#недільниймем синефільський

Подивився позавчора новий фільм Сема Реймі «Допоможіть» («Send Help») із Рейчел МакАдамс в головній ролі. На перший погляд стрічка здається вільним переказом третього акту «Трикутника Смутку», але попри схожість Реймі зробив класний трилер, що пару разів добре грається з очікуваннями глядача.

За сюжетом Лінда після смерті свого шефа очікує на підвищення до віцепрезидентки, однак новий бос - син попереднього - вирішує віддати посаду своєму кенту. Однак без Лінди всі справи не закрити, тож доводиться взяти її із собою в командировку до Таїланду. Літак по дорозі потрапляє в турбулентність і в результаті падає в океан. Виживає лише Лінда та її бос, яким доведеться виживати разом на безлюдному острові.

Новий фільм Реймі начебто здається цілком зрозумілим від початку. Є поганий бос, що кошмарить підлеглу, але на острові ролі змінюється – виходить такий собі роман перевиховання. Але цей фільм не настільки простий, і декілька разів грається з очікуваннями глядача, де співчуття до головних героїв пару разів за фільм радикально змінюється.

Фільм безумовно досліджує феномен влади і природу її походження. Що важливе авторитет, походження, спадок чи компетенції? Реймі доволі впевнено в фіналі відповідає на це питання.

Але загалом вийшов доволі бадьорий трилер на двох, де є й кров, і саспенс, і гумор – все в кращих традиціях Реймі. Ну і якщо ви скучили за Рейчел МакАдамс, то це кіно точно для вас, адже це дійсно її бенефіс.

Натрапив на ідеальний відос про «Лицаря Сімох Королівств».

Здається, Стеллан Скашгорд подарував нам новий шаблон для мемів.

Ну і ловіть ще чтиво на ніч – статтю Славоя Жижека про «Pluribus».

Дивіться нову рекламу зрежисовану Йоргосом Лантімосом з Еммою Стоун в головній ролі.

друзі, дуже радий анонсувати неформальний майданчик для спільного перегляду кіно, націлений на жваві обговорення й дискусії. разом із чудовим кінокритиком олександром гусєвим ми започатковуємо «короткі зустрічі» у найкращому кінотеатрі столиці.
ми обрали ідею зустрічатись через тиждень, а інколи й два після старту прокату. фільму потрібно дати трохи пожити, а глядачеві — сформувати власну думку і висловити її в добрій атмосфері. також плануємо влаштовувати спецпокази, незалежні від прокату, його насиченості та різноманітності.
проте стартуємо з «альфи» жулі дюкорно. у моєму випадку це кіно, яке не сподобалось під час першого перегляду, але чомусь засіло. вже другий перегляд дав зрозуміти, що це все ж достойне кіно.
якщо ви хочете передивитися «альфу» або ж не бачили її зовсім, гарна нагода зробити це разом з нами в наступну середу (11.02) о 19:00. квитки
орг моменти:
⁃ поки не можу сказати, наскільки регулярними будуть зустрічі, але орієнтир — двічі на місяць;
⁃ безперечно, ми за оригінал + субтитри. проте з «альфою» це, на жаль, було неможливо.
і трохи подяк. передусім старшому колезі саші гусєву за компанію в трохи новій для нас справі. команді жовтня за розвиток кінотеатру, цю можливість та співпрацю. та дорогій подружці насті колодці за прекрасний постер.
до зустрічі в кіно!

Кияни, не проґавте 👆

«Лицар Сімох Королівств» поки дуже радує, четвертий епізод вийшов прям розкішним, і це при тому, що я прекрасно знаю чим все закінчиться.

Мабуть є два важливі моменти, які роблять шоу по-справжньому класним. Перший – я думаю, що саме зараз нам всім в попкультурі не вистачає таких героїв як Дунк. Він, можливо, і простуватий хлопак, але моральний компас у нього вірний, і, знаєте, я особисто за такими героями скучив.

Другий момент, який робить «Лицаря» класним – це атмосфера, попри те що тут немає десятків локацій, світ відчувається надзвичайно живим і більшим, ніж показують глядачу. І це важлива ознака по-справжньому цікавого всесвіту. Можливо не в останню чергу і тому, що ледь не вперше нам адекватно показують взаємодію аристократії з простим народом, який представляє Дункан.

Коротше, я поки прям кайфую і вам рекомендую спробувати. Або вже дочекайтесь пару тижнів, і гляньте всі шість епізодів залпом.

Які часи, такий і #недільниймем

Перший тизер нового фільму Девіда Фінчера «Пригоди Кліфа Бута» по сценарію Квентіна Тарантіно.

Скоро на Netflix.

Що ж, нарешті добрався до "Smashing Machine" або як у нас переклали назву "Незламний" — спортивну драму про бійця UFC Марка Керра від режисера Бенні Сафді, першу його роботу після творчого розриву з братом.

Я казали в серіалі "Як я зустрів вашу маму" в кожному розриві є переможець, та лузер, і у випадку братів Сафді, на лузера більше тягне саме Бенні попри те, що саме він отримав у Венеції "Срібного лева". Втім фільм не отримав великого касового успіху, а в оскарівській гонитві має лише номінацію за "Кращий макіяж і зачіски". "Марті Супрім" Джоша Сафді з великим успіхом іде в прокаті, і від кіноакадемії отримав 9 номінацій, в тому числі й на основні як от "Найкращий фільм", "Найкращий режисер", "Найкращий актор".

На папері "Незламний" або "Руйнівна машина" (ця назва набагато краще підходить для тону фільму) виглядає дійсно як оскарівський матеріал, та ще й Двейн Джонсон перевтілився з харизматичного крутого бугая на меланхолічного бугая з залежністю, але проблема фільму Бенні лежить в першу чергу в сценарії — як автору йому просто не вдається зв'язати цю історію в якийсь цікавий вузол.

Бачив в одному рев'ю, що фільм може бути цікавим лише фанатам UFC і, чесно кажучи, навіть не знаю, а чим він їх може зацікавити? Бо Бенні просто забуває знайти в цій історії стрижень. Формально ним стає переконання головного героя в тому, що він ніколи в житті не програвав, однак молодший Сафді паралельно намагається розкрити і стосунки Керра з дівчиною, і його залежність, і пробує розкрити спортивну складову, однак кожен аспект виходить як мінімум непереконливим. Сама ж "кухня" UFC залишається розкритою на рівні вікіпедійних знань, а то і менше.

Я щиро переконаний, що талановитий режисер здатен цікаво та драматично поставити будь-який вид спорту будь то керлинг, шахи, пінг-понг чи нарди (до речі, чому так мало фільмів про нарди?!). Бенні Сафді взявся ж за доволі драматичний та видовищні змагання UFC, але так нічого цікавого не продемонстрував.

Загалом, "Руйнівна машина" або ж "Незламний" вийшов доволі слабкою та невпевненою спортивною драмою, яка дуже нецікаво показує свій матеріал. Сподіваюсь, в майбутньому Бенні Сафді зможе продемонструвати щось значно цікавіше, бо поки виглядає так, що рушійною силою в їх дуеті з братом був саме старший з двох.

Зовсім забув згадати про Олександра Усика, який теж зіграв у "Незламному". Не те, щоб у нього тут якась видатна роль, але все одно приємно.

Але був один момент, коли дивився (на Megogo якщо що) і перемикався між доріжками. Так от, в українській доріжці в діалозі між Скелею і Усиком вони звісно ж говорять солов'їною, і виглядає так, наче в оригіналі вони говорять англійською. Власне я тому і перемкнувся, щоб почути який там акцент в Усика, ну ви знаєте — "донт пуш зе хорсес" і все це.

А в оригіналі виявляється, що Усик ніфіга не англійською говорить, а спілкується через перекладачку, в якої, до речі, українська прекрасна. І в українській доріжці це взагалі неочевидно. Розумію, що для глядача, що дивиться в українській озвучці з точки зору сюжету мало що змінюється, але все одно приємно чути українську саме в оригінальній доріжці. І це я вже мовчу про контекст часу, адже кількість англомовних українців в кінці дев'яностих початку нульових була значно меншою ніж зараз, і фільм як раз це відображає.

Ну і взагалі це я до чого? А до того, що оригінальна доріжка завжди краща за будь-який дубляж і озвучку, і я все ще вважаю, що в Україні мають набагато більше показувати кіно мовою оригіналу в кінотеатрах, а не як зараз, коли показ в оригіналі це якась ледь не спеціальна подія.

Тому я мрію, щоб покази в оригіналі із субтитрами стали буденністю.

— Мам, а можна нам "Форсаж"?
— Синку, в нас вже є "Форсаж" вдома!

"Форсаж" вдома: