https://arkush.net/book/35811

які ж смішні картінкі генерує ГеПеТе

картінка від чату ГПТ на це оповідання

Частина 1

https://telegra.ph/Hvorij-d%D1%96m-predmet%D1%96v-pobutu-08-11

частина 2

https://telegra.ph/Hvorij-d%D1%96m-predmet%D1%96v-pobutu-2-08-11

а ше ось це є, але не в якості основного контенту. так - сміттячко

Зачаровані ночі висотами чартів
Загубилися речення з купами чатів
Поділися собою з оточенням патчем
Від дощу відхрестилися файловим плачем

Залунають підбори для танців та сексу
Закислотні вечірки з словами без сенсу
Вже не гріють, самбука - аби хоч забутись
І не знати про смерть до закінчення туси

Коло буднів, горілка спокусливо вабить
"Не сьогодні, робота ще з білячим вайбом
І нехай, почекаю на пляжі та море
І тоді поживу вже два тиждні як хочу

Це нічого, адже всі починали з малого
Ось зарплату піднімуть з наступного року
Накопичу тоді і відкрию контору
Заживу як ніколи не жив я до цього"

Кладовище таємних історій у шафі
Зашкарублене дошками штучних парафій
І надії вологі в майбутньому часі
Залишались в шухляді смішних епітафій

Не читаєш нічого опроче інструкцій
Бо не хочеш систем, уникаєш конструкцій
"І буття саме з себе відтворить здобуток
Я уявлення його минущий відбиток

Тож не лізтиму в себе, смокчи мого поршня
Макрокосмос та мікро есенція чмошна
В паперових світах не шукаю спасіння
Не вживаюся, знаєте, в роль ескапіста"

Господи, мовив би ти, за можливої здатності
Тільки твоє це мовчання відомо завчасно

Залунають підбори для танців та сексу
Закислотні вечірки з словами без сенсу
Вже не гріють, самбука - аби хоч забутись
І не знати про смерть до закінчення туси

Так хотілось повторити
І забутись загалом
Щоб собою вже не бути
І не бути взагалі
Ці шаради архаїчні
Здохни ти або помри
Загортаєш сотні мемів
Під дві баночки трави

Е-Е-Е-ска-піст
Е-Е-Е-ска-пізм
Поклав на все болт такий крутелик реаліст, блііін, баті привіт передавай

Хіба мовчать воли як ясла повні?
Хіба мовчать вони як риби в мулі?
Чи ситий віл не стогне в повню,
Що він не вовк, а лиш павук у бутлі?

Брахман чи сцикля: припаяє сильно
Наслідувач Мавроді з westom синім
Для психіки звичайно більш корисно
Стулитися десь в образі стильнім

Американську мрію зґвалтували
Угрупуванням гонзо-журналістів
На байках вичавили та віддали
На безстрокове до курних архівів

Античні демони вженуть в екстазу
І скіфським вином наче механізмом
Драматизують суть життя до сказу
Коротше кажучи, як з ескапізмом

На марафоні смертних до антракту
Себе вбивали цілями культури
Хто з материнського зіскоче тракту
Ліси зведуть один біс на тортури

Досягнута утопія наприклад
Завжди пролог усіх антиутопій
Тасьма фіналу має трупний вигляд
А ти піддався топіці цих копій?

Жонглюй ті симуляції як хочеш
Але свою назвавши справжнім сущим
Лиш плеоназми симулякрів твориш
Туше дим декадансу, світло тушим

Змертвілі ембріони ще в утробі
Від ескапізму скоріш ухиляйся
Хуткіше до хтонічної природи
З гіперреальностей всіх сепаруйся

Шляхи до простору природних явищ
Не втеча, а повернення додому
Здавалось зараз хвіст розправить павич
Але рефрен підкрадався до горла

Залунають підбори для танців та сексу
Закислотні вечірки з словами без сенсу
Вже не гріють, самбука - аби хоч забутись
І не знати про смерть до закінчення туси

Як борониш ти щось ревно
З констатацій парадигм
Знай товаришу напевно
Все на світі ескапізм
І питання тут не в тому
Що реально, а що ні
А в тій догмі, що ти вибрав
Бути півнем і щеням
Е-Е-Е-ска-піст
Е-Е-Е-ска-пізм

Повінь насувалась на білий пісок
Пляж чорнів від мороку мотлоху
Брижі складалися в сотні стежок
Всі вони повні сумнівного пороху

Сірник піднесе стовбури пломеню
Звільняючи все від звалищ непотребу
Туман без просвіту чорного кольору
Змусив не вірити власному погляду

Диявол навіював марива фаянсу
Фізій ссавців, що обрали симуляції
Мерехтів відтінками памеранцу
Лишаючи величності в прострації

Полотно - ніщо, кіт не сидить на столі
Стану коробкою, щоб не бути текою
Мій мінімум зі мною, нотатки в куті
Старої коробки, перев'язаної ниткою

Тільки отвори залишені ( це з примусу)
Тільки очі, що направлені в отвори
В пошуках милого каїгарагуса,
Щоб на отвори повісились штори

Знову той кут остаточний тієї заклятої хати
Я є Курт Воннегут і його п'ята дитина
Моя єдина історія в образі негрос картини
На порозі живої цегляної хатини

Тин і отвір ті самі, я третій у спайці
Замикаючим став і минаю паркан
Кровна стежка в траві, ось вже скла в ногах скалки
І заставлені вікна - в пащеці, капкан

Знову цей тин зеленить оливою, темний
Старої олії недбалих цурпалок
Деталі всі яскраві і спогад воскреслий
Зациклений і зажитий в собі до дірок

Дві гранати осколкові, пилюка з бетону
Кулі кістки ломили, кривили лівери
Вікна, чортові вікна, з підвіконня ікону
Виріже пензлями в агонію виборів

Знову цей кут, я йду в глибини подвір'я
Випадково перечепився за нитку чи дріт
Загробний гул тиші з мерехтінням сузір'я
Галас речей в собі розламує мій світ

Уламками кадр, сиплеться уламками скло
Уламками вгризає чорним м'ясом полотно
І знов огорожа, знову з суміжниками
Я знову вбіг третій і як першими кроками

Вікна три, заставлені в них ящики
Ерозія хронічна, все розкладається
Я подумки з опаришу правлю нитки
Плести з гнилі цілісність, все повернеться

В світлині заключного нарису чорт збожеволів
Сміється від марив із залишків ясності
Консерва малини розбилась під трескіт затворів
На вході в роздертім паркані від млосності

Луснула як спілий кавун під пекучим
Луснула як череп від сімки із пекача
Лязгнула в стіни з блідого піноблоку
Щоб повернувшись вбратися у цілу банку

Чи волів би втекти я, а не витекти
Свідомості крихти з безодні картини
Не дають шансу на розсуди та самосуд
Паркан, уламки, вікна, я в них, там, я тут

пародія на якусь хуєту з ютуб-м'юзіка

Я відпустив, мене тримало
Я сосав, мене єбло
Це тривало затривало
Вірш тривіальноє очко
Мені марки лиш замало
Як присів, то загребло
Я закурив, щоб легше стало
Струйно щльопці заблюю
На смак бачив часу запах
Під губу кидаю шпак
Я вену знаю біля паху
Лікарі рахують стаж
На ногах гангренні язви
Гною повні пухирці
Від кісток відпали м'язи
Їв молочні пластівці
Я відпустив -мене тримало,
Мене ламало, мене несло:
Я закурив, щоб краще стало
Вина так мало, як і не було
Забудь мене, я вже не прийду
Поставлюся в останній раз
Я проковтнув солену слину
Я звісно звик, звичайно згас

Хочу прочитати вам вірш єбучого поета і ахуєвшого прозаїка. Законодавця мод сучасного літературного процесу. Ненависника і критика сучасного літературного процесу. Великого воєнного поета за версією чата-гпт, нашого котика-ветерана. Авангардного просувача ШІ-технологій в мистецтві фотографії. Він - той, на кого схожі всі інші. Той, у якого вже все було, тому нового ніхто не зробить. Той, кому я заздрю, на думку самоактуалізованих дідуганів. Той, кому я реально тупо заздрю. Єдиний, кому дозволено неіронічно римувати "кров-любов", від чого сцятимуться альтушки і критики, і критики-альтушки. Єдиний, кому дозволено не змінювати поетичний стиль десятиліттями і залишатися стабільним новатором. Людина, вплив якої є безсумнівним на сучасну українську літературу, дай їй Бог зоровля і спокою від твітерної графоманії. Андерграудний панк, ім'я якого вже занесено в шкільну програму. Його іменем заповнені плейлести підлітків на вписках. Перекуром з ним хизуються перед тими, кого хочуть вразити. Особливо, якщо це альтухи або критики, або альтухи-критики. Наркоман, алкоголік, приклад для наслідування всіма. Всі ми знаємо, що згадувати ім'я його в сує не слід без вагомої на те причини. Всі ми і так знаємо, чий вірш я читатиму.



Пів життя прожити в готельних кімнатах
І кожні двері ведуть до якоїсь кімнати
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната
Лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом
Птах уночі забивається до кімнати,
хоче вирватись, ріже повітря крилами.
В їхньому ліжку, на їхній війні чути було, як летять птахи.
Я хочу, щоби птахам легко давався осінній політ
Сонце, мов півень із відрубаною головою, б'є крильми
Сонце рухається з точнісю птаха
І змучений птах, ніби гачок чіпляється за вітряний потік
Стережуть її, янголи, беруть під крило легке.
Сполохані вітром птахи, заспокоївшись, займають свої місця

Цілу ніч вона співає у своїй кімнаті
Порожній гостел. Горішнє ліжко.
Зачитана телефонна книжка.
Торкатись так, як торкаються книг
Мов книгу, читати її вночі
І я гортав її книги в перці, кориці й вині,
у наших будинках зброї, вина і книг
У флягах чорнітиме домашнє вино
видихається у винарнях рожеве вино
про жінок - як вони п'ють червоне вино:
Третій запропонує вино
Немов забуті на веранді книги
ці жінки п'ють червоне вино
Ніби це саме ти знайшов її колись в одній з книг
і порівну ділять сухе вино
Сидіти й пити своє вино
Дивитися смерті в просте лице
Немов читаєш сторінки забутих книг


Добре, добре, знищуй листи
Тому доведеться далі писати всі ці листи.
Згадуй усе, що ми писали тобі в листах,
В терпкій жалобі, писали в довгих і тихих листах
Це я читаю тебе, як письмо
Зчитують шрамів родинні листи
Це ти уявляєш тканину письма
На стовбурах, на золотому листі
Подібному на втомлене лице

Згадуй про нашу закоханість у твоє лице
Навіть якби ти покинула ті місця, де формувались риси твого лиця
Тому що мені саме тепер не вистачає твого імені та лиця

Проступить грунт, як проступають риси лиця
І апостоли прикладають йому рушник до лиця

Повільно дочитую до кінця, світло торкається її лиця
Крізь посуху зморшок, крізь піщанні дюни лиця
Що за шняга, хто зіштовхнув нас лицем до лиця?

Врізаються навесні літери - приголосні і голосні
Декому краще даються приголосні, декому голосні.
Приголосні твого шепоту, настояні на алкоголі
Постійно раню уста їхніми голосними,
перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні з голосними

Хтось із нас здивувався, що він помер
Хтось здивувався, що він помер лише зараз.
В дитинстві ми читали його книжки.

Смерть твоя - невелика втрата,
Просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки.

Я зустрів тебе у кожній з цих жінок,
образе, ідеалізований з книжок.
Мені снився сон і в нім твоє єство -
неописанно-концентроване божество
Сяяв лик твій світлом нетварним.
Та буття евентерувало в еклектику,
а я прокинувся - ось це було зайвим.
Бути без тебе здається незграбним.
Проте я є, чим потворю діалектику.
Без твого облику - життя у позику.
Я шукав тебе у кожній з цих жінок,
серед шумів вислуховував музику
щось виглядав ніжне між голених ніжок.
А вони складалися з твоєї тіні,
що втрачалася між їхніх вад.
Вспітнів на сіновальному сіні.
В щілині шиферу виднівся сад.

На випадок, якщо Правда зникне з ютубу

Участь — завагома ціна,
Краще зачекати на узбіччі.
Мита потребує буття.
Тіні відбиває на обличчі.
Все прекрасне ліпше здаля.
Миті закружляли в порожнечі.
Участь — невідома земля.
З вічних творить звичні речі.