Невеличкий підсумок за травень.
6 книжечок, і Binding 13, яка прочитана на 60%

Queen of shadows 🐱🐱🐱🐱🐱/5

Empire of Storms 🐱🐱🐱🐱🐱/5

Twisted love 🐱🐱🐱/5

Serpent and the wings of the night 🐱🐱🐱🐱/5

Bride 🐱🐱🐱🐱/5

Quicksilver 🐱🐱🐱🐱/5

💭Ітак, в нас тут невеличкі відгуки, які я довго відтягувала написати💭

🦋Quicksilver/Ртуть🦋
9/10

Система побудови світу та магії справді захоплює. Все це видається знайомим, особливо якщо ви шанувальник фентезі чи паранормальних жанрів — адже ви, ймовірно, не раз натрапляли на історії з фейрі, вампірами, богами, порталами й подібним. Але попри знайомі елементи, усе подано настільки оригінально, що сприймається як щось свіже й небанальне. Не хочу заглиблюватися в деталі, щоб не зіпсувати вам враження, але особисто мені дуже цікаво дізнатися більше про «Ртуть», політичні інтриги цих світів і різновиди магії, які ще залишаються загадкою.

Головна героїня — наче ковток свіжого повітря. Вона сильна, запальна, прямолінійна й наполеглива. Саеріс існує у світі, де панує магія, і має прихований дар, який розкривається поступово, реалістично, без зайвої поспішності. Так, вона особлива й сильна, але не у звичному клішованому значенні «обраної». Її сила не виглядає накинутою згори — вона природна й виправдана. Особливо мені сподобалося, що навіть її колючість і сарказм не роблять її інфантильною — навпаки, додають шарму.

Гумор, напруга, емоційна гра — усе це в книзі чудове! Майже кожна сцена з Саеріс і Фішером змушувала мене тихо верещати від захвату. Ці двоє постійно балансують між поєдинком і поцілунком — і я жила заради цих моментів. Саеріс безуспішно намагається заглушити свою симпатію до Фішера гострими репліками, але він кожного разу повертає розмову так, що вона залишає її ще більш розгубленою і роздратованою.

І, нарешті, Керріон! Нам усім варто повчитися в нього соціальної легкості. Його абсолютна незворушність — це мистецтво. Він може вжитися буквально будь-де, і скрізь буде почуватися на своєму місці. Його здатність адаптуватися до будь-якого середовища — це справжній талант.


Нагадую, я хотіла прочитати щось легеньке


😒Binding 13 😒
8/10

Мене приємно здивувала атмосфера цієї книги — вона буквально огорнула мене з головою, і я була в захваті. Ірландський сленг, який я підхопила завдяки глосарію в кінці, виявився дуже доречним і допоміг краще відчути дух історії. Поєднання колоритного жаргону та подій, що відбуваються майже два десятиліття тому, надає історії особливого шарму — ти ніби переносишся в інший час і простір, стаючи повноцінним учасником подій.

Кохання Джонні — швидке, палке, майже запаморочливе. Було приємно спостерігати, як він постійно намагається захистити Шеннон і водночас бути для неї опорою й безпечним простором. А Шеннон — вона не звикла до любові. Їй важко повірити, що хтось, а тим більше такий, як Джонні, може кохати її глибоко й беззастережно. У міру того як її почуття до нього ростуть, їй доводиться робити важкий вибір — брехати тим, кого вона справді любить.

Весь час я ловила себе на тому, що просто хочу, аби Джонні й Шеннон нарешті поговорили одне з одним — нормально, відкрито, як це роблять дорослі люди. Але, звісно, вони ж підлітки. Це пояснює чимало. І все ж — історія їхнього кохання здається мені взятою з кінофільму. Вона така щира, емоційна й незабутня, що хочеться пережити її ще раз.

Я обожнюю книги, що зосереджуються на персонажах, дружбі, стосунках і родинній динаміці — і ця історія подарувала мені все це й навіть більше. Тут були чудово прописані братські й сестринські стосунки, справжня, глибока дружба, і — так, я вважаю це важливим — до болю реалістичний, гострий портрет сімейного аб’юзу. (i’m not mental, i swear)

💭СПОЙЛЕРИ, ТУТ БУДУТЬ СПОЙЛЕРИ💭

Releasing 10
10/10

No matter what (they lied)

❕Попередження: У «Releasing 10» піднімаються кілька делікатних тем, зокрема насильство над дітьми, сексуальна травма/педофілія, мазохізм і самогубство, вбивсто❕


Ще ніколи книга не розбивала мені серце аж настільки.
Відчуття після книги буквально - when I heard the full story, I felt like throwing up/i know it's for the better/take me back to the night we met

Це було дуже боляче, враховуючи ще й факт, що історія в цій книзі пов'язана з минулим авторки. І я не можу передати словами наскільки вона сильна людина.

Знаєте, це мав бути звичайний шкільний, спортивний ромком, де вона подруга його сестри, а він старший брат золотистий ретривер. Але..

Ця книга була настільки болючою, що я ридала на початку, я ридала на середині книги, я ридала в самому кінці.

Те, що тут розповідається — не просто про травму. Це — відчайдушний крик про порятунок. Це про боротьбу за себе. Про самотнє дитинство, де батьки були фізично присутні, але по суті — відсутні. Вони не бачили, не чули, не помічали. Як можна було не почути нічні крики п’ятирічної дитини? Особливо під час аборту, коли їй було десь років 12-13... Як можна було не розпізнати той біль, те мовчазне волання про допомогу, коли «монстр», приведений старшою сестрою, зробив її жертвою? І що найстрашніше — така байдужість, на жаль, знайома багатьом жертвам насилля, незалежно від психічного стану чи діагнозу.

Г’ю Біггс — той, хто став опорою Ліззі. Добрий, шляхетний, уважний — він не просто друг, він брат мрії. Я не знала, чого чекати від нього, але він розтопив моє серце. У ньому стільки мудрості й тепла, ніби він — стара душа, яка випадково застрягла в тілі підлітка. Я щиро полюбила Г’ю. І кожен його біль — відлунював у мені. Наприкінці мені хотілося обійняти його й запевнити, що все буде добре, навіть якщо зараз здається, що ні. Моє серце розсипалося на тисячу уламків через нього.

Історія Ліззі Янг назавжди залишиться зі мною. Вона яскраво демонструє, як жорстоко можуть підвести тебе не лише незнайомці, а й ті, хто мав би бути твоїм захистом — родина, лікарі, суспільство. Її зраджували стільки разів, що я перестала рахувати. І тоді вже легко казати: «ти безнадійна», коли тебе саму ніколи не зраджували дорослі у твоєму дитинстві.

Ліззі — складна, але блискуча. Її розум — неймовірний, глибокий, багатогранний. Через її хворобу читач побачить декілька її облич — одні викликають симпатію, інші — злість. Але найголовніше — пам’ятайте: вона була дитиною, якій довелося нести тягар, що не під силу навіть дорослому. Бо ті, хто мав бути поруч, не впоралися зі своєю роллю.

І так, фінал розбив мене, але він логічний. Г’ю має жити для себе, будувати майбутнє — з Ліззі чи без. А Ліззі потрібен шлях зцілення — терапія, надія, опора. І я дуже сподіваюся, що вона його знайде.

💜💜💜💜💜💜💜💜💜 💜💜 💜💜💜💜💜💜💜

⚪️ Keeping 13 🌟🌟🌟🌟/5
друга книга з циклу "Boys of Tommen"
і продовження історії про Джонні та Шенон

ЗНАЙДЕНА СІМ'Я!!!! Просто ніщо не зможе перевершити персонажів, їхні стосунки та зв'язки в цьому циклі.

але повертатися до цього циклу я буду тільки після повного психологічного відновлення (дякуючи Releasing 10 мій стан трошечки погіршився). Але плейлісти до цієї серії та до кожної книги - це окремий вид мистецтва

Deep End Алі Гейзелвуд 🌟🌟🌟🌟/5

Мені дуже подобаються книжки Алі Хейзелвуд через свою легкість. І в моєму процесі healing це було як раз те що треба. Легко, мило, хтиво і з гарною кінцівкою.

The girl who fell beneath the sea 🌟🌟🌟🌟/5

Кажуть, що «Дівчинка, яка впала під море» була натхненна корейською міфологією та аніме «Віднесені привидами» студії Гіблі. Саме поєднання чарівної міфології, яскравого світу духів і тендітних емоційних зв’язків утворює неймовірно сильну й зворушливу історію.

Тримаю в руках скарб, і те що навіть після двох років все так само робить мені боляче 📖

🌙Iron Gold/Залізне золото🌙

10/10

І я знаю, що ця війна не завершиться, коли політики усміхатимуться один одному з-за столу. Вона закінчиться так, як і почалася — кров’ю.

Неймовірно. Прекрасно. Дуже важко.
Ця частина розбила мене ще більше, ніж попередні. Якщо чесно, навіть думати про те, що буде далі — страшно (хоча один спойлер я вже знаю через свою дурну цікавість). І, звісно ж, саме ця частина була морально найважчою з усіх.

«Ні», — шепоче він. «Це ще не кінець. Я кохав тебе ще до того, як зустрів. Я кохатиму тебе, доки не згасне сонце. А коли воно згасне, я кохатиму тебе в темряві. Прощавай, моя дружино.»

Через десять років після подій оригінальної трилогії соціальна та політична структура цього світу балансує на лезі ножа. Повстання, злочинні організації та загроза, що насувається у вигляді Лорда Попелу, руйнують бачення миру й процвітання, яке Дарроу колись мав для майбутнього.

Завдяки часовому розриву в історії відчувається приємна ностальгія: повертаються знайомі обличчя, а наступне покоління стає на чолі держави, намагаючись прокласти власний шлях у світі, спустошеному війною. Наслідки минулих дій пронизують сюжет і впливають на кожен його куточок, додаючи історії правдоподібності й глибини.

Багато хто, здається, не сприймає Дарроу саме в цій частині, але для мене його недоліки — це те, що робить його настільки сильним персонажем. Насправді я не можу пригадати іншого героя, який би так часто мене дратував, робив усе наперекір моїм сподіванням, а водночас знову і знову змушував мене йому співпереживати й плутати власні емоції. Дарроу — це Дарроу, незалежно від того, що думаю я чи хтось інший. І саме тому я його люблю. Навіть коли мені хочеться його задушити.

Історія Лісандра була захопливою. Не через те, що він робив чи говорив, а через обставини, в яких опинявся, і людей, яких зустрічав. На жаль, сам Лісандр мені не дуже до вподоби — в ньому є щось, що мені не імпонує. Але мені справді цікаво, куди Пірс Браун поведе його далі в наступній книзі.

Кассіус. Він відіграв ключову роль в історії Лісандра, і мені дуже хотілося б побачити, як вони жили до цього: прочитати їхні діалоги, спостерігати за тим, як Лісандр дорослішав, а Кассіус був йому братом і наставником. У цій частині Кассіус приємно здивував — ніби знову став тим самим героєм, яким був у першій книзі. І я дуже сумувала за ним.

Я — Кассіус ау Беллона, син Тіберія, син Юлії, Лицар Ранкової Зорі, і моя честь залишається зі мною.

Лірія. Вона пряма, завжди діє, коли потрібно. Їй доводиться пройти через багато, але вона зберігає чуйність до інших. Можливо, вона іноді наївна й недосвідчена, але має добре серце, сильний характер і високу мораль. І я не можу не поважати її за це. Разом із POV Дарроу її історія була однією з найемоційніших.

Останній з нових персонажів — Ефраїм — ще одне підтвердження того, що Пірс Браун любить створювати складних, суперечливих героїв, які ніколи не є повністю хорошими чи поганими. Повторюся: жереб кинуто, і я з нетерпінням чекаю, як Пірс Браун гратиме далі, коли мова піде про Ефраїма.