Ще минулого місяця подивився "Сьомий маршрут" Михайла Іллєнка, але все ніяк не доходили руки написати. Це кіно класно дивитись саме в холодну пору року, особливо, якщо ви вже скучили за літнім теплом.
31 липня 1996 року, Київ тоне в сонці та теплі. До столиці приїжджає американська туристка з українськими коренями, щоб відвідати та зафіксувати на камеру місця, де росла її мати. Тим часом чи то з лютого перепою, чо то з просто після важкого дня екскурсовод Данило Притуляк прокидається, щоб дізнатись, що його кинула дружина. Ну а далі наш герой отримує завдання провести екскурсію для американських туристів, але якимось нестандартним маршрутом - на головних шести вони вже побували. Так Данило вигадує на ходу "сьомий маршрут", який стає не тільки цікавим шляхом по різним знаковим місцям Києва, але і маршрутом життя самого героя.
Михайлу Іллєнку слід подякувати за існування "Сьомого маршруту" не тільки за те, що вийшло насправді класне кіно, але й за те, що йому реально вдалось показати портрет столиці. Вірніше лише одне з її облич. На диво але в дев'яності Київ отримав набагато більше уваги від кінематографістів попри те, що для кіно це був м'яко кажучи не кращий час. У випадку Михайла Ілленка портрет Києва виходить ледь не ідилічним - залита сонцем столиця, можливо трохи пошарпана, але дуже зелена і красива, не спаплюжена нескінченними тц та жк. Вживу я міг побачити Київ таким хіба що в три роки, коли вперше був у столиці, але про саме місто спогадів у мене не залишилось.
А "Сьомий маршрут" саме що ностальгійне кіно в кращому сенсі слова, адже ностальгія попри всю поверхневу солодкість, відчуття все ж невимовно сумне, адже направлене в минуле, яке ніякими правдами і неправдами вже не повенути. Екскурсовод Данило тужить за юністю, згадує помилки та досягнення, та загалом відрефлексовує своє життя. Американська туристка з камерою ж ностальгувати не може ні за місцями, ні часом, однак і вона неминуче стає зарчучницею ностальгії. Рухає дівчиною, правда, бажання віднайти зв'язок із минулим, якого вона ніколи не знала. Дивним чином і сам "Сьомий маршрут" стає подібним інструментом для сучасного глядача - мандрівкою часом в тридцять років до сонячного літнього Києва 1996 року, де люди трошки розгублені, але наче оптимістичні.
Якщо ж ви ще не бачили фільм, скучили за літом, Києвом, однозначно рекомендую. Якщо ж бачили, можливо, це хороший знак передивитись. Тим паче, що в онлайн кінотеатрі Довженко центру фільм є в чудовій якості.
P.S. І зовсім забув написати, що у фільмі просто розкішна робота з кольором та і в цілому він класно знятий.
31 липня 1996 року, Київ тоне в сонці та теплі. До столиці приїжджає американська туристка з українськими коренями, щоб відвідати та зафіксувати на камеру місця, де росла її мати. Тим часом чи то з лютого перепою, чо то з просто після важкого дня екскурсовод Данило Притуляк прокидається, щоб дізнатись, що його кинула дружина. Ну а далі наш герой отримує завдання провести екскурсію для американських туристів, але якимось нестандартним маршрутом - на головних шести вони вже побували. Так Данило вигадує на ходу "сьомий маршрут", який стає не тільки цікавим шляхом по різним знаковим місцям Києва, але і маршрутом життя самого героя.
Михайлу Іллєнку слід подякувати за існування "Сьомого маршруту" не тільки за те, що вийшло насправді класне кіно, але й за те, що йому реально вдалось показати портрет столиці. Вірніше лише одне з її облич. На диво але в дев'яності Київ отримав набагато більше уваги від кінематографістів попри те, що для кіно це був м'яко кажучи не кращий час. У випадку Михайла Ілленка портрет Києва виходить ледь не ідилічним - залита сонцем столиця, можливо трохи пошарпана, але дуже зелена і красива, не спаплюжена нескінченними тц та жк. Вживу я міг побачити Київ таким хіба що в три роки, коли вперше був у столиці, але про саме місто спогадів у мене не залишилось.
А "Сьомий маршрут" саме що ностальгійне кіно в кращому сенсі слова, адже ностальгія попри всю поверхневу солодкість, відчуття все ж невимовно сумне, адже направлене в минуле, яке ніякими правдами і неправдами вже не повенути. Екскурсовод Данило тужить за юністю, згадує помилки та досягнення, та загалом відрефлексовує своє життя. Американська туристка з камерою ж ностальгувати не може ні за місцями, ні часом, однак і вона неминуче стає зарчучницею ностальгії. Рухає дівчиною, правда, бажання віднайти зв'язок із минулим, якого вона ніколи не знала. Дивним чином і сам "Сьомий маршрут" стає подібним інструментом для сучасного глядача - мандрівкою часом в тридцять років до сонячного літнього Києва 1996 року, де люди трошки розгублені, але наче оптимістичні.
Якщо ж ви ще не бачили фільм, скучили за літом, Києвом, однозначно рекомендую. Якщо ж бачили, можливо, це хороший знак передивитись. Тим паче, що в онлайн кінотеатрі Довженко центру фільм є в чудовій якості.
P.S. І зовсім забув написати, що у фільмі просто розкішна робота з кольором та і в цілому він класно знятий.
❤14 4🙏3🔥2
spoiler runner
Ще минулого місяця подивився "Сьомий маршрут" Михайла Іллєнка, але все ніяк не доходили руки написати. Це кіно класно дивитись саме в холодну пору року, особливо, якщо ви вже скучили за літнім теплом. 31 липня 1996 року, Київ тоне в сонці та теплі. До столиці…
Скрін з "Ти — космос" додав сюди випадково, так вже вийшло 😅
Сарафанне радіо вже на рівні підсвідомості. Але його теж сходіть подивіться в кіно, якщо ще ні 👨🚀
Сарафанне радіо вже на рівні підсвідомості. Але його теж сходіть подивіться в кіно, якщо ще ні 👨🚀
😁13❤5
Ооооох, глянув "Каховський об'єкт" і шо я вам можу сказати — так, це краще за "Конотопську відьму", як багато хто писав, коли стрічка вийшла в прокат. І воно дійсно так, але перевершити "Відьму" — не така вже і складна задача.
В "Каховському об'єкті" фокус зміщується з окупантів, і глядачу нарешті дають поспівчувати за нормальних героїв — українських військових. Сама історія більш-менш зрозуміла та прямолінійна: сумрачні совкові вчені колись давно експерементували на секретному військовому об'єкті та доексперементувались до того, що фактично вивели зомбі. В кращих традиціях жанру все вийшло з під контролю, об'єкт затопили, а доступ після нього відкрився після підриву росіянами Каховської ГЕС в 2023 році. І саме туди вирушає шукати зниклого брата військовослужбовиця з ГУР Мара з компанією бійців ЗСУ.
І от тут виникає ключова проблема фільму — проти радянських зомбаків ідуть боротись підготовлені воїни, що само собою знижує ставки. Не дарма в жанрі фільмів про зомбі головні герої не є військовими, бо це автоматично знижує градус загрози. Візьміть "Ніч живих мерців" Ромеро, "Зловісних мерців" Реймі, "28 днів потому" Бойла чи "Ходячих мерців" — із зомбаками борються більш менш звичайні люди, і саме це додає необхідний саспенс історіям. Можна заперечити, що головний герой "Ходячих" Рік Граймс коп, але він зустрічає зомбі-апокаліпсис з коми, як і герой "28 днів".
Звісно і зомбі різні бувають: якісь повільні, якісь швидкі. В цьому кіно маємо перший варіант, і проти більш-менш досвідчених українських військових вони доволі легка мішень. Є правда в фільмі і декілька не зовсім стандартних рішень, але вони не рятують ситуацію кардинально.
Інша велика проблема фільму лежить в площині тональності. "Об'єкт" одночасно подає свою обскурну історію дуже серйозно, але в той же час фільм очевидно тягнеться до експлотейшену. Стрічка зроблена так, щоб віднайти баланс між двома тонами, але він, насправді, не потрібен. Навпаки було б краще, якби вже "Каховський об'єкт" хильнувся повністю або до експлотейшену та абсурду, або ж до серйозного тону та реалістичності. І виходить, що фільм і не веселить, бо не давить педаль абсурду в підлогу, і серйозно його неможливо сприймати.
Насправді я міг би докопатись ще до купи більш дрібних моментів в цьому фільмі. Це і ніяка гра Марини Кошкіної, і слабко прописані герої, і вибір музики. Але саме ось цей незрозумілий вибір тональності підбішує найбільше. Хочеться зняти експлотейшен про злих совків і не менш злих росіян — я тільки за, але ж потрібно тоді робити все як експлотейшн: гротескно, абсурдно, божевільно. Хочеться зняти щось серйозніше? Камон, тоді які, курва, зомбі.
І мало от всього, про що я вище написав, так у фільмі є реальна сцена після титрів в дусі студії "Марвел" та "Залізної людини" зокрема. І, чесно, це був єдиний момент, коли я прям вголос зареготав.
В "Каховському об'єкті" фокус зміщується з окупантів, і глядачу нарешті дають поспівчувати за нормальних героїв — українських військових. Сама історія більш-менш зрозуміла та прямолінійна: сумрачні совкові вчені колись давно експерементували на секретному військовому об'єкті та доексперементувались до того, що фактично вивели зомбі. В кращих традиціях жанру все вийшло з під контролю, об'єкт затопили, а доступ після нього відкрився після підриву росіянами Каховської ГЕС в 2023 році. І саме туди вирушає шукати зниклого брата військовослужбовиця з ГУР Мара з компанією бійців ЗСУ.
І от тут виникає ключова проблема фільму — проти радянських зомбаків ідуть боротись підготовлені воїни, що само собою знижує ставки. Не дарма в жанрі фільмів про зомбі головні герої не є військовими, бо це автоматично знижує градус загрози. Візьміть "Ніч живих мерців" Ромеро, "Зловісних мерців" Реймі, "28 днів потому" Бойла чи "Ходячих мерців" — із зомбаками борються більш менш звичайні люди, і саме це додає необхідний саспенс історіям. Можна заперечити, що головний герой "Ходячих" Рік Граймс коп, але він зустрічає зомбі-апокаліпсис з коми, як і герой "28 днів".
Звісно і зомбі різні бувають: якісь повільні, якісь швидкі. В цьому кіно маємо перший варіант, і проти більш-менш досвідчених українських військових вони доволі легка мішень. Є правда в фільмі і декілька не зовсім стандартних рішень, але вони не рятують ситуацію кардинально.
Інша велика проблема фільму лежить в площині тональності. "Об'єкт" одночасно подає свою обскурну історію дуже серйозно, але в той же час фільм очевидно тягнеться до експлотейшену. Стрічка зроблена так, щоб віднайти баланс між двома тонами, але він, насправді, не потрібен. Навпаки було б краще, якби вже "Каховський об'єкт" хильнувся повністю або до експлотейшену та абсурду, або ж до серйозного тону та реалістичності. І виходить, що фільм і не веселить, бо не давить педаль абсурду в підлогу, і серйозно його неможливо сприймати.
Насправді я міг би докопатись ще до купи більш дрібних моментів в цьому фільмі. Це і ніяка гра Марини Кошкіної, і слабко прописані герої, і вибір музики. Але саме ось цей незрозумілий вибір тональності підбішує найбільше. Хочеться зняти експлотейшен про злих совків і не менш злих росіян — я тільки за, але ж потрібно тоді робити все як експлотейшн: гротескно, абсурдно, божевільно. Хочеться зняти щось серйозніше? Камон, тоді які, курва, зомбі.
І мало от всього, про що я вище написав, так у фільмі є реальна сцена після титрів в дусі студії "Марвел" та "Залізної людини" зокрема. І, чесно, це був єдиний момент, коли я прям вголос зареготав.
❤9
Глянув вчора "Океан Ельзи: Спостереження Шторму" - попдок про історію культового гурту за останні 30 років. І не скажу, що я залишився вражений, фільм непоганий, але цікавий хіба що для фонового перегляду.
Тобто це дуже стандартне документальне кіно, де архівні кадри та фото розбавлені купою говорячих голів, які згадують події різної давності та періодично травлять байки. Історія ж стандартна для фільмів про музикантів (що документальних, що ігрових): группа аутсайдерів завдяки таланту та впертості приходить до успіху, який врешті призводить до проблем та розпаду. Однак учасники живуть далі і знаходять себе.
Чи можна було б пошукати для фільму якусь іншу, цікавішу форму? Мабуть, так. Чи потрібно це фільму, який в першу чергу на масового глядача? Мабуть, ні.
Втім, "Спостереження шторму" один вагомий грішок має, а саме абсолютно компліментарний тон, особливо, до самого Вакарчука. Звісно, фільм про ОЕ не перше кіно, що потрапляє в пастку документальних байопіків - про героїв або добре, або ніяк. В "Спостереженні шторму" компліментарність прямо кричуща, що особливо проявляється в моментах, де показуються конфлікти в гурті. В другій половині стрічки так взагалі наратив змінюється на те, який Вакарчук класний. І від цього сильно пахне бронзовізацією, від чого стає відверто сумно. Можна зрозуміти, коли подібне ставлення формується навколо мертвих героїв, однак всі учасники гурту живі, однак подивитись на них хоча б трохи критично автори фільму відмовляються.
Проте, є тут і цікаві моменти, яких хотілося б насправді більше. Дуже крута лінія в фільмі вийшла про те, як гурт проявляв себе в ключові моменти новітньої української історії. Не менш цікаво і коли фокус акцентується на самих піснях гурту, і як вони трансформувались із часом. Це взагалі, як на мене, найвдаліша знахідка цього кіно.
Тож "Спостереження шторму" безперечно має, як плюси, так і мінуси, але фільм точно не пропонує якоїсь радикальної новизни ні в плані форми, ні в плані змісту.
Тобто це дуже стандартне документальне кіно, де архівні кадри та фото розбавлені купою говорячих голів, які згадують події різної давності та періодично травлять байки. Історія ж стандартна для фільмів про музикантів (що документальних, що ігрових): группа аутсайдерів завдяки таланту та впертості приходить до успіху, який врешті призводить до проблем та розпаду. Однак учасники живуть далі і знаходять себе.
Чи можна було б пошукати для фільму якусь іншу, цікавішу форму? Мабуть, так. Чи потрібно це фільму, який в першу чергу на масового глядача? Мабуть, ні.
Втім, "Спостереження шторму" один вагомий грішок має, а саме абсолютно компліментарний тон, особливо, до самого Вакарчука. Звісно, фільм про ОЕ не перше кіно, що потрапляє в пастку документальних байопіків - про героїв або добре, або ніяк. В "Спостереженні шторму" компліментарність прямо кричуща, що особливо проявляється в моментах, де показуються конфлікти в гурті. В другій половині стрічки так взагалі наратив змінюється на те, який Вакарчук класний. І від цього сильно пахне бронзовізацією, від чого стає відверто сумно. Можна зрозуміти, коли подібне ставлення формується навколо мертвих героїв, однак всі учасники гурту живі, однак подивитись на них хоча б трохи критично автори фільму відмовляються.
Проте, є тут і цікаві моменти, яких хотілося б насправді більше. Дуже крута лінія в фільмі вийшла про те, як гурт проявляв себе в ключові моменти новітньої української історії. Не менш цікаво і коли фокус акцентується на самих піснях гурту, і як вони трансформувались із часом. Це взагалі, як на мене, найвдаліша знахідка цього кіно.
Тож "Спостереження шторму" безперечно має, як плюси, так і мінуси, але фільм точно не пропонує якоїсь радикальної новизни ні в плані форми, ні в плані змісту.
❤17
Якщо раптом пропустили, то в англомовних інтернетах несеться срач Тарантіно vs Дано.
Квентін накинув гімна на вентилятор, сказавши в подкасті, що Пол Дано - слабкий актор, найслабший в SAG (кіноакторська профспілка) і саме він є фатальною слабкістю фільму "Нафта" Пола Томаса Андерсона.
За Дано вступилась купа народу, включаючи колег, а Квентін додатково проїхався по Метью Лілларду та Оуену Вілсону.
Взагалі здається, що Тарантіно увійшов в стадію злого діда, однак він і раніше був доволі радикальним у своїх кіновподобаннях. Він, наприклад, сильно недолюблює фільми Хічкока.
І з одного боку я розумію шакалячий експрес проти Квентіна - в цьому випадку міг би обрати кращі формулювання. З іншого, мене завжди забавляє, коли висловлюється непопулярна думка, і люди починають втрачаюти розум. Та і ані Квентін, ані хтось інший не є істиною в останній інстанції в контексті обговорення фільмів. В цьому ж і прикольність різноманітних кінодискусій.
А Дано, як на мене, по-справжньому розкрився вже після "Нафти", а саме в "Полонянках". Втім, мені подобається ідея, щоб самого Тарантіно в якомусь майбутньому байопіку зіграв саме Дано - іронія була б епічна.
Квентін накинув гімна на вентилятор, сказавши в подкасті, що Пол Дано - слабкий актор, найслабший в SAG (кіноакторська профспілка) і саме він є фатальною слабкістю фільму "Нафта" Пола Томаса Андерсона.
За Дано вступилась купа народу, включаючи колег, а Квентін додатково проїхався по Метью Лілларду та Оуену Вілсону.
Взагалі здається, що Тарантіно увійшов в стадію злого діда, однак він і раніше був доволі радикальним у своїх кіновподобаннях. Він, наприклад, сильно недолюблює фільми Хічкока.
І з одного боку я розумію шакалячий експрес проти Квентіна - в цьому випадку міг би обрати кращі формулювання. З іншого, мене завжди забавляє, коли висловлюється непопулярна думка, і люди починають втрачаюти розум. Та і ані Квентін, ані хтось інший не є істиною в останній інстанції в контексті обговорення фільмів. В цьому ж і прикольність різноманітних кінодискусій.
А Дано, як на мене, по-справжньому розкрився вже після "Нафти", а саме в "Полонянках". Втім, мені подобається ідея, щоб самого Тарантіно в якомусь майбутньому байопіку зіграв саме Дано - іронія була б епічна.
❤24😁5 2
А там, до речі, оголосили номінантів на Золотий Глобус.
Дивує відсутність "Андора" в номінації найкращого драматичного шоу, хоч Дієго Луну за титульну роль номінували. А от всіх жінок прокатили, як і Стеллана Скашгорда.
Традиційний бардак в номінації кращий мюзикл або комедія. Я розумію сенс цієї номінації, якби там реально були мюзикли і комедії, але зараз фільми в яких трохи світліший тон, ніж в драматичній категорії і трохи більше жартів. Зараз же найбільша комедія в сенсі існування цієї номінації.
І як вірно підмітив Ден Буданов: в номінації "За кінематографічні та касові досягнення" номінували новий Аватар, який в прокат ще навіть не вийшов. Він, скоріше за все, збере свою касу як і попередні частини, але все одно забавно.
Дивує відсутність "Андора" в номінації найкращого драматичного шоу, хоч Дієго Луну за титульну роль номінували. А от всіх жінок прокатили, як і Стеллана Скашгорда.
Традиційний бардак в номінації кращий мюзикл або комедія. Я розумію сенс цієї номінації, якби там реально були мюзикли і комедії, але зараз фільми в яких трохи світліший тон, ніж в драматичній категорії і трохи більше жартів. Зараз же найбільша комедія в сенсі існування цієї номінації.
І як вірно підмітив Ден Буданов: в номінації "За кінематографічні та касові досягнення" номінували новий Аватар, який в прокат ще навіть не вийшов. Він, скоріше за все, збере свою касу як і попередні частини, але все одно забавно.
Golden Globes
Nominations - Golden Globes
❤1
В мене є стійке відчуття, що цей фільм задумали ще до повномасштабного вторгнення, але після нього відклали, потім вже переробили, додавши декілька деталей, щоб краще вписуватись в сучасний контекст.
"раша гудбай" - це, звісно, пиздець, по-інакшому і не скажеш. Мені складно уявити для кого зняте це кіно, в якому в часи повномасштабного вторгнення можливо просто виїхати з Горлівки, а потім дістатись за ніч (!) до Ужгорода, де пропагандистку типу маргаріти сімоньян але штибом поменше не розірвали на частини, ще до втручання СБУ чи розвідки, і де можливо прощення і перевиховання пропагандистки. І все це приправлено фірмовим кварталівським гумором та нестерпно нудною мелодрамою в стилі найгіршого телемила.
Цей фільм - той рідкий випадок, коли навіть крінжкомедією його не назвеш, це чиста пропаганда, але пропаганда зроблена на колінці. Але головне, що абсолютно незрозуміло на кого вона направлена. Твердолобу вату цей фільм ніколи не переконає, звичайним українцям прописні істини та дитсадівська мораль просто не цікаві. Про самих росіян взагалі мовчу - тим навіть сеча буде божою росою. Вестерни ж навряд чи взагалі щось тут зможуть зрозуміти.
"раша гудбай" - це такий яскравий приклад кінобайрактарщини, перемогасплотейшена та песпатронщини. І, відверто, кажучи краще вже влаштувати марафон "Скаженого весілля" чи "Свінгерів" - там хоч крінжанути є з чого чи хоча б істерично посміятись. А після "раши гудбай" хочеться лише знайти отой пристрій для стирання спогадів з "Людей в чорному", знайти всіх людей, які це кіно подивились, стерти їм пам'ять про це кіно, і на останок зробити теж і для себе самого.
"раша гудбай" - це, звісно, пиздець, по-інакшому і не скажеш. Мені складно уявити для кого зняте це кіно, в якому в часи повномасштабного вторгнення можливо просто виїхати з Горлівки, а потім дістатись за ніч (!) до Ужгорода, де пропагандистку типу маргаріти сімоньян але штибом поменше не розірвали на частини, ще до втручання СБУ чи розвідки, і де можливо прощення і перевиховання пропагандистки. І все це приправлено фірмовим кварталівським гумором та нестерпно нудною мелодрамою в стилі найгіршого телемила.
Цей фільм - той рідкий випадок, коли навіть крінжкомедією його не назвеш, це чиста пропаганда, але пропаганда зроблена на колінці. Але головне, що абсолютно незрозуміло на кого вона направлена. Твердолобу вату цей фільм ніколи не переконає, звичайним українцям прописні істини та дитсадівська мораль просто не цікаві. Про самих росіян взагалі мовчу - тим навіть сеча буде божою росою. Вестерни ж навряд чи взагалі щось тут зможуть зрозуміти.
"раша гудбай" - це такий яскравий приклад кінобайрактарщини, перемогасплотейшена та песпатронщини. І, відверто, кажучи краще вже влаштувати марафон "Скаженого весілля" чи "Свінгерів" - там хоч крінжанути є з чого чи хоча б істерично посміятись. А після "раши гудбай" хочеться лише знайти отой пристрій для стирання спогадів з "Людей в чорному", знайти всіх людей, які це кіно подивились, стерти їм пам'ять про це кіно, і на останок зробити теж і для себе самого.
❤15👀5 5
Forwarded from 🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻
Минулого тижня стало відомо, що Міністерство фінансів України відмовило Довженко-Центру у дофінансуванні, необхідному для забезпечення повноцінної діяльності, без жодних пояснень.
Державне агентство України з питань кіно повідомило, що додаткове фінансування Центру у розмірі 5 млн грн на забезпечення сталої роботи інституції у 2025 році не відбудеться. Повноцінне фінансування у розмірі 12,7 млн. грн. на 2026 рік також не передбачене.
Це означає, що діяльність Національного центру Олександра Довженка лишається не забезпеченою щонайменше за листопад та грудень 2025. Власні надходження зможуть закрити оплату праці тільки частково. Повториться ситуація 2024 — початку 2025 року, коли через відсутність державної підтримки колектив працював скорочений тиждень. Наступна хвиля може стати фатальною.
Ще у червні 2025 року керівництво Центру звернулося до Держкіно та Міністерства культури України щодо приведення розміру фінансування у відповідність до фактичних потреб, пов’язаних із виконанням завдань, покладених на нашу інституцію державою, зі збереження, вивчення і розвитку колекції національної кіноспадщини. Всі необхідні документи та розрахунки неодноразово і вчасно подавались до органів управління, де вони пройшли погодження й не отримали зауважень.
Вчора, 8 грудня, відбулася термінова нарада із Міністеркою культури України Тетяною Бережною та Головою Державного агентства України з питань кіно Андрієм Осіповим. У найближчий тиждень органи управління обіцяють запропонувати рішення, яке дозволить відновити повноцінне функціонування Центру як хранителя національної кінематографічної спадщини. Подальше затягування поглибить ризики збереження колекції та поставить під загрозу роботу колективу.
Відсутність рішення від органів влади у найближчий тиждень матиме прямі наслідки для роботи команди та виконання зобов’язань держави у сфері збереження спадщини. Утримувати інституцію і забезпечувати виживання колекції, які для держави не є пріоритетом, лише власним ентузіазмом колективу неможливо.
Просимо враховувати вказані обставини при плануванні взаємодії з нами — зокрема у питаннях здачі фільмів за державними контрактами, забезпечення фільмів для показів, сканування, співпраці зі студентами тощо.
Інтертитр: Хліб (1930), реж. Микола Шпиковський
Державне агентство України з питань кіно повідомило, що додаткове фінансування Центру у розмірі 5 млн грн на забезпечення сталої роботи інституції у 2025 році не відбудеться. Повноцінне фінансування у розмірі 12,7 млн. грн. на 2026 рік також не передбачене.
Це означає, що діяльність Національного центру Олександра Довженка лишається не забезпеченою щонайменше за листопад та грудень 2025. Власні надходження зможуть закрити оплату праці тільки частково. Повториться ситуація 2024 — початку 2025 року, коли через відсутність державної підтримки колектив працював скорочений тиждень. Наступна хвиля може стати фатальною.
Ще у червні 2025 року керівництво Центру звернулося до Держкіно та Міністерства культури України щодо приведення розміру фінансування у відповідність до фактичних потреб, пов’язаних із виконанням завдань, покладених на нашу інституцію державою, зі збереження, вивчення і розвитку колекції національної кіноспадщини. Всі необхідні документи та розрахунки неодноразово і вчасно подавались до органів управління, де вони пройшли погодження й не отримали зауважень.
Вчора, 8 грудня, відбулася термінова нарада із Міністеркою культури України Тетяною Бережною та Головою Державного агентства України з питань кіно Андрієм Осіповим. У найближчий тиждень органи управління обіцяють запропонувати рішення, яке дозволить відновити повноцінне функціонування Центру як хранителя національної кінематографічної спадщини. Подальше затягування поглибить ризики збереження колекції та поставить під загрозу роботу колективу.
Відсутність рішення від органів влади у найближчий тиждень матиме прямі наслідки для роботи команди та виконання зобов’язань держави у сфері збереження спадщини. Утримувати інституцію і забезпечувати виживання колекції, які для держави не є пріоритетом, лише власним ентузіазмом колективу неможливо.
Просимо враховувати вказані обставини при плануванні взаємодії з нами — зокрема у питаннях здачі фільмів за державними контрактами, забезпечення фільмів для показів, сканування, співпраці зі студентами тощо.
Інтертитр: Хліб (1930), реж. Микола Шпиковський
😢19 1
Вирішив, що списку української крінжкомедії мені мало, тож вирішив створити ще один для для наших крінжгорорів.
Поки що він доволі скромний, але там вже є такі легенди, як "Штольня" чи "Тіні незабутих предків". Ну а в тому, що FILM.UA поступово розширять список, я впевнений на 100%.
Поки що він доволі скромний, але там вже є такі легенди, як "Штольня" чи "Тіні незабутих предків". Ну а в тому, що FILM.UA поступово розширять список, я впевнений на 100%.
Letterboxd
Film list: Український крінжгоррор
Двоюрідний брат української крінжкомедії, крінжгоррор показує страшне так, що аж смішно, так що аж соромно, так що аж дивно.
😁4❤1