Світло обов’язково переможе темряву, особливо коли це світло - від залпів наших «Ураганів». На фото - екіпаж, який щодня перетворює свою впевненість на точні «подарунки» для ворога.

Кожен виїзд - це крок до ПЕРЕМОГИ, бо за нами правда і міць! 💪🇺🇦

Слава воїнам 27-ї окремої артилерійської бригади! ⚡️☄️

#зсу #україна #перемога #перемогазанами💪🇺🇦

Ще трішки і дожмем
Дякуємо Ви неймовірні🫡🇺🇦🤝

За донати від 100 грн, розіграємо
✅ Підарські ФПВ
✅ Брендований календар настінний 27 оабр
✅ Брендована чашка 27 оабр
✅ Брендований записник 27 оабр

За найбільший донат буде шматок підарського ланцета, розмальований з нашою символікою🎨.

https://send.monobank.ua/jar/9L6e2Ptfxu

Двадцять шість травневих світанків старшого солдата Ярослава.

Для Ярослава двадцять шостий день народження, який він зустрічає 8 травня, став межею між довоєнним спокоєм та реальністю, де кожен світанок треба виборювати. Його історія - це шлях людини, яка без роздумів взяла до рук зброю, коли цього потребувала країна.

Минуле залишилося в прикордонній громаді на Сумщині. Там він закінчив школу, згодом здобув фах зварювальника-автослюсаря в одному з Сумських училищ. Проте попрацювати в мирній майстерні не встиг - призвали на строкову службу до Національної гвардії. Демобілізувався наприкінці 2022-го, та цивільного спокою вистачило лише на чотири місяці. Коли у лютому 2022-го війна почала диктувати свої умови, Ярослав сам набрав номер місцевого райвійськкомату. «Хочу воювати»,- коротко кинув у слухавку. На тому кінці запитали: «27-ма бригада підійде?». «Так!» - відповів без вагань. «Тоді збирай речі, поїдеш». Завдяки свіжому армійському гарту йому не знадобилася «учебка». Одразу - підрозділ і перший бій на Миколаївщині.
Та розминутись із смертю йому довелось вже в іншому місці, коли з побратимами їхав автівкою. Раптовий вибух, спалах… Ярослав випав з салону автівки. У вухах гуло, попри шоковий стан він чув крики товаришів про допомогу. Він разом із хлопцями, що підбігли на підмогу, накладав турнікети водієві зі зламаними ногами та побратиму, який втратив кінцівку. «Головне, що живі», - каже Ярослав. Ця фраза має для нього особливу вагу, адже його рідний брат, мінометник, також отримав поранення під Соледаром.

Зараз Ярослав - старший стрілець роти охорони. Роботи вистачає: небо буквально кишить ворожими дронами, тому стріляти доводиться багато - і з АК, і з «Сафарі», щоб прикрити бойові машини та екіпажі. У цьому напруженому ритмі головною цінністю стало військове братерство. Хлопець зізнається, що навіть під час відпустки його тягнуло назад до підрозділу, до надійних людей, які стали другою родиною.

Навіть у складних обставинах Ярослав зберігає почуття гумору. Поки інші обирають пафосні ракурси для фото, на його аватарці - постать у протигазі. Це його спосіб реагувати на навколишній хаос і тримати психологічну рівновагу.
Але думки бувають різними. Село порожнє, батьківська хата згоріла, а окупанти продовжують множити фейки про захоплення територій. Ярослав читає цю брехню і знає ціну кожному метру своєї землі. «Куди повертатися?»-питання, що іноді виникає під час рідкісних прогулянок наодинці.

Він має плани на майбутнє, але тримає їх при собі. Каже, що це особисте. Головне, щоб цей жах закінчився, а попереду багато роботи з відбудови життя, створення власної родини та відновлення того, що зруйнувала війна. А поки що - черговий вихід, черговий день народження в однострої та впевненість у тих, хто стоїть поруч.

Для розуміння, як козаки обслуговують Ураган 🇺🇦

https://send.monobank.ua/jar/9L6e2Ptfxu