🏐 Що відбувається з людиною після смерті?

🦢 За традиційними китайськими уявленнями, людина має два духовні начала — хунь (魂) і по (魄). Хунь пов’язане з ян, небом, свідомістю та духовною природою людини, по — з їнь, тілом і земним життям. Після смерті вони розділяються: по залишається пов’язаним із тілом і могилою, тоді як хунь залишає тіло й може продовжувати існування як дух померлого. (У пізнішій даоській традиції ця картина стала ще складнішою: говорили вже про три хунь і сім по, але це вже не так важливо).

Перший час після смерті вважається особливо небезпечним і невизначеним. Саме тому таке велике значення мають правильне поховання, жалоба, молитви, підношення їжі, пахощів і ритуальних грошей. Той, хто помер насильницькою або передчасною смертю, залишився непохованим або не має близьких, які могли б здійснювати поминальні обряди, ризикує стати неспокійним або голодним духом.

🦢 Для всіх решти після смерті починається довга подорож через Браму Привидів (鬼門) у потойбічний світ — Дію (地獄). Цю назву можна перекласти як «підземна в’язниця», але на відміну від християнського пекла перебування там, як правило, не вічне.

Душу можуть супроводжувати потойбічні посланці. Найвідоміші з них — Чорний і Білий Вучани (黑白無常), моторошна пара службовців підземного світу, що забирають померлих і приводять їх на суд. В інших переказах цю роль виконують духи з іменами Бичача Голова та Кінська Морда (牛頭馬面).

🦢 Китайське потойбіччя — перш за все величезна бюрократична установа. Там є аж цілих 72 департаменти, а ще суди, варта і правителі. Всі вчинки людини за ціле життя записані й можуть бути представлені як докази на суді.

Особливо важливими є перші 49 днів після смерті. Кожні сім днів померлий постає перед черговим суддею потойбічного світу. Саме тому родина здійснює поминальні обряди що сім днів: молитви й добрі справи живих можуть допомогти померлому під час його подорожі. (Також йому можуть допомогти хабарі, але це вже інша справа). Найвідоміший із потойбічних суддів — Яньлво-ван (閻羅王), що є одним із Десяти царів пекла (十王).

Ті, хто за життя скоїв тяжкі злочини, рушають до одного з численних відділів Дію, де демони карають померлих відповідно до їхніх провин. Але ці муки не обов’язково вічні. Покарання очищає кармічний борг, після чого душа зрештою може перейти до наступного народження.

🦢 Наприкінці цієї подорожі на померлих чекає матінка Менпо (孟婆), що дає душам суп забуття. Скуштувавши його, людина забуває попереднє життя і може народитися знову, не пам’ятаючи, ким була раніше.

Наступне народження визначає карма. Під впливом буддизму в Китаї поширилося уявлення про шість можливих світів: можна народитися богом, асурою, людиною, твариною, голодним духом або мешканцем пекельного світу. І це нове життя знову стає частиною нескінченного кола народжень і смертей.

🏐 З померлими в традиційному календарі особливо пов’язаний сьомий місяць — Місяць Духів, коли мешканцям потойбіччя дозволяється на певний час повернутися у світ живих. Найважливіший день місяця — п’ятнадцятий, коли відзначають Джон’юань (中元節), відомий також як Свято Голодних Духів, про яке ми вже тут говорили. Цього року воно випадає на 27 серпня.

🏐 1. Брама Привидів
2. Чорний та Білий Вучани
3. Бичача Голова та Кінська Морда
4. Яньлво-ван
5. Матінка Менпо

#календар #свята #потойбіччя #привиди #забобони

🖐 Які звичаї пов’язані зі Святом Голодних Духів?
🖐 Що робити і чого не робити, щоб уникнути біди в Місяць Духів?
🖐 Як дати хабаря потойбічному чиновнику?

🤩 Як сукня стала символом емансипації?

🤲 Коли ми кажемо про «традиційний китайський одяг», часто в уяві постає ціпао (旗袍): довге вузьке плаття з високим коміром, застібкою збоку та розрізом на стегні. Але парадокс у тому, що ця сукня — один із найбільш впізнаваних символів Китаю — насправді не є китайською, а походить від маньчжурів.

🤩 Маньчжури, які у XVII ст. завоювали Китай і заснували останню імператорську династію Цін, вдягалися не так, як місцеве населення. Основою їхнього одягу був довгий, просторий халат з розрізами, пристосованими до їзди верхи. Всі маньчжури ділилися на армійські корпуси, так звані «знамена» (китайською — ці). Тому китайці називали їхній одяг «ціпао», тобто «халат знаменних людей». Він мав досить простий крій, а головне — був прямим і майже повністю приховував жіночу фігуру.

🤲 Все змінилося після падіння імперії Цін у 1911 році. Китай тоді переживав бурхливі роки. Разом із політичним устроєм під сумнів було поставлено практично весь старий порядок: конфуціанську сімейну ієрархію, становище жінок, шлюбні звичаї та загалом уявлення про те, якою має бути сучасна людина.

⭐️ У 1912 році в Китаї заборонили бинтування ніг. Того ж року суфражистки штурмували парламент у Нанкіні, вимагаючи виборчого права. У 1920 році жінки отримали право вступати до Пекінського університету, а в 1928–1930 роках було прийнято новий цивільний кодекс, що надав їм свободу обирати собі чоловіка (раніше це вирішували батьки), подавати на розлучення та отримувати рівну долю в спадщині з чоловіками.

🤩 Одяг став частиною цієї революції. Перші китайські студентки носили вбрання, що нагадувало чоловіче: сорочку з застібкою і спідницю, а найпросунутіші — навіть штани європейського фасону. Це був символ того, що вони тепер самі обирали свій шлях.

🤩 Подальшої еволюції ціпао зазнав у Шанхаї 1930-х. Це була величезна лабораторія модерності: тут зустрічалися китайська опера і джаз, класичне «П’ятикнижжя» і модні журнали, храми і університети, купецькі крамнички та фондова біржа. Тут народилася і нова міська жіноча культура. Шанхайські кравці запозичили прийоми західного крою: виточки, підкреслену талію, плечові шви. Сукні стали вужчими і вкоротилися, зникли й штани, які носили під ними: їх замінили панчохи. Так виник той силует, який ми знаємо зараз.

🌑 Пройшло лише кілька років, і доля ціпао знову кардинально змінилася з початком війни та японської окупації. Ефектні сукні стали недоступними, бо ціни на тканину значно зросли. Тепер більшість носила найпростіші сукні без будь-яких прикрас, а яскраві кольори та барвисті узори залишили собі або дуже багаті жінки, або проститутки. Так, у фільмі «Квіти війни» група проституток, одягнених у різнокольорові ціпао, жертвує собою заради порятунку школярок під час Нанкінської різанини 1937 року.

🤩 Після приходу до влади комуністів у 1949 році ціпао, що асоціювався з капіталістичним минулим, поступився місцем більш утилітарним речам. Багато кравців, які шили ці сукні, емігрували до Гонконгу, що тоді перебував під британським управлінням. Проте у 1980-ті, коли Китай знову відкрився світові, ціпао знову з’явилося в китайській моді. Щоправда, його вже не носили щодня, а залишали для особливих випадків, як-от весілля.

🤲 Останнім часом молоде покоління китайців почало повертати елементи національного стилю до повсякденного гардероба, проте надає перевагу традиційному китайському одягу — ханьфу. Тим не менш, ціпао залишаються дуже популярними й у наші дні.

🌟 1. Сучасне ціпао гонконгського бренду Sau Lee. © Sau Lee
2. Імператорські наложниці часів пізньої династії Цін. (с) Frank and Frances Carpenter
3. Китайські студентки 1920-х років. (с) VCG
4. Дівчина в ціпао на шанхайській рекламі сигарет 1930-х. (с) Thepankou.com
5. Фото красуні 1930-х в ціпао та хутряному боа. (с) Sam Sanzetti
6. Кадр із фільму «Квіти війни». (с) Режисер Джан Їмов, оператор Джао Сяодін

#історія #одяг #жінки

🤩 Докладна історія ціпао (англ.)
🤩 Як влаштоване ціпао: розбір основних частин (англ.)
🤩Приклади сучасних дизайнерських ціпао (англ.)

🪡 Коли голка стала пензлем: як селянки з околиць Шанхаю перетворили вишивку й витинанки на нову школу живопису

🪡 Дивіться, яку красу я для вас знайшла! Це дзіньшаньський селянський живопис (金山农民画). Найсмішніше, що, коли я вперше побачила ці картинки, то була впевнена: ну ясно, якась старовинна китайська традиція, яку бабусі століттями передавали онукам. А от і ні.
 
🪡 Цьому мистецтву трохи більше 50 років, і народилося воно в 1970-х, коли в селі на околиці Шанхаю місцевих жінок почали вчити малювати. Тільки швидко з'ясувалося, що вчити їх мистецтва трохи безглуздо, бо вони вже були мисткинями. Вони вишивали, ткали, робили паперові витинанки, прикрашали одяг і домашні речі. Просто все це не висіло в рамах на стіні і не називалося «живописом».
 
🪡 Коли їм сказали: «Уявіть, що папір — це тканина, пензель — голка, а фарби — кольорові нитки», справа пішла набагато краще. Одна з перших художниць, Цао Дзіньїн, якій на той час було вже за сорок, намалювала величезного золотого дракона так само, як до того вишивала драконів на тканині. А її наступна картина, «Рибний ставок», узагалі залишилася недомальованою — і саме тому стала всесвітньовідомою.
 
🪡 Дзіньшаньська школа живопису одночасно метафорична й повсякденна. В ній майже немає статичного світу. Люди то працюють, то святкують, то просто кудись ідуть. Навколо весь час щось росте й квітне, щось ловлять, щось збирають, щось сушать, щось їдять. Усе постійно змінюється, щезає й виникає, але водночас залишається дивно позачасовим.
 
🖊 Я написала великий пост на Substack про цю школу живопису: як вона розвивалася, чому саме жінки стали її рушійною силою, як вона постійно змінюється і поєднує традицію та модерновість. А головне — принесла туди багато-багато картинок. Заходьте та підписуйтеся на Substack!
 
🤩 1.     Шен Пу, «Нічний причал в старовинному місті»
2.     Джу Йондзінь, «Кошик з овочами»
3.     Джов Дзяньґво, «Народна мисткиня»
4.     Ван Ані, «Зелений Дракон»

#історія #мистецтво #живопис #жінки

⭐️ Що ви робили з підручниками та конспектами після іспитів? Викидали, спалювали чи комусь віддавали? А ось китайці їх буквально… їдять!
 
🤩 У Китаї зараз завірусилися мініатюрні їстівні «навчальні посібники» — тоненькі пластинки з рисового чи крохмального паперу, на яких надруковані обкладинки шкільних підручників, сторінки із завданнями, формули, контрольні й навіть сертифікати. Ідея дуже проста: якщо знання не лізуть в голову, їх можна вкинути в шлунок.
 
🌟 Продавці дуже швидко зрозуміли потенціал нового ринку і рекламують їстівні сторінки як засіб для зняття навчального стресу. Деякі інтернет-магазини навіть стверджують, що ці закуски можуть покращити академічні оцінки. (Цікаво, що в стародавньому Китаї також вірили, що ковтання чорнила може покращити навички письма та каліграфії.) Коштує їстівна домашка зовсім недорого — менше 0.5 юаня за штуку (приблизно 3 гривні).
 
⭐️ Однак експерти занепокоєні новою модою. Самі по собі рисовий папір та харчові фарби безпечні. Однак якщо виробники замість них використовують дешеві промислові барвники, це може зашкодити функціям печінки та нирок у школярів. З початком осіннього навчального семестру в деяких регіонах місцева влада провела перевірки магазинів, снек-барів та крамниць канцелярських товарів поблизу шкіл, закликаючи їх не продавати їстівні «підручники» дітям.
 
🤩 © Фото Fran Lu – SCMP; Baidu
 
#освіта #діти #забобони