Коли всі, окрім Сета, Ісіри та Джейсена, пішли — а останній і далі незатишно м'явся біля дверей, — Нері знову повернувся до Сета.
— Я чув, що відбувається в Зіворі, і... — Він урвав себе, вражений горем, що різко контрастувало з тією застиглою маскою, яку останнім часом звик носити. — Що сталося з моїми котами?
Сет кивнув і стиснув його плече.
— Щойно я зрозумів, що можуть бути неприємності, одразу відвіз їх до Суни. Ти ж її знаєш, правда? Вона приносить мені насіння з аграрного округу. Їй подобаються ці коти. Вона про них подбає.
Плечі Нері розслабилися від полегшення. Він повільно й тремтливо видихнув, ніби стримував це дихання кілька днів поспіль.
— Не думаю, що їм це сподобалося, — сказав Сет, — але мені вдалося впіймати всіх чотирьох.
— Чотирьох? — перепитав Нері.
— Тих чотирьох, що гидили в мої клумби. — Сет насупився. — Чорний, той, що з надщербленим вухом, маленький смугастий...
— Дасті й Сперроу.
— ...рудий і той плямистий, який шипить, коли намагаєшся його погладити.
Нері виглядав смертельно збентеженим.
— Вони не мої.
— ...Ага.
Сет скривився й почухав потилицю.
— Бляха

— Зачекайте! — Халані кинулася вперед. — А що з нашою подругою? Коли ми зможемо її побачити? Як нам дізнатися, чи з нею все гаразд?
Тремтіння в її руках стало неконтрольованим.
Кожна секунда без Вінні відчувалася так, ніби ще один уламок її минулого відламувався й зникав, як фотографія її батьків, яку Дана розірвала в Брейдергельмі.
Незнайомі будинки стояли мовчазними свідками її відчаю.
Жінка зупинилася й озирнулася через плече.
— Я дозволю вам побачити її завтра. А щодо її стану... — Вона підвела погляд до неба. — Тепер усе залежить від богині місяця — житиме вона чи помре.
— Та що, в біса, це має означати?
Шеф проігнорувала її й пішла геть. Плащ майорів за її спиною, а за нею рушили всі, окрім двох постатей.
— Зачекайте! Просто скажіть, чи з нею все добре! — голос Халані розлетівся прохолодною ніччю, але відповіді вона не отримала. Її нижня губа затремтіла, поки слова знову й знову відлунювали в голові.
«Тепер усе залежить від богині місяця — житиме вона чи помре».
Житиме.
Чи.
Ні.
Халані не могла дозволити, щоб долю Вінні вирішувала якась містична сила. Вона зробила кілька кроків уперед, готуючись стукати в кожні двері в пошуках подруги, але дорогу їй перегородила велика постать.
— Такеши... не треба. Будь ласка, не треба. — Халані ненавиділа благати, але відчай узяв гору. — Я мушу знайти її.
Та Такеши не зрушив із місця.
— Знайдемо, Кейнс. Якщо завтра вони не відведуть тебе до неї, ти ж знаєш — я переб’ю тут усіх, щоб повернути її тобі.

— Ти настільки низької думки про себе, що справді вважаєш себе найгіршим, що могло зі мною статися?
Усе тіло Такеши завмерло. Він злизав дощові краплі з губ і подивився на неї згори вниз, як людина, яка щосили намагається не дозволити себе роздерти навпіл.
— Я знаю, що так і є, Кейнс. Я став капітаном тому, що був безжальним — хорошим солдатом, готовим розірвати будь-кого на шматки. Мене не хвилювало нічого, окрім ув’язнення в’язнів у Брадергельмі. Це був мій обов’язок. Усе, що я мав. Але потім з’явилася ти і... — він глузливо фиркнув і похитав головою, ніби тепер це вже не мало значення. — Я намагався переконати себе, що не монстр. Що завдаю болю людям лише тоді, коли це необхідно. Але ми обоє знаємо, що це брехня. Можливо, я міг зупинити Наглядача від убивства тих в’язнів, але навіть не спробував. Єдине, що мене хвилювало, — щоб ти не померла.

— Такеши. — Вона похитала головою, не в змозі змусити тіло рухатися. — Я... я не можу.
— Можеш, — жорстко відрізав він, вірячи в неї більше, ніж вона сама в себе. — Я буду поруч увесь час. Ти довіряєш мені настільки, щоб я зміг тебе захистити?
Над головою прокотився грім, а дощ ніби сповільнився. Серце шалено билося, поки вона дивилася в його спокійні чорні очі — єдиний якір серед бурі.
І в ту ж мить вона зрозуміла відповідь. На всій поверхні Землі не було нікого, кому вона довіряла б своє життя більше, ніж Такеши Стіллу.
Халані кивнула, і його обличчя затверділо від рішучості, ніби її довіра справді щось для нього означала.