А вчора подивився кіберпанк, який теж підходить під поняття тек-нуару — "Дивні дні" Кетрін Бігелоу, який цього року відмічає тридцятиріччя. Тож чому б і про нього не написати в #Noirvember

Сюжет тут закручений навколо технології, схожої на сучасний VR, тільки тут спеціальний "капелюх" дозволяє записувати спогади людини, при чому не тільки побачене, а й взагалі відчуття та емоції. Головний герой фільму, колишній коп Ленні Неро промишляє торгівлею подібними записами. Аж поки йому не потрапляє в руки запис із вбивством.

Якщо прибрати фантастичну сторону, то зав'язка у стрічки ну чисто фабула у стрічки чисто нуарна. Але "Дивні дні" цікаві не тільки тому. По-перше, тут окрім нуару, кіберпанку ще й густо показана есхатологічна сторона — події стрічки відбуваються як раз напередодні міленіуму, то ж у фільмі всі буквально чекають не те щоб апокаліпсису, а фактичного кінця історії як такого, при чому це навіть прямо проговорюється в фільмі.

Стрічка Бігелоу вийшла вже в той час, коли класичний кіберпанк давав дуба, а йому на зміну з'явився посткіберпанк, де вже було набагато більше реалізму, і набагато менше різномантіних футуристичних приколюх. Фактично в фільмі ми нормально бачимо лише ці "капелюхи" для запису спогадів, в той час як в класичному кіберпанку зазвичай намішано набагато більше, як от в "Блейдраннері" і літаючі автомобілі, і генетичні експерименти, і повноцінні репліканти.

Повертаючись же до нуарної складової, тут все на місці: фатальні жінки, пропащий головний герой, атмосфера безвиході, загадкове вбивство, кримінал, зрада та пошук правди.

А ще хочеться сказати, що у Бігелоу за майже за дві з половиною години вийшло зробити дійсно дуже бадьоре та ритмічне кіно, яке відчувається на півгодини коротшим ніж є насправді.

P.S. Ну і окремо відмічу Рейфа Фейнса у головній ролі — він тут розкішний, і дивитись на нього в подібному амплуа дійсно освіжає.

Приніс вам відосик на ніч, де Мартін Скорсезе вгадує власні фільми тільки за рецензіями на леттері.

Продовжую дещо рандомно дивитись нуари в рамках #Noirvember, а головний критерій для мене — хронометраж, благо в цьому жанрі достатньо фільмів із хронометражем до 90 хвилин. От вчора глянув "Попутника" Іди Лупіно який іде всього лише 71 хвилину.

Варто б було присвятити цей перегляд дню, коли в челенджі буде нуар знятий жінкою, але вже подивився, що ж робити. Стрічка насправді прикольна в історичному контексті, бо був першим незалежним нуаром режисерки, який вийшов в широкий прокат в Штатах і для 1953 року це був реально прорив.

Сюжет у стрічки дуже простий — до двох чоловіків підсідає попутник, який виявляється серійним вбивцею (хоч в той час і не було такого терміну). Ну а далі, думаю, все вже зрозуміло.

Можливо у свій час фільм був більш вражаючим, але зараз його навіть попри короткий хронометраж дивитись не настільки цікаво. Тут немає якоїсь потужної інтриги, хорошого гачку, який би тримав у напрузі до фіналу, і фільму не вистачає не те щоб бюджету, а якихось серйозніших ставок. А також, можливо, стрічка б могла б бути більш виразною, якби з таким же сюжетом вийшла років на 15-20 пізніше, бо 1953 — це все ще пора нещадного кодексу Гейза, тож багато чого показати було просто неможливо. А от вийди це кіно в часи Нового Голівуду, то можна було б розгулятись.

І є, мабуть, ще один момент, який можливо тоді чіпляв краще, ніж зараз і це, власне, сам феномен попутників. П'ятдесяті в США були періодом активної автомобілізації всього населення, але при цьому для багатьох все ще були відносно новим видом транспорту, і саме це ми і спостерігаємо в стрічці як вбивця підсідає та шантажує простих роботяг, які ще в умовному 1943, якщо не були на війні, то і не мали власного авто.

І от зараз, коли дивишся це кіно, не сильно сприймаєш саму інтригу, бо автівки вже давно стали чимось дуууже буденним, а до попутників багато хто ставиться як мінімум з обережністю. А враховуючи те, які попутники бувають в кіно, то дивишся на роботяг і думаєш, що їм ще пощастило, бо місцевий маніяк хоч б не якийсь надприродній.

Але це все одно непоганий нуар тим паче ще й доволі короткий, але було б цікаво його подивитись як американець в 1953 році.

А тим часом черговий кінокритичний срач продовжується — цього разу на вентилятор накинув колишній очільник Держкіно Пилип Іллєнко. Приводом знову стала стаття про цьогорічну Молодість від Ярослава Підгори-Гвяздовського, але пан Іллєнко вирішив ще і поділитись своїми міркуваннями про кінокритику. Тут вже і я вирішив долучитись до дискусії. Тому запрошую вас прочитати і саму статтю і допис в фб.

І ловіть бонусний #недільниймем на честь #Noirvember

Нуари нуарами, але занадто довго я відкладав перегляд минулорічної "Конотопської відьми". І це дуже дивний горрор, можливо, це навіть антигоррор.

Сюжет стрічки — класична історія помсти, де головна героїня мститься за вбитого коханого російськими загарбниками на початку повномасштабного вторгнення. І на папері — це непогана ідея для фільму помсти, але чи хороша ідея для горрору?

В класичних горрорах глядачу все ж таки пропонують переживати за якихось персонажів, вони можуть бути далеко не ідеальними, але все ж хоч трохи симпатичними для глядача. Так, часто в горрорах персонажі жертви все ж таки отримують фатальну кінцівку через якісь свої вади. Класичний приклад — це оригінальний "Хижак", де кожен з команди Датча вмирає через певні вади характеру. Але при цьому у персонажів горрору мають бути хоча б мінімальні шанси на виживання, попри очевидну перевагу лиходія.

І от "Конотопська відьма" не працює саме на цьому фундаментальному рівні, бо більшу частину хронометражу віддали росіянам, яким, знаєте, якось складно співпереживати навіть мінімально. Начебто у нас є головна героїня та її помста, і ми можемо співпереживати їй, однак вона мститься дистанційно і майже без жодних труднощів. Єдина загроза для неї — це та сама магія, якою вона користується.

Інша проблема в тому, що характер головної героїні так і не розкритий. Ми дізнаємось що вона живе вже сотні років, що пережила, наприклад, Другу світову. Але чому і як вона стала відьмою, чому припинила, як закохалась в свого Андрія — ми не знаємо нічого. І саме тому помста її відчувається пласкою, тому і в фіналі не виникає жодного катарсису. Я розумію, що таким чином автори фільму хотіли додати загадковості, але краще б тоді взагалі не показували б нічого — було б страшніше, якби росіяни під час вторгнення просто зайшли не той ліс, а цей ліс був територією відьми, куди мало хто ходив, а от пихатим росіянам було б на це наплювати, і за це їх відьма б і нищила. Так і ідея фільму зрозуміла, і римується вона добре із самим повномасштабним вторгненням — не лізьте, куди вас не запрошували, особливо зі зброєю в руках.

Але автори "Відьми" вирішили додати ще й історію помсти і відверто не змогли її нормально ані прописати, ані поставити.

І окремо слід зазначити те, що в фільмі є сцени зґвалтування окупантами українських жінок, і у мене під час перегляду аж обличчя перекосило. Бо одна зі сцен по своїй постановці наближається до рівня пізнього міхалкова. Та і взагалі іноді здається, що фільм наче от прям для росіян знімали, з якою ціллю правда складно сказати. Але не здивуюсь, якщо десь на піратських сайтах фільм трохи перемонтують, переозвучать і подадуть це все на серйозних щах як горор про "хохловідьму як вбиває мальчікав в трусіках".

Тож "Конотопська відьма" вийшла не страшною, не терапевтичною, та і за великим рахунком не сильно то і цікавою.

Не знаю, чи читають мене нью-йоркці, але от вам розкішна новина від Letterboxd та кінотеатру Metrograph.

Ну або можете поділитись зі своїми друзями, що живуть у Великому Яблуку, бо прям класику показують.

P.S. ну і величезний респект Довженко-центру – показали приклад топової культурної дипломатії.

Подивився перші дві серії "Плурибусу", нового серіалу від Вінса Гіллігана і шо хочу вам сказати — згадав чортяка Вінс добрі деньки часів "Ікс-файлів" і зробив дуже прикольний сай-фай.

Я не сильно слідкував за промокампанією шоу, але мені здалось, що вона була доволі мінімальною, і не дарма, бо навіть зав'язку серіалу не сильно хочеться переповідати.

Але скажу декілька речей не про сюжет. Перша — Рей Сігорн, яка і в "Краще дзвонити Солу" була чудовою тут просто сяє в головній ролі.

Друга — бюджет Гіллігану видали цього разу хороший і це відчувається, тож картинка тут ледь не кіношна.

Третя — окрім того, що приємно знов побачити сайфай від Вінса, він вже в перших епізодах піднімає одразу ж декілька цікавих ідей, тому серіал буде цікаво дивитись не тільки заради сюжету (а він тут все одно інтригуючий), але й тому, які паралелі з нашою реальністю можна провести.

Тож якщо ви, раптом, як я, хіба що бачили постер до серіалу та короткий синопсис — ідіть дивитись. Тільки не очікуйте нового "Брейкін Беду" чи "Сола", бо цього разу Гілліган повернувся до витоків.

Після останніх новин настрій такий.

Шукав вчора собі фільм під "chinatown mood" і вирішив глянути стрічку "Night moves" Артура Пенна з Джином Гекменом в головній ролі.

"Нічні ходи" - доволі цікавий неонуар з класичною зав'язкою - головного героя, приватного детектива Гаррі Мозбі наймає колишня акторка Арлін, щоб знайти свою зниклу доньку. А паралельно з цим шлюб головного героя починає тріщати по швах.

"Нічні ходи" цікаві в першу чергу не сюжетною інтригою, а самою атмосферою середини сімдесятих в Штатах із атмосферою зневіри та безвиході.

“There should be a law”
“There is”

"He was the only man around who got nicer as he got drunk. lt may not sound like much to you, but believe me, in these parts, it's a good deal."

“Who’s winning?”
“Nobody, one side’s just losing slower than the other.”

Ось декілька цитати з цього фільму, які доволі непогано показують його атмосферу. Взагалі "Нічні ходи" доволі добре написане кіно, з купою класних цитат, які добре врізаються в пам'ять.

Звісно, головий козир стрічки - Джин Гекмен в головній ролі, який чудово втілює роль нуарного детектива з сімдесятих - розгубленого, терзаного сумнівами та розбитого. Він, по суті, є втіленням загального розчарування, яке з'явилось в Штатах, і яке в свою чергу вилилось в багатьох фільмах Нового Голівуду.

Загалом, якщо шукаєте атмосферу безвиході та розчарування для #Noirvember, то "Нічні ходи" буде гарним вибором.

А от цей момент я якось упустив.

Заздрю американцям, адже у них з 5 грудня в прокат вийде "Kill Bill: The Whole Bloody Affair".

Це комбінована версія двох частин "Вбити Білла" з хронометражем в 281 хвилину (включно з 15 хвилинним антрактом). Тарантіно вперше показав її ще у 2011 році в своєму кінотеатрі New Bewerly в Лос-Анжелесі.

В фільмі буде інший монтаж, а також не буде цензури. Окрім цього там також буде новий анімаційний епізод, якого не було в театральних версіях двох частин.

Взагалі, дуже цікаво було б подивитись, сподіваюсь, що з часом ця версія з'явиться десь на стрімінгах.

Ну і після прокату нарешті буде знято питання про те як рахувати фільми Квентіна - "Вбити Білла" буде просто четвертим фільмом.

Ось трейлер, якщо раптом не бачили.