-даня, прости меня-
#з_чернеток

щелк. щелк. щел.к. щелк. щелк. щел.к. щелк. щелк. щел.к.
погнали. щелк. щелк. щел.к .щелк. щелк. щел.к
не разбиваем бокалов-бюстов, не расстреливаем друг друга словами или выстрелами, мебелью которой мы прикупили в юске,
в голову чем-то личным, взаимоядовитым, едким,
не дышим друг другу в головы отравленным воздухом, где-то дети играют в войнушки пока мы здесь
играем в войну.
правила одни, выходы и реализации разные, лети, байрактар, лети. лети, байрактар, лети.
прирастают к телу бронежилеты, билеты беженца, беготня между толпами, избегая локтя в живот или выбоины в тротуаре,
Даня, спасибо, что ты делаешь из меня не просто автора, но выразителя, не голос, но громкоговоритель, не слово, а словесное тесто,
с которого может подняться бунт. Надеюсь даже не в моей стране, угадай в какой? Ответ понравится, обещаю.
Жалобы на недоплаты, жалобы на недовычеты, недоучёты зарплаты на уровне ниже прожиточного, так и живём, Даня, так и вываливаем, но всё лучше вашего.
Не прогибаясь, не зачитывая друг-другу ложь-реп что всё хорошо, батя, мы здесь старались пока выживать, но случилось. И яркие вспышки затмили Харьков, Сумы, Полтаву, Винницу,
Даня, ты видишь их? Вряд ли, но Даня, ты слышишь их? тоже до боли, вряд ли. Ты не знаешь, Даня, что разрешив мне использовать свои минуса дал мне нож в руку,
Не дал возможность сдавить свои тексты, как обычно, в что-то единое с твоей музыкой, а буквально дал мне нож в руку, и я вырезаю теперь по твоим битам кровью своей страны слово
"хуй тебе Даня, хуй тебе Костя, хуй тебе, Андрюша, хуй вам, а не понимание того, чем мы живём сейчас. хуй вам." Болью и кровью живём, Даня, болью и кровью и я не могу тебе передать ничего кроме.

#з_чернеток

коли тобі остогиднуть вірші на військову тематику - визирай у вікно
ти не маєш права. тебе залишили без цього права. ти не маєш права
не писати про війну
не говорити про війну
не читати про війну.
війна всюди.
війна в головах і в руках,
зуби кришаться від новин,
сон пропадає від віддалених вибухів,
дрижать вікна, лякаюче тріскають стіни.
розбиті квартири біженців залишають по собі прихистки для щурів та птахів.
в ще вцілілих розміщені збройні сили, ніби твої підібрані під колір шпалер килими та штори -
це індивідуальне оформлення особистих казарм та шпиталів, над яким чи то на які працювала багато місяців.
залишаючи по собі все ти втікаєш на захід, втікаєш під палючим сонцем крізь сніг і бруд,
втікаєш туди, де тобі доведеться змиритись, що весь твій дім - тут, у маленькій коробочці, що ти кличеш черепом.
весь твій дім це ти, весь твій дім це.... весь твій дім. це кілька сумок та залишки минуломісячної зарплатні.
весь твій дім це вогонь в бочці біля вокзалу.
весь твій дім це друзі.
весь твій дім це підтримка.
весь твій дім це ціла країна і водночас ніщо,
маленький ліхтарик свідомості.
бо іншого і немає.
а думаєш: а треба іншого?

#з_чернеток
маленьке переламане звірятко шукає маленький прихисток на кілька днів або тижнів. скільки-скільки?
в маленького звірятка немає ні грошей таких ні сил. все що є в маленького звірятка - залишилось в попередній нірці.
і страх. от страху в маленького звірятка - багацько, приймаєте оплату за свою кімнату страхом? обіцяю боятись сильно-сильно,
щоб вам не доводилось, відбиратиму ваш страх і боятимусь саме поки є сил.

#з_чернеток #незавершене

як висновок - зазирнути у себе не вийде
що ти, хто ти, скільки слів вийде створити, скільки ще написати,
щоб вияснити, розібрати себе на атоми та молекули по складовим
складно складати вірші, коли до себе не докопатись і не достукатись,
особливо відчутна ця шкарлупа як на вареному яйці,
грубезна, непробивна, не береться ні голками ні пігулками,
мій терапевт за багато десятків сеансів здається все ще зі мною не розмовляла
все що виходить - створювати собі своє уявлення зі своїх ж віршів,
що пруть з середини, як ліхтар, просвічуючи крізь свій хітиновий панцир парою-трійкою влучних слів.
що я робитиму, коли ці слова закінчаться, чи закінчиться керосин у внутрішній лампі,
що я робитиму, коли світло всередині згасне, що по мені залишиться.

пуста шкарлупка, як слід, що колись в ній хтось та й був.

Останні два роки дуже багато віршів з хештегом #з_чернеток , шкода, але маю деяку кризу ідентичності, якусь точку, котру потрібно пройти щоб отримати якісних змін. Намагаюсь змінити стилістику, намагаюсь витягувати метафори, намагаюсь навпаки їх уникати - все одно здебільшого в фіналі отримую #з_чернеток і ще один, доволі типовий для мене вірш. Можливо найближчим часом з якісними змінами в мому житті - зміниться і цей не дуже приємний нюанс щодо пережовування у своїх віршах часто одних й тих самих тем, тих самих думок, котрі не дають заснути і примушують прокидатись серед ночі, щоб запостити ще один #з_чернеток . Я постараюсь це пофіксити. Чесно.

#топити #з_чернеток
слово бере за слово,
я принишклий, ховаюсь під стіл від того
голос бере за голос, стискає мої зв'язки голос,
голос бере за п'ятки і на сміх перевертає,
вивчаючи дальні країни, що десь на задніх околицях очних яблук
що ти зможеш вивчити випатравши мене випатравши мене випатравши мене
ніц.
нічого, та й більше,
нічого, ба більше,
нічого і трошки менше,
розрахуйся за перший й другий
розрахуйся на перший й вториний
починаєш нервувати, все вперше, таких людей помічаєш на вулиці
додав до своєї секти заочно, бо твоя комуна створена щоб вигребти,
але наразі не справляється навіть з "ви" не те що б з "гребти"
слово бере за слово, склад за склад,
ховаюсь під стіл від того,
що доводиться перебігати від сховища до сховища
"в вас можна втопити кілька кошенят?"
ніхто не скаже, ніде немає навіть банального джерела води,
сховища імітують житло поганих радянських робітників, пісяти в мийки, серйозне щось - у відро
тікати тікати зі своїм нявкаючим мішком, тікати тікати зі своїм попискуючим мішком, залишишся в пустому підвалі
один в оточенні пухнастих шматочків,
чим більше бомблять тим страшніше бігати до магазину за кормом, тим менше надії втопити.
жодного відра, жодної води, жодних ноїв тейлорів в ролях,
жоден ноїв ковчег де б можна було б викинути в вікно,
не з'являється.
отак я став мамою.

#з_чернеток

- тривожний рюкзак -

нещодавно я придбав собі рюкзак в який поміститься моя тривога, мої ліки від тривоги,
мій страх озиратись на вулиці, моє бажання натягти капюшон, мої кишенькові псевдоталісмани,
котрі повинні мене заспокоювати, тгк (телефон, гроші, ключі), тютюн і папір для самокруток,
щось алкогольне, щоб виправити асоціальність підручними методами, мій лептоп, мої думки та мої слова,
кілька блокнотів без котрих мені неможливо і вийти з дому, тривожний набір затравленого параноїка,
окуляри від чужих поглядів, кілька масок, три види антидепресантів, чотири шаблонних вірші,
що зможуть розповісти про мене гірше за список речей в мому рюкзаку,
свої збірки, що мають зі мною з кожним витком все менше спільного,
свої спогади, котрі я планую носити з собою щодня обов'язково, рукавиці без пальців, дзеркало, щоб не забувати хто я
отже. нещодавно я придбав собі рюкзак. склав в нього все необхідне, в ньому навіть залишилось ще трошки місця для
того що не вміщається в голові.

нещодавно я зібрав свій перший тривожний рюкзак.
і не зміг підняти.

#з_чернеток

-потоки слів. чернетка 1-

не навчені дихати на повну знижки в супермаркеті пакет в кишені одяг носиться років двадцять
навіщо нове якщо ще старе функциклірує
послизнутись на мертвому кошеняті
дивитись як вбивають людей і радіти що не тебе
і думати: о я його якось бачив в одному з барів
проходити академію мистецтв і бачити не мистецтво а претензії на унікальність
а в голові шаблони як стати хорошим чи стати щасливим і перехожий схопиться за серце і всі такі: знову супер знову не ми
а зубів не лишається лише тому що вони судомно стиснуті вісімнадцять як років
а повітря свіже лише в освіжувачі повітря і хочеш
розмалювати себе прозорою фарбою вкрити амальгамою як в серіалі назви якого ніхто не згадає щоб бути невидимим ні для кого і стати інкогніто
якби бог був було б хоч на кого все це гівно спихати атеїсти самі себе прокляли.

#з_чернеток

здається з кожним днем відстань між нами збільшується,
ніби планету хтось розриває навпіл, а на кордонах зводять стіни до неба
ніби триста п'ятдесят три це кругла дата
ніби все чому я навчився - вірити і чекати,
а це складніше ніж вірити в лепреконів чи демократію в мої двадцять дев'ять років,
сидіти і чемно
чекати твого повернення.

#з_чернеток

між свистом і вибухом тільки встигає в голові пролетіти:
сфоткай красіво його могилу, щоб всі знали як тобі боляче, давай, щоб знав каждий,
бо кажеш що ми з тобою одне, ми один народ, видихаєш, і коситесь
ви чуєте свист? це гнила хуйня затягує в своє болото.
коли фарбуєш своє волосся пострілом,
коли давно опущені руки смикаються в надії хоч щось змінити
коли
батман
перевод
випад
коли
коли
коли вже.
салют.

#з_чернеток

ні, ти не права, знаєш, як я себе почуваю?
коровою, що нарізає себе на стейки,
мостом внікуди, останньою папіросою в пачці, що ти загубила, втікаючи.
заблукавшим у рідному місті себе почуваю, от-от за поворотом буде знайома вулиця,
але ні.
знаєш, як я себе почуваю?
прищем на твоїй пам'яті, повним гною.
чотири абстрактних образи для передачі настрою,

чому я не зміг просто написати "поговори зі мною"?

#з_чернеток

"яке безглузде самогубство" думає він, читаючи свій аналіз крові
"яке безглузде самогубство" думає він, збираючи речі,
"яке безглузде самогубство" думає він, лягає до стаціонару психлікарні.
"яке безглузде самогубство" думає він, зазираючи у майбутнє,
так хочеться зазирати туди не самому, що відчай рубає на шматки,
а кожна пусто витрачена хвилина їх пожирає.

і давиться.

ніч наступає ближче до одинадцятої ранку,
я засинаю на переламаному дивані, що ніби створили для зради
і кожен сон на ньому незручний і налякано прокидаєшся,
цей диван надто багато знає. ці картини на стінах надто багато бачили.
цей паркет добре горітиме.
очі блищать вогниками чи то від щастя, чи від психотичного епізоду, чи це просто сльози,
клавіші ноутбуку легко піддаються безумству і пишуть доволі шизофазично,
просто тому, що потрібно сказати, що я відчув, коли спробував тебе відпустити.
а це не може бути логічним реченням,
це не може бути завіршовано чи заплетено у волосся,
закладено у книгу як листя,
це хаотичний блукаючий біль.

мені болить серце.
мені болять імбир і тістечка маскарпоне у магазині,
мені болять лавки в парку і сповіщення з гугл-фото,
у мені болять вулиці антоновича, митрополита андрея та садівнича,
мені болить відображення в дзеркалі.
чим я без тебе став.
монстром, дірявою бочкою, барахлом, мотлохом
чи
єдиним глядачем на сеансі романтичної комедії,
його сльози солоні.

#з_чернеток #дуже_чернетки

стівен кінг не пам'ятає, як писав кілька своїх книжок,
я також хочу не пам'ятати.
вічне сяйво їбаного розуму.
я хотів би винести нас як сміття з дому, натомість, купляю скриню, щоб нас заховати глибше.
а час карбує хвилини і, як розпалений шмат заліза, падає в сніг - наші спогади пробиваються все сильніше,
ось вони і в самому центрі мого життя.


і кожного разу коли я кажу "потрібно забути" - я пам'ятаю ще більше.


мій ідеальний план: я нитиму і житиму далі. а всім доведеться терпіти моє ниття.

#з_чернеток

Висота Рибальського мосту - 42 метри.
Вага автомобілю Smart - близько 800 кілограм.
День війни - 614
і 615 чорний день у моєму календарі.
Я намагався втікати.
Намагався розпалювати багаття,
Купив китайський ліхтарик,
щойно закінчується домашнє вино -
зустрінь мене в барі,
ось цей, самотній шмат жиру в кутку,
весь одяг в котячій шерсті,
очі дивляться в пустоту.
я боюсь висоти.
мені не можна піднімати важке.
рахую дні до мобілізації,
і рахую дні від часу, коли я настільки не вірив в реальність,
що беземоційно зачинив двері.
я забороняю собі пам'ятати цифри.
я забороняю собі навіть думати про них,
але марно.

я пропустив початок війни, пробачте.
війна якось сталась мені не на часі.
навіть якби мене захопили в полон -
я б не звернув уваги, також було б не на часі.

я досі ховаю всі натяки на твою булу присутність,
але твоя тінь тут. я не можу відкрити шафу, шухляду, зайти в туалет чи на кухню.
я все ще бачу тінь, що малює крейдою,
я все ще бачу твоє робоче місце і чекаю коли вже почнеться зміна.

і в цей час я бачу війну і вирви після падіння снарядів
і розумію, що якщо вже щось не на часі - це, певно, я.

#з_чернеток

лови мене,
поле закінчується, далі - прірва
лови мене,
закрий у квартирі, не випускай, я натворю біди,
я вже не боюсь нічого, а людина істота ссиклива,
їй треба боятись, а я вже - не боюсь нічого,
ні тюрми, ні суми,
ні відьом, ні якихось богів,
мені голоси в голові
сказали, що все що відбулось і відбувається -
це все навмисно,
зробити нас нещасними, нещасливими,
лови мене,
поле закінчується, далі - прірва.
давай зберемо це жито,
я випечу тобі хліба,
запускай комбайн, забудь, що тут діти.

я навчився страждати пройшовши крізь темряву перед світанком,
і нас наїбали. за найтемнішим немає нічого. досить дрочити на обіцянки.
лови мене.
поле закінчується, далі - прірва.

#з_чернеток

я не хочу мати життя як у пашки дурова
я не хочу мати життя як у біла гейтса
я хочу щоб допомогли розібрати голову
прочистити там все з хлором і запакувати як було.
я вчора дізнався орієнтовні ціни на лікування.
за тридцять тисяч мені трошки фіксять мозок.
ще двадцять чотири тисячі - мені трошки фіксять психіку.
ще кілька тисяч щомісячно - пити таблетки до скону.
я знову втратив роботу,
отака, вона, сука, блять, побутова лірика.

я просто хочу мати життя.
але не складається.

#з_чернеток

а ми прокидались і прикидались,
ніби не знаємо самоти.
голодні бездомні коти проживають більш радісно
етапи життя
до яких не добрався ти.
очі щодня запливають пусткою,
ніч пережита всупротив бажань
ікони відводять від тебе погляд.
ягоди вовчі смакують щодня все краще.


і манить люстра.

#з_чернеток

cєгодня ми будєм слушать
"дєнь побєди", он бил же от нас дальок
а потім стіхі нєкрасова у виконанні Єфросінії Рубінштейн
у мене відняло мову, я неможу навіть сказати "не ок",
мене стисло по горлу, я не можу навіть сказати "не нада"
і все це продовжує відбуватись в страшному сні,
я прокидаюсь і промовляю побільше українських слів,
чисто, щоб перевірити, що це був кошмар,
чисто, щоб перевірити, що здалось,
прильоти, дронщики, посадки, чонгар
окопи, бригади, зброя від НАТО, тривога,
смерть, втрати, наступи, культурний фронт, але його краще порухаєм
після перемоги.

#з_чернеток от дуже з чернеток

доброго ранку
коли ти помітив цей пиздець,
раніше - вдягаєш навушники = втікаєш від світу і все стає легше
зараз - вдягаєш навушники і закриваєшся в одиночній камері з самим собою,
хто ти,
той пацан що з вічно піднятою правою рукою кричав "я хочу, візьміть мене, хочу!, буду!"
чи той хлопець, що виходив на всіх голосуваннях у коридор, не дай боже ти будеш комусь потрібен, станеться чудо.
зараз мені це все на грані "смішно" і грані "абсурд",
хто всі ці люди, тобі не поїбать? чому не поїбать їм?
тебе не пам'ятає ніхто, ти не знаєш нових імен,
як рухатись, якщо твої ноги - суцільний цемент.

сицилійська мафія добралась до сучукрліту, полєжака кришить бетон військовими текстами,

ти - виглядаєш як ухилянт, шо в морду шо в профіль
хто всі ці люди, яких ти, здавалось, знав,
вони теж тебе не згадають, в цілому похуй,
але ти притащив своє ім'я і вони його прийняли,
пізно вже відмовлятись, тримайся своїх преколів, скорик,
хай вже мозок переїбало,
хай вже від "скорика" лишилось тільки паршиві огризки і ти ніби інша людина,
хуяр, скотина, ти можеш цю машину воскресити, якою б ця машина не була якорем,
ти механізм з хуярення текстів,
машина для розйобу,
ти згадуєш як після твоїх текстів люди ридали, то що тобі більше треба,
воно десь у тобі живе і нещасне, бо ти викручуєш себе відповідати нормам, а норми не те що колись молодого тебе хвилювало
скорик, блять, прокинься, сука, вийди на сцену, матюкнись пару раз, затягни зумерів,
потім вскрий гнійники щоб воно штиняло на повний зал і хай вони зрозуміють, що твоє життя не цукор і їхнє також цукром не буде,
бо бога нема, сил нема, єдиний варіант - народитись в багатій сім'ї, в вас є альтернативні ідеї?
радий буду почути і заперечити.

#з_чернеток

сьогодні я з'їв з пивом
першу плодову мушку.
о ні, весна, думаю я.
яке безглузде самогубство, думаю я.
і згадую кількох товаришів,
що випилились через нещасливе кохання.
"весна", сміюсь, "весна".

всього дві літери різниці між "весна" і "війна", а вже кілька тисяч недопоетів нагадало,
що кожного дня двадцять четверте лютого,

---

мало пишу останні два роки, цікаво чому.
останні 17 років маю проблему: постійно коли стресую - стискаю зуби і постійно спльовую шматочки.
а зараз війна.
вчора сплюнув передні зуби.

___
березень 2024