перший погляд на каст другої частини «гри в хованки» (ready or not)
деталі сюжету поки нерозголошуються, але відомо, що події будуть відбуватися хронологічно після першої частини

судячи з кадрів, вангую, що героїня буде десь у божевільні (сплутане волосся, одяг як у лікарнях), а потім буде допомагати іншій дівчині боротися з родиною, яка має такі ж традиції «полювання» на жінок

(про перший фільм ми, до речі, розповідали ось тут)

Ще минулого місяця подивився "Сьомий маршрут" Михайла Іллєнка, але все ніяк не доходили руки написати. Це кіно класно дивитись саме в холодну пору року, особливо, якщо ви вже скучили за літнім теплом.

31 липня 1996 року, Київ тоне в сонці та теплі. До столиці приїжджає американська туристка з українськими коренями, щоб відвідати та зафіксувати на камеру місця, де росла її мати. Тим часом чи то з лютого перепою, чо то з просто після важкого дня екскурсовод Данило Притуляк прокидається, щоб дізнатись, що його кинула дружина. Ну а далі наш герой отримує завдання провести екскурсію для американських туристів, але якимось нестандартним маршрутом - на головних шести вони вже побували. Так Данило вигадує на ходу "сьомий маршрут", який стає не тільки цікавим шляхом по різним знаковим місцям Києва, але і маршрутом життя самого героя.

Михайлу Іллєнку слід подякувати за існування "Сьомого маршруту" не тільки за те, що вийшло насправді класне кіно, але й за те, що йому реально вдалось показати портрет столиці. Вірніше лише одне з її облич. На диво але в дев'яності Київ отримав набагато більше уваги від кінематографістів попри те, що для кіно це був м'яко кажучи не кращий час. У випадку Михайла Ілленка портрет Києва виходить ледь не ідилічним - залита сонцем столиця, можливо трохи пошарпана, але дуже зелена і красива, не спаплюжена нескінченними тц та жк. Вживу я міг побачити Київ таким хіба що в три роки, коли вперше був у столиці, але про саме місто спогадів у мене не залишилось.

А "Сьомий маршрут" саме що ностальгійне кіно в кращому сенсі слова, адже ностальгія попри всю поверхневу солодкість, відчуття все ж невимовно сумне, адже направлене в минуле, яке ніякими правдами і неправдами вже не повенути. Екскурсовод Данило тужить за юністю, згадує помилки та досягнення, та загалом відрефлексовує своє життя. Американська туристка з камерою ж ностальгувати не може ні за місцями, ні часом, однак і вона неминуче стає зарчучницею ностальгії. Рухає дівчиною, правда, бажання віднайти зв'язок із минулим, якого вона ніколи не знала. Дивним чином і сам "Сьомий маршрут" стає подібним інструментом для сучасного глядача - мандрівкою часом в тридцять років до сонячного літнього Києва 1996 року, де люди трошки розгублені, але наче оптимістичні.

Якщо ж ви ще не бачили фільм, скучили за літом, Києвом, однозначно рекомендую. Якщо ж бачили, можливо, це хороший знак передивитись. Тим паче, що в онлайн кінотеатрі Довженко центру фільм є в чудовій якості.

P.S. І зовсім забув написати, що у фільмі просто розкішна робота з кольором та і в цілому він класно знятий.