, замінивши Метта Беттінеллі-Олпін та Тайлера Джіллетта (в них от-от вийде сиквел"Гри в хованки"). Попри те, що "Крик" плоть від плоті Вільямсона, перебити запал і кмітливість дуету молодих режисерів йому не вдалось. Хоча цього разу на екрани знов повернулась Нів Кемпбелл в ролі Сідні Прескотт. Але в цьому випадку, здається, що варто було дати Сідні заслужений відпочинок.
Натомість стрічка повертається до звичної формули, тільки цього разу мішенню для Гоустфейса стає не тільки Сідні, але й її донька Татум, названу на честь шкільної подружки з першого фільму. Але чи була Сідні головним інгрідієнтом, без якого франшиза не могла існувати? Та ні, і "Крик 6" це доволі вдало демонстрував.
Але ключовими елементами будь-якого "Крику" завжди були три речі: загадка та мотиви чергового Гоустфейса, актуальний метакоментар про слешери та горори (та і кіно в цілому) та успішне порушення різноманітних правил та кліше, або хоча б загравання з ними. І в руках Кевіна Вільямсона більш-менш актуальним є лише метакоментар, який атакує в першу чергу нескінченні перезапуски франшиз та рімейки, а в другу — факт того, що Сідні не було в попередньому фільмі. Я десь бачив, що свіженькі "Крики" (від п'ятого до сьомого) доволі сильно нагадують останню трилогію "Зоряних війн", де перший фільм був більш-менш прийнятним легасіквелом (і сам над цим жартував), другий став радикальнішим висловлюванням та радикально змінив правила, а третій же відкочується назад до статусу-кво першого фільму та відверто глузує з другого. І от подивившись сьому частину "Крику" я прекрасно зрозумів, звідки ця думка.
При чому на папері та й чисто механічно новий "Крик" не такий вже й поганий — місцями він добре наганяє саспенсу, екшон буває доволі винахідливим, ну й усі дурацькі елементи слешерів тут на місці. Але фільм майже не грається з якимись кліше чи штампами, і фактично нічого нового у формулу цих фільмів не додає. Ну тобто не те, щоб Бетінеллі-Олпін вигадували велосипед, але з доволі простенької ідеї перемістити місце дії з маленького міста в мегаполіс вони вижимали все.
Але Вільямсон знов нас повертає "Крик" в старе русло — знов маленьке містечко, знов Сідні або вже її донька, знов знайомі типажі. Хоча одна з величезних переваг "Криків" в тому, що вигадати про них можна купу всього. Ну от просто перше, що в голову прийшло — Сідні Прескотт (до речі, вона в новому фільмі вже не Прескотт) разом із сім'єю їде на відпочинок в круїз на лайнері, і тут, сюрпрайз-сюрпрайз, з'являється Гоустфейс і починає мочити всіх. Чи скажімо фільм в якому в нас два Гоустфейси, які діють незалежно одне від одного, а, може, й змагаються — у довбанутому всесвіті "Крику" таке елементарно прописати, бо це, на мою думку, один з найгірших вигаданих всесвітів де можна жити.
Однак, Вільямсон не йде на подібні експерименти, а, навпаки, повертає все на свої місця і, можливо, в цьому і полягає сатиричність нової частини — вона в першу чергу глузує з фанатів, які не можуть прийняти у франшизі щось нове, і кожен раз просять знайоме, щоб було як раніше. А так, звісно, більше ніколи не буде. Саме це стрічку трохи рятує, насправді, бо цей метарівень грає їй скоріше в плюс.
Але маємо те що маємо. Шкода, якщо "Крик 7" стане фіналом франшизи, бо не хотілося б завершувати на такій ноті. Але сподіваюсь, що замість Вільямсона режисером стане хтось значно молодше та енергійніше. Можливо франшизі пора вже запросити саме режисерку, бо за сім фільмів про королев крику ще не було жінки, яка б жіночу перспективу й показала. Але, яким би не був наступний "Крик", сподіваюсь, він буде кращим за цей.
І от тут цікаво подумати над причинами, адже цього разу в режисерське крісло сів сам Кевін Вільямсон, якого можна вважати "батьком" франшизи, адже саме він свого часу написав сценарій "Scary Movie", який вже потім перетворився на "Крик" в руках майстра слешеру Веса Крейвена. Вільямсон продюсував і писав для франшизи, а от як режисер виступив вперше, замінивши Метта Беттінеллі-Олпін та Тайлера Джіллетта (в них от-от вийде сиквел"Гри в хованки"). Попри те, що "Крик" плоть від плоті Вільямсона, перебити запал і кмітливість дуету молодих режисерів йому не вдалось. Хоча цього разу на екрани знов повернулась Нів Кемпбелл в ролі Сідні Прескотт. Але в цьому випадку, здається, що варто було дати Сідні заслужений відпочинок.
Натомість стрічка повертається до звичної формули, тільки цього разу мішенню для Гоустфейса стає не тільки Сідні, але й її донька Татум, названу на честь шкільної подружки з першого фільму. Але чи була Сідні головним інгрідієнтом, без якого франшиза не могла існувати? Та ні, і "Крик 6" це доволі вдало демонстрував.
Але ключовими елементами будь-якого "Крику" завжди були три речі: загадка та мотиви чергового Гоустфейса, актуальний метакоментар про слешери та горори (та і кіно в цілому) та успішне порушення різноманітних правил та кліше, або хоча б загравання з ними. І в руках Кевіна Вільямсона більш-менш актуальним є лише метакоментар, який атакує в першу чергу нескінченні перезапуски франшиз та рімейки, а в другу — факт того, що Сідні не було в попередньому фільмі. Я десь бачив, що свіженькі "Крики" (від п'ятого до сьомого) доволі сильно нагадують останню трилогію "Зоряних війн", де перший фільм був більш-менш прийнятним легасіквелом (і сам над цим жартував), другий став радикальнішим висловлюванням та радикально змінив правила, а третій же відкочується назад до статусу-кво першого фільму та відверто глузує з другого. І от подивившись сьому частину "Крику" я прекрасно зрозумів, звідки ця думка.
При чому на папері та й чисто механічно новий "Крик" не такий вже й поганий — місцями він добре наганяє саспенсу, екшон буває доволі винахідливим, ну й усі дурацькі елементи слешерів тут на місці. Але фільм майже не грається з якимись кліше чи штампами, і фактично нічого нового у формулу цих фільмів не додає. Ну тобто не те, щоб Бетінеллі-Олпін вигадували велосипед, але з доволі простенької ідеї перемістити місце дії з маленького міста в мегаполіс вони вижимали все.
Але Вільямсон знов нас повертає "Крик" в старе русло — знов маленьке містечко, знов Сідні або вже її донька, знов знайомі типажі. Хоча одна з величезних переваг "Криків" в тому, що вигадати про них можна купу всього. Ну от просто перше, що в голову прийшло — Сідні Прескотт (до речі, вона в новому фільмі вже не Прескотт) разом із сім'єю їде на відпочинок в круїз на лайнері, і тут, сюрпрайз-сюрпрайз, з'являється Гоустфейс і починає мочити всіх. Чи скажімо фільм в якому в нас два Гоустфейси, які діють незалежно одне від одного, а, може, й змагаються — у довбанутому всесвіті "Крику" таке елементарно прописати, бо це, на мою думку, один з найгірших вигаданих всесвітів де можна жити.
Однак, Вільямсон не йде на подібні експерименти, а, навпаки, повертає все на свої місця і, можливо, в цьому і полягає сатиричність нової частини — вона в першу чергу глузує з фанатів, які не можуть прийняти у франшизі щось нове, і кожен раз просять знайоме, щоб було як раніше. А так, звісно, більше ніколи не буде. Саме це стрічку трохи рятує, насправді, бо цей метарівень грає їй скоріше в плюс.
Але маємо те що маємо. Шкода, якщо "Крик 7" стане фіналом франшизи, бо не хотілося б завершувати на такій ноті. Але сподіваюсь, що замість Вільямсона режисером стане хтось значно молодше та енергійніше. Можливо франшизі пора вже запросити саме режисерку, бо за сім фільмів про королев крику ще не було жінки, яка б жіночу перспективу й показала. Але, яким би не був наступний "Крик", сподіваюсь, він буде кращим за цей.
❤9