Оце треба було сьогодні взяти мультитул і прикрутити ручку, щоб нарватися на годинну лекцію про те, шо жінка з молотком або викруткою – це антисексуально, шатаніє скрєп та підрив моральних устоїв суспільства.
І шо мене ніхто заміж не візьме, ага.

#коротке

О, а тут хтось живий єсть?
В мене схоже настав період повернення в ТГ замість твітера, бо твітер токсичний і я не хочу туди щось писати останнім часом. До того ж, філософсько-концептуальні думки почали повертатись – треба розписувати клавіатуру.

#коротке

Знаєте, це мені нагадує ситуацію, коли через 10 років після виходу останнього сезону серіалу продакшен такий викочує анонс нового сезону наполовину з постарівшими акторами оригіналу, наполовину з мутним новим кастом, і фанати такі:"ми налаштовані дуже скептично, але так вже й бути, подивимось. Але
раніше було краще."

— батьку, привіт, — кажу, — ти бачиш, які ми вільні? 
шепотом ледьрозчутним зриваєм горло, 
ми виграємо битви, але не війни,
вдягнені тепло, і все одно, що голі.

нам, розневіреним, не дійти до куреня:
нині співають не з тими та п'ють не за те,
між трас і тюрем протягнені й обдурені, 
загублені між сторінками томів і тем,
знаєш, скільки дітей твоїх розчинилось без вісти, 
залишилося в глині без племені та без імені, 
у сліпій непотрібності
без тепла й ніжності
без "прощай" останнього та "прости мене",
знаєш, скільки дітей твоїх забуті й мучимі,
скільки свистить батогів над німими спинами?

...він знизує мерзлякувато плечами-кручами,
дивиться пильно, дивиться по-зміїному.

погляд його кожен раз обпікає заново,
тисне на скроні твої, розтікається біль по ним;
над горами-плечима палає вечірня заграва,
залишена пожежами й війнами. 

ніби тумани, видіння у нім блукають,
клейма горять на руках – зірки, і хрести, і свастики,
з нього здирають шкуру із дерева й каменю —
він обростає бронею зі скла і пластику,
укриває закохано Либідь, Сирець, Глибочицю, 
під дзвіниці богів ховає, немов алмази.

говорить гірко: –я пам'ятаю всіх. 
вони діяли так, як хочеться,
а не корилися вимогам та наказам.

не сумуй, дитя. наші гімни уже просурмлені.
наші шаблі наточені, стяг майорить високо...

...і від слова гіркого всередині нас, знеструмлених,
розгорається полум'я із однієї іскри. 

в нас навкруги чудовиська.
від наших життів лишлись самі обрізки.

та дивиться лагідно, по-материнськи, Житомирська,
криво всміхається тротуаром Андріївський,
зміяться вулиці, дахи блищать, по-осінньому мокрі, 
чи розжарені сонцем, чи засніжені, чи запилені...
місто повертається до нас лицем-не-мордою
та обіймає крилами.

#стихосложество
#самоперевертання