Скільки ще публічних доказів потрібно було, щоб звернути увагу на очевидне.

Третій рік керівнику САП відомо про позапроцесуальне спілкування заступника керівника САП 3 фігурантами кримінальних справ. Достеменно відомо, де, з ким, в якій справі цей його заступник позапроцесуально «товаришував». Нуль реакції. Навіть службового розслідування не проведено. Смішна скарга в кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів в ОГП, яка закінчилась великим нічим.

Третій рік громадськість і журналістська спільнота пов'язують цього заступника з Банковою. Нуль реакції керівника САП.

Я особисто доповідав керівнику САП про те, що цей його заступник «зливає» справи, обшуки, результати слідчих дій. Нуль реакції.

Послухав коментар фігуранта, знаю його особисто, більш переляканого голосу ще не чув. Це не може не тішити.

Ну і принагідно дякуємо нашим міжнародникам, Драго Косу, Ноні Тсоцорія, Томашу Фаерстоуну та Романі Куйбіді.

Саме ці люди привели їх в САП.

БРОНІК | Підписатись

Під час внутрішнього розслідування Синюк має пройти поліграф. Публічно. І незалежно.

Не в Генінспекції Офісу Генпрокурора, де він, за власними словами, «може все порішати». І не у дружин чинних або колишніх детективів НАБУ.

Перевірка має бути відкрита, а питання – жорсткі: про домовленості, про злиті справи, про Клименка.

Після цього все стане на свої місця.

БРОНІК | Підписатись

Кримінальний процес це не сценарій для серіалу. Підозру не вручають у коментарях під відео, і перегляди в мережі жодним чином не наділяють процесуальним статусом. Як би ефектно не виглядали «плівки» і «ексклюзиви», усе це лише медійний шум. Процесуальна робота ґрунтується на доказах, а не на трендах у соцмережах.

Уряд може відсторонити міністрів, РНБО ввести санкції, але це політичні дії, які є реакцією на суспільний резонанс або внутрішньополітичну логіку. Але відсторонення, звільнення, службові перевірки не дорівнюють кримінальній відповідальності. Особисті історії, скандали, чутки цікаві для обговорення у медіа, але вони не є доказами. Суд це не TikTok, і мотиви злочину там доводяться зовсім іншими способами та інструментами.

Детективи та прокурори молодці, зробили і продовжують робити свою частину роботи. І тут найважливіше, як на мене, не дати суспільству, медіа або політикам підмінити собою слідчих і суд. Бо найнебезпечніше – у час війни, коли країна бореться за виживання, втратити державу через легковажність або політичний цирк.

Справедливість це не «фінал сезону» телевізійного шоу. Вона виникає через дотримання закону, процесуальних норм і доказів. Фільми – для розваг. Кримінальний процес та закон – для відповідальності. Плутати їх означає ризикувати державою та вірою в правосуддя.

БРОНІК | Підписатись

А чи задавався хтось питанням, яку ціль переслідували ті, хто в липні кричав про наявність плівок, фактично розголошуючи таємницю досудового розслідування? До речі, це ті ж самі «інсайдери», які в перші години обшуків та затримань «дивом» знали прізвища та імена підозрюваних.

Якби фігуранти провадження були хоч трохи розумнішими, то почувши цю інформацію ще влітку, виїхали б з країни, прихопивши з собою валізи з грошима та замівши за собою сліди (добре, що не сталося, але ж могло).

А без присутності цих осіб і без наявності взірців їхніх голосів можна було би ще довго висувати припущення, кого ми чуємо на записах.

Тож питання просте: в чиїх інтересах були такі дії і чому ніхто не піддає цей факт критичній оцінці? І хто насправді, гонячись за переглядами, міг нашкодити слідству, а хто дійсно вболіває за результат роботи детективів і прокурорів?

📌 Питання риторичні лише для тих, кому вигідно робити вигляд, що відповідей не існує.

БРОНІК | Підписатись

Феномен «Берези Синюка» або institutional cover-up.

Для тих, хто не в темі: Синюк – це заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, якого «спіймали» на зливі інформації фігурантам справи Міндіча. Той самий Синюк, про якого громадськість та журналісти писали і говорили три роки як про ставленика Банкової. І той самий Синюк, який зливав інформацію фігурантам кримінальних проваджень, процесуальне керівництво якими здійснював я, коли був прокурором САП.

Три роки керівник САП включав «режим окуня» і не помічав очевидного. А тепер просто дозволив Синюку звільнитись за власним бажанням.

Я тут, щоб прояснити одну важливу і дуже просту річ.

📌 У законі «Про прокуратуру» (ч. 9 ст. 46) чітко написано:
прокурора неможливо звільняти «за власним бажанням», поки не завершено дисциплінарне провадження. Ніяких звільнень за власним бажанням бути не може.

Як мала виглядати законна процедура?
🔸 Підрозділ внутрішнього контролю САП проводить попередній розгляд.
🔸 Матеріали + пропозиції передаються до КДКП – органу, який здійснює дисциплінарні провадження щодо прокурорів.
🔸 І вже по факту розгляду матеріалів КДКП приймається законне рішення.

Натомість, розгляд не завершили, матеріали до КДКП не передали, зате Синюку дуже швидко дозволили піти «за власним бажанням».

І не просто піти, а й отримати при звільненні 382 723 грн, що вже відображено в його декларації. Такий собі дбайливий бонус-пакет за досягнення у роботі.

❓ То чим ця ситуація відрізняється від тих, на які так часто імпульсивно вказують самі антикороргани і різні активісти, дорікаючи іншим, що фігурантам кримінальних проваджень дають спокійно «втекти» з посад?

Втекти не просто рядовому прокурору САП, а людині, роль якої в даному випадку прямо описана в підозрі Міндічу як члена злочинної організації в ролі виконавця.

Раджу керівництву САП згадати про дзеркало і періодично туди дивитися, там інколи зʼявляються образи тих, з ким «ми» так палко боремося.

БРОНІК І Підписатись

Незрозуміла десятиденна пауза або як ми робимо вигляд, що шукаємо Карлсона і Шугармена.

10 листопада детективи проводять масові обшуки і затримання підозрюваних. В цей же день з'являються перші сюжети, вся країна чує уривки розмов. Через деякий час того ж дня з’являється інформація: Міндіч – за межами країни і виїхав за кілька годин до початку слідчих дій. Цукерман теж покинув територію України раніше.

Через два дні, 12 листопада ДПСУ офіційно підтверджує виїзд Міндіча і пояснює підстави перетину кордону – троє неповнолітніх дітей.

Тобто офіційно було відомо про виїзд організаторів за межі України ще 10 листопада.

Але, лише 22 листопада (2 тижні!!!) в базі МВС в категорії "особа, яка переховується" з'являються Карлсон і Шугармен з відомостями про те, що дата їхнього зникнення...20.11.2025. Зникли через 10 днів після зникнення.

🔻 Тобто стороні обвинувачення лише 20 листопада стало зрозуміло, що ні Міндіча, ні Цукермана в країні нема. Хоча про підозру їм повідомили 10 листопада заочно у зв'язку з перебуванням поза межами держави.

Упродовж цих двох тижнів ВАКС застосовує запобіжні заходи до виконавців злочинів – тримання під вартою із заставами на суму понад 300 млн грн.

В цей час організатори навіть не оголошені в розшук.

Майже два тижні вони мали можливість вільно змінювати країни перебування – від Європи до юрисдикцій Близького Сходу.

Попереду ще заочне обрання запобіжних заходів та отримання дозволу на процедуру in absentia.

А це все час.

Після серії відео з нарізками розмов та емоційного напруження, в якому через ці події жила країна, суспільство повинне знати:

❓ Чому організаторів злочинів в розшук оголосили аж через 10 днів після повідомлення про підозру?
❓ Чому від моменту, коли стало відомо про їх виїзд, минуло ще 10 днів тиші?

Що робили ці 10 днів? На що чекали і чому тягнули?

Ми маємо право знати.

Особливо тоді, коли незрозуміло як виїзд відбувається за декілька годин до слідчих дій.

БРОНІК І Підписатись

Про “хороші” та “погані” зливи, або як нами маніпулюють через правильних людей у правильний момент

Для уважного ока давно очевидно: в країні існує окремий пул “своїх” журналістів і публічних спікерів, через яких інформація систематично потрапляє у медіа саме тоді, коли це комусь потрібно.

Саме так суспільство дізнається про “унітази в квартирах”, показання свідків, які цитуються слово в слово з протоколом, анкетні дані підозрюваних та інші матеріали, що мають статус таємниці. Навіть цілі томи справ нам показують в прямому ефірі.
І все це – не випадково.

📌 Маємо дивну ситуацію: в Україні є “погані” зливи, за які карають, і є “хороші”, про які сором’язливо мовчать.

Ніхто не ставить запитання, чому одні витоки миттєво стають підставою для службових розслідувань і звільнень, а інші, навпаки, працюють як медійний інструмент формування “правильної” громадської думки. І всі роблять вигляд, що це нормально.

Але саме ці “хороші” зливи – найнебезпечніші. Бо вони запускаються в той момент, коли комусь потрібно:
▪️ створити емоцію,
▪️ підсилити потрібний наратив,
▪️ або змінити фокус суспільної уваги.

Люди “їдять” таку інформацію, не замислюючись про мотиви, бо отримують її під соусом “розслідувань”, які лише надають витоку статусу достовірності.

Це і є технологія: емоція ➡️ відчуття “інсайду” ➡️ довіра ➡️ очікувана реакція.

Я знаю, як це працює.
Бачив особисто неодноразово, як суспільну думку формували в реальному часі, коли емоція важила більше, ніж факт.

Ми живемо у час, коли будь-яка “правда”, подана з потрібного ракурсу, може стати інструментом впливу.

🔻 Перед тим як робити висновки під впливом праведних емоцій, запитайте себе: “Навіщо мені показали ЦЕ саме зараз?” Вами грають, тому...

Почекайте день-два.
Поспостерігайте. Озирніться і подумайте.
А потім робіть висновки і дійте – не навпаки.

БРОНІК І Підписатись

Подивився засідання антикоркомітету ВРУ.

Почув багато цікавих, але водночас доволі неоднозначних тез – і згадав стару передачу «Руйнівники міфів». Там двоє дорослих чоловіків робили все можливе, аби довести те, чого просто не існує. Всупереч здоровому глузду й законам фізики.

📌 Семен Кривонос про те, чому НАБУ не могло апріорі протидіяти виїзду Тімура Міндіча, у чому Бюро звинувачували анонімні ТГ-канали:

«Ми не контролювали його переміщення, бо не контролювали його телефон. Наше інформування прикордонної служби, що така-то особа збирається виїжджати – це так само ризик витоку інформації. Ми дізналися вже по факту, що він перетнув кордон. Це все звичайна маніпуляція, яку на наступний день почали розповсюджувати. Ніхто б не чекав, поки ми б їхали півтори години до кордону, його б все одно пропустили прикордонники».

Семене Юрійовичу, на третій рік перебування вас на посаді ваші співробітники мали б підказати очевидні речі.

Перед проведенням важливих слідчих дій (обшук + вручення підозри) суб’єкт завжди оперативно блокується.

Не після, не «по факту», а завчасно. Інколи – за добу, інколи – за дві-три. Це стандарт, який знають усі, хто хоч раз працював із складними фігурантами.

Що це означає на практиці:
▪️ збирається вся доступна інформація про маршрути пересування;
▪️ фіксується місце ночівлі, контакти, регулярні локації;
▪️ через ДОТЗ СБУ уточнюється місцеперебування фігуранта в режимі реального часу;
▪️ телефон можна кинути на «дугу»;
▪️ при бажанні контроль можна проводити і без СБУ, напряму через операторів зв’язку (Бюро теж так робить).

Це – нормальна, рутинна процедура. І саме так забезпечується успішне проведення слідчих дій.

А ще є «каструля» – авто зі спеціальним обладнанням, яке давно і успішно використовується для оперативного супроводу суб’єктів. Хто в темі, той зрозуміє.

Тому, Семене Юрійовичу, коли очільник НАБУ пояснює втечу ключового фігуранта тим, що «ми не контролювали його телефон» – це не аргумент.

Це демонстрація того, що або:
🔻 не знають як відпрацьовують подібну категорію проваджень, або
🔻 прекрасно знають, але свідомо вибудовують іншу версію реальності.

І другий варіант виглядає значно ближчим до правди.

❗Не кажіть таке більше, Семене Юрійовичу. Країна заслуговує на професійність.

БРОНІК І Підписатись

Друга частина «Руйнівників міфів».

На засіданні антикоркомітету ВРУ керівник САП Клименко пояснив, що його колишній заступник Синюк звільнився з прокуратури за власним бажанням: нібито для того, щоб «не було маніпуляцій» і він «не впливав» на хід службового розслідування.

📌 Фактологія виглядає так: заступник керівника САП звільняється, щоб…не заважати розслідуванню, у якому саме він має давати пояснення щодо можливих зливів інформації фігурантам.

Нагадаю, як роль Синюка описана в підозрі «Карлсону», тобто Міндічу:

«Один з керівників органу прокуратури як виконавець у складі злочинної організації:
- здійснював моніторинг та отримання будь-якої інформації, що могла становити загрозу розкриття діяльності ЗО та викриття вчинюваних нею злочинів;
- отримував інформацію, необхідну ЗО, про напрямки діяльності детективів Національного антикорупційного бюро України та прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
- передавав для Миронюка І.М. та Басова Д.М. інформацію про хід, стан та перспективу здійснення досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України окремих кримінальних проваджень».

Це не дрібні деталі.
Це опис дій одного з керівників САП, якого слідство пов’язує з діяльністю злочинної організації.

🔻 Якби керівник САП справді хотів встановити об’єктивну істину, Синюка мали зберегти на посаді за будь-яку ціну.
▪️ щоб або довести його причетність до зливів і притягнути до відповідальності: дисциплінарної та потенційно кримінальної;
▪️ або, у разі відсутності підтверджень, чесно повідомити про це суспільство.

Юридичні механізми для цього існували: відпустка, відсторонення, тимчасове усунення від виконання повноважень, – усе, що завгодно, окрім дозволу «піти за власним».

📌 Такі заяви Клименка не варті паперу, на якому написана заява Синюка.

БРОНІК І Підписатись

⚡️ Вийшло моє інтерв’ю для YouTube-каналу «Комерсант Український».

У розмові – без політики й зайвих емоцій про роботу НАБУ та САП, липневі обшуки, «Міндіч-гейт», механіку інформаційних витоків, результативність антикорорганів, внутрішні ризики та про те, як зберігати баланс між боротьбою з корупцією і репутацією держави.

Рекомендую до перегляду.
🎥 https://youtu.be/KA-HDrH4Hmw?si=AvT1seNjh–lwTc4

Справа екс-заступника Генпрокурора Вербицького. Чому мовчить САП?

У травні-червні 2024 року журналісти «Схем» оприлюднили два розслідування щодо можливого незаконного збагачення колишнього заступника Генпрокурора Дмитра Вербицького. У матеріалах – елітна нерухомість і преміальні авто, оформлені на наближених до нього осіб за заниженими цінами.

Після публікацій НАЗК провело повний моніторинг способу життя і встановило, що пов’язані з Вербицьким особи набули активів, вартість яких не відповідає декларованим доходам посадовця. Йдеться про:
▪️ три авто преміумкласу (Lexus, Porsche та ін.);
▪️ будинок і ділянку в Києві на 16,3 млн грн;
▪️ нерухомість в Одесі на 10 млн грн;
▪️ майно в Анталії на майже 4 млн грн;
▪️ понад 2 млн грн готівки невстановленого походження та криптовалюту.

У липні 2024 року матеріали НАЗК були передані до САП для реєстрації провадження за ст. 368-5 ККУ (незаконне збагачення) на суму близько 29 млн грн. Одразу після цього Вербицького звільнили з прокуратури.

І відтоді – тиша.

Півтора року немає жодної зрозумілої інформації про перебіг розслідування.
На публічні запитання керівник САП відповідає виключно фразою: «досудове розслідування триває».

Закономірно постають питання:

📌 Чому у такій резонансній справі немає жодного публічного прогресу?
📌 Чому провадження з уже верифікованими даними НАЗК фактично стоїть на місці?

І чи не пов’язана ця «пауза» з особистими проханнями колишнього Генпрокурора та близького друга Вербицького – пана Індиченка, батько якого очолює підрозділ Д2 в НАБУ з моменту його створення?

Суспільство має право знати, чи не є ця історія черговим прикладом вибіркового правосуддя та кулуарних домовленостей, які блокують рух справ навіть там, де докази вже лежать на столі.

БРОНІК | Підписатись

Кривонос хоче побільше in absentia у провадженні про організацію «Мідас»?

Вчора під час засідання антикорупційного комітету ВРУ директор НАБУ Кривонос заявив про те, що у справі «Мідас» будуть нові підозри.

Пряма мова:

«Наразі відбуваються переслухання всіх записів, бо протягом тих тисяч годин звучали різні прізвища, різні назви компаній, різні події озвучували… Багато речей стає більш зрозумілими. І я глибоко переконаний…, що ми матимемо іще підозрюваних у даній справі і ця справа буде розширюватися».

Українська антикорупційна історія вже знає достатньо прецедентів, коли потенційні підозрювані залишали територію України до того, як їм офіційно повідомляли про підозру. І це не поодинокі випадки.

📌 Олександр Онищенко – покинув країну до вручення підозри у «газовій справі».
📌 Дмитро Сенніченко – екс-керівник Фонду держмайна, зник за кордоном до активної фази процесу.
📌 Кирило Шевченко – екс-голова НБУ, виїхав за межі України за декілька днів до намагання вручити йому підозру у справі «Укргазбанку».
📌 Іван Пушкар – покинув Україну до офіційних процесуальних дій.
📌 У тій же справі «Мідас» уже є відомі епізоди виїздів до оголошення підозри – зокрема, фігурантів Тимура Міндіча та Олександра Цукермана.

Насправді, ці історії довели одну просту річ: публічна комунікація про заплановані підозри – це пряме попередження для фігурантів, що треба тікати. Ми хочемо розширювати цей перелік?

Бо, почувши слова Кривоноса, ті, хто відвідував квартиру на Володимирській, вже завтра можуть відвідувати квартири у Відні, Монако або Лондоні. А розслідування зайде у глухий кут і розтягнеться на роки.

Тому або слід припинити медійні повідомлення про підозру, або інформувати суспільство після їх вручення.

В іншому випадку – це завуальована вказівка їхати з країни, а не справжнє слідство.

🔻 Іноді тиша – це теж інструмент правосуддя і показник високого IQ.

БРОНІК І Підписатись

Patriot games або Джеки Раяни сучасності

Прочитав публікацію Інни Ведернікової про те, що після липневої кризи, за даними «Дзеркала тижня», у Клименка та Кривоноса відбувалась не одна непублічна зустріч з Президентом України.

Як стверджується у публікації, в ході однієї з таких зустрічей вони доповіли Президенту про готовність повідомити про підозру Єрмаку та Умєрову у справі «Мідас».

Після цього Президент начебто видав Указ, яким уповноважив Єрмака очолювати українську переговорну групу у Швейцарії, чим фактично вберіг його від підозри.

Якщо це так, то все виглядає вкрай сумно і ось чому.

Пригадую розслідування Михайла Ткача про зустріч у Козині між тодішнім Президентом і директором НАБУ Артемом Ситником. Зустріч мала бути таємною, але завдяки Михайлу стала відомою широкій громадськості.

Тут – та сама історія.

Ні Клименко, ні Кривонос точно не очікували, що Інна Ведернікова розповість про їхні візити на Банкову, у тому числі про предмет розмов.

Такі зустрічі не повинні бути таємними, а особливо, коли керівники «самостійних» антикорупційних органів ходять до найвищого керівництва держави розповідати про те, коли і кого планують підозрити у своїх справах.

А потім суспільство спостерігає Синюка під березою, в кафе і за гаражами.

То може треба почати не з Синюка, а таки з себе і попросити пана Ткача зняти себе під час зустрічей на Банковій? Можна навіть самостійно стрім проводити. Буде унікальне онлайн розслідування таємних витоків з САП і НАБУ. Це, принаймні, було б чесно перед тими, хто щиро вірить у «антикорупційну святість» цих двох людей.

Цікаво, після цих публікацій Клименко і Кривонос самі зайдуть у ДБР, чи їх туди проведе громадськість?

Шкода інституцій і тих, хто у них чесно працює. Детективів і прокурорів.

Бо рожеві окуляри розбиваються скельцями досередини.

БРОНІК І Підписатись

Лонгрід.
Хотів би пояснити свою позицію та розставити всі крапки над «і».

Шановні читачі, колеги, друзі, знайомі та випадкові перехожі,

Вважаю за необхідне пояснити причину своєї публічності, щоб унеможливити будь-які подальші маніпуляції та спекуляції на цю тему.

📌 Передісторія
Швидше за все, всі чули історію з провадженням по Одеському аеропорту: укладенням і затвердженням більш ніж сумнівної угоди, що явно суперечить інтересам громади. Події червня цього року чітко продемонстрували: проблема не в самому інституті угод, а в тому, як і ким вони укладаються.

Власне це і стало причиною мого рішення про вихід у публічну площину і висвітлення того, що відбувається в САП:
▪️ зливи проваджень;
▪️ надання різних вказівок прокурорам;
▪️ втручання в їхню діяльність та самостійність;
▪️ звільнення «неугодних»;
▪️ розслідування і скерування в суд політично вмотивованих кейсів тощо.

📌 Чому саме 4 серпня?

Моє перше інтерв’ю мало вийти 26 липня, але саме тоді відбувались протести через атаку влади на НАБУ і САП. Враховуючи ризики того, що інтерв’ю могло негативно вплинути на голосування у Верховній Раді 31 липня і зіграти на руку владі, я ухвалив рішення перенести реліз на пізнішу дату.

Але від серпня чую «версії» про те, що я: продався за посаду в ОГП чи СБУ; отримав гроші; отримав дозвіл на виїзд; вивіз дітей; або що зі мною «не поділилися» в історії з аеропортом.

❗️Запевняю: жодного стосунку до всіх цих вигадок не мав і не маю.

Причина моєї публічності – відкрите порушення закону Клименком та, банально, загострене почуття справедливості.

Ніколи нікому не давав обіцянок, не продавав свої принципи, не отримував грошей за будь-які дії і не продавався владі.

На запитання: «А чого ти добиваєшся?» відповім просто:

🔻 Щоб подібні історії не траплялись.
🔻 Щоб незалежність антикорупційних інституцій міцнішала.
🔻 Щоб їхні керівники не приміряли політичні мундири, а займались щоденною роботою: ловлячи Карлсонів, Капітошок, Мікі Маусів, Балу, Алі Бабів та їхніх 40 розбійників.

З повагою,
To be continued

БРОНІК І Підписатись

Враховуючи те, що деякі особи згадують мене з міфічною прив’язкою до Банкової у своїх так званих «розслідуваннях», залишаю за собою право відповісти.

Вже достатньо давно наше суспільство хвилює питання: як так виходить, що деякі політичні діячі, журналісти та просто пересічні громадяни дізнаються про спецоперації НАБУ та САП раніше ніж навіть окремі детективи та прокурори в цих структурах.

Вони першими прибувають на місця проведення слідчих дій, першими отримують ексклюзивні фото затримань, обшуків, вилученого майна. І це навіть тоді, коли такі дії ще тривають.

Вони першими публікують фото та відео, розповідаючи про те, що така інформація до них потрапила з «джерел у правоохоронних органах».

Напевно, так відбувається через спільні поїздки закордон з керівниками САП та НАБУ за кошти американських та європейських платників податків з їх перерахуванням за відрядження не напряму нашим публічним діячам, а через сторонніх фізичних осіб з використанням їхніх карткових «лівих» рахунків.

Так відбувається через спільні «таємні» наради керівників САП та НАБУ з такими особами, в тому числі для узгодження подальших дій.

Так відбувається через те, що представники донорів працюють в приміщеннях антикорорганів без офіційного там працевлаштування, але з постійним там знаходженням.

Так відбувається через те, що послуги з навчання сучасним OSINT прийомам та технологіям нашим публічним діячам надають працівники бюро, в тому числі колишні, за окрему плату.

Так відбувається тому, що усі реформи та закони під ці реформи плануються та пишуться в приміщеннях донорських організацій з чітким дотриманням виставлених рамок та умов і з конкретними вказівками кого «треба ушатати».

Так відбувається через те, що в офісах донорських установ за участі деяких публічних діячів та осіб, які іменують себе журналістами, плануються медійні атаки на окремих представників політичного істаблішменту України.

Так, відбувається, бо деякі політичні діячі працевлаштовують у себе, своїх друзів та дружин в якості помічників окремих осіб з наміром їх вберегти від мобілізації.

Так відбувається, бо представники деяких ГО, діючи в інтересах фігурантів справ, можуть напряму написати повідомлення керівнику прокуратури «Саш, розберись», а Саша це повідомлення переслати прокурору.

Так відбувається, бо заробітну плату помічники деяких народних депутатів отримують «в конвертах» з донорських проєктів, які запускаються спеціально під такі цілі.

Так відбувається, бо законопроєкти пишуть не народні обранці, а ці «спеціально найняті» люди.

Можу дуже довго і з доказами продовжувати цей ряд.
Все це – мій досвід.

Так відбувається і буде відбуватись, бо розслідування справ САП і НАБУ через їхніх керівників вже давно вийшло за рамки процесуального закону і перетворилось в онлайн-шоу та інтрумент (деяких, не всіх).

Для уточнення – я нікого не захищав і не захищаю. Кожен(!) негідник та злодій, який вкрав хоча б 1 гривню з бюджету країни, повинен постати перед українським судом і нести заслужене покарання відповідно до законодавства.

БРОНІК І Підписатись