Новий трейлер «Мандалорця і Грогу»

А ще хороша новина для всіх, хто чекав на «Kill Bill: The Whole Bloody Affair» – сьогодні відбудеться цифровий реліз фільму.

Про стрімінги наче поки мова не іде, але купити фільм можна буде на AppleTV , YouTube Movies чи Prime Video.

Ну і нагадаю, що Тарантіно задумував фільм саме в такому вигляді, і стрічка навіть була в прокаті в Штатах в кінці минулого року.

Дочекався нарешті та подивився "28 Років Потому: Храм Кісток" і залишився задоволений. Попри те, що в режисерському кріслі Ніа ДаКоста замінила Денні Бойла, історія завдяки сценарію Алекса Ґарленда все ще тримається до купи.

Фільм безпосередньо продовжує події попереднього "28 Років Потому", коли її головний герой Спайк (Альфі Вільямс) приєднується до банди "Пальців", яку очолює сатаніст Джиммі "Сер Лорд" Крістал (Джек О'Коннелл). В той же час доктор Йен Келсон (Рейф Файнс) продовжує досліджувати заражених та сподівається на їх зцілення.

Скажу відверто, мав певні побоювання, щодо продовження франшизи, адже попередній фільм Нії ДаКости "Марвели" був енергійним, але безглуздим і несфокусованим. Однак, "Храм Кісток" хоч і вийшов не таким викрутасним з точки зору режисури і монтажу, як у Бойла, але доволі пристойним сиквелом, який не тільки продовжує заявлені у попередньому фільмі теми, а й доволі логічно їх розвиває. Зрозуміло, що тут заслуга не тільки ДаКости, але й сценариста Алекса Ґарленда.

Мабуть ще більше, ніж в попередньому фільмі на передній план виходить ідеологічне протистояння між гуманізмом, який втілює в собі доктор Келсон, і людожерством (в переносному значенні слова), який втілює "сатаніст" Джиммі. Якщо герой Файнса проявляє співчуття навіть до заражених, то герой О'Коннела в принципі не має емпатії ні до кого.

В сетінгу зомбі-апокаліпсису подібна дихотомія не нова, і питання до людяності вцілілих регулярно піднімається і в коміксах, і в серіалах, і в фільмах. Втім Ґарланд і ДаКоста продовжують розвивати цей цікавий світ, що дуже нагадує неосередньовіччя. Фінальний "номер", який виконує Райф Файнс — чиста фантасмагорія, яку його герой втілює попри те, що взагалі є атеїстом. Що абсолютно не заважає йому користуватись різноманітними, в першу чергу візуальними, прийомами для впливу на майже міфологічну свідомість інших персонажів. Сам же конфлікт між гуманністю та людожерством є актуальним як ніколи, і не тільки в українському контексті, але й в загальносвітовому — давненько гуманізм не був в такому ганебному становищі по всьому світі як нині, а людожери різних відтінків та мастей так впевнено не піднімали голову.

Зрештою, "Храм кісток", як і його попередник, це знову чудова казка. Можливо навіть занадто жорстока, однак до того, як Дісней успішно деформував значення казок, саме такими вони й були — моторошними, жорстокими, але завжди несли доволі чітку мораль. Тож, залишається порадіти за те, що "Храм Кісток" вдався, ну і чекати на фінал цієї історії, тим паче, що там наче вже повернуться знайомі обличчя.

Трейлер 3 сезону "Дому Дракона".

Якщо ви вже втомились від нескінченних сиквелів "Парка Юрського Періоду", а подивитись щось цікаве про динозаврів все ще хочеться, то у мене є для вас рекомендація — "Primitive War" ака "Первісна війна". Це доволі божевільна фантазія на тему "а що, якби американці у В'єтнамі воювали з динозаврами?"

Сюжет такий. 1968 рік. Під час В'єтнамської війни взвод Зелених беретів вбитий невідомими тварюками, тож на їх пошук висилають досвідчену розвідувальну групу. Їм на своєму шляху доведеться зустріти різноманітних динозаврів, злих росіян, в'єтнамських партизан, і ще декілька божевільних сюжетних поворотів, які я тут спойлерити не буду.

"Первісна війна" за своєю суттю — це, звісно, чисте кіно категорії "Б" та експлотейшен, в даному випадку теми динозаврів. Але на "бешність" вказує не тільки бажання подоїти тему динозаврів, але й сетинг В'єтнаму кінця 60-х. Режисер та сценарист стрічки австралієць Люк Спарк вичавлює в'єтнамську тему на максимум: тут вам і безліч кліше, і буквально саундтрек зібраний із найбільш "в'єтнамських" пісень, ну а що американці, що росіяни показані доволі карикатурно.

Про останніх, мабуть, слід означити окремо, бо їх в фільмі вистачає, і є навіть одна "хороша росіянка" палеонтологиня, тож час від часу і російську можна почути, якщо дивитесь в оригіналі (не впевнений, що український переклад фільму взагалі існує). Але давайте ж цей мінус стрічки одразу перекриємо — ну де ви ще побачите, як росіян жеруть тиранозаври? А тут такі сцени є, так.

З інших мінусів, я б зазначив задовгий хронометраж — від такого дурнуватого і свідомо абсурдного фільму де американці воюють з динозаврами очікуєш, що автори вкладуться в півтори години, ну або хоча б до двох годин. Фільм же іде дві години з гаком, і попри все божевілля під кінець встигає трохи втомити.

Але тут все одно є з чого посміятись, як от деякі комп'ютерні модельки динозаврів, різноманітні кліше, чи той факт, що більшість персонажів говорять виключно зі словом "fucking" через слово. Якщо будете дивитись, то спробуйте алкогольну гру — робити ковток, кожен раз коли хтось каже слово на F. Десь під кінець ви будете в дрова.

А загалом "Первісна війна" — це прикольна, нехай і відверто "бешна" альтернатива "Паркам Юрського Періоду" в атмосфері В'єтнамської війни. Кіно безглузде, божевільне, але якщо ви подібним не гидуєте, то однозначно раджу.

Сьогодні #недільниймем – інструкція створення фільмів студії А24.

Вчора вдруге подивився «Ти – Космос», і вперше на великому екрані (вперше дивився переглядову версію для премії «Кінокола», де голосую), і що хочу сказати – попри знання сюжету фільм все одно пролітає на одному диханні.

Технічно дійсно блискуча робота, в сценарії все доволі правильно драматургічно прописано, і всі розвішані рушниці стріляють в потрібний момент. Тому Павло Остріков дійсно молодець, це дуже достойна робота як для дебюту.

Втім ще після першого перегляду в мене виникла купа питань, які так чи інакше псують враження про фільм (мені в першу чергу), однак я не можу ними не задаватись, бо це як зуд – поки не почухаєш, він не дасть спокою. Без легких спойлерів не обійтись, про що завчасно попереджаю – далі вони будуть.

Питання 1. Як так вийшло, що космос підкорили вже настільки, що у французів є станція на орбіті Сатурна, а українці спокійно займаються ядерним сміттєвивозом, і при цьому, коли Земля вибухає, в космосі залишається лише двоє людей? Невже не було якихось поселень на Марсі чи десь на супутниках того ж Юпітера? Ок, припущу, що Андрій і Катрін опинилися в одному кутку Сонячної системи, і їх сигнали просто не могли дійти або довго йшли до інших виживших.

Питання 2. А чому Андрій взагалі один на кораблі? Звісно в нього є робот косплеєр дяді Жори, але питання це не відміняє. Звісно Андрюха космодалекобійник, однак космос зовсім не автобан. Пуявімо ситуацію де Андрюха поперхнувся і помер не виконавши місію. Якщо робот Макс може виконувати місію без Андрюхи, то для чого Андрюха взагалі потрібен. Якщо робот сам не може довести задачу до кінця, то передчасно мертвий Андрій – це провальна місія, купа грошей у вакуум, ще і ядерні відходи бовтаються десь посеред космосу. Тобто для мінімальної підстраховки в Андрюхи мав би бути нормальний людський напарник, який би міг підстрахувати в разі ч/п. Можливе пояснення – компанія «Космовторресурс» в найкращих традиціях компаній зі Східної Європи максимально експлуатує працівників, ставить дурні умови праці, і взагалі компанії не вистачає людей. Така от ненавʼязлива сатира. Втім це пояснення не пояснює, якого біса наодинці кружляє Катрін. Зрозуміло, що одинацтво Андрія та Катрін в першу чергу слугує для того, щоб сценарій працював. Але мені такі деталі не дають спокою.

Питання 3. Події фільму відбуваються близько 2100 року, однак Андрія оточує лише поп-культура минулого століття. Якщо сутність та цінність платівок для головного героя доволі чітко пояснена, то от інші артефакти всі так чи інакше завʼязані на минулому. Андрію на вигляд десь 30+ років, тобто проста математика підказує що він народився десь в кінці 2060-х років, але постер молодого Щварца в його бодібілдерські роки є вже просто сумнівним, і більш характерним для людини, що зростала в девʼяностих. Тобто це як раз покоління моє і Павла. Шварц легенда, питань нема, можливо і через 70-80 не втратить цей статус, однак невже Андрій живе в такому світі де взагалі не було ані нової музики, ані нового кіно, ані нових культових героїв, які могли б висіти в якості постерів у нього на кораблі. Виходить, що так і це доволі сумне майбутнє.

Я не буду вже доколупуватись до фільма по науковій частині, бо я не науковець, хоч навіть мені очевидно, що уламки Землі з не могли так швидко дістатись орбіти Юпітера. Чи що вибух Землі аж ніяк не міг так засліпити Андрюху.

Чи псують ці питання «Ти – Космос»? І так, і ні. Вчора я йшов на фільм із вже сформованими запитаннями, однак жодне з них не зіпсувало мені задоволення від перегляду. Але післясмак вони все ж псують, бо викинути їх з голови повністю в мене не виходить.

How it started.

How it’s going.

Текст про цей фільм мав би вийти десь чотири роки тому, адже 23 лютого 2022 року я пішов на передпоказ саме цього фільму.

В кращих традиціях українських крінжкомедій показ був стилі «дорохобахато», тобто пригощали купою всього, а головне – алкоголем, бо на тверезу голову це кіно я дивитись не збирався. Власне і не дивився, хах, і вже в зал заходив на веселі. В ті блаженні години здавалось, що головною проблемою є те, що мені доведеться слухати всраті жарти від Юрія Ткача і компанії. При чому мені із другом дуже «пощастило» з місцями – ми потрапили в один із залів кінотеатру «Гулівер», де також сиділа команда фільму, і попри те, що пройшло чотири роки, я і досі пам’ятаю як Ткач реготав над кожним своїм же жартом.

Вже після показу я був надзвичайно розлючений, адже попри всю готовність до крінжу, фільм мене все ж доконав. А обіцяна в трейлері Сердючка зʼявилась бодай на 5 хвилин максимум – цього варто було очікувати, однак я все одно лютував не в себе і продовжив бенкет в улюбленому барі, якого вже не існує. Там можна було полютувати стосовно фільму, ну і посперечатися стосовно вторгнення і чи воно станеться, лол.

Дивно зараз все це згадувати, і сам показ який наче заперечував реальність, і самого себе, який на це заперечення повівся. Але вже так вийшло, що цей передпоказ, попри все моє небажання, таки закарбувався в пам’яті. І попри кількість випитого того вечора, чи кількість пройдених років, сміх Юрія Ткача над своїми жартами в фільмі все ще здатний зненацька зʼявитись в моїй пам’яті, наче клятий скрімер з поганого горору.

Закінчити, мабуть, потрібно якоюсь мораллю, але навіть я її в цій історії не бачу. Ми всі ступили на територію вʼїхали в Твін Пікс чотири роки, де є місце і хорошому і поганому. І водночас всі потрапили у «Велику Прогулянку» де сміх Юрія Ткача далеко не найстрашніше, з чим можна стикнутись. Хіба що він у вас прямо зараз за спиною…

Фільм потім ще раз вийшов в прокат, і я від гріха подалі ще раз на нього не пішов, бо, за моє логікою – далі тільки ядерка. Тому може подякувати, що її не було.

Але якщо серйозно, то звісно і вихід цього фільму в прокат став можливим завдяки всім тим, хто долучився до Сил Оборони, всім, хто віддав свої сили, здоров’я і життя за свободу нашої країни. Памʼятайте тих кого нема, допомагайте тим, кому можете.

Я ж пропоную вам підтримати збір свого доброго друга, який зараз і побратимами стримує ворога на моїй рідній Сумщині.

Ну тепер я зрозумів – Мартін просто хоче звання лицаря, і тоді завершить «Пісню Льоду і Вогню».

До речі там на леттербоксді опублікували Топ-500 фільмів на платформі.

Враховувались лише ігрові повнометражні стрічки в яких є мінімум 25 000 оцінок.

На жаль, українських стрічок в рейтингу немає, шкода – дивно бачити подібний топ без «Землі» Довженка, «Тіней Забутих Предків» Параджанова чи «Вечору На Івана Купала» Іллєнка.

Тому, якщо ви ще не зареєстровані, це хороший привід це зробити, і відмітити свої улюблені українські стрічки.

Подивився днями стрічку "Drop" або "Фатальний меседж" Крістофера Лендона, відомого в першу чергу дилогією "Щасливий День Смерті". І цього разу Лендон відступив від фантастики та зняв доволі прямолінійний трилер про перше побачення.

За сюжетом вдова й одинока мати Вайолет вирішує піти на побачення з красунчиком із дейтінгового застосунку. Він виявляється доволі харизматичним та імпозантним кавалером, однак головній героїні починають приходити на телефон доволі загрозливі повідомлення невідомого походження. Тож і побачення перетворюється на сущий кошмар, де Вайолет доведеться вичислити свого переслідувача.

Фільми Крістофера Лендона — це доволі жанрові історії, що не претендують на велич великого мистецтва і більше тяжіють до атракціону. І "Фатальний меседж" не є виключенням з його фільмографії, хіба що цього разу Лендон не змішує трилер з якимось іншим жанром (типу часової петлі"), а показує доволі простий, але ефективний трилер в замкнутому просторі, адже більшість подій відбуваються у високоповерховому ресторані.

Окремо слід зауважити, що в фільми Лендона тримаються на плаву в тому числі й завдяки непоганому гумору, який він доволі грамотно вкрапляє в своїх фільмах, тож, попри всю серйозність ситуації, "Фатальний Меседж" радше відчувається комедійним трилером, ніж класичним серйозним, хоч Лендон і не забуває час від часу нагадувати про серйозність ставок.

Найбільше мене забавляє, що в центральній інтризі ключовою виявляється саме політика та корупція. Хочеш не хочеш, а задумуєшся, якою б була ця історія в українських реаліях.

А загалом, як і завжди в Лендона, вийшов доволі легкий, в міру веселий фільм, інтрига в якому можливо й дещо простувата, однак все одно робоча.

Сьогодні хочу вам порекомендувати канал Фінчер Задарма — це суб'єктивний канал про кіно та відеомейкінг українського режисера Ігоря Даровського, де він розповідає про те, як працює кіно, а саме:

— планування зйомок і реальні кейси;
— режисерське мислення та візуальна мова;
— професійні розбори сцен, фільмів і серіалів;
— візуальні методи впливу на глядача;
— суб’єктивні кінорецензії
— термінологія та ключові постаті кіноісторії;
— книги для режисерів і відеомейкерів.

Канал для тих, хто хоче дивитися глибше та краще розуміти, що як працює кіно та що відбувається за лаштунками.