Two Can Play / Грати вдвох
4/5 😌
Маленький, легенький фанфік про двох геймерів і розробників ігор. Yes.

Тропи:
➼ Вимушена близькість
➼ Непорозуміння
➼ Службовий роман
➼ Розробники відеоігор
➼ Взаємна прихована закоханість
➼ Новела (короткий роман)
➼ Він закохується першим
➼ Корпоративний виїзд для згуртування команди
➼ Оповідь від першої особи

Алі Хейзелвуд ніколи не претендувала на щось геніальне чи неймовірне в жанрі легких ромкомів. І це не виняток.

Прекрасна маленька історія (буквально крихітна — всього 200 сторінок) про двох геймерів, які були закохані одне в одного, але не могли банально поговорити відкрито. Miscommunication — не мій улюблений троп, але, враховуючи легкість стилю Алі Хейзелвуд, я просто закриваю на нього очі.

Особливо обожнюю, що в цій книзі був відкритий спір про те, чи була Fallout 76 цікавою грою чи ні, і яким має виглядати ідеальне побачення двох геймерів, які захоплюються Baldur's Gate 3.

Записано на кістках. Розслідування друге
4/5🪦

Як же мене надурили в цій книзі. З самого початку мій дедуктивний метод буквально кричав, що двоє і є вбивцями. І що ближче до кінця, то більше я в цьому переконувалася, кажучи самій собі: так, ці двоє — вбивці. Саме вони, і ніяк інакше.
Але…
Як ви вже зрозуміли, мене обманули і залишили на кліфгенгері.

Сама книга віддавала легким вайбом серіалу «Кістки», де розслідування проводили антрополог зі своєю командою та агент ФБР.

Так, а ви знали про таке явище, як «самозаймання людини»? У другому розслідуванні немає паранормальних явищ (як можна було подумати з цього терміна) — усе дуже реалістично і пояснюється науковими фактами. Взагалі було доволі цікаво почитати про те, як тіло може згоріти.

Девід вирушає на острів (знову ж таки з невеликим населенням, де всі одне одного знають), щоб оглянути тіло спаленої жертви і визначити, чи це було вбивство, чи нещасний випадок. Після того як стає зрозуміло, що це все-таки вбивство, констебль просить його залишитися для детальнішого аналізу.

Через сильний шторм острів опиняється відрізаним від світу — ніхто не може вибратися, і тут починаються нові вбивства, дедалі жорстокіші…

Автор не відходить від свого стилю і досить детально описує все, що відбувається з тілом після смерті та як саме було вбито жертву.

Гудзики та мереживо
1/5🐱

Це не мій жанр. Я розумію, що є люди, які обожнюють дарк-романи, і їм таке читати цікаво — це нормально. Мені ж подібне подобається лише в легшій формі, як, наприклад, «Готикана».

На Goodreads я бачила відгук однієї дівчини, і цитую:
«Природа дала мені очі, і я їх чомусь витратила на це».

Не мій жанр, не моя авторка. Для мене тут було настільки все погано, що я навіть не знаю — плакати чи сміятися. Скоріше ні те, ні інше. Хоча, якщо чесно, важко було очікувати чогось іншого. Ну, хіба що логіки? (well…)

Або хоча б кращого опису — я маю на увазі саме опису навколишнього середовища. У «легкій порнушці» навіть моя логіка тут не витримує.

Про 22 синоніми до слова «член» я взагалі мовчу. (I’m beyond traumatized.)


Двір Шипів та Троянд
4/5📖

Переслуханний Двір, який відволік мене разом з "Грати вдвох", після "Світлоносця".
В принципі, все так же легко, місцями нелогічно, але все той же двір.


#відгуки

Прочитане за місяць з оцінками.
Відгука на другу чатсину Гудзиків не буде, я і так травмована, I don't wanna do it☕️