Поки Настічка відпочиває і набирається сил перед новим сезоном Звукопису, сходив на УТ-2 (2 роки чекав).

Обкладинка звісно клікбейтна, але Юра каже так тре 🤷‍♂️
https://youtu.be/JVcbKkJr4Dc?si=vH5PzcKl4uO4rjIN

#районна_бібліотека

Книга-дослідження про гумор. Написана лікарем-психіатром та журналісткою, тому писати жарти та виступати ви не навчитесь (хоча я для себе кілька «прийомчиків» та вправ забрав). Але дізнаєтесь про те, що таке гумор з наукової точки зору, які види гумору бувають, як реагувати на образливі жарти, коли і як вибачатись за власні невдалі та як використовувати гумор для зменшення стресу.

От вам одна порада з книги (інші собі залишу) — не починайте свій виступ, презентацію, доповідь з жарту.

«...пан Патрік Вінстон у своїй легендарній відкритій лекції для студентів МІТ каже, що це одна з найбільших ораторських помилок. Ніколи не починайте свою промову з жарту. Коли ви починаєте спілкуватися з людиною або робити свою промову перед авдиторією, то публіка спочатку звикає до вашого голосу, намагається зрозуміти вас і ваш контекст, вони ще не готові до жартів. Тим більше якщо у вашій голові постійно крутитиметься думка: «Треба пожартувати, негайно, будь смішним!» — вона лише створюватиме напругу і спонукатиме вас до якихось імпульсивних і недоречних дій. Насправді варто дати час авдиторії звикнути до вашого стилю розмови, дати їй почути, як ви говорите, коли НЕ жартуєте, а вже потім вдаватися до гумору. Дайте людині зрозуміти ваш контекст.»

І окремо відповідь на питання «як нам це вдається».

#районна_бібліотека

Якщо треба було б порадити тільки одну книгу з усіх, що я прочитав цього року — це була «Про свободу» Тімоті Снайдера. Вона непроста, але точно вартує витрачених зусиль.

«Ми живемо у світі, де люди можуть очікувати на чудеса, лише якщо самі їх чинитимуть.»

P.S.
А якщо не будете читати, то подивіться-послухайте цей подкаст: https://www.youtube.com/watch?v=Ibp5Fv1KMoI

З прийдешнім! 😘

Насправді, зробити невстидну новорічну іконку складна задача, хоча здається – ну що там робить. Цього року в мене 1:1, з Мегого не вийшло (вибачте, я виправлюсь), а от з Дією елегантна перемога.

Не знаю, чи помітили ви, але канал змінив аватарку, і це чергова спроба навести порядок і фокус: що ж робити зі своїми соцмережами.

Ще до повномасштабного я шукав «свій» формат: один час писав розлогі пости на Medium, потім знімав відео у форматі «від суботи до суботи», якийсь час писав думки у твітер, фоткав у інстаграм.

Що зрозумів:
1. Для мене важлива увага, бажано, позитивна.

2. Мені дискомфортно постити у соцмережі щось, крім роботи чи пов’язаного з нею. Бронь та донати не прибирають відчуття провини перед тими, хто мене захищає.

3. Більшість з того, що я пишу здається недоречним зараз. Навіть цей пост.

4. Але є страх, що якщо не робити щось у соцмережах, то у мене не буде роботи.

5. Знімати персональні відеоблоги я не тягну і не можу щось постійно постити, щоби це щось «залітало».

6. Сторіз — то не моє: мене паралізує кожного разу, що фотка не така, що підпис не смішний. Тому я просто дивлюсь чужі або роблю репости.

7. Тік-ток — дуже швидко втомлююсь, просто забагато зайвої інформації в дуже короткий час. Старий, чи шо.

8. Threads — поки там було мало людей дуже подобався, але зараз чути vox populi і отримувати коментарі ботів та рандомних людей не приносить жодного задоволення.

9. LinkedIn — не вистачає щирості, круто, що поки не треба шукати там проєкти і роботу.

10. Ще мені не подобається закидувати один і той самий пост в різних соцмережах. Але я це роблю, коли мені потрібні охоплення, і кльово, що зараз Facebook та Інстаграм дозволяють це робити автоматично.

Тож з огляду на все це, я вирішив залишити Facebook, Instagram, Threads для проєктів, зборів і лонгрідів.

А в тг-каналі, як відносно закритому просторі, куди доєднуються за власним бажанням, постити то саме плюс щось більш цікаве для мене, емоційне, сире, недодумане, або як зазначено в описі «Необов’язкові думки про дизайн, життя, книжки та взагалі».

Ще я прибрав можливість ставити негативні реакції під постами, залишилась тіко іронічна 🌚 та схвальні 🔥❤️👍, і в групу з коментарями тепер вхід через апрув. Частково це через руснявих ботів, а частково через те, що мені не хочеться агресії. В будь-який момент можна відписатись і не агресувати.

Як каже Вася Байдак: «мені цей світ і так поганий. і тут я його модель створювати не буду».

#хвилинка_цікавинка

Пишу статтю про історію дизайну й придумав загадку для трьох з половиною людей:
«За який футбольний клуб має вболівати дизайнер, якщо не має власних уподобань?»

За лондонський Crystal Palace!

У 1851 році в Лондоні, в Гайд-парку, відбулася «Велика виставка промислових виробів усіх народів». Для цієї виставки архітектор Джозеф Пакстон спроєктував, а підприємець Люїс Кубіт збудував Кришталевий палац (Crystal Palace) — гігантську (приблизно 80 тис. м²) будівлю зі скла й сталі у вікторіанському стилі. Після виставки споруду розібрали, перенесли й знову зібрали на Sydenham Hill у 1854 році. У 1936 році будівля згоріла, але була настільки відомою, що весь район стали називати Crystal Palace. А згодом на районі з’явився і футбольний клуб з такою ж назвою.

Але до чого тут дизайн, запитаєте ви? Річ у тім, що після Великої виставки британці були так нажахані низькою якістю та дизайном британських товарів, особливо у порівнянні з французькими та німецькими, що заснували рух Arts and Crafts. А він, у свою чергу, привів до появи якісної дизайн-освіти та професії дизайнера.

Кожного разу, коли сідаю за кермо «Камбербетч» мені підморгує: «Тримайся, старий, все буде добре.» Приємно.

Хороший дизайн він звісно не тільки про це, але й в поганому таке рідко зустрінеш.