Вночі американці роздали "Золоті глобуси". Подивитись переможців можна тут.
Я радий за ПТА, Сета Рогена, Рію Сігорн і за Ваґнера Моура.
Я радий за ПТА, Сета Рогена, Рію Сігорн і за Ваґнера Моура.
detector.media
«Золотий глобус» оголосив переможців 2026 року
Нагороди вручили у 28 категоріях.
🎉4
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
- А можна нам фільм "Вовк з Уолл-стріт".
- "Вовк з Уолл-стріт" вдома.
Коротше, зустрічайте, трейлер фільму "Скамер". Тема для рокзриття в кіно, насправді, цікава та суперечливо, але шось після перегляду трейлеру є сумніви.
- "Вовк з Уолл-стріт" вдома.
Коротше, зустрічайте, трейлер фільму "Скамер". Тема для рокзриття в кіно, насправді, цікава та суперечливо, але шось після перегляду трейлеру є сумніви.
🤮9😁2🤔1
До речі, там Letterboxd викотив свої підсумки року. Там багато цікавого, а от "2000 метрів до Андріївки" увійшли в топ-3 найкращої документалістики.
Letterboxd
The Letterboxd 2025 Year in Review
A comprehensive summary of the highest-rated and most popular films of 2025, according to the Letterboxd community.
💔16
Найбільше на платформі цього року дивились фільми зі Скарлетт Йохансон та Віллемом Дефо.
🫡7
А от з режисерів більше всього дивились фільми Джеймса Ганна та Меггі Канг. Дрю Генкон став найбільш переглянутим режисером-дебютантом.
❤6
16-18 січня на Подолі пройде фестиваль KINO TAGEN, де можна подивитись купу цікавого кіно, проте від себе я не буду писати багато, адже з програмою ви можете ознайомитись самостійно.
А я ж в першу чергу пораджу подивитись ретроспективу студентських фільмів, за фактичне війднайдення якої Алік Дарман і Володимир Прилуцький отримали премію "Кіноколо".
Ну а головним, на що потрібно звернути увагу, це фільм "Душі Прекрасниє Пориви" Віталія Матухно - це дійсно унікальне кіно, створене з різноманітних обривків телепрограм з регіонального телебачення Лисичанська. Ця фраза вже давно стала кліше, але це саме той випадок, коли фільм дійсно створює портрет міста, яке і є його головним героєм.
А я ж в першу чергу пораджу подивитись ретроспективу студентських фільмів, за фактичне війднайдення якої Алік Дарман і Володимир Прилуцький отримали премію "Кіноколо".
Ну а головним, на що потрібно звернути увагу, це фільм "Душі Прекрасниє Пориви" Віталія Матухно - це дійсно унікальне кіно, створене з різноманітних обривків телепрограм з регіонального телебачення Лисичанська. Ця фраза вже давно стала кліше, але це саме той випадок, коли фільм дійсно створює портрет міста, яке і є його головним героєм.
❤7
Forwarded from Спілка кінокритиків України (СКУ) (Антон Фролов)
🎬 НСКУ оголошує прийом робіт на премію імені Сергія Параджанова!
Національна спілка кінематографістів України запрошує молодих авторів до участі у щорічному конкурсі. Мета премії — підтримка нового покоління українського кіно.
🏆 Хто може брати участь? Автори професійних повнометражних дебютів, створених у 2025 році (усі жанри, крім анімації).
📌 Ключові дати: ▪️ 30 січня 2026 — дедлайн подання робіт та кандидатур. ▪️ Березень 2026 — урочиста церемонія вручення.
👥 До складу журі увійшли: В. Войтенко, О. Волошенюк, О. Гусєв, А. Куликов, Ю. Морозов, Л. Новікова, О. Санін, Ф. Сотниченко, А. Халпахчі, С. Череватий та М. Ульянов.
✨ Нагорода: Лауреати отримають бронзову копію легендарного «талера Параджанова». Це символ творчої свободи, створений за мотивами монет, які режисер робив із кришок від молочних пляшок під час ув'язнення.
🔗 Детальні умови участі: за посиланням тут
Національна спілка кінематографістів України запрошує молодих авторів до участі у щорічному конкурсі. Мета премії — підтримка нового покоління українського кіно.
🏆 Хто може брати участь? Автори професійних повнометражних дебютів, створених у 2025 році (усі жанри, крім анімації).
📌 Ключові дати: ▪️ 30 січня 2026 — дедлайн подання робіт та кандидатур. ▪️ Березень 2026 — урочиста церемонія вручення.
👥 До складу журі увійшли: В. Войтенко, О. Волошенюк, О. Гусєв, А. Куликов, Ю. Морозов, Л. Новікова, О. Санін, Ф. Сотниченко, А. Халпахчі, С. Череватий та М. Ульянов.
✨ Нагорода: Лауреати отримають бронзову копію легендарного «талера Параджанова». Це символ творчої свободи, створений за мотивами монет, які режисер робив із кришок від молочних пляшок під час ув'язнення.
🔗 Детальні умови участі: за посиланням тут
❤7
Подивився вчора "Вічність" з Елізабет Олсен, Майлзом Теллером та Каллумом Тернером, і це фільм, в якому концепт цікавіший за сам сюжет.
Хоч історія тут цікава. Старе подружжя Ларрі та Джоан їдуть на гендерпаті до своїх родичів, де чоловік помирає поперхнувшись брецелем. Він потрапляє у потойбіччя, де дізнається, що кожному з людей вготована власна ідеальна вічність. Навколо ж купа продавців різноманітних вічностей та купа реклами. Врешті Ларрі вирішує почекати Джоан, в якої невилікована стадія раку. Однак, не тільки він чекає на неї, адже в місцевому барі вже 67 років на Джоан чекає її перший чоловік Люк, який загинув на Корейській війні.
Тож "Вічність" пропонує ну просто таки класичну ромкомівську дилему, де жінці потрібно обрати між двома чоловіками, тільки в потойбічному антуражі. Ну і ставки тут, трохи вищи, адже їй пропонується провести з кимось одним цілу вічність.
Не хочеться розбирати конкретно ромкомівську сутність фільму, адже на другому плані він то тут, то там підкидує різноманітні хохми з купою різноманітних вічностей. Тут є і стандартні варіанти "раю" як от прекрасний пляж, чи величні гори. А є й більш божевільні приколи, типу вічності бромансу чи космічної вічності, а в найсміливіші моменти стрічка навіть заявляє, що існували (а може і досі існують) вічності расизму, вічність для нацистів і т.д. Коротше, концепт фільму відкриває насправді нескінченні можливості, як ті ж паралельні всесвіти в "Рік і морті". І от чим більше дивишся фільм, тим цікавіше стає, як він побудований, що відбувається в інших вічностях, і наскільки великі можливості відкриваються, якщо спробувати вигадати інші сюжети для цього всесвіту. Скажімо історія про єврея, що потрапляє до нацистської вічності одночасно має і комедійний потенціал, і горрорний. Або ж вічність без чоловіків, де вже закінчилось місце (що, звісно дещо парадоксально). Чи сюжет про місцевих продавців вічностей, яка в них ієрархія, тощо.
Тому, хоч фільм насправді непоганий, але як на мене майже все другорядне в ньому набагато цікавіше за тривіальну історію любовного трикутника. Ба більше, якщо чоловіків Джоан нам хоч якось розкривають, то сама героїня Олсен вийшла якась недописана. Ну і відверто кажучи, сама інтрига фільму не тягне на хронометраж в майже дві години. Можливо, якби він був хоча б на 20 хвилин коротше, я б трохи краще сприйняв стрічку. А ще більш ідеально, якщо б це був годинний пілот якогось серіалу, де в кожній серії нам пропонували якусь нову колізію. Тому, фільм можу порекомендувати, але не чекайте одкровення. А я якось все ж перегляну для того, щоб повикупати приколи на другому плані.
Хоч історія тут цікава. Старе подружжя Ларрі та Джоан їдуть на гендерпаті до своїх родичів, де чоловік помирає поперхнувшись брецелем. Він потрапляє у потойбіччя, де дізнається, що кожному з людей вготована власна ідеальна вічність. Навколо ж купа продавців різноманітних вічностей та купа реклами. Врешті Ларрі вирішує почекати Джоан, в якої невилікована стадія раку. Однак, не тільки він чекає на неї, адже в місцевому барі вже 67 років на Джоан чекає її перший чоловік Люк, який загинув на Корейській війні.
Тож "Вічність" пропонує ну просто таки класичну ромкомівську дилему, де жінці потрібно обрати між двома чоловіками, тільки в потойбічному антуражі. Ну і ставки тут, трохи вищи, адже їй пропонується провести з кимось одним цілу вічність.
Не хочеться розбирати конкретно ромкомівську сутність фільму, адже на другому плані він то тут, то там підкидує різноманітні хохми з купою різноманітних вічностей. Тут є і стандартні варіанти "раю" як от прекрасний пляж, чи величні гори. А є й більш божевільні приколи, типу вічності бромансу чи космічної вічності, а в найсміливіші моменти стрічка навіть заявляє, що існували (а може і досі існують) вічності расизму, вічність для нацистів і т.д. Коротше, концепт фільму відкриває насправді нескінченні можливості, як ті ж паралельні всесвіти в "Рік і морті". І от чим більше дивишся фільм, тим цікавіше стає, як він побудований, що відбувається в інших вічностях, і наскільки великі можливості відкриваються, якщо спробувати вигадати інші сюжети для цього всесвіту. Скажімо історія про єврея, що потрапляє до нацистської вічності одночасно має і комедійний потенціал, і горрорний. Або ж вічність без чоловіків, де вже закінчилось місце (що, звісно дещо парадоксально). Чи сюжет про місцевих продавців вічностей, яка в них ієрархія, тощо.
Тому, хоч фільм насправді непоганий, але як на мене майже все другорядне в ньому набагато цікавіше за тривіальну історію любовного трикутника. Ба більше, якщо чоловіків Джоан нам хоч якось розкривають, то сама героїня Олсен вийшла якась недописана. Ну і відверто кажучи, сама інтрига фільму не тягне на хронометраж в майже дві години. Можливо, якби він був хоча б на 20 хвилин коротше, я б трохи краще сприйняв стрічку. А ще більш ідеально, якщо б це був годинний пілот якогось серіалу, де в кожній серії нам пропонували якусь нову колізію. Тому, фільм можу порекомендувати, але не чекайте одкровення. А я якось все ж перегляну для того, щоб повикупати приколи на другому плані.
❤11
Софі Тернер оголосили новою Ларою Крофт. Як на мене виглядає непогано, головне, аби зіграла добре, бо після останніх сезонів «Престолів» та «Темного Феніксу» є великі сумніви.
Втім упороті фанати все одно незадоволені, мабуть, тому що вона не така, як на другому фото.
Втім упороті фанати все одно незадоволені, мабуть, тому що вона не така, як на другому фото.
😁14❤2🤡1 1
Цей мем присвячується поверненню до Вестероса цього року із серіалами "Лицар Сімох Королівств" та "Дом дракону".
#недільниймем
#недільниймем
😁18❤2
"Марті Супрім: Геній Комбінацій" — новий фільм Джоша Сафді, який після творчого розставання із братом Бенні, зберіг нервово-ритмічну атмосферу попередніх фільмів. Але чи співпадає абміційний задум режисера з тим, що він показує цього разу в фільмі з Тімоті Шаламе?
За сюжетом Марті Маузер молодий та амбітний спортсмен, що мріє підкорити світ настільного тенісу. Біда в тому, що в його карманах виє вітер, а отже юнаку доводиться раз за разом влазити в нові та нові авантюри різного ступеню сумнівності. Окрім цього, в числі проблем хлопця й те, що він зробив дитину коханці (фільм доволі ефектно починається зі сцени де сперматозоїди запліднюють яйцеклітину, яка потім перетворюється в м'яч для пінг-понгу), відбивається від дзвінків матері, та цупить у дядька гроші. В цьому дивному кублі з боргів, афер та схематозів живе титульний герой.
Розглядаючи фільм Джоша Сафді, в першу чергу слід звернутись до назви, бо вже в ній відкривається ключик для розуміння фільму. В нашій адаптації, хтось "геніально" вирішив змінити "Марті Супрім: Зроблено в Америці" на "Марті Супрім: Геній комбінацій". Звідки взявся цей геній комбінацій, якщо герой Шаламе буквально ніяких геніальних комбінацій тут не втілює? Навпаки, кожна його схема, кожна афера породжує тільки більше хаосу, а сам він лише пристосовується до обставин. Тому Марті аж ніяк не геній комбінацій, хіба що геній пристосування.
Втім оригінальна назва з підзаголовком "Made in America" дійсно розкриває сутність фільму, бо "Марті Супрім" — кіно зовсім не про спорт, і не про труднощі бідняків, і зовсім не фільм про харизматичного авантюриста. Фільм Джоша Сафді, насправді, про ту саму "Американську мрію", вірніше, про її виворот. Це історія про те, як один відчайдух без моральних принципів та тормозів, ладен на все, щоб досягти успіху. Бо успіх — це головна цінність американської мрії. Неважливо, як ти отримаєш будинок з біленьким парканом та щасливу сім'ю, абсолютно плювати скільки життів ти зламаєш в процесі — в кінцевому випадку тебе будуть оцінювати саме по твоєму успіху.
І сам Марті Маузер понад усе прагне успіху, він йому поклоняється та мріє про нього понад усе. Настільний теніс — лише доріжка задля досягнення омріяної слави та визнання, насправді в фільмі можна його замінити на будь-який інший вид спорту, суть стрічки від цього не змінилась.
І от саме назва "Зроблено в Америці" й кричить на про культ успіху, про невгамовне прагнення головного героя до американської мрії. І окрім назви є ще декілька моментів, які підказують, чому стрічка старшого з братів Сафді говорить саме на цю тему.
По-перше сетинг, а саме 50-ті роки ХХ століття — можливо один з найуспішніших та найоптимістичніших періодів в історії Штатів. Саме в це десятиріччя і сформувалась американська мрія в сучасному розумінні. Сафді ж бере цю американську мрію, і показує, нам її неприглядну сторону саме на прикладі Марті Маузера.
Ще дужче сутність фільму проявляється у фіналі — попри всі свої схематози та афери, головний герой вирішує створити собі привабливу картинку та зіграти за правилами. Самовідданий акт благородства, який насправді є показухою, можливо, як і сама Американська мрія, яка стала можливою лише після двох руйнівних світових війн, в які Штати тягнули до останнього, щоб вступити. А про знищення корінних народів, створення резервацій і говорити годі — про все це можна забути, завдяки показовим актам благородства.
І зовсім не з проста ключовими фігурами, що вирішують долю головного героя, стають американські військові, адже коли не показові благородні вчинки не діють, завжди можна використати крилату демократію. І зовсім вже непрозоро Джош Сафді натякає на сутність фільму вибором саундтреку для фінальних титрів: Tears for Fear — Everybody Wants to Rule the World.
І на останок, додам ще одну думку. Фільм Джоша Сафді, я бачив, порівнювали з купою різного кіно, однак в першу чергу це кіно є антитезою до "Форреста Гампа" Земекіса, от тільки тут життя аж ніяк не коробка шоколадних цукерок, а скоріше цукерок з гімном, порохом, сльозами і можливо десь там дійсно є одна хоча б цукром.
За сюжетом Марті Маузер молодий та амбітний спортсмен, що мріє підкорити світ настільного тенісу. Біда в тому, що в його карманах виє вітер, а отже юнаку доводиться раз за разом влазити в нові та нові авантюри різного ступеню сумнівності. Окрім цього, в числі проблем хлопця й те, що він зробив дитину коханці (фільм доволі ефектно починається зі сцени де сперматозоїди запліднюють яйцеклітину, яка потім перетворюється в м'яч для пінг-понгу), відбивається від дзвінків матері, та цупить у дядька гроші. В цьому дивному кублі з боргів, афер та схематозів живе титульний герой.
Розглядаючи фільм Джоша Сафді, в першу чергу слід звернутись до назви, бо вже в ній відкривається ключик для розуміння фільму. В нашій адаптації, хтось "геніально" вирішив змінити "Марті Супрім: Зроблено в Америці" на "Марті Супрім: Геній комбінацій". Звідки взявся цей геній комбінацій, якщо герой Шаламе буквально ніяких геніальних комбінацій тут не втілює? Навпаки, кожна його схема, кожна афера породжує тільки більше хаосу, а сам він лише пристосовується до обставин. Тому Марті аж ніяк не геній комбінацій, хіба що геній пристосування.
Втім оригінальна назва з підзаголовком "Made in America" дійсно розкриває сутність фільму, бо "Марті Супрім" — кіно зовсім не про спорт, і не про труднощі бідняків, і зовсім не фільм про харизматичного авантюриста. Фільм Джоша Сафді, насправді, про ту саму "Американську мрію", вірніше, про її виворот. Це історія про те, як один відчайдух без моральних принципів та тормозів, ладен на все, щоб досягти успіху. Бо успіх — це головна цінність американської мрії. Неважливо, як ти отримаєш будинок з біленьким парканом та щасливу сім'ю, абсолютно плювати скільки життів ти зламаєш в процесі — в кінцевому випадку тебе будуть оцінювати саме по твоєму успіху.
І сам Марті Маузер понад усе прагне успіху, він йому поклоняється та мріє про нього понад усе. Настільний теніс — лише доріжка задля досягнення омріяної слави та визнання, насправді в фільмі можна його замінити на будь-який інший вид спорту, суть стрічки від цього не змінилась.
І от саме назва "Зроблено в Америці" й кричить на про культ успіху, про невгамовне прагнення головного героя до американської мрії. І окрім назви є ще декілька моментів, які підказують, чому стрічка старшого з братів Сафді говорить саме на цю тему.
По-перше сетинг, а саме 50-ті роки ХХ століття — можливо один з найуспішніших та найоптимістичніших періодів в історії Штатів. Саме в це десятиріччя і сформувалась американська мрія в сучасному розумінні. Сафді ж бере цю американську мрію, і показує, нам її неприглядну сторону саме на прикладі Марті Маузера.
Ще дужче сутність фільму проявляється у фіналі — попри всі свої схематози та афери, головний герой вирішує створити собі привабливу картинку та зіграти за правилами. Самовідданий акт благородства, який насправді є показухою, можливо, як і сама Американська мрія, яка стала можливою лише після двох руйнівних світових війн, в які Штати тягнули до останнього, щоб вступити. А про знищення корінних народів, створення резервацій і говорити годі — про все це можна забути, завдяки показовим актам благородства.
І зовсім не з проста ключовими фігурами, що вирішують долю головного героя, стають американські військові, адже коли не показові благородні вчинки не діють, завжди можна використати крилату демократію. І зовсім вже непрозоро Джош Сафді натякає на сутність фільму вибором саундтреку для фінальних титрів: Tears for Fear — Everybody Wants to Rule the World.
І на останок, додам ще одну думку. Фільм Джоша Сафді, я бачив, порівнювали з купою різного кіно, однак в першу чергу це кіно є антитезою до "Форреста Гампа" Земекіса, от тільки тут життя аж ніяк не коробка шоколадних цукерок, а скоріше цукерок з гімном, порохом, сльозами і можливо десь там дійсно є одна хоча б цукром.
❤24🔥1
Продовжую відкривати для себе українське кіно дев'яностих. Цього разу на черзі випала "Ніагара" Олександра Візира.
За сюжетом 35-річна натурниця Лариса (Євдокія Германова) живе контрастне столичне життя із купою залицяльників різного віку та типажу. Одного разу в її житті з'являється інтелігент Перестукін (Юрій Євсюков). Власне саме йому головна героїня представляється Ніагарою. Звісно ж, зустріч ця вибиває головну героїню із звичного життя.
В в своїй основі "Ніагара" доволі прогресивне кіно, адже в першу чергу воно показує самотню жінку в середині четвертого десятку, яка живе доволі вільне життя і особливо не воліє, ані сім'ї, а ні дітей. Взагалі в фільмі дуже сильна тема ейджизму, який Ніагара отримує від усіх навколо. Звісно, є тут й інші речі, які для радянського кіно дикістю, як от оголеність, постійне куріння (тут головна героїня ледь не фатальна жінка) або ж розкуті вечірки, втім, це як раз таки характерна ознака фільмів перебудови, до якої "Нігара", вочевидь відноситься.
І, можливо, фільм дійсно б витримав перевірку часом, однак на відміну від інших українських стрічок дев'яностих, де свобода, зокрема творча, відчувається і в задумах, і постановці, "Ніагара" майже не пропонує ні цікавого конфлікту, ні цікавого вирішення, а сама постановка радує лише зрідка, як от в дійсно динамічній сцені танцю в фіналі. Є враження, що "Ніагара" все ще була затиснута радянськими тисками, хоч деякі режисери, як от той же Рашеєв в "Оберігу" чи Кастеллі у "Вперед, за скарбами Гетьмана!" дозволяли собі набагато більше.
Але "Ніагару" складно назвати фільмом поганим, радше стрічкою якій трохи не пощастило із часом створення. Щось подібне можна побачити в американців на злеті часів Кодексу Гейза, коли Новий Голлівуд вже маячив за обрієм, але цікаві ідеї вже просились назовні, але через формальні заборони їх було майже неможливо реалізувати. І от від "Ніагари" віє чимось схожим — фільм вийшов в час, коли совок вже дихав на ладан, але якісь заборони все ще мали свій вплив, при чому тут я маю саме ментальні установки, а не букву закону в прямому сенсі.
Втім, "Ніагара" все ще входить в "корпус фільмів старого Києва" (це я тільки що вигадав) — столиця тут геть красива та не спаплюжена, Бесарабка ще не забудована, мода яскрава та спорадична, а в зелені все ще можна втопати. Тож, якщо маєте бажання зацінити, рекомендую подивитись в ДЦ Онлайн, там як раз фільм в хорошій якості.
За сюжетом 35-річна натурниця Лариса (Євдокія Германова) живе контрастне столичне життя із купою залицяльників різного віку та типажу. Одного разу в її житті з'являється інтелігент Перестукін (Юрій Євсюков). Власне саме йому головна героїня представляється Ніагарою. Звісно ж, зустріч ця вибиває головну героїню із звичного життя.
В в своїй основі "Ніагара" доволі прогресивне кіно, адже в першу чергу воно показує самотню жінку в середині четвертого десятку, яка живе доволі вільне життя і особливо не воліє, ані сім'ї, а ні дітей. Взагалі в фільмі дуже сильна тема ейджизму, який Ніагара отримує від усіх навколо. Звісно, є тут й інші речі, які для радянського кіно дикістю, як от оголеність, постійне куріння (тут головна героїня ледь не фатальна жінка) або ж розкуті вечірки, втім, це як раз таки характерна ознака фільмів перебудови, до якої "Нігара", вочевидь відноситься.
І, можливо, фільм дійсно б витримав перевірку часом, однак на відміну від інших українських стрічок дев'яностих, де свобода, зокрема творча, відчувається і в задумах, і постановці, "Ніагара" майже не пропонує ні цікавого конфлікту, ні цікавого вирішення, а сама постановка радує лише зрідка, як от в дійсно динамічній сцені танцю в фіналі. Є враження, що "Ніагара" все ще була затиснута радянськими тисками, хоч деякі режисери, як от той же Рашеєв в "Оберігу" чи Кастеллі у "Вперед, за скарбами Гетьмана!" дозволяли собі набагато більше.
Але "Ніагару" складно назвати фільмом поганим, радше стрічкою якій трохи не пощастило із часом створення. Щось подібне можна побачити в американців на злеті часів Кодексу Гейза, коли Новий Голлівуд вже маячив за обрієм, але цікаві ідеї вже просились назовні, але через формальні заборони їх було майже неможливо реалізувати. І от від "Ніагари" віє чимось схожим — фільм вийшов в час, коли совок вже дихав на ладан, але якісь заборони все ще мали свій вплив, при чому тут я маю саме ментальні установки, а не букву закону в прямому сенсі.
Втім, "Ніагара" все ще входить в "корпус фільмів старого Києва" (це я тільки що вигадав) — столиця тут геть красива та не спаплюжена, Бесарабка ще не забудована, мода яскрава та спорадична, а в зелені все ще можна втопати. Тож, якщо маєте бажання зацінити, рекомендую подивитись в ДЦ Онлайн, там як раз фільм в хорошій якості.
❤7 5