На минулому тижні писала про те, як "жити з краю" та чому так цікавіше...

Вже після цього, спілкуючись з один з моїх друзів, пригадала про варіант «жити на глибині», який ми з ним раніше обговорювали.
Жити на глибині - це не мати змоги бути поверхневим або банальним, тому що у глибоких людей інакше працює процес мислення.

Жити на глибині - це зазвичай не мати соціального успіху, тому що складність не є конкурентною перевагою.
Пам'ятаєте - «будь простіше і до тебе потягнуться люди»

Жити на глибині - це неможливість формулювати важливі, унікальні думки з остраху засудження.
Зазвичай ті, хто мають відміни від мейнстриму думки, дуже вразливі, тому що з дитинства знають, як це бути не такими, як інші.

Жити на глибині - знати, розуміти та постійно страждати від відсутності можливості діяти, бо їхній талант не в тому, щоб діяти, а в тому, щоб усвідомлювати, аналізувати та синтезувати..

Знаю, що життєва позиція «на глибині» це скоріше виняток, але я бачу багато таких людей, які не розкриті, не реалізовані, не почуті ((.


І ось, що я думаю з цього приводу.
Як було б добре, якби лідери компаній перестали б шукати таланти, які мають зробити їхні бізнеси більш потужними або заробити ще більше грошей. Мені здається, що такі "зірки" однієї крові з лідерами, вони будуть сяяти у будь-якому випадку.

По-іншому з тими, хто несе в собі унікальні скарби, які лежать на глибині.

Ці скарби зазвичай є результатом страждань, невпевненості та сумнівів, інакше вони не були б скарбами…
Носії таких скарбів потребують тих, хто їх помітить, допоможе розкритися, надасть підтримку...

Кожний сильний інтуїтивно знає, що має підтримувати та захищати того, хто слабший, напевно, тому в природі залишились, як хижаки, так і травоїдні.
Як би лідери надавали підтримку, підсилювали та опікувалися глибокими та складними людьми, ми мали би світ кращим, ніж він є зараз.

Щоб ми знали про Мікеланджело, якби поряд не було б Лоренцо Медічі…

Існує така думка, що в разі, коли керівники виключають можливість провалу тих задач, які вони поставили, то таким чином, вони несвідомо виключають і справжній успіх.

Впродовж останнього тренінгу учасники сперечалися відносно того, від чого в більшій мірі залежить успіх - від геніальності одного двох одинаків, або від наявності команди з тісними внутрішніми взаємозв’язками.
Погодилися, що команда важливіша.

Але для створення таких команд лідер має вміти чинити опір своєму бажанню жорсткого ієрархічного порядку та покладатися на хаотичний, самоврядний розум груп та мереж.
Лідер має почуватися комфортно в умовах неповноти інформації, посередині між тим, що було, і тим, що тільки буде.

Хаос може бути передумовою творчості, тому лідери мають заохочувати підлеглих йти на ризик навіть, коли існує вірогідність провалу.

Але є ще одна річ, про яку не слід забувати, лідер має сповідувати принцип - не робіть це для мене, а робіть це разом зі мною.

Керівникам краще зрозуміти, що навіть провал ініціативи, яку було перевірено на життєздатність, завжди приносе певні знання, якщо вміти з цим працювати.

Раніше я не працювала з цією темою, навіть у менторських програмах, не кажучи вже про корпоративні тренінги, якось не було в цьому потреби.

А зараз вже декілька сесій провела на тему, як подорослішати. І цікаво те, що в двох випадках це питання хвилювало відносно молодих людей, скажімо за тридцять, а три останні випадки стосувалися тих, кому вже добре за 40.

Вирішила декілька думок викласти тут, може комусь також буде у нагоді.

Перше і можливо найважливіше, що необхідно почати робити, щоб подорослішати, це посилити своє усвідомлення та критичне ставлення до реальності.
Необхідно помічати власну інфантильність у поведінці, комунікації, тому чи іншому рішенні.
Усвідомлювати нереалістичне ставлення до світу, аналізувати власні ілюзії та невласні думки.

Друге, взяти на себе відповідальність за всі події у своєму житті, та взагалі відмовитись від будь-яких звинувачень оточуючих.

Трете, це застосовувати сценарне планування, в якому є місця навіть тим варіантам подій, які не подобаються. Як це робили стоїки, які відразу уявляли все найгірше, що може статися.

Четверте, це турбуватися про своє здоров’я, як фізичне, так і емоційно-психологічне. Інакше кажучи, стати самому собі батьком або матусею, які люблять та піклуються про свою дитину. І не тоді, коли вже потрібно в лікарню, а на постійній основі, контролюючи своє харчування, навантаження, сон тощо.

П’яте - це визнати, що саме для вас є найголовнішим в житті, та діяти за принципом практикуй те, що проповідуєш.

А взагалі «не прагни негайних відповідей, яких тобі не дано отримати, тому що ти не в змозі ні збагнути, ні прожити їх. А сенс усього - прожити все.
Проживай спочатку свої запитання. І, може, з плином часу, ти поступово, сам цього не помічаючи, доживеш до того прекрасного дня, коли отримаєш свою відповідь.

Art by Marta Pitchuk

Якщо ви можете дозволити собі бути тим, хто є насправді, це означає, що ви стали зрілою людиною.
Вами вже засвоєно потрібні патерни поведінки, ви вже опанували захисні механізми, щоб отримувати у житті бажане.

Ви можете зібрати докупи ті частини, яких колись довелося позбавлятися, і відновлюєте в собі ту цілісну особу, якою вам не дозволяли бути.
Ви відмовляєтеся від звички не брати до уваги власні інтереси, від звички ставитися до себе зневажливо.

Ви просто знаєте, що у вас є те, чого ніколи не буде ні в кого іншого. Ви маєте себе.
І саме важливе питання, на яке ви повинні мати відповідь, якщо ви дорослий - це не питання, що дальше робити зі своїм життям?
А відповідь на питання - Хто я є? Яка моя природа?

Art by Ольга Гайдамака

Подобається це нам чи ні, але в головах людей є «сліпі зони».

Наприклад, потреби нераціональної частини нашої особистості можуть серйозно втручатися в управлінський процес.
Насправді ірраціональна поведінка дуже характерна для керівників.
Більшість з них схильні до впливу певних драйверів, стимулів.
І на жаль, ці стимули сягають патернів поведінки та досвіду з дитинства.

Керівники зазвичай не дуже люблять про це чути, вони вважають, що у них все повністю під контролем.
Вони навіть ображаються, коли дізнаються, що певні речі у їхніх головах не усвідомлюються.
Звісно, що я ніколи не обговорюю це в процесі тренінгів, але деякі і під час індивідуальних менторських сесій наполягають на своєму.

Справжній, а не формальний лідер - це той, хто формує етос, філософію життя, по якій живуть інші.
І ця філософія може бути наповнена світлом або бути темною, як пекло.
Лідер має усвідомлювати цю взаємодію внутрішнього світла та тіні, для того щоб його зусилля не принесли більше шкоди, ніж користі.

Працюючі над книгою, стикнулася з цікавим розрізненням людей, що нас оточують, на два типи

охоронців та провідників.

Охоронці зазвичай - це всілякі «лідери думок», преса, критики, а провідники –
це ті, хто насправді нам важливі.

«Охоронці» – це ті, хто всіма силами чіпляються за владу, яку мають.
Якщо хтось мислить або поводиться інакше, ніж вони вважають правильним, то така людина для них загроза.
«Охоронці» паразитують на людській потребі – бути схваленими.
Саме вони змушують нас ходити строєм, та ще й стежать, щоб усі йшли в ногу.

«Охоронці» є всюди — у будь-якій компанії чи родині.

Тому тим, хто просуває зміни, потрібна впевненість, віра в себе та розуміння, що прокладати нові шляхи треба не як спостерігач, а як учасник.
Це допомагає рвати з безглуздими правилами, відкидати неробочі ідеї та сценарії, обходити всіляких «охоронців» зі своїми заморочками.

І ще одне - коли ми кажемо, ніби не знаємо, що робити, зазвичай це означає, що нам бракує не інформації, а сміливості...

У книзі «Чому розумні люди роблять дурниці» (Why Smart People Do Dumb Things) Файнберг та Таррант розповідають про найбільші помилки у бізнесі, про те, що відбувалося, і як цього можна було уникнути.
Основна думка авторів полягає в тому, що керівники, які припускаються помилок, не мали розвиненої системи соціальних зв'язків, не слухали тих, хто міг би їх підтримати.

Дорослим потрібно мати мережу психологічної підтримки, в яку входять кохані, друзі, колеги, наставники – всі ті, кого ми вважаємо рівними собі.

Дослідження переконливо показують, що в житті успішних людей завжди був хтось, біля кого можна було «встати на якір».
Самовпевнені одинаки, які думають, що вони можуть все зробити самостійно, часто припускаються фатальних помилок і приймають невірні рішення.

А особисті порушення різного типу можуть свідчати в тому числі і про неспроможність підтримувати тривалі відносини.

Здорове функціонування особистості в будь-якому віці - це здатність знаходити людей, які бажають та можуть забезпечувати людині психологічну підтримку.

А також це вміння співпрацювати з ними до взаємної вигоди.

Art by Marta Pitchuk

На останній корпоративній менторській сесії обговорювали, чим ми українці відрізняємося від європейців та американців.
Погодилися, що наразі ми є надією для всієї Європи і не тільки у воєнному сенсі.

Біолог Жан Батист Ламарк стверджував, що еволюція та прогрес ґрунтуються на чотирьох підставах:
- умінні концентруватися на поставленій меті
- вмінні пристосовуватися
- здатності суттєво змінюватися у разі потреби
- здатності зберігати пам'ять про минуле

Вочевидь, що по цих критеріях українці всі разом та кожний окремо еволюціонують та змінюють світ.

Долю не можна обрати, але можна бути гідним її...

Art by Ольга Гайдамака

На останній сесії обговорювали питання, як спрацюватись з командою, яка вже є сформованою.
Ця тема стає більш актуальною, бо ми продовжуємо пристосовуватися до життя в нових умовах, змінюючи колективи та локації.

Напишу про те, чого не варто робити та що може бути доречним
- не збирайте в перший день великих нарад на тему «як ми житимемо далі»
- краще не звертайтеся до колег та підлеглих відразу на «ти»
- не беріться за складні проекти, поки не доведете, на що ви здатні
- не раджу починати знайомства з командою з організації неформальних вечірок та тімбілдінгів
- не починайте багато і демонстративно приводити нових людей

Що зазвичай спрацьовує

- цікавтеся позицією ключових ігроків щодо справ компанії
- тимчасово відмовтеся від своїх концепцій та уявлень, винесених з досвіду попередньої роботи
- при складних та важливих рішеннях краще радитись з босом або власником
- виділіть «лідерів думок» та зробіть їх своїми союзниками
- почніть глибше знайомитися з командою завдяки сумісному навчанню

До речі, досвідчені керівники використовують навчання задля того, щоб донести команді свої головні меседжі.
Рано чи пізно, але керівник має пояснити новій команді себе, надихнути на нове. Надихання це вкладання дихання, додавання дихання життя в щось або когось.

Надихнути - це допомогти команді знайти відповідь на питання «Навіщо?»

Зараз більшість корпоративних програм зводиться до обговорення тем, пов'язаних зі стресом, сильними емоціями, відсутністю мотивації та необхідністю бути в ресурсі.

З'явилося кілька спостережень, якими хочу поділитись

1. Якщо в команді, яка бере участь у програмі, присутні представники різних поколінь, то молоді люди, як правило, у темі того, чому важливі емоції, як правильно керувати своєю енергією та інше. Настільки в темі, що на останній сесії, один із учасників навіть допомагав мені, нагадавши про важливість води для підтримки тонусу. Це не може не тішити, бо свідчить про те, що культура турботи про себе та знання своїх потреб у нового покоління потихеньку формується.
З тими, хто старший складніше – надто багато стереотипів і кліше типу того, що піклуватися про себе – прояв егоїзму, і взагалі емоції – це тема більша для жінок.

2. Однак, коли розмова заходить, наприклад, про філософію стоїків або буддизм, і я починаю говорити про те, що в житті є страждання, а реальність мінлива, зрілі співробітники стають більш залученими. Вони вже мають досвід, який підтверджує справедливість цих ідей.
Паралельно з цим з'ясуються, що нове покоління психологічно не готове до такого сприйняття життя. Здебільшого батьки їх любили, про них дбали, їх оберігали, для них хотіли найкращого. Їх вирощували на уявленнях про світ, в якому можна стати ким завгодно, достатньо лише захотіти, їм вселяли думку про те, що все залежить від їхніх прагнень та завзятості. Але їм не говорили, що в житті є місце трагедіям, втрат, болю та стражданню…

Вони всі знають про дофамінові ланцюжки, те, як сильно їх хтось «кортизоліт» та важливість правильного харчування та оточення.
Але вони не готові до того, що молодість закінчиться, що жити - це важка праця, а іноді й тягар, що завтра може бути гіршим, ніж сьогодні.
Багато хто з цього покоління на заході настільки не готовий до життя, що вже в підлітковому віці вибирають один із трьох найбільш доступних варіантів - нарко\алко\фармо.

Коли ці питання обговорюються в групі, виявляється, що осмисленого та критичного ставлення до реальності не дістає не тільки молодим людям, а й дорослі відчувають розгубленість і смуток, але вже через те, що не розуміють, як жити далі – чого прагнути, у що вірити, як виховувати дітей.

Перебуваючи в подібному збентеженні одна з моїх клієнток звернулася до психолога, і психолог їй порадила уявити, що всі її проблеми це такі білі кружечки, які потрібно скласти в скриньку, а скриньку віднести на горище і нехай вони собі там полежать :)))

Як би там не було, у багатьох виникло розуміння, що для наступного життєвого такту необхідні якісь нові підстави.

Art by Ольга Гайдамака