Поки триває війна, ми проживатимемо одну кризу за іншою, з однієї кризи виходитимемо і занурюватимемося в наступну - у когось бізнес на межі краху, хтось вирішує повернутися, у когось руйнується сім'я, хтось оплакує втрату…
Кризові ситуації вимагають усіх наших ресурсів. Спонтанні, емоційні рішення іноді бездумні, недороблені не вирішують проблему, а лише посилюють її. Емоційні рішення не підходять, якщо ми хочемо зробити все правильно, якщо ми хочемо зробити все можливе.
Допомагають спокій та холоднокровність.
При ухваленні складних рішень необхідно
• визначити, що насправді має значення
• не відволікатися на дрібниці
• не керуватися стереотипами та упередженнями
• не поспішати, щоб мати час подумати
• порівнювати поради оточуючих зі своїми переконаннями
• розмірковувати, не впадаючи у ступор
"Нікому не вдається уникнути болю, страху та страждання. Проте з болю може народитися мудрість, зі страху може народитися хоробрість, зі страждання може народитися внутрішня міць.."
Art by Marta Pitchuk
Кризові ситуації вимагають усіх наших ресурсів. Спонтанні, емоційні рішення іноді бездумні, недороблені не вирішують проблему, а лише посилюють її. Емоційні рішення не підходять, якщо ми хочемо зробити все правильно, якщо ми хочемо зробити все можливе.
Допомагають спокій та холоднокровність.
При ухваленні складних рішень необхідно
• визначити, що насправді має значення
• не відволікатися на дрібниці
• не керуватися стереотипами та упередженнями
• не поспішати, щоб мати час подумати
• порівнювати поради оточуючих зі своїми переконаннями
• розмірковувати, не впадаючи у ступор
"Нікому не вдається уникнути болю, страху та страждання. Проте з болю може народитися мудрість, зі страху може народитися хоробрість, зі страждання може народитися внутрішня міць.."
Art by Marta Pitchuk
Як відомо, люди мають вмістилища енергії, яке використовується в виключних випадках.
Іноді це називають "друге дихання".
Зазвичай при складних обставинах людина через втому зупиняється.
Наступає момент, коли людина відчуває, що щось пройшла, щось подолала, програла або відпрацювала достатньо, тому відмовляється від подальших дій.
Втома та виснаженість чинять людині перешкоди.
Однак, якщо якась гостра потреба змушує людину рухатися вперед, відбувається дивовижне.
Втома посилюється до певної критичної точки, після якої поступово чи раптово випаровується, і людина стає навіть бадьоріше, ніж раніше.
Схоже, що в такий спосіб людина переходить на новий енергетичний рівень.
«Друге дихання» проявляється як у фізичній, так і в розумовій діяльності.
У виняткових обставинах, в яких зараз знаходиться більшість з нас, подолавши крайню втому, можна відчути силу та додаткову енергію.
І цей досвід зазвичай має нашаровуватись.
Далі нам відкриється третє та четверте дихання.
Тому що страждання та боротьба допомагають відкрити величезні резерви внутрішньої сили.
Art by Ольга Гайдамака
Іноді це називають "друге дихання".
Зазвичай при складних обставинах людина через втому зупиняється.
Наступає момент, коли людина відчуває, що щось пройшла, щось подолала, програла або відпрацювала достатньо, тому відмовляється від подальших дій.
Втома та виснаженість чинять людині перешкоди.
Однак, якщо якась гостра потреба змушує людину рухатися вперед, відбувається дивовижне.
Втома посилюється до певної критичної точки, після якої поступово чи раптово випаровується, і людина стає навіть бадьоріше, ніж раніше.
Схоже, що в такий спосіб людина переходить на новий енергетичний рівень.
«Друге дихання» проявляється як у фізичній, так і в розумовій діяльності.
У виняткових обставинах, в яких зараз знаходиться більшість з нас, подолавши крайню втому, можна відчути силу та додаткову енергію.
І цей досвід зазвичай має нашаровуватись.
Далі нам відкриється третє та четверте дихання.
Тому що страждання та боротьба допомагають відкрити величезні резерви внутрішньої сили.
Art by Ольга Гайдамака
Сьогодні трохи розлога, але сподіваюсь корисна цитата з книги «Плем'я».
Не те, щоб книга була якась особлива або ґрунтовна, ні…
Але вона додає деякі нюанси в осмислення навколишньої ситуації.
Німецькі бомбардувальники з 7 вересня 1940 року почали ґрунтовно бомбити Лондон і не зупинялися до наступного травня.
П'ятдесят сім днів поспіль вони хвилями пролітали над Лондоном, скидаючи тисячі тонн вибухівки прямо на житлові райони. Вісім мільйонів чоловіків, жінок і дітей у Лондоні пережили таке повітряне бомбардування, з яким навіть солдати рідко стикаються.
Один завод (харчова промисловість) потрапив під бомбардування, і мертвих виносили звідти, покритих мармеладом. На зруйнованій швейній фабриці на загиблих знаходили утикані голки.
В один з підземних притулків потрапила бомба, і в ньому миттєво загинуло 600 людей. Люди гинули у своїх будинках і дворах за повсякденними справами.
Проте цей досвід не тільки не викликав масової істерії, ай навіть не став причиною збільшення кількості випадків індивідуального психозу.
«Психіатри збентежено дивилися, як у період інтенсивних повітряних нальотів у їхніх постійних пацієнтів проходили симптоми нервових розладів.
Добровільні звернення до психіатричних відділень помітно скоротилися, навіть у епілептиків відзначалося зниження кількості нападів. Хронічні невротики мирного часу тепер ведуть карети швидкої допомоги», – зауважив один із лікарів.
Інший припустив, що деяким людям насправді стало краще під час війни.
Позитивний вплив війни на психічне здоров'я вперше помітив великий соціолог Еміль Дюркгейм, який виявив, що коли європейські країни вступали у війну, кількість самогубств скорочувалася. Психіатричні відділення в Парижі були на диво порожні під час обох світових воєн, навіть коли німецька армія увірвалася в місто в 1940 році.
Дослідники відзначили схожий феномен під час громадянських воєн в Іспанії, Алжирі, Лівані та Північній Ірландії.
Ірландський психолог Г. А. Лайонс виявив, що в Белфасті вдвічі зменшилася кількість самогубств у період бунтів 1969 та 1970 років, а також скоротилася кількість тяжких злочинів.
У людей різко знизився рівень депресії, причому найсильніше це виявилося серед чоловіків із неблагополучних районів.
Однак у графстві Деррі, де жителі до того практично зовсім не виявляли жорстокості, відбулося зростання, а не спад депресії серед чоловіків.
Лайонс припустив, що чоловіки у мирних районах зазнавали депресії, оскільки не могли допомогти суспільству своєю участю у боротьбі.
Бомбіжки Англії, хоч би якими жахливими вони були, бліднуть у порівнянні з тим, що зробили країни антигітлерівської коаліції.
За одну ніч у Дрездені загинуло більше людей, ніж у Лондоні за весь час війни.
Вогняні бурі поглинали цілі райони і спалювали стільки кисню, що люди гинули від ядухи.
Ціла третина населення Німеччини зазнала бомбардування, близько мільйона людей загинули або були поранені.
Американські аналітики моніторили ефект бомбардування, щоб дізнатися, чи не дасть слабину німецька рішучість.
На свій подив, вони побачили протилежне – чим лютіше бомбардували союзники, тим непокірніше ставало німецьке населення.
Промисловість у Німеччині лише зросла під час війни. А найдужчими були ті міста, які, як Дрезден, найбільше зазнали бомбардувань.
Згідно зі спостереженнями німецьких психологів, які після війни порівнювали свої записи з матеріалами американських колег, саме в незайманих війною містах найбільше постраждав дух мирного населення.
Дослідники не змогли знайти жодного випадку, коли спільноти, які пережили катастрофічні події, надовго віддалися паніці.
Навпаки, вони виявили, що під час них соціальні зв'язки тільки зміцнювалися і люди всю свою енергію витрачали на благо суспільства, а не лише заради своєї вигоди.
Не те, щоб книга була якась особлива або ґрунтовна, ні…
Але вона додає деякі нюанси в осмислення навколишньої ситуації.
Німецькі бомбардувальники з 7 вересня 1940 року почали ґрунтовно бомбити Лондон і не зупинялися до наступного травня.
П'ятдесят сім днів поспіль вони хвилями пролітали над Лондоном, скидаючи тисячі тонн вибухівки прямо на житлові райони. Вісім мільйонів чоловіків, жінок і дітей у Лондоні пережили таке повітряне бомбардування, з яким навіть солдати рідко стикаються.
Один завод (харчова промисловість) потрапив під бомбардування, і мертвих виносили звідти, покритих мармеладом. На зруйнованій швейній фабриці на загиблих знаходили утикані голки.
В один з підземних притулків потрапила бомба, і в ньому миттєво загинуло 600 людей. Люди гинули у своїх будинках і дворах за повсякденними справами.
Проте цей досвід не тільки не викликав масової істерії, ай навіть не став причиною збільшення кількості випадків індивідуального психозу.
«Психіатри збентежено дивилися, як у період інтенсивних повітряних нальотів у їхніх постійних пацієнтів проходили симптоми нервових розладів.
Добровільні звернення до психіатричних відділень помітно скоротилися, навіть у епілептиків відзначалося зниження кількості нападів. Хронічні невротики мирного часу тепер ведуть карети швидкої допомоги», – зауважив один із лікарів.
Інший припустив, що деяким людям насправді стало краще під час війни.
Позитивний вплив війни на психічне здоров'я вперше помітив великий соціолог Еміль Дюркгейм, який виявив, що коли європейські країни вступали у війну, кількість самогубств скорочувалася. Психіатричні відділення в Парижі були на диво порожні під час обох світових воєн, навіть коли німецька армія увірвалася в місто в 1940 році.
Дослідники відзначили схожий феномен під час громадянських воєн в Іспанії, Алжирі, Лівані та Північній Ірландії.
Ірландський психолог Г. А. Лайонс виявив, що в Белфасті вдвічі зменшилася кількість самогубств у період бунтів 1969 та 1970 років, а також скоротилася кількість тяжких злочинів.
У людей різко знизився рівень депресії, причому найсильніше це виявилося серед чоловіків із неблагополучних районів.
Однак у графстві Деррі, де жителі до того практично зовсім не виявляли жорстокості, відбулося зростання, а не спад депресії серед чоловіків.
Лайонс припустив, що чоловіки у мирних районах зазнавали депресії, оскільки не могли допомогти суспільству своєю участю у боротьбі.
Бомбіжки Англії, хоч би якими жахливими вони були, бліднуть у порівнянні з тим, що зробили країни антигітлерівської коаліції.
За одну ніч у Дрездені загинуло більше людей, ніж у Лондоні за весь час війни.
Вогняні бурі поглинали цілі райони і спалювали стільки кисню, що люди гинули від ядухи.
Ціла третина населення Німеччини зазнала бомбардування, близько мільйона людей загинули або були поранені.
Американські аналітики моніторили ефект бомбардування, щоб дізнатися, чи не дасть слабину німецька рішучість.
На свій подив, вони побачили протилежне – чим лютіше бомбардували союзники, тим непокірніше ставало німецьке населення.
Промисловість у Німеччині лише зросла під час війни. А найдужчими були ті міста, які, як Дрезден, найбільше зазнали бомбардувань.
Згідно зі спостереженнями німецьких психологів, які після війни порівнювали свої записи з матеріалами американських колег, саме в незайманих війною містах найбільше постраждав дух мирного населення.
Дослідники не змогли знайти жодного випадку, коли спільноти, які пережили катастрофічні події, надовго віддалися паніці.
Навпаки, вони виявили, що під час них соціальні зв'язки тільки зміцнювалися і люди всю свою енергію витрачали на благо суспільства, а не лише заради своєї вигоди.
Для людей дуже важливі емоційні стосунки з іншими людьми.
Але чим менше ми пред’являємо іншим наше справжнє Я, тим менше стають наші шанси зібрати навколо себе тих, кому саме це справжнє Я і підходить.
Простіше кажучи, щоб опинитися у стосунках із тими, хто цінує і приймає нас як є, нам необхідно частіше показувати іншим це «як є».
Тоді ті, кому це «як є» не подобається, поступово відваляться і відфільтруються самі, а ті, кому з нами справжньою добре, залишаться.
Відповідно, якщо в людини існує конфлікт із собою, якщо вона відкидає себе, то більшу частину часу показуватиме іншим людям «несправжнє Я», пригладжене, відповідне якимось чужим стандартам, ідеалам і зразкам.
На жаль, це закономірно веде до того, що поруч лишаються лише ті, кому подобається саме цей поверхневий шар.
Такі відносини часто бувають незадовільними, тому що в них ніхто не отримує того, що потрібно.
Одна людина приманює на те, чого насправді немає, а інша постійно намагається створити враження того, чого немає, щоб зберегти стосунки.
І всі нещасливі…
Але для того, щоб бути собою треба спочатку
- усвідомити себе, як у своїй силі, так і в слабкості
- прийняти себе саме такими, як є та не бажати бути кимось іншим
Таке ставлення до себе робить нас сильнішими та смиренними одночасно.
Відомий римський імператор, а також практикуючий стоїк Марк Аврелій використовував таку метафору -
треба бути «схожим на скелю, по яку безперестанку б'ється хвиля; вона стоїть - і розпалена волога затихає навколо неї»
Але чим менше ми пред’являємо іншим наше справжнє Я, тим менше стають наші шанси зібрати навколо себе тих, кому саме це справжнє Я і підходить.
Простіше кажучи, щоб опинитися у стосунках із тими, хто цінує і приймає нас як є, нам необхідно частіше показувати іншим це «як є».
Тоді ті, кому це «як є» не подобається, поступово відваляться і відфільтруються самі, а ті, кому з нами справжньою добре, залишаться.
Відповідно, якщо в людини існує конфлікт із собою, якщо вона відкидає себе, то більшу частину часу показуватиме іншим людям «несправжнє Я», пригладжене, відповідне якимось чужим стандартам, ідеалам і зразкам.
На жаль, це закономірно веде до того, що поруч лишаються лише ті, кому подобається саме цей поверхневий шар.
Такі відносини часто бувають незадовільними, тому що в них ніхто не отримує того, що потрібно.
Одна людина приманює на те, чого насправді немає, а інша постійно намагається створити враження того, чого немає, щоб зберегти стосунки.
І всі нещасливі…
Але для того, щоб бути собою треба спочатку
- усвідомити себе, як у своїй силі, так і в слабкості
- прийняти себе саме такими, як є та не бажати бути кимось іншим
Таке ставлення до себе робить нас сильнішими та смиренними одночасно.
Відомий римський імператор, а також практикуючий стоїк Марк Аврелій використовував таку метафору -
треба бути «схожим на скелю, по яку безперестанку б'ється хвиля; вона стоїть - і розпалена волога затихає навколо неї»
Остання складна дискусія, що відбулася під час проведення тренінгу про зміни, була про необхідність приймати рішення в ситуаціях невизначеності.
От головні тези, навколо яких було обговорення
- Краще визнати деякі обмеження своєї свободи, аніж постійно з ними боротися
- Необхідно шукати "досить хороше", ніж найкраще.
- Не потрібно налаштовуватись на отримання максимальних вигод від прийнятого рішення.
- Не слід ухвалювати незворотних рішень
- Необхідно бути вибірковим у відношенні людей та інформації, яка має доступ до вашого мозку
- Для прийняття якісних рішень у лідера має бути час та простір
До речі, історія Ахілеса не починається тоді, коли армія греків відплила на війну з Троєю.
Вона починається після десяти років облоги Трої, у той момент, коли Ахіл приймає рішення, що стане вирішальним у троянській війні.
От головні тези, навколо яких було обговорення
- Краще визнати деякі обмеження своєї свободи, аніж постійно з ними боротися
- Необхідно шукати "досить хороше", ніж найкраще.
- Не потрібно налаштовуватись на отримання максимальних вигод від прийнятого рішення.
- Не слід ухвалювати незворотних рішень
- Необхідно бути вибірковим у відношенні людей та інформації, яка має доступ до вашого мозку
- Для прийняття якісних рішень у лідера має бути час та простір
До речі, історія Ахілеса не починається тоді, коли армія греків відплила на війну з Троєю.
Вона починається після десяти років облоги Трої, у той момент, коли Ахіл приймає рішення, що стане вирішальним у троянській війні.
Мені подобається працювати з мисленням тих, хто до мене звертається.
Я навіть помітила, що фахівців, які працюють з людьми по ефекту, який виникає від сумісної роботи, умовно можна поділити на тих, хто підсилює або емоції або мислення.
У більшості випадків це відбувається несвідомо, тому що залежить від того, на яку внутрішню силу спирається той, що допомагає.
Повернемося до мислення
Метапізнання - цікавий процес, який може включати в себе мислення про мислення, доволі складну практику, напевно, тому і не таку популярну.
Останнім часом більш поширеним є інший тип метапізнання, такий як рефлексія, коли аналізується власний досвід.
Існує ще один різновид метапізнання, який називають методом позитивних питань.
Це спрямована форма рефлексії - коли необхідно зосередитися на своїх найкращих здобутках.
Виконуючи цю практику можна згадати часи, коли ми були горді за себе або за свої досягнення, або період у житті, коли вдалося подолати невдачі та труднощі.
Ціль полягає в тому, щоб почали діяти нейронні шляхи позитиву, які дозволять не зациклюватися на негативі.
Якщо ми починаємо рефлексувати над помилками та невдачами , то фактично активізуємо нейронні шляхи невдач, що найчастіше супроводжується негативними емоціями - збентеженням чи тривогою.
А зараз нам необхідно діяти інакше, свідомо наповнюючи себе позитивом.
Сядьте наодинці в кімнаті і дозвольте своїм думкам блукати де заманеться. Робіть це одну хвилину. Доведіть це бездумне блукання до десяти хвилин на день.
Потім починайте звертати увагу на свої думки, щоб побачити, чи не матеріалізується якесь слово чи мета.
Якщо ні, продовжить вправу до одинадцяти хвилин, потім до дванадцяти, потім до тринадцяти - поки не встановіть проміжок часу, який потрібен вам для того, щоб на думку спало щось позитивне.
Потрібно відчути стан, який описується шотландською фразою — «спокій без самотності».
Art by Ольга Гайдамака
Я навіть помітила, що фахівців, які працюють з людьми по ефекту, який виникає від сумісної роботи, умовно можна поділити на тих, хто підсилює або емоції або мислення.
У більшості випадків це відбувається несвідомо, тому що залежить від того, на яку внутрішню силу спирається той, що допомагає.
Повернемося до мислення
Метапізнання - цікавий процес, який може включати в себе мислення про мислення, доволі складну практику, напевно, тому і не таку популярну.
Останнім часом більш поширеним є інший тип метапізнання, такий як рефлексія, коли аналізується власний досвід.
Існує ще один різновид метапізнання, який називають методом позитивних питань.
Це спрямована форма рефлексії - коли необхідно зосередитися на своїх найкращих здобутках.
Виконуючи цю практику можна згадати часи, коли ми були горді за себе або за свої досягнення, або період у житті, коли вдалося подолати невдачі та труднощі.
Ціль полягає в тому, щоб почали діяти нейронні шляхи позитиву, які дозволять не зациклюватися на негативі.
Якщо ми починаємо рефлексувати над помилками та невдачами , то фактично активізуємо нейронні шляхи невдач, що найчастіше супроводжується негативними емоціями - збентеженням чи тривогою.
А зараз нам необхідно діяти інакше, свідомо наповнюючи себе позитивом.
Сядьте наодинці в кімнаті і дозвольте своїм думкам блукати де заманеться. Робіть це одну хвилину. Доведіть це бездумне блукання до десяти хвилин на день.
Потім починайте звертати увагу на свої думки, щоб побачити, чи не матеріалізується якесь слово чи мета.
Якщо ні, продовжить вправу до одинадцяти хвилин, потім до дванадцяти, потім до тринадцяти - поки не встановіть проміжок часу, який потрібен вам для того, щоб на думку спало щось позитивне.
Потрібно відчути стан, який описується шотландською фразою — «спокій без самотності».
Art by Ольга Гайдамака
Як ви мабуть помітили, я багато використовую у своїй роботі філософію стоїків.
Мій досвід свідчить, що стоїки допомагають переживати карколомні періоди життя. Тому сьогодні хочу порекомендувати вправу, яка дозволить налаштувати собі на наступні півроку життя, яке судячи по всьому буде не менш складним.
Спробуйте знайти час та місце протягом вихідних, щоб переналаштувати себе, шукаючи відповіді на наступні питання
• Подумайте, що реально відбувається
• Подумайте, що може бути приховане від погляду
• Подумайте, як виглядає решта шахівниці
• Подумайте, що важливо для вас
• Подумайте, що вам не потрібно і від чого слід відмовитися
У книзі «Роздуми» Марк Аврелій, римський імператор і найчесніший стоїк, писав: «Кожен момент запитуй себе, чи це потрібно». Знайте, про що думати не варто. Що ігнорувати та чого не робити. Це ваша перша та головна робота.
Art by Ольга Гайдамака
Мій досвід свідчить, що стоїки допомагають переживати карколомні періоди життя. Тому сьогодні хочу порекомендувати вправу, яка дозволить налаштувати собі на наступні півроку життя, яке судячи по всьому буде не менш складним.
Спробуйте знайти час та місце протягом вихідних, щоб переналаштувати себе, шукаючи відповіді на наступні питання
• Подумайте, що реально відбувається
• Подумайте, що може бути приховане від погляду
• Подумайте, як виглядає решта шахівниці
• Подумайте, що важливо для вас
• Подумайте, що вам не потрібно і від чого слід відмовитися
У книзі «Роздуми» Марк Аврелій, римський імператор і найчесніший стоїк, писав: «Кожен момент запитуй себе, чи це потрібно». Знайте, про що думати не варто. Що ігнорувати та чого не робити. Це ваша перша та головна робота.
Art by Ольга Гайдамака
Напевно, те що відбувається кожну ніч, згодом дозволить українцям отримати такий досвід просвітлення, про який йдеться у китайському трактаті «Дао де цзін».
Спокійний, як перехідний зимовий потік.
Уважний, як воїн на чужій території.
Ввічливий, як гість.
Рідкий, як лід, що тане.
Здатний набувати форми, як шматок дерева.
Сприйнятливий, як долина.
Прозорий, як склянка води.
І врешті решт незламний.
Art by Ольга Гайдамака
Спокійний, як перехідний зимовий потік.
Уважний, як воїн на чужій території.
Ввічливий, як гість.
Рідкий, як лід, що тане.
Здатний набувати форми, як шматок дерева.
Сприйнятливий, як долина.
Прозорий, як склянка води.
І врешті решт незламний.
Art by Ольга Гайдамака
Головне питання, яке виникає зараз будь де - на тренінгу, в процесі менторської сесії або в колі друзів - як з цим бути? Як це пережити?
Що тут сказати? Все індивідуально…
Але майже кожен з нас має доступ до дієвого способу заспокоєння самого себе, і цей спосіб - контрольоване дихання.
Позитивний вплив глибокого дихання - це не породження нашої уяви, він має цілком реальне фізіологічне підґрунтя.
Ми можемо використовувати своє дихання для того, щоб опановувати власну лють. Дихання використовується і для того, щоб виходити зі стану панічної атаки.
Можна використовувати дихання для того, щоб витерпіти біль. Під час пологів лікарі й акушерки часто наказують породіллі глибоко та ритмічно дихати.
Багато хто використовує дихання для того, щоб підвищувати рівень усвідомлення. Медитація часто розпочинається з зосередження на диханні.
Можна застосовувати дихання для того, щоб вчитися спрямовувати силу. Боксери та майстри бойових мистецтв тренуються видихати, наносячи удар.
Контрольоване дихання не знищить страхів і не зменшить болю.
Але контроль над тим, як ми дихаємо, майже завжди зумовлює те, як ми почуваємося, як думаємо і як реагуємо.
Спробуйте. Втягніть повітря носом, подумки повільно рахуючи до чотирьох, затримайте дихання, а потім видихніть ротом, так само рахуючи до чотирьох. Спробуйте так упродовж лише чотирьох хвилин.
Або в інший спосіб . Уявіть квадрат із рівними сторонами. Кожна сторона вашого квадрата – один такт дихання: вдих, затримка дихання, видих, затримка дихання.
Як і сторони квадрата, такти рівні: кожен триває по 4 секунди. Коли дихайте, уявляйте рух на всі боки цього квадрата.
Робіть техніку 3-5 хвилин
Пам’ятайте, що власне дихання це майже єдине, чим ми ще можемо керувати на відміну від усього іншого.
Art by Ольга Гайдамака
Що тут сказати? Все індивідуально…
Але майже кожен з нас має доступ до дієвого способу заспокоєння самого себе, і цей спосіб - контрольоване дихання.
Позитивний вплив глибокого дихання - це не породження нашої уяви, він має цілком реальне фізіологічне підґрунтя.
Ми можемо використовувати своє дихання для того, щоб опановувати власну лють. Дихання використовується і для того, щоб виходити зі стану панічної атаки.
Можна використовувати дихання для того, щоб витерпіти біль. Під час пологів лікарі й акушерки часто наказують породіллі глибоко та ритмічно дихати.
Багато хто використовує дихання для того, щоб підвищувати рівень усвідомлення. Медитація часто розпочинається з зосередження на диханні.
Можна застосовувати дихання для того, щоб вчитися спрямовувати силу. Боксери та майстри бойових мистецтв тренуються видихати, наносячи удар.
Контрольоване дихання не знищить страхів і не зменшить болю.
Але контроль над тим, як ми дихаємо, майже завжди зумовлює те, як ми почуваємося, як думаємо і як реагуємо.
Спробуйте. Втягніть повітря носом, подумки повільно рахуючи до чотирьох, затримайте дихання, а потім видихніть ротом, так само рахуючи до чотирьох. Спробуйте так упродовж лише чотирьох хвилин.
Або в інший спосіб . Уявіть квадрат із рівними сторонами. Кожна сторона вашого квадрата – один такт дихання: вдих, затримка дихання, видих, затримка дихання.
Як і сторони квадрата, такти рівні: кожен триває по 4 секунди. Коли дихайте, уявляйте рух на всі боки цього квадрата.
Робіть техніку 3-5 хвилин
Пам’ятайте, що власне дихання це майже єдине, чим ми ще можемо керувати на відміну від усього іншого.
Art by Ольга Гайдамака
Мішель Фуко, французький філософ та історик, писав про античний жанр «гіпомнемат», тобто пам'ятки, записки для себе.
Фуко називав щоденник «зброєю для духовної битви», способом застосовувати філософію, очищати розум від хвилювання та дурниць та долати труднощі.
Навіщо вести щоденник або робити щоденні нотатки?
- щоб відобразити прожитий день
- щоб заглушити шум у голові та уповільнити розум
- для того, щоб підготуватись до наступного дня
- записати ідеї, які спали на думку
- щоб укласти мир із собою
- щоб полегшити душу
- щоб спокійно залишитися наодинці зі своїми думками
- щоб відокремити шкідливе від змістовного.
Замість того, щоб тягти багаж у мозку чи серці, вивалити його на папір.
Замість того щоб дозволяти думкам безконтрольно мчати або проковтувати недопечені припущення, краще змусити себе записати і перевірити їх.
Виклад думок на папері дозволяє подивитися на них із боку. Це дає ту об'єктивність, якої часто не вистачає, коли розум затоплений страхами та розчаруваннями.
Якщо ви починали колись писати, але покинули — почніть знову.
Буває, що вибиваєшся з ритму, тому знову зробить це. Спробуйте знайти час сьогодні.
Ведення щоденника – це спосіб поставити складні питання.
В якому місці свого шляху я знаходжусь?
Який маленький крок я можу зробити сьогодні для досягнення мети?
Чому я сьогодні схвильована?
Що я просто зараз можу вважати благом?
Чому мене так турбує, яке враження я справляю на людей?
Якого важкого вибору я уникаю?
Я керую страхами чи страхи керують мною?
Як сьогоднішні проблеми розкривають мій характер?
Подумайте над тим, що ведення щоденника може бути однією з найважливіших речей, які ви робите за день.
Art by Marta Pinchuk
Фуко називав щоденник «зброєю для духовної битви», способом застосовувати філософію, очищати розум від хвилювання та дурниць та долати труднощі.
Навіщо вести щоденник або робити щоденні нотатки?
- щоб відобразити прожитий день
- щоб заглушити шум у голові та уповільнити розум
- для того, щоб підготуватись до наступного дня
- записати ідеї, які спали на думку
- щоб укласти мир із собою
- щоб полегшити душу
- щоб спокійно залишитися наодинці зі своїми думками
- щоб відокремити шкідливе від змістовного.
Замість того, щоб тягти багаж у мозку чи серці, вивалити його на папір.
Замість того щоб дозволяти думкам безконтрольно мчати або проковтувати недопечені припущення, краще змусити себе записати і перевірити їх.
Виклад думок на папері дозволяє подивитися на них із боку. Це дає ту об'єктивність, якої часто не вистачає, коли розум затоплений страхами та розчаруваннями.
Якщо ви починали колись писати, але покинули — почніть знову.
Буває, що вибиваєшся з ритму, тому знову зробить це. Спробуйте знайти час сьогодні.
Ведення щоденника – це спосіб поставити складні питання.
В якому місці свого шляху я знаходжусь?
Який маленький крок я можу зробити сьогодні для досягнення мети?
Чому я сьогодні схвильована?
Що я просто зараз можу вважати благом?
Чому мене так турбує, яке враження я справляю на людей?
Якого важкого вибору я уникаю?
Я керую страхами чи страхи керують мною?
Як сьогоднішні проблеми розкривають мій характер?
Подумайте над тим, що ведення щоденника може бути однією з найважливіших речей, які ви робите за день.
Art by Marta Pinchuk