Ворожий бпла "Вещій Олег" мінуснули наші козаки🫡

Завдяки професійній роботі наших перехоплювачів на Сумщині знищується підарська дрочь🫡

Згадаємо подвиг героїв, кожне ім'я, хто загинув за Україну 🕯️

У мирному житті він знав кожен гвинтик у двигуні мотоцикла, а сьогодні обслуговує «іграшки» значно більшого калібру. Володимир - 28-річний уродженець мальовничого міста на Сумщині, солдат 27-ї окремої артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського. Його історія - це не про плакати з гаслами, а про впертість, випадок і надійний тил, який відмовився їхати за кордон.

«Яка війна? У нас ХХІ століття!»
До 24 лютого 2022-го Володимир працював на «Новій пошті». Про те, що велика війна можлива, не вірив до останнього. Аргумент був залізобетонний: світ занадто цивілізований для такого дикунства.
Ілюзії розвіялися вранці, коли він побачив російські колони прямо у рідному місті на Сумщині.
«Тоді вже не треба було аналітики чи новин. Просто дивишся у вікно - і все розумієш», - згадує Володимир.

Попри те, що на роботі реально було оформити бронювання, чоловік про це навіть не заїкнувся. Натомість зібрав речі й пішов до військкомату, не чекаючи на повістку.

Шлях у військо був насиченим: навчальний центр, відрядження до Великої Британії, шліфування навичок. А далі - курйозний момент розподілу. Коли друзів Володимира розбирали по підрозділах, він чомусь залишався «не при справах».
«Всіх уже розібрали, я один стою, наче останній безробітний на біржі праці, - сміється боєць. - Аж тут підходять рекрути з 27-ї бригади. Запитали, звідки я. Почули, що з Сумщини — і все, питання знялося. На особовій справі з’явилася позначка "27". Про цей вибір жодного разу не пошкодував».

У підрозділі Володимир отримав позивний «Жук». Це не через любов до комах - таке прізвище мали його родичі, тож позивний став своєрідним продовженням сімейної історії.
Сам же Володимир до війни мав цікаве, але копітке хобі: обожнював рибалку та «копирсання» в мототехніці. У рідному місті всі знали: якщо зачхав мотор - вези до Володі.
«Чи допомагають навички ремонту мотоциклів з гарматою? - перепитує Володимир. - Знаєте, тут деталі трохи завеликі. Мені більше до вподоби дрібна механіка, де все пальцями відчуваєш. Але якщо треба щось підкрутити в нашій нинішній "машині", то руки пам’ятають».

Разом із батареєю Володимир пройшов найгарячіші напрямки, але найяскравішим спогадом залишається звільнення Херсона. Там артилеристам довелося попрацювати на совість.
«Було дуже спекотно в усіх сенсах. Ми тоді без роботи не сиділи - буквально "викурювали" окупантів з міста. Відчуття причетності до звільнення українських територій, не передати жодними словами».

Найбільша мотивація солдата - вдома. Дружина та двоє дітей навідріз відмовилися евакуюватися за кордон. Поставили ультиматум: «Без тата нікуди не поїдемо».

«Це і додає сил, і тримає в тонусі, - зізнається "Жук". - Знаєш, що вони тут, на рідній землі, чекають саме на тебе. Заради цього й працюємо».
Сьогодні майстер-номер обслуги гармати продовжує свою справу. І хоча масштаб гайок змінився, мета залишилася незмінною - зробити так, щоб у його рідному містечку більше ніколи не бачили ворожих колон.

Гарного дня та тихого тижня 🥳

Good morning 🌞

На одного підора меньше на Сумщині 🇺🇦

Захистимо Сумщину 🇺🇦

Козаки дадуть гарної прожарки підарам на Сумщині🔥

Козаки заряджають підарам з самого ранку 🎇