Сон.
Я – файтер-варвар в якомусь навколокосмічному сеттингу.
Дуже схожа на Хабру (моя персонажка в DnD-кампанії по Еберрону)

Спочатку сцена: ми б'ємося проти недружньої команди, але регламентовано якимось хитромудрим кодексом честі, при цьому досить жорстоко.

Підбігає величезний чувак типу Халка, страшний, у крові, реве, в нього вчепилися двоє якихось замурзаних тоненьких дівчаток.
У мене мандраж, я підскакую до нього, рублю раз, він такий:

– Не вийшло!

Рублю другий раз. Обоє дівчат відпадають, розрубані навпіл.
Він посміхається:

– Дякую.

І я розумію, що це взагалі мій побратим по пачці, а вони – якісь паразити і взагалі не люди були. Я цього не знала, а моя персонажка – знала, і одразу била по них, допомагаючи «халку».

Потім ми готуємося до основної сутички, і представники іншої команди стікаються в ту ж залу.

Я розумію, що рубатися будемо зовсім серйозно, і це чи не мій перший бій такого турнірного формату, хоч і далеко не перший взагалі.

Ми коротко переговорюємо з командиром про тактику. Він – досить шахраюватого вигляду рога, я розумію, що набагато сильніша за нього, але відчуваю повагу під час розмови.

Він каже:

– Ти – основна ударна сила в цьому бою. Не показуй цього завчасно. Не атакуй першою, у тебе є своє завдання, але коли вони будуть наближатися... ти зробиш так, що вони помруть.

Я із зусиллям ковтаю слину, бо мені здається, що вони – прославлений чемпіонський склад, а я взагалі незрозуміло хто, чому взагалі на мене розраховують... І тут підходить одна з них, худа, з голими руками і чорними зубами, ламким волоссям мишачого кольору, очима вбивці (хоча хто б говорив). Від неї віє небезпекою, що мене аж пересмикує. Звертається до командира, мене ігнорує:

– А що ж ви виставляєте проти мене – її? – це вона про мене. Ніби поруч стоять якісь меблі. – Пригадую, у вас була більш гідна суперниця, чому не вона?

Командир морщиться:
– Ірина? – і я згадую, що вона, чиясь протеже, була дуже незадоволена моєю появою в команді, думала, що я займаю її місце. Десь так воно і було, і я об'єктивно була краща за неї, яка за три роки не навчилася нічому новому, але відточила необґрунтовані амбіції.

– Я не пам'ятаю, як звуть твоїх дресированих собачок, – посміхається чорнозуба.

– Боїшся не здобути слави, вбивши мене замість Ірини? – перехоплюю ініціативу. Мені якось не подобається, коли до мене ставляться як до предмета інтер'єру.

Вона звертає увагу на мене. Дійсно, як на кімнатну собачку, яка спробувала обгавкати гостю писклявим голоском.

– Дорогенька, я зараз розмірковую тільки про те, що не можу пригадати твою робочу сторону, – вона каже це дуже ліниво, а я розумію, що це натяк (товщиною зі світове дерево) на мою невідомість. Якби на моєму рахунку були гучні турніри – мої поєдинки аналізували б посекундно та покадрово розбирали, як шахові партії. Але я все життя билась в – хаосі? – без камер і публіки, і мої супротивники зазвичай не виживали, щоби щось комусь розповісти. Але раптом цього дійсно виявиться недостатньо?

Тому намагаюся нічим не видати хвилювання:

– Не знаєш сторону – бий в центр, – я знизую плечима і демонстративно відходжу. Мені треба налаштуватися, перш ніж я вб'ю чорнозубу, коли вона цього найменше очікуватиме.

#сниться

Якщо і можна було б проломити чимось лід Хельхейма, який скував мозок і серце автора цього неподобства (себто каналу), так це грою, де б сталась магія.

Гра відбулась, і гра повернула мені віру у власну здатність цю магію відчувати.

Багато слів хочеться написати, багато подій засвідчити, можливо, повернутись трохи назад та закарбувати ще й тут кілька подій ретроспективно.

Артур помер, але ми вкотре займемось некромантією стосовно цього місця.

На смерть Артура

Стікають чаші кров'ю, як вином.
Уламки скла в руках стискають гості.
Порочно-чесні та прекрасно-гострі
Складаються фрагменти в полотно.

Збілілі пальці смикають нитки,
Що творять нас і роблять нас – такими,
Сплітаються у безкінечний килим
І стелять шлях, не віданий ніким.

На тім шляху, де стужа та імла,
Потрібні обладунок, меч і плащ,
І серце – для любові і для болю.

Та стежку, що по ній тепер іти,
Останній промінь сонця освітив.
Корона впала. В добру путь, королю.

#стихосложество

Одне з ключових протиріч у моєму житті: я щиро тішусь від спілкування із крутезними людьми, що мене оточують, але не здатна ініціювати і належним чином (як мені здається) це спілкування підтримувати.

Як ополонка, яку затягує кригою буквально на очах, я втрачаю здатність підтримувати зв'язки, аж поки щось цю кригу не проб'є знову. Виходить таке собі замкнене коло, яке потребує зовнішньої події, щоб я на якийсь короткий час вирвалась із полону думок "мене недостатньо – мене забагато – краще хай мене не буде зовсім".

Соціальна тривожність як краще б її не було.

#коротке

Канал покинув учасник нашого шкільного "золотого тріо", хлопець, який виїхав до США після другого курсу.
Любитель російської музики, музиківнєпалітікі та інших цікавих ментально-гімнастичних вправ.

Колись ми були близькі, посилали нахуй шкільні умовності (від уроків до випускного), проводжали одне одного додому, грали в камерному ансамблі, ловили ротом сніжинки, писали смішні віршики та навіть спали втрьох з іще одною дівчиною (всі дуже круто спали, не хропіли, не ворочались).

Висновків не буде.

#коротке

Шо ви знаєте про художні синці навколо очей.
Сьогодні дівчина в ЛАРПі:
– В тебе такий гарний мейк!

...а на мені навіть геля для брів нема.

#коротке

тренерці:

– Відпустка вийшла капець яка насичена та цікава, але в ній не знайшлося місця для Ісуса Христа турніка.

#спортивна_демотивація

Лейтмотив останніх днів — нагадування про те, що служба в армії як одна велика рольова гра. Всі ходять в дурацькому, взаємодіють за трохи (не трохи) конченими правилами, майстри довбойоби, якщо є хоча б одна нормальна зав'язка, то ти щасливчик, бо більшість співгравців грають побічні квести як основні, а основні — як побічні, реквізиту вічно не вистачає, сюжет на трійочку з натяжкою, але ви сильні рольові гравці (с), розйобуйтесь 🤌🏻

#размишлізми

Нє, тіпи, другий раз я на це точно не поведусь!

#коротке

Англійська. Обговорюємо пам'ять і системи запам'ятовування.
Кажу, що завжди будую системи з усіх явищ і предметів, які мене оточують, і що навіть непоєднувані речі можна поєднати через щось.
– Окей, а що спільного між тобою та Карибським басейном?
– О, це просто. В нас обох періодично міститься ром.
– А... А між тобою та моїм килимом?
– Ще простіше. Ми обидва часто почуваємось тряпкою 🥲

#моменти

Інста пропонує харошу підбірку. Ілюструє життє, таксказать.

#коротке

Роблю зараз поетичну роботу, за масштабами порівняну з #inktober@sidhe_notes, хто пам'ятає той лютий треш на два промптлиста одночасно і 31 день.

Не думалось мені, що в порохівницях іще залишилось стільки пороху, щоб хоча б трохи наблизитись до цієї межі, але вже більше половини шляху пройдено, не перемикайтесь.

До речі, якщо пам'ятаєте вже згаданий інктобер з новими недобрими казками, можна позгадувати в коментах щось улюблене, і може я зроблю самопереклади вибраного.

– Жалію в деякі моменти, що я не блогер.
– Так ще не пізно, ти ото розумна, красива, вмієш говорити...
– А ще аутистична до ужаса і маю три краплі соціального ресурсу, дві з яких уходять на соціальну тривожність.

#коротке

Зазвичай на початку осені в мене відбувається слиновиділення собачки павлова певна активізація планування, мотивації, бажання жить по новому і досягать нових вершин.

Пов'язую це із початками усіх навчальних років мого бентежного життя, коли здається, що осьо на цей раз точно буде все правильно, добре, без необхідності порушувати вимоги та викручуватись (спойлер: не буде). Це прагнення, в свою чергу, пов'язано із наївною надією жити в світі, де правила не треба буде порушувати, бо вони будуть логічними, виконуваними та внутрішньо несуперечливими, але це окрема тема для окремого сумного допису.

Так от, цього року на початку осені не те що енергія не з'явилась, а з кожним днем посилюється бажання аби все воно їбалось величезним конем, бажано троянським.

Такий от вимушений вихід за завчені патерни.

#размишлізми

"Діяти настільки безсистемно – це все одно що сувати пісюна в кожну зустрічну шпаківню в надії, що тобі там відсмокчуть."

#цитати

У prom.ua цікаві уявлення про мої вподобання.

#шойогосказатьколивоноканєшно

Оскільки little and lethal звучать дуже схоже, летальна тріада в перекладі перетворилась на маленький неприємний трикутничок 😁

#моменти
#терпіння_і_труп

Кароч сьогодні в новому Гонзо (Глибочицька 13) плануємо ввечері випити та посейшенити трошечки, поки є така можливість.
Дзвоню стіл забронювати:
– У вас там сьогодні ніякої живої музики не планувалось?
– Ні, живої музики не буде.
– Буде 😈

#діалоги