А ще сьогодні вийшов 4-й епізод Звукопису з Марко, про шлях продуктового дизайнера, ШІ та, як завжди, про український дизайн:
https://youtu.be/lKc9mPuCO8I?si=rZycMs8_5K8L7BPq

На картинці, що ви бачите, зображена крива Рамса–Айва, як ілюстрація життєвого шляху дизайнера. Як видертися на гору цієї кривої? Як втриматися наверху? Як не наробити помилок і стати в процесі кращою версією себе самого? Про все це і трішки більше, я розповім на лекції в наступну п’ятницю о 18:00. Повинно бути цікаво для дизайнерів і не тільки.

Як потрапити на лекцію?
1. Задонатити від 300 грн. на авто для Ромкіного брата з 3-ї штурмової:
https://send.monobank.ua/jar/3R4GWKJGVX
2. Скинути мені скрін
3. Отримати лінк на лекцію

P.S.
Всі хто донатив на дрони для 95-ї, не хвилюйтеся, все в силі )

P.P.S.
Цю криву я вигадав )
Все інше – правда.

П'ятий випуск Звукопису. Продуктовий дизайн. Баттл 5 на 5. Дія, Reface, Uklon, Нова Пошта, Megogo, monobank та як завжди кілька неочікуваних позицій-рекомендацій від Настічки.

На Youtube, Еплл Подкастс, Спотіфай та Мегого.

https://www.youtube.com/watch?v=reCYbABmgM8

В 6-му епізоді говоримо з Андрієм про промисловий дизайн, принципи, філософію та шпаківню Гомера Сімпсона. А також робимо анбоксінг нового продукту Petcube.

Слухайте на Еппл Подкастс, Спотіфай, Мегого та дивіться на YouTube.

https://youtu.be/Aof8OfjBX4I?si=Phzs0syAS1_y_Nw9

Дизайн міноносця.

В 1950 році в бюро легендарного дизайнера Генрі Дрейфуса звернулось командування флоту США з замовленням на редизайн міноносців класу Allen M. Summer. Задача, що була прописана в контракті, була сформульована як «покращити придатність до життя на кораблі».

Проблема через, яку флот звернувся до Дрейфуса полягала в тому що, міноносці цього класу пішли у серію наприкінці Другої Світової, після закінчення війни під нові виклики на корабель додали нове озброєння, що зменшило житловий простір для команди і погіршило умови несення служби.

Тож дизайнери з бюро Дрейфуса відправились на дослідження «у поля», а точніше у море...

Продовження на
https://smrnv.live/stories/destroyer-ship-design

#історії_дизайна

7-й епізод «Звукопису».
Топ-10 українського промислового дизайну.

https://youtu.be/OeLr31ruSuQ?si=y0SUVdpUehkIC9db

8-й епізод «Звукопису».
Неперевершений Дмитро Растворцев.
Про шрифти, ехолалію та українську шрифтову історію.

https://youtu.be/kM_Df_LE1b0?si=Kc93XBde12FnHACe

9-й епізод «Звукопису». Персональний та субʼєктивний топ-10 українських шрифтів.

https://youtu.be/N57hR9_Rvws?si=KnxiiTCqR1sWIrLU

Епізод 10. Дружня розмова з Тарасом Іщиком, бренд-дизайнером ЗСУ.
Як завжди, на всіх платформах.

https://youtu.be/0dn7CwWpT2I?si=apr9RQsT3kDEF4sz

Останній випуск Звукопису.
Закриваємо подкаст мілітарі-дизайном.

https://www.youtube.com/watch?v=f3iODesO4DU

Чи повернемось? — Подивимось. Зараз складно планувати. Але... ми задумали Звукопис, як проєкт на підтримку Літопису, тож спочатку надрукуємо перший номер журналу (про підготовку до друку напишу окремо).
А ще багато залежить від вашого фідбеку, що сподобалось, що не сподобалось, на які теми хотілось би почути розмови, кого з гостей побачити, і чи воно взагалі вам потрібно. Тож пишіть у коментарях або тут, або на ютубі.

Дякую, що слухали-дивились та були з нами.

На тлі подій і новин цей пост буде про неважливе... важливе. Про роботу.

За минулий рік ми зробили 12 проєктів і почали робити ще 8. Всі проєкти українські, що і тішить, і лякає одночасно. З 12-ті, що були зроблені у 2023: 5 – комерційні, 4 – державні, 2 – благодійні, 1 – культурний некомерційний. Чому розбивка така?

Юра Філюк (СЕО Промприлада) на початку року влучно підмітив, що у кожної свідомої українки та кожного свідомого українця, що поки не мобілізувались, автоматично виникає потрійний обов’язок:
а) забезпечення ефективної роботи на своїй професійній ділянці,
б) постійна пряма підтримка ЗСУ
в) підготовка до потенційної мобілізації на наступних етапах.

При цьому професійна робота включає в себе додаткове навантаження, далі його пряма цитата:
«Нам воювати з ними ще довго, ця війна екзистенційна, а значить перемоги на полі бою буде не достатньо. Більше того, щоб вона швидше прийшла на полі бою, нам окрім модернізації і підсилення армії, вже зараз рівно необхідно модернізувати і розвивати економіку, культуру, освіту, науку, медицину та інші суспільні сфери. Ми маємо бути на 3-4 кроки попереду в кожному з цих показників. Лиш це нам гарантує безпеку на покоління вперед та рівноправну інтеграцію в розвинений глобальний світ.»

Отже повертаючись до розбивки:

1. Комерційні проєкти – це якраз про ефективну роботу, ми маємо не вмерти, як бюро і мати змогу донатити і підтримувати ЗСУ.
2. Державні проєкти – це хоч і про комерцію (вони зі знижкою, але занадто масштабні, щоби бути pro bono), але тут багато і про розвиток, вже вийшли Дія.Освіта, IT-студії, анонсовані зміни в профтехах, є анонси Мрії та Армії+. Тут ми раді, що можемо допомогти і йдемо у тендери (хоча в комерційних участі не беремо).
3. Благодійні проєкти – це один з видів підтримки ЗСУ: тут були оновлення айдентики прикордонників (впроваджена частково), проєкт для ГУР (про який не можна говорити, але в нас є грамота 🙂). Зараз ми працюємо над сайтом Волонтерської (фонда, що допомогає цивільним та військовим Харкова та Харковщині). І на підході цікавий проєкт для відомої бригади.
4. Остання категорія – наш вклад в культуру. Оця зайва миля, що ми біжимо – це Літопис українського дизайну. Про те чому ми його задумали, що вже зробили і до чого ми йдемо я напишу окремо.

Тож підсумуємо…
По-перше, мені потрібна індульгенція, щоби писати про комерційні проєкти (і здається я її собі видав), бо тіко так ми знаходимо нових клієнтів.
По-друге, нам хочеться змістити фокус в про боно проєктах на мілтек, тому якщо вам потрібен інтерфейс, промдизайн або айдентика для зброї, що ви розробляєте, то давайте поговоримо.
По-третє, Літопис, тут я не можу просити ваших донатів, але скоро попрошу про вашу участь.

Дякую що дочитали. Мені цей пост був потрібен.

Прочитав спогади Ервіна Роммеля про його участь в боях Першої світової. Це ще про ті часи, коли Роммель був молодим піхотним лейтенантом, задовго до того, як він став Лисом Пустелі та найбільш славетним генералом нацистської Німеччини (якою до речі і був вбитий — підтримав заколот проти Гітлера та після провалу прийняв отруту)

Спочатку про те, що вразило неприємно — це якість книги: машинний переклад з російської, невичитаний та погано зверстаний. Жахлива халтура.

Далі про хороше.
Що виніс?

Пораду, як завоювати довіру в підрозділі, яким командуєш. За чотири роки війни Роммель побував на 3-х різних фронтах Франції, Румунії та Італії , приймачи під своє командування різні роти та підрозділи.

«За наступні дні я швидко уживаюся з ротою. Для мене, двадцятитрирічного командира роти, це одне з найважливіших завдань. Обережність, чіткі вказівки, постійне піклування про довірених тобі людей, вимогливість до самого себе і спільне життя в однакових спартанських умовах допомагають командиру за короткий час завоювати довіру своїх підлеглих. »

Пораду копати, копати і перекопувати.

«Під час наступу лопата також важлива, як і гвинтівка.»

«Окопи на цих позиціях — короткі, півметра завглибшки, не повʼязані між собою — стоять повнісінько по вінця водою. Бійці швидко освоюються в цих умовах. Вони казанками вичерпують воду з окопів і починають старанно поглиблювати й облаштовувати позиції. У лісі Дефю вони зрозуміли значення окопування. Пухкий ґрунт дає змогу працювати швидко. Через кілька годин більша частина окопів уже зʼєднана один з одним.»

«Ідею зайняти румунські позиції, по яких весь ранок вівся сильний обстріл, я відхиляю. Румуни вже добре до них пристрілялися і знають ці позиції у всіх деталях.
Поки бойові пости 1-ї роти відступають з боєм від переважаючих сил противника, роти ведуть окопування. У глинистому ґрунті лопати швидко проходять на глибину. Коли пости під тиском наступаючого ворога повертаються назад на позиції, окопи вже досягли глибини в людський зріст. »

Продовження про Роммеля.

Поради по тактиці боя, але тут мені, складно сказати чи вони все ще актуальні. У Роммеля часто повторюється одна і та сама схема бою — підготувати прохід до ворожих позиції, розпочати відволікаючий вогонь по всіх позиціях та сконцетрувати найбільш сильний вогонь на ділянці майбутнього прориву, потім перенести його справа та зліва від цієї ділянки та здійснити прорив в кілька хвиль-груп.

Ще він постійно каже про важливість зв’язку з сусідами на флангах і якщо йому не вдається його встановити — займає кругову оборону.
«Події 13 листопада переконливо продемонстрували важливість бойової розвідки і взаємозвʼязку із сусідами. Без своєчасного попередження про підхід великих румунських сил посилена 2-а рота була б просто розчавлена в тумані ворожою масою.»

А ще вражає стійкість Роммеля — воювати з розладом шлунку, не спати по три-чотири доби, мерзнути в горах, за день долати перепад висот у 1000 м і потім йти в атаку, командувати з пораненням… і при цьому не жалітися.

«Від їжі я краще утримаюся. Хворий шлунок мучив мене весь день. У госпіталь? Поки носять ноги і я можу нести службу, про це не може бути й мови. Переодягнувшись у сухе, я сплю кілька годин, хоча мучать усілякі кошмари. На світанку беремося за лопати й кирки.»

«Коли ми досягаємо висоти, наша форма і поклажа на спинах замерзли. Над вкритою товстим шаром снігу висотою 1794 дує крижаний вітер. Позицій, про які нам розповідали, не існує. Маленька дірка в землі, що ледве вміщає десять осіб, служить притулком для групи польового звʼязку. Правіше стоять 50 коней, вони тремтять від холоду. Незабаром після нашого приходу починається заметіль.»

«Дертися крутими схилами з важким вантажем спорядження — та ще в серпневу спеку – неймовірно важко… Моя поранена рука дуже заважає. На важких ділянках мені допомагають мої бойові ординарці.»

«Я так знесилів від напружених подій останніх днів, що можу командувати тільки не встаючи з ліжка. У другій половині дня в мене починається марення...»

У підсумку. Не знаю чи треба її читати сьогодні, але наче Тарас Миколайович та кілька поважних бійців, яких я читаю у твітурі, таку мають і радять. Тож наче гідна книга.

P.S.
Якщо хочете прочитати саме цю — напишіть мені, відправлю вам Новою Поштою.

Сьогодні ми запустили у друк перший номер Літопису українського дизайну.
Від сформованої ідеї та першого анонсу 17 листопада 2022 року пройшли 1 рік та 5 місяців. Це дуже багато на сьогодні.

Що ж ми зробили за цей час:
1. Дослідили, написали, відмалювали та зібрали контент першого номеру. В першому номері буде 11 статей (від Кричевського до пакування для Девіда Бекхема). З яких 6 ми написали самостійно і ще з 5 нам допоміг Юра Самусенко (головний редактор Skvot Mag-у) зі своєю командою.

1. Розробили айдентику проєкту (Богдан Яремчук топ) та верстку.
2. Знайшли чудових партнерів. В нас одразу повірили дівчата та хлопці зі SKVOT, згодом доєднались дівчата з IST Publishing. А трішки пізніше нас підтримали компанії MacPaw, Василь Кісіль та партнери та Headway. Завдяки такій команді став можливий друк першого номеру.
3. Відкрили ГО «УкрДизайнАрхів», мета якої дослідження та популярізація українського дизайну. Це означає, що всі акумульовані гроші від партнерів, від продажу номерів та від небайдужих підуть на дослідження та популярізацію українського дизайну. І власне, на реалізацію проєкту
4. Сформували команду. Наша Аніша стала продюсеркою проєкту, Юля Лободюченко (авторка та ведучу каналу «Транспортні історії» https://www.youtube.com/@transportniistorii) дослідницею дизайну, ми з Настічкою редакторами і іноді авторами, а Анічка, Бо, Ромка, Серьожка та Захар дизайнерами та верстальниками.
5. Спільно зі Skvot запустили у підтримку журналу «Звукопис українського дизайну» та відзняли перший сезон (https://www.youtube.com/watch?v=gSEIMXMZfUk&list=PLIyyj7OI7S1aqrcDZ03vZq3Pf8vSfJ1xj&index=11)
6. Запланували випуск ще 9-ти (крім першого) номерів і вже працюємо над другим.

Нащо ми це робимо? У попередньому пості про проєкти бюро я писав, що це наша «додаткова миля» і наш вклад в українську культуру.

Для нас це важливо з двох причин:

1. Це наш горокракс – згадка про те, що ми (дизайнери України) жили і створювали. Навіть якщо нас знищать, пам'ять про дизайнерів України від часів УНР по сьогодення лишиться. І можливо допоможе наступним поколінням не набочити.
2. Це наша розповідь для іноземців, щоби вони відкрили нас для себе з іншого боку і можливо полюбили, а відтак охочіше підтримували та допомогали.

Які наші наступні кроки?
28 травня буде офлайн презентація першого номеру Літопису — про час і місце я ще розповім. Після презентації Літопис поїде у магазини і тут було б круто, якби ви купили собі примірник, бо всі гроші підуть на створення наступних номерів.
А потім, після друку 10 номерів, якщо все буде ок, буде переклад і випуск антології українського дизайну для англомовної авдиторії.

Отакі от плани та мрії.

P.S.
Якщо ви, як компанія чи бізнес, захочете нас підтримати — напишіть, будь-ласка, в нас є ГО «УкрДизайнАрхів», мета якої: дослідження, популярізація українського дизайну та створення Літопису 🙂

Настіч збирає на автівку для 8 ОСБ і розігрує дуже круте крісло, за донат кратний 200 грн.
Давайте допоможемо (там трішки залишилось) і виграємо (ну хтось з нас): https://send.monobank.ua/jar/2SMxFpMddS

«Йода завжди святкує Різдво», думка, про те що старий, який за своє довге життя побачив різне гімно, але не дивлячись ні нащо, кожного року святкує Різдво (ну або Пасху) у далекій далекій галактиці… А ще й напевно підспівує тихенько, поки готує собі вечерю, і навряд чи жаліється… Так от думка про зеленого старого іноді допомагає зібратися. Хочеться бути як Йода, не дивлячись на все гімно.
#коротуни