Любителям кіночеленджів, рекомендую вриватись в #Noirvember. І сам би із задоволенням увірвався, але відпустка, на жаль, не нескінченна.

Офіційно. "Відпустка наосліп" — найнудніша українська крінжкомедія.

Чесно дивом дивуюся, як увесь сюжет показали в трейлері і при цьому розтягнули фільм на цілих годину сорок п'ять. І боже яке ж воно скучне, навіть покрінжувати майже ні з чого. Після такого кіно реально можна стримано похвалити умовних "Песиків".

І тут навіть більше додати нема чого, серйозно, якщо ви просто подивитесь трейлер, ви реально зрозумієте абсолютно увесь фільм.

Що ж, не беру повноцінної участі в #Noirvember, але все ж вирішив хоча б потроху щось дивитись та писати, а почав я не з американського нуару, а з французького та щей неонуару, а саме зі стрічки "Самурай" Жана П'єра Мелвіля.

Сюжет тут закручений навколо холоднокровного вбивства та таємничого головного героя, який і стає його виконавцем, і, насправді, більше розповідати не хочеться, якщо ви фільм не бачили.

Але фільм — безумовна класика, хоч сюжет може здатись аж занадто простим, але як на мене це не баг, а фіча. Але фільм тащить в першу чергу харизмою Алена Делона та розкішною атмосферою Парижа кінця 60-х. Ну і режисура Мелвіля для свого часу дійсно класна.

Окремий рофл фільму, що коли вже в 70-х його прокатували в Штатах, то назву змінили на "Godson", щоб побільше заробити на успіху "Хрещеного батька". Скільки часу пройшло, а в нас теж іноді щось таке трапляється з назвами.

P.S. Будьте обережні, після фільму може виникнути сильне бажання натягнути тренч та капелюха і піти в осінь. Особливо, якщо ви можете це зробити в Парижі.

Ну, якщо листопад ідеально підходить для нуарів, то жовтень, як на мене — час горорів та слешерів, я як раз останні люблю більше. І от був чудовий привід показати дружині перші три "Крики".

Я взагалі "Крики" люблю і за постмодернізм, який в дев'яностих все ще відчувався свіжо, і за комедійність, і за детективну інтригу в кожному новому фільмі.

І от під час чергового перегляду, помітив доволі цікаву штуку в цих фільмах — майже всі жертви в них допускають одну просту помилку, а саме починають тікати від убивці. І як би зрозуміло, що Крейвен в цьому ключі віддає шану класичним слешерам, де вбивці часто мають якусь надприродню сутність.

Однак, в "Криках" вбивці завжди є звичайними людьми, і якщо в першій частині ще можна списати все, на те що мочать тупих підлітків, то далі питань виникає більше і більше. Бо за маскою гостфейса зазвичай не якийсь там мега асасін чи Джон Вік, а відносно звичайна людина без особливої підготовки, і коли хтось наважується дати вбивці опір, останній не ілюзорно відгрібає. Але з фільму в фільм люди тут продовжують тікати.

І от іронічно це дивитись саме зараз — американське кіно, нехай і між рядків, показує тобі ідею, що від вбивці треба відбиватись. Але в реальному житті американці то тут, то там пропонують українцям саме стратегію втечі від вбивці, в арсеналі якого не тільки зброя, а в першу чергу шантаж та залякування. І, можливо, саме тому жертви гоустфейса і тікають, бо стратегія залякування на них подіяла. Але чому "Крик" і вчить, так це тому, що втеча дорівнює смерті, а боротьба дає шанс на виживання. Коротше, відправляйте мене на зустріч з Трампом, покажу йому своє бачення "Криків", проведу необхідні паралелі. Бо кіно Донні точно любить, не дарма ж навіть захотів відновити в'язницю на Алькатрасі після перегляду "Втеча з Алькатраса".

Готові до припадку ностальгії? Пишуть, що Брендан Фрейзер та Рейчел Вайс повернуться до своїх ролей з фільму "Мумія", а нову частину зрежисують Метт Беттінеллі-Олпін та Тайлер Джиллетт ("Гра в хованки", "Крик 6").

А вчора подивився кіберпанк, який теж підходить під поняття тек-нуару — "Дивні дні" Кетрін Бігелоу, який цього року відмічає тридцятиріччя. Тож чому б і про нього не написати в #Noirvember

Сюжет тут закручений навколо технології, схожої на сучасний VR, тільки тут спеціальний "капелюх" дозволяє записувати спогади людини, при чому не тільки побачене, а й взагалі відчуття та емоції. Головний герой фільму, колишній коп Ленні Неро промишляє торгівлею подібними записами. Аж поки йому не потрапляє в руки запис із вбивством.

Якщо прибрати фантастичну сторону, то зав'язка у стрічки ну чисто фабула у стрічки чисто нуарна. Але "Дивні дні" цікаві не тільки тому. По-перше, тут окрім нуару, кіберпанку ще й густо показана есхатологічна сторона — події стрічки відбуваються як раз напередодні міленіуму, то ж у фільмі всі буквально чекають не те щоб апокаліпсису, а фактичного кінця історії як такого, при чому це навіть прямо проговорюється в фільмі.

Стрічка Бігелоу вийшла вже в той час, коли класичний кіберпанк давав дуба, а йому на зміну з'явився посткіберпанк, де вже було набагато більше реалізму, і набагато менше різномантіних футуристичних приколюх. Фактично в фільмі ми нормально бачимо лише ці "капелюхи" для запису спогадів, в той час як в класичному кіберпанку зазвичай намішано набагато більше, як от в "Блейдраннері" і літаючі автомобілі, і генетичні експерименти, і повноцінні репліканти.

Повертаючись же до нуарної складової, тут все на місці: фатальні жінки, пропащий головний герой, атмосфера безвиході, загадкове вбивство, кримінал, зрада та пошук правди.

А ще хочеться сказати, що у Бігелоу за майже за дві з половиною години вийшло зробити дійсно дуже бадьоре та ритмічне кіно, яке відчувається на півгодини коротшим ніж є насправді.

P.S. Ну і окремо відмічу Рейфа Фейнса у головній ролі — він тут розкішний, і дивитись на нього в подібному амплуа дійсно освіжає.

Приніс вам відосик на ніч, де Мартін Скорсезе вгадує власні фільми тільки за рецензіями на леттері.