Микола Ворошнов:

Вугледар пав.

Вугледар був приречений,
врятувати його було неможливо.

А от людей врятувати можно було.
Але наказу про вихід так і не дали.

Всі в місті і довкола нього розуміли що відлік йде на дні, а потім вже й на години, але наказу на відхід так і не надійшло.

Куди будемо відходити? А хуй його зна. Поки у ворога буде вистачати сил нас гнати - ми будемо сунутись назад.

*я не буду приймати участь в коментарях під цим дописом, не хочу ляпнути чогось зайвого. Пробачте.

Юля Чепюк:

Давайте, розкажіть мені, що немає кого мобілізувати в країні і тому ми служитимемо до скону:

Жінку хєрячить ногами пʼяне бидло в центрі Запоріжжя, а мамині черешеньки лякливо відходять, бо їм страшно.
Пʼяне бидло не боїться битися з жінкою, але чомусь боїться донести свою сраку в військомат. Мабуть непридатний.
Поліси прямо там не скручують пʼяне бидло і не тягнуть його їбалом по асфальту до машини, не відкривають у визначений законодавством строк кримінальне провадження, вочевидь перевіряють, чи є там справді звʼязки у структурі…

Як же ви всі заїбали! Це задля їхнього луччого життя я маю повністю забити на своє, зціпити зуби і далі тягнути?

Це заради такого пʼяного бидла, цих імпотентних черешеньок, орди поліцейських, які не хочуть робити свою роботу? Чи заради їхніх родичів і дітей?

https://www.instagram.com/p/DAoqpGtNayr/?igsh=d3ZsY280YTZtM3lk

Якщо ви не знали, що таке «фінансова подушка» і соромилися запитати, то ось вам. Цілий матрац, не побоюсь цього слова.
А на ньому черговий прибарахлівшийся.

І лежить цей шанований пан, яко тюлень - в розвалочку, вальяжно… Пишається, мабуть. Ним також папа пишається, як Тищенком?
І це Хмельницький. Така ж провінція, як мій Житомир. Уявіть «фінансові подушечки» повище, постоличніше.

- Таке було завжди, - соромʼязливо колупаючи черевичком землю, зауважують позитивні.

Ні, не було! Війни такої не було. І вбивчої корупції такої не було! У скота такого на верхівці не було. І перспектив таких - абсолютно чорних - не було!
Все це завдяки вам, яким мʼятий костюм Пороха був не до шмиги.

У той же час куди б не заглянула, який би лінк не відкрила - всюди збори на війну. Стоять ці бідні хлопці - знесилені і змучені - і просять на те, на те, на те…
Просять донати, аби захистити нас! Нас, не себе.

Просять, бо в тилу розвелося достобіса лєжбіщ тюлєнів на фінансових матрацах!
Бо вони крадуть так, як світ ще не знав.
Бо у них - уродів зовнішніх і внутрішніх - цяці-інста-коханки, а кохатися з уродом вартує мільйони!
Бо усі ці потужні менеджери - уже мільярдери.
А рибка мілкіша - мільйонери, так.
Бо епоха бідності скінчилася, то чого ж соромитися?

Капець країні.

І що відповісти цьому мужньому чоловіку?
І щодо влади, і щодо марафону, і щодо соціуму?
Всередині країни повний і доконаний треш.

Ізольда Сальтисон-Зельц:

Я не можу виїхати з України. Мене тримають обставини. Ще до вчора тримав якийсь міфічний патріотизм, мовляв тут я комусь потрібна.

Мене чекають в аудиторіях діти, буквально вчора провела третій семнар і бачила, як у студентів горять очі. Я оголосила, що у зв’язку зі скороченням з/п викладачам поскорочували й лекційні години і відтепер я в них пари не читатиму. Замість трьох груп читатиму лише в однієї. Цю математику я збагнути не в силі.

Прийшов наказ зверху - зробити все, щоб викладачі отримували менше. Ок. Але дітей менше не стало. Комусь віддали моїх студентів - у когось їх відповідно стало більше. Чи як?

Так, діти просили мене провести семінарські заняття, бо вони ж готувались! Доповіді, презентації, відео. І ти розумієш, що їм це потрібно, цікаво, саме за моєї модерації. Так, це варте третини окладу! Чесно!

А вночі не спала. А що далі? Де посеред року шукати підробіток?
Це шокуючі новини насправді. Хочеться все кинути й кудись бігти. Бо тебе кинули. Кидають щодня й пропонують нє скігліті, бо поки квартира не зруйнована, ноги ходять, то сопи в дві дюрки й радій.

Скорочення з/п викладачам мотивоване тим, шо на армію, мовляв, не вистачає. Це іще я не відчула підвищення військового збору. Я тішуся, що от, так, через мене й моїх колег підвищиться фінансування нашого війська.
І пабєдім!
Якщо не одразу, то незабаром. Проблема вирішена.
А я так собі подумала: наші викладацькі зарплати за рік - це більше 60 тисяч у.о.? Я не вмію рахувати, чесно. Але повного окладу в мене немає вже два роки. Виробнича необхідність - родіна сказала нада! З 75% тепер намалювали 35% чи 45% (ще з’ясовується).
Тобто: невже цей мізер не покриє одна гепардова шубка коханки Стефанчука?
До тієї шубки ще й сумочка, а мо‘ й дві. Не збідніє панночка. Зате в мене не підійматиметься тиск, коли на Еспресо я бачу кюар-код для донатів. Я відчуваю себе винуватою, що нічого не можу кинути. А дєвушка Стефанкука вочевидь докорами сумління не заморочується.
Хоча, звідки мені, ніщєброду, знати про сумління багатих і красивих.
Щастя спіткає лише того, хто не ниє, а діє, не заздрить чужому успіху, а сам зубами вигртзає в цьому житті собі кусень лангусла.

Тому я розумію тих, хто виїхав і виїздить. Мого знання німецької вистачило б щоб працювати в маркеті на касі, чи стояти на м’ясі, різати шинки чи ще щось. І срати та то іскусство.
Чесне слово. І донатити я могла б ого-го як більше.

Але тримають обставини. І поки ще тримають спраглі очі студентів. Хоча, може це я собі нафантазувала.

Ця істота - Безугла - це найцінніший кадр у когорті зелених покидьків.
Це адська знахідка для злочинного тандему зрадників Єрмака і Зеленського.
І, хоча сама по собі вона нічого не вирішує і без вказівки не проговорює, вона також ворог, який несе повну відповідальність за скоєне.

Дивлюсь я на цю мадам брошкіну з Хмельницького - це та сама, Крупа, половинка того Крупи, який на доларах вилежувався - і думку гадаю.
Скільки вам, людським помиям, треба? От скільки? Як вас не розірве? Як ви не ригаєте цими доларами?

Щоб мати гарне житло, добре авто, чудові відпочинки вистачить у тисячі разів менше, ніж ви наскладували у вашій адській норі.

Ну, поясніть мені, навіщо стільки? Дивлюся на фото цієї мантелепи і не можу осягнути розумом ступінь цинізму.
Це ж, псиця, сльозу пускає від розповідей про Бучу, про полонених, про Покровськ, про Оленівку.
Це ж відповідає, псиця, «Героям слава!», і на кістках мертвих і плечах живих нагрібає, нагрібає, нагрібає гори бабліща, шобвасрозірвало!
Це ж хреститься на церкву, і святкує Великдень, і навіть знає Отче наш…

Навіщо тобі стільки помешкань, купюр, золота?
Ти ж закони буття не зміниш! Ти смертна. Ти здохнеш. Ти його з собою забереш?

Хоча говорити з такими покидьками про мораль - це все рівно, що питати президента, як він спить по ночах. Нормально він спить. І у неї все було нормально до сьогодні.

Сьогодні одна жінка розповідала, як вони виїжджали з Мелітополя 24 лютого. Вірніше, як її чоловік вивозив дружину і сина, бо сам він військовий і мав повернутися на службу.

Шлях довжиною у кілька діб з ночівлею де попало, із загравою обстрілів Києва, з небом настільки червоним, ніби відкрився портал у пекло.

З одягу не прихопили нІчого. Замерзли настільки, що, здається, теплі куртки не знімали навіть влітку, бо досі не сила відігрітися.
Дорожніх знаків уже не було. Їхали по GPRS без певності, куди їдуть і, головне, куди приїдуть.

Бачили апокаліптичні корки біженців і дуже дивних людей на порожніх нічних дорогах, які викликали бурхливі суперечки всередині авто: наші чи не наші. Як потім з'ясувалося - не наші. Скрізь уже були не наші.

Найстрашніше, чоловік виїхав у військові формі! І це ще не все. Його тіло, за словами дружини, покрите десятком тату на тему 95-ї бригади. Ну, бо це його місце служби. І там служив старший брат чоловіка, який загинув у минулі роки.
Оце номер! А жінка, між іншим, дуже вродлива. Яскраво вродлива.

- Їдемо, а він мене повчає: "Якщо зупинять, я вийду і що би зі мною не робили - били, шкіру знімали, палили - ти сидиш мовчки. Сидиш, чуєш! Якщо мене вб'ють, проси дати ключ від авто і тихенько їдь."

Ми довго говорили та переповідати все, звісно, не буду, хоча під сильним враженням цілий день.
Я все приміряю на себе ту дорогу і ті повчання. Не знаю, чого ще можна боятися в житті після пережитого...

(спогади-2022)

Julia Polibina:

За Суми якось неспокійно...
Такі візити з анонсами "потужних рішень" та ще й у ракурсі передвиборчих турів нічого хорошого не віщують...
Oсобливо ще коли згадується про
"захист енергетичної інфраструктури"

💬"Була доповідь наших військових — Повітряні сили, командування "Схід", також доповідь міністра енергетики.
Були представники державних енергокомпаній, керівники всієї вертикалі між урядом та громадами.
Є рішення, щоб підтримати регіон, окремо ще будуть наради по енергетиці Сумщини, інших наших прикордонних областей.
Перед зимою найголовніше — це резерв міцності", — заявив Зеленський.

На фейсбуці цей допис провисів три хвилини. А повторний - хвилину. Обидва знесені через «порушення стандартів».

Дуже прошу поширити його будь-де. Наші хлопці потребують допомоги, конче потребують!

Друзі, звертаюся до усіх вас - до тих, які не зрадять наших хлопців і не відмовляться їм допомагати за жодних умов, попри побачені мішки, матраци і вантажівки кешу у нашої клятої корумпоти.

Я дуже дозовано звертаюся з проханням про допомогу, бо добре розумію реалії. І гаманець у мене такий самий, як у більшості з нас.

Хотіла почати з головного, але не можу не відволіктися - подивіться, які ж вони гарні чоловіки!❤️

Це 95-а. Наша 95 ОДШБр. Це коли цифра 95 - не кончений «гумор» і стидоба, а, на противагу, втілення честі, мужності, сміливості, вірності слову.

Для житомирян це, воістину, культова бригада і культові люди.

Коли вони просять - серце розривається від болю і нерозуміння: як так може бути?
Але… таке у нас життя.

Дуже прошу, долучіться найменшою сумою.

І поширте, будь ласка!

❗️Далі - Roman Gybarev:

Друзі,прошу долучитися до збору на РЕБ систему для 95 0ДШБ. Потреба повʼязана з виконанням бойових завдань на лінії оборони, для того аби зберегти життя наших захисників і допомагати знищувати озброєння та живу силу противника.
Від роботи військових залежить наше спокійне та мирне життя.

Важлива кожна гривня.
ЦІЛЬ збору - 180 000 грн.
Банка для безпечного перерахування коштів:

https://send.monobank.ua/jar/6cUzy97hfG

Картка Monobank:
5375 4112 2294 7959

Не випивши сьогодні кави в кавʼярні, Ви можете врятувати чиєсь життя.

Життя того, хто сьогодні захищає ваше.
Не будьте байдужими!
Слава Україні!
Слава ЗСУ!

Уявіть ступінь відповідальності і концентрацію честі 33-річного комбата, який застрелився..
А можна уявити, аби наш верховний вчинив щось подібне? Після всього, що він вчинив з країною? Після співучасті у загибелі сотень тисяч людей?

Памʼятаєте, як він відповів на питання на початку його адськоі каденції, чому його кортежі подвоїлися, а мав же на велосипеді їздити. Він відповів: ви хочете, щоб мене грохнули?
Ми хочемо, панство?

Володимире Олександровичу! Якби ненависть до вас можна було перетворити в електроенергію, то Україна світилася б так, що її було б видно з космосу. Україна стала б невичерпним джерелом енергії.

Це вам у якості правдивих опитувань.

І, дасть Бог, хтось та й доживе. І порадіє за усіх..

📚З Днем Учителя усіх причетних!

Бажаю навчити дітей головному - тому, чого в підручниках часто немає.

Бажаю надолужити прогалини у знаннях і свідомості за останню сотню, а то й сотні років!

Здоровʼя вам, терпіння, віри, наснаги. І Перемоги. Передусім, Перемоги.

Зі святом!

«Ми є. Були. І будем ми.
Й Вітчизна наша з нами…»

Іван Багряний

Пізно ввечері поверталася з магазину, коли завила сирена. А навпроти будинку - ресторан, звідки на повну лунає дискотечна музика. По центральній вулиці голосять щось веселе пʼяні в свиню дуети, тріо, окремі співгромадяни.
Сирена, музло, пʼяні компанії..
Наш Титанік тримається ефектно, що там казати. А якщо серйозно, то це абсолютно сюррреалістична картинка.

Коли, на початку війни, наші захисники писали: «живіть, тіштеся, ми тут, аби вам там було добре», у мене стискалося серце.
Я хотіла написати у відповідь кожному: «зупиніться, дорогі, не треба. Ви, мабуть, не знаєте наш нарід. Вони вашу шляхетність, вашу великодушність почеплять на свої прапори і будуть тицяти в очі усім, хто намагатиметься нагадати про криваву зарубу у країні. Вони маскуватимуть вашим благородством своє pohui» Так і сталося: «нам військові кажуть радіти». Як вам кажуть військові радіти? Втрачаючи людську подобу і залишки совісті?

Ще й підписки у мене такі, що дах їде повільно і невпинно. Передивилася десятки відео, де росіяни допитують наших полонених. В сенсі, тих, яких щойно взяли у полон: имя, фамилия, где служил?
Які наші хлопці чорні, втомлені і змучені. Це тіні від людей.
От не знаю, чи було ще в історії людства таке дике розшарування, коли одним pohui-пляшем, а інші намотують свої жили на колеса війни, аби бодай затримати її там. Поки що там…

Вибачте, що не святкове. От нічого немає ні святкового, ні недільного.

Таки недільне)
Це не тато з донькою.
Це зовсім незнайомий дівчинці Софійці чоловік, якого мала, гуляючи у парку, назвала «татом».
І він, зовсім незнайомий чоловік, вчив її їздити на велосипеді…
Я не можу…🥺

Krula Powitrula:

Щиро вітаю колег з Днем учителя.

*Тих, хто голосував за 4000 баксів,- не вітаю.

Ваше свято - першого квітня.

Якби недоброзичливці не знесли не знаю яку за рахунком сторінку, то спогади сьогодні принесли б мені фото з першої акції протесту у Києві 6 жовтня 2019 року.
І я там була, звісно.
Ми противилися, як ми противилися тихій здачі країни! Ми протестували з усіх сил! Усвідомлювали, яке це горе - оце гундосебісеня.
Нас ненавиділи, не розуміли, цькували, реготали і обговорювали…
Але хіба то мало якусь вагу на тлі загроз! Які здійснилися, справдилися і втілилися на повну. Тільки ті, які нас ненавиділи, не розуміли, цькували, реготали і обговорювали або заціпились, або зникли з поля зору, або … продовжують це робити.

Скількох з присутніх там уже немає серед живих… Памʼять про них - це найвищий ступінь особистої відповідальності кожного з нас…

Фото - Nadiia Slobodyan

На фронті загинув зять Ірини Фаріон…

Як же мені жаль кожного! І країну свою жаль. Яке це чорне і непоправне горе…

В кінці вересня загинув львівський гандболіст, гравець команди «СКА-Львів» Роман Заєць.

Прочитайте, кого втрачаємо:
«29-річний воїн був неодноразовим переможцем універсіади Львівщини, бронзовим призером Універсіади України 2015 року, срібним призером Універсіади України 2017 року, гравцем команди чемпіонату України СКА-Львів.»

R.I.P.
🕯️

Виявляється, у поворознюка рейтинг росте - сам сказав)
Присвятив своє відео Порошенку, порадив йому йти в забуття і дати дорогу їм - новим свино-ліцам)
Соціальний мотлох, якому не було аналогів в історії країни - клептомани, зрадники, збоченці, корумпота і просто очевидно божевільні створіння - зайшли у Раду під стягом Володимира Зеленського. Це його «команда», його інтелектуальна стеля, його відображення.
А ті, які лише мріють це зробити - оголосили себе глашатаями зеленої епохи і запевняють, що у них «рейтинг росте».
Як от у поворознюка, так)
Попри «зростання власного рейтингу» не можуть забути про «збитий рейтинг» Порошенка.
Бо саме юзання його прізвища - це гарантія перебування у пулі наглухо аморальних і мерзенних блогерів банкової.

Ви думаєте, цей покруч випустив відео про вартість плотських утіх Стефанчука з його інста-любаскою?
Чи шокований рівнем корупції в провінції на прикладі Круп з Хмельницького?

Ніт. Покруч чи не щодня згадує Порошенка - одного з найбільших донорів ЗСУ!
Покруч закликає Порошенка «змінюватися» на кшталт них - нових свино-ліц.
Тобто красти сотнями мільйонів і при шухері викидати кілька мільйонів в сумках з вікна.

Мені здається, якби ШІ малював колективний портрет виборців Зеленського, то він виглядав би, як поворознюк.