Додивився перший сезон «Лицаря Сімох Девʼяти Королівств» і, що скажу – класний вийшов серіал. І тепер, якщо ви дочекались виходу всіх серій – сміливо вмикайте і буде вам класний вечір у Вестеросі.
Класно, що на відміну від «Дому Дракона» новий сезон не потрібно буде чекати два роки, і наступні пригоди Дунка і Егга ми побачимо вже наступного року.
Загалом же маємо нехай і короткий, але дуже симпатичний серіал, з майже ідеальним кастом, купою харизматичних персонажів, та класною центральною темою лицарства.
Ну і нагадую, що ви можете почитати мій текст на LB з пресконференції з акторами і шоуранером серіалу.
Класно, що на відміну від «Дому Дракона» новий сезон не потрібно буде чекати два роки, і наступні пригоди Дунка і Егга ми побачимо вже наступного року.
Загалом же маємо нехай і короткий, але дуже симпатичний серіал, з майже ідеальним кастом, купою харизматичних персонажів, та класною центральною темою лицарства.
Ну і нагадую, що ви можете почитати мій текст на LB з пресконференції з акторами і шоуранером серіалу.
❤22
Текст про цей фільм мав би вийти десь чотири роки тому, адже 23 лютого 2022 року я пішов на передпоказ саме цього фільму.
В кращих традиціях українських крінжкомедій показ був стилі «дорохобахато», тобто пригощали купою всього, а головне – алкоголем, бо на тверезу голову це кіно я дивитись не збирався. Власне і не дивився, хах, і вже в зал заходив на веселі. В ті блаженні години здавалось, що головною проблемою є те, що мені доведеться слухати всраті жарти від Юрія Ткача і компанії. При чому мені із другом дуже «пощастило» з місцями – ми потрапили в один із залів кінотеатру «Гулівер», де також сиділа команда фільму, і попри те, що пройшло чотири роки, я і досі пам’ятаю як Ткач реготав над кожним своїм же жартом.
Вже після показу я був надзвичайно розлючений, адже попри всю готовність до крінжу, фільм мене все ж доконав. А обіцяна в трейлері Сердючка зʼявилась бодай на 5 хвилин максимум – цього варто було очікувати, однак я все одно лютував не в себе і продовжив бенкет в улюбленому барі, якого вже не існує. Там можна було полютувати стосовно фільму, ну і посперечатися стосовно вторгнення і чи воно станеться, лол.
Дивно зараз все це згадувати, і сам показ який наче заперечував реальність, і самого себе, який на це заперечення повівся. Але вже так вийшло, що цей передпоказ, попри все моє небажання, таки закарбувався в пам’яті. І попри кількість випитого того вечора, чи кількість пройдених років, сміх Юрія Ткача над своїми жартами в фільмі все ще здатний зненацька зʼявитись в моїй пам’яті, наче клятий скрімер з поганого горору.
Закінчити, мабуть, потрібно якоюсь мораллю, але навіть я її в цій історії не бачу. Ми всі ступили на територію вʼїхали в Твін Пікс чотири роки, де є місце і хорошому і поганому. І водночас всі потрапили у «Велику Прогулянку» де сміх Юрія Ткача далеко не найстрашніше, з чим можна стикнутись. Хіба що він у вас прямо зараз за спиною…
Фільм потім ще раз вийшов в прокат, і я від гріха подалі ще раз на нього не пішов, бо, за моє логікою – далі тільки ядерка. Тому може подякувати, що її не було.
Але якщо серйозно, то звісно і вихід цього фільму в прокат став можливим завдяки всім тим, хто долучився до Сил Оборони, всім, хто віддав свої сили, здоров’я і життя за свободу нашої країни. Памʼятайте тих кого нема, допомагайте тим, кому можете.
Я ж пропоную вам підтримати збір свого доброго друга, який зараз і побратимами стримує ворога на моїй рідній Сумщині.
В кращих традиціях українських крінжкомедій показ був стилі «дорохобахато», тобто пригощали купою всього, а головне – алкоголем, бо на тверезу голову це кіно я дивитись не збирався. Власне і не дивився, хах, і вже в зал заходив на веселі. В ті блаженні години здавалось, що головною проблемою є те, що мені доведеться слухати всраті жарти від Юрія Ткача і компанії. При чому мені із другом дуже «пощастило» з місцями – ми потрапили в один із залів кінотеатру «Гулівер», де також сиділа команда фільму, і попри те, що пройшло чотири роки, я і досі пам’ятаю як Ткач реготав над кожним своїм же жартом.
Вже після показу я був надзвичайно розлючений, адже попри всю готовність до крінжу, фільм мене все ж доконав. А обіцяна в трейлері Сердючка зʼявилась бодай на 5 хвилин максимум – цього варто було очікувати, однак я все одно лютував не в себе і продовжив бенкет в улюбленому барі, якого вже не існує. Там можна було полютувати стосовно фільму, ну і посперечатися стосовно вторгнення і чи воно станеться, лол.
Дивно зараз все це згадувати, і сам показ який наче заперечував реальність, і самого себе, який на це заперечення повівся. Але вже так вийшло, що цей передпоказ, попри все моє небажання, таки закарбувався в пам’яті. І попри кількість випитого того вечора, чи кількість пройдених років, сміх Юрія Ткача над своїми жартами в фільмі все ще здатний зненацька зʼявитись в моїй пам’яті, наче клятий скрімер з поганого горору.
Закінчити, мабуть, потрібно якоюсь мораллю, але навіть я її в цій історії не бачу. Ми всі ступили на територію вʼїхали в Твін Пікс чотири роки, де є місце і хорошому і поганому. І водночас всі потрапили у «Велику Прогулянку» де сміх Юрія Ткача далеко не найстрашніше, з чим можна стикнутись. Хіба що він у вас прямо зараз за спиною…
Фільм потім ще раз вийшов в прокат, і я від гріха подалі ще раз на нього не пішов, бо, за моє логікою – далі тільки ядерка. Тому може подякувати, що її не було.
Але якщо серйозно, то звісно і вихід цього фільму в прокат став можливим завдяки всім тим, хто долучився до Сил Оборони, всім, хто віддав свої сили, здоров’я і життя за свободу нашої країни. Памʼятайте тих кого нема, допомагайте тим, кому можете.
Я ж пропоную вам підтримати збір свого доброго друга, який зараз і побратимами стримує ворога на моїй рідній Сумщині.
❤13💔3
До речі там на леттербоксді опублікували Топ-500 фільмів на платформі.
Враховувались лише ігрові повнометражні стрічки в яких є мінімум 25 000 оцінок.
На жаль, українських стрічок в рейтингу немає, шкода – дивно бачити подібний топ без «Землі» Довженка, «Тіней Забутих Предків» Параджанова чи «Вечору На Івана Купала» Іллєнка.
Тому, якщо ви ще не зареєстровані, це хороший привід це зробити, і відмітити свої улюблені українські стрічки.
Враховувались лише ігрові повнометражні стрічки в яких є мінімум 25 000 оцінок.
На жаль, українських стрічок в рейтингу немає, шкода – дивно бачити подібний топ без «Землі» Довженка, «Тіней Забутих Предків» Параджанова чи «Вечору На Івана Купала» Іллєнка.
Тому, якщо ви ще не зареєстровані, це хороший привід це зробити, і відмітити свої улюблені українські стрічки.
Letterboxd
Film list: Letterboxd's Top 500 Films
As of April 20, 2026. Curated by Dave Vis, extracted from here. This list ranks narrative feature films by average member rating. See all films that have entered this list and read about the history…
❤15💔1
Подивився днями стрічку "Drop" або "Фатальний меседж" Крістофера Лендона, відомого в першу чергу дилогією "Щасливий День Смерті". І цього разу Лендон відступив від фантастики та зняв доволі прямолінійний трилер про перше побачення.
За сюжетом вдова й одинока мати Вайолет вирішує піти на побачення з красунчиком із дейтінгового застосунку. Він виявляється доволі харизматичним та імпозантним кавалером, однак головній героїні починають приходити на телефон доволі загрозливі повідомлення невідомого походження. Тож і побачення перетворюється на сущий кошмар, де Вайолет доведеться вичислити свого переслідувача.
Фільми Крістофера Лендона — це доволі жанрові історії, що не претендують на велич великого мистецтва і більше тяжіють до атракціону. І "Фатальний меседж" не є виключенням з його фільмографії, хіба що цього разу Лендон не змішує трилер з якимось іншим жанром (типу часової петлі"), а показує доволі простий, але ефективний трилер в замкнутому просторі, адже більшість подій відбуваються у високоповерховому ресторані.
Окремо слід зауважити, що в фільми Лендона тримаються на плаву в тому числі й завдяки непоганому гумору, який він доволі грамотно вкрапляє в своїх фільмах, тож, попри всю серйозність ситуації, "Фатальний Меседж" радше відчувається комедійним трилером, ніж класичним серйозним, хоч Лендон і не забуває час від часу нагадувати про серйозність ставок.
Найбільше мене забавляє, що в центральній інтризі ключовою виявляється саме політика та корупція. Хочеш не хочеш, а задумуєшся, якою б була ця історія в українських реаліях.
А загалом, як і завжди в Лендона, вийшов доволі легкий, в міру веселий фільм, інтрига в якому можливо й дещо простувата, однак все одно робоча.
За сюжетом вдова й одинока мати Вайолет вирішує піти на побачення з красунчиком із дейтінгового застосунку. Він виявляється доволі харизматичним та імпозантним кавалером, однак головній героїні починають приходити на телефон доволі загрозливі повідомлення невідомого походження. Тож і побачення перетворюється на сущий кошмар, де Вайолет доведеться вичислити свого переслідувача.
Фільми Крістофера Лендона — це доволі жанрові історії, що не претендують на велич великого мистецтва і більше тяжіють до атракціону. І "Фатальний меседж" не є виключенням з його фільмографії, хіба що цього разу Лендон не змішує трилер з якимось іншим жанром (типу часової петлі"), а показує доволі простий, але ефективний трилер в замкнутому просторі, адже більшість подій відбуваються у високоповерховому ресторані.
Окремо слід зауважити, що в фільми Лендона тримаються на плаву в тому числі й завдяки непоганому гумору, який він доволі грамотно вкрапляє в своїх фільмах, тож, попри всю серйозність ситуації, "Фатальний Меседж" радше відчувається комедійним трилером, ніж класичним серйозним, хоч Лендон і не забуває час від часу нагадувати про серйозність ставок.
Найбільше мене забавляє, що в центральній інтризі ключовою виявляється саме політика та корупція. Хочеш не хочеш, а задумуєшся, якою б була ця історія в українських реаліях.
А загалом, як і завжди в Лендона, вийшов доволі легкий, в міру веселий фільм, інтрига в якому можливо й дещо простувата, однак все одно робоча.
❤10🔥1
Сьогодні хочу вам порекомендувати канал Фінчер Задарма — це суб'єктивний канал про кіно та відеомейкінг українського режисера Ігоря Даровського, де він розповідає про те, як працює кіно, а саме:
— планування зйомок і реальні кейси;
— режисерське мислення та візуальна мова;
— професійні розбори сцен, фільмів і серіалів;
— візуальні методи впливу на глядача;
— суб’єктивні кінорецензії
— термінологія та ключові постаті кіноісторії;
— книги для режисерів і відеомейкерів.
Канал для тих, хто хоче дивитися глибше та краще розуміти, що як працює кіно та що відбувається за лаштунками.
— планування зйомок і реальні кейси;
— режисерське мислення та візуальна мова;
— професійні розбори сцен, фільмів і серіалів;
— візуальні методи впливу на глядача;
— суб’єктивні кінорецензії
— термінологія та ключові постаті кіноісторії;
— книги для режисерів і відеомейкерів.
Канал для тих, хто хоче дивитися глибше та краще розуміти, що як працює кіно та що відбувається за лаштунками.
❤8
Ну шо благодатна компанія FILM.UA викотила плани, яким позаздрить Кевін Файгі – на нас чекають продовження горбуновських потягів (pun intended), всесвіту скаженого весілля (тепер на Різдво) і звісно продовження «Песиків» (сподіваюсь, в сиквелі в собачку перетвориться Нікітюк).
Коротше, можна сміливо розписувати плани на 2027. Хоча найбільшою загадкою виглядає стрічка з назвою «Емілі в Емілі» – це якийсь закос під «Емілі в Парижі» чи щось більш божевільне.
Коротше, можна сміливо розписувати плани на 2027. Хоча найбільшою загадкою виглядає стрічка з назвою «Емілі в Емілі» – це якийсь закос під «Емілі в Парижі» чи щось більш божевільне.
🤮9😁4🎉4
Після майже місячної паузи повертаюсь до переглядів українського кіно з девʼяностих, і цього разу подивився в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру «Гетьманські Клейноди» Леоніда Осики – справжній hidden gem десятиліття, й доволі класне козацьке кіно.
Події фільма відбуваються в 1659 році, через два роки після смерті Богдана Хмельницького. Його син Юрій усунув від влади гетьмана Івана Виговського, починається Руїна. Донька Богдана Олена переховується разом із сотником Журбою і бажає врятувати гетьманські клейноди батька. Однак випадок зводить її із збіднілим шляхтичем Вальком Босаківським і ця зустріч визначить долю клейнодів.
Останній фільм Осики вийшов в 1993 році, однак і в 2026 виглядає доволі вражаюче, не в останню чергу завдяки пропрацьованим костюмам та декораціям. Взагалі в стрічці дуже класна натурна зйомка, неодноразово ловив себе на думці, що хочеться зупинити фільм і помилуватись.
Однак не це є головною цінністю стрічки Осики, адже за 30+ років фільм ані трохи не втратив в актуальності. Період Руїни показаний у фільмі в першу чергу був жахливим саме через розбрат українців. В стрічці є чудова фраза, що поки інші народи «збираються», українці ж роблять навпаки. Інтенція Осики в фільмі цілком зрозуміла – в 93 році після розвалу совка, та відновлення Незалежності Україна все ще не вийшла з кризи, і стрічка відображає не тільки історичний час, але й рефлексію на роки створення фільму. В 2026 році загроза розбрату є як ніколи серйозною загрозою для народу та країни, тож актуальність «Гетьманських Клейнодів» тільки зросла.
Однак попри очевидний урок, який є в фільмі Осики, він не скочується в моралізаторство і навіть пропонує доволі цікаву пригодницьку історію. Одним з мінусів фільму я б назвав саме короткий хронометраж, адже відчувається що цю історію можна було б розповісти у форматі серіалу з сезоном на 8-10 серій.
Втім, я після перегляду залишився одночасно задоволеним, бо кіно дуже класне, і водночас засмученим, адже розумію, наскільки нам не вистачає козацьких фільмів, бо саме вони могли б стати тим, чим стали вестерни для американців.
Події фільма відбуваються в 1659 році, через два роки після смерті Богдана Хмельницького. Його син Юрій усунув від влади гетьмана Івана Виговського, починається Руїна. Донька Богдана Олена переховується разом із сотником Журбою і бажає врятувати гетьманські клейноди батька. Однак випадок зводить її із збіднілим шляхтичем Вальком Босаківським і ця зустріч визначить долю клейнодів.
Останній фільм Осики вийшов в 1993 році, однак і в 2026 виглядає доволі вражаюче, не в останню чергу завдяки пропрацьованим костюмам та декораціям. Взагалі в стрічці дуже класна натурна зйомка, неодноразово ловив себе на думці, що хочеться зупинити фільм і помилуватись.
Однак не це є головною цінністю стрічки Осики, адже за 30+ років фільм ані трохи не втратив в актуальності. Період Руїни показаний у фільмі в першу чергу був жахливим саме через розбрат українців. В стрічці є чудова фраза, що поки інші народи «збираються», українці ж роблять навпаки. Інтенція Осики в фільмі цілком зрозуміла – в 93 році після розвалу совка, та відновлення Незалежності Україна все ще не вийшла з кризи, і стрічка відображає не тільки історичний час, але й рефлексію на роки створення фільму. В 2026 році загроза розбрату є як ніколи серйозною загрозою для народу та країни, тож актуальність «Гетьманських Клейнодів» тільки зросла.
Однак попри очевидний урок, який є в фільмі Осики, він не скочується в моралізаторство і навіть пропонує доволі цікаву пригодницьку історію. Одним з мінусів фільму я б назвав саме короткий хронометраж, адже відчувається що цю історію можна було б розповісти у форматі серіалу з сезоном на 8-10 серій.
Втім, я після перегляду залишився одночасно задоволеним, бо кіно дуже класне, і водночас засмученим, адже розумію, наскільки нам не вистачає козацьких фільмів, бо саме вони могли б стати тим, чим стали вестерни для американців.
❤18🔥5