Ранковий обхід…

Там, де є віра та любов, затягуються і самі страшні, найглибші рани.

Наталя, цілуючи обгоріле обличчя каже, що буде поряд вічно...
Євгена найсильніше лікує любов.

Він мешкав в Кропивницькому.
Сім’я завести дітей до війни не встигла.

Сьогодні він почав сам без апарата дихати.
В нього краще забилося серце, коли сказали, що Наталя - його кохана дружина, приїде через декілька годин.
Забій головного мозку, множинні опіки обличчя, тяжке поранення живота, згорілі та поранені очі.

6 операцій та 2 л перелитої крові - врятували життя в лікарні Мечникова.
В цей тяжкий для нього час, лікарі та любов Наталі утримують його життя.
Це потрібно, щоб народжувались сильні українці…

Живим лишився лише один…

Неділя, 0:40 ночі. Добропілля, Донецька область.
Ракета прилетіла в залізничний локомотив.
Усі, хто обслуговував цей потяг, загинули.
Володимир, йому 50, складач вагонів, сам з Покровська – єдиний, хто вижив, якого доставили без ознак життя на апаратах штучної вентиляції легень до Мечникова.

На КТ - великий крововилив у ліву потиличну частину мозку, кома.
Множинні кісткові уламки проникли у мозок.
Негайно взятий в операційну.
Дві години анестезіологи і нейрохірурги боролися за життя. Видалена гематома і кісткові уламки з мозку.

Сьогодні зранку зняли апарат штучної вентиляції легень, почав сам дихати і розмовляти.
Приїхали мама, брат і керівники залізниці.
Схилившись над пораненим, дякуючи, що повернули життя.

Володимир, коли дізнався, що всі його друзі загинули, не витримав - емоції заставили його тіло здригатися.
По обличчю потекли чоловічі сльози.

Всі разом затихли, думаючи про подальше життя…

P.S.: Дякуємо керівництву Придніпровської залізниці за турботу про поранених залізничників.
На жаль, кожного дня їх стає більше...

Коли життя повертається…

Гучні ночі, від яких страх та розривається серце.
Вночі стає важче, ніж вдень.
Люди моляться, ховаються і вірять в те, що ангел їх врятує.

В’ячеславу - 52, далекобійник з Херсона.
Сьогодні вночі, під час вивантаження товару в Дніпрі, величезний вибух трохи не забрав його життя.
Ховався під своїм вантажним автомобілем, але не встиг.
Багато відламків залетіли в його тіло, вночі прооперований, вже одужує.

Олена - їй 36. Вона з Добропілля.
Скид ворожого дрона виключив її свідомість вже більше, чим на тиждень.
Кома. Операції.
Множинні металеві осколки вилучені з головного мозку.
Чоловік вже тиждень не відходить від реанімації, стоячи біля неї, чекає поки відкриє очі.

Горе, яке принесла війна для українців.
Ми не маємо права схибити…

Час зцілення наступає повільно…

Кожного дня стається дивовижне зцілення.
Коли це бачиш, розумієш, що людське життя - це найбільше, що потрібно оберігати.

Багато цивільних з важкими пораненнями прийшли до свідомості після операцій за допомогою лікарів від Бога - анестезіологів, хірургів, нейрохірургів та травматологів лікарні Мечникова та військових лікарів, яким ми вклоняємося.

Наче повернувся з темряви…

Розбита осколками голова і очі, в яких майже не зосталось життя.
Розмовляти, дихати самостійно, рухатись, просто виживати після поранення в голову - диво зцілення.

Роману - 35. Проживає в місті Луцьк.
Поранення отримав на Донецькому напрямку.

Ще два дні тому було дуже сумно.
Біль і тиша, коли бачиш мозок у людини, яка йде на термінову операцію.
Нейрохірургії Мечникова дістають з мозку металеві уламки, частини розбитих кісток черепа.

Сьогодні на обході - сильний, з живим поглядом, справжній українець, знятий з апарату ШВЛ, розмовляє і каже, що він був у темряві.

Осколки пройшли через центр мозку, який відповідає за функції мовлення та рухи.
Роман виживає, не розуміючи, наскільки тоненька була волосинка його життя.

P.S.: Нейрохірург Микита Гулідін, професор Андрій Сірко - повірили в диво, про яке вони мріяли.

Людські долі перед лінією фронту…

Все, як на війні.
Слов’янськ, Покровськ - міста, де ворог намагається знищити все українське.

Людмила одержала поранення кінцівок прямо біля своєї квартири.
Не дійшла до неї десяток метрів - і це врятувало її життя.
Від квартири нічого не залишилось.
Це все сталося під Покровськом.

Сергій їхав на автомобілі, почув вибух.
Осколками розтрощило кістки правої руки.
Готується до великої операції.

Багато мирного люду поступає в лікарню Мечникова, де знаходять своє спасіння…

В його очах страшний біль…

Але все відступає, коли бачить Володимир свою дружину.
Світлана каже: все стане на свої місця, тільки врятуйте його.
Потроху, крок за кроком, хірурги, за допомогою апаратів, намагаються врятувати ногу.

Пневмоторакс, шматки ноги відірвані разом з м’язами. Крововтрата.
Повільна стабілізація дає шанс на подальше життя.
Зняли з апарату ШВЛ, дихає в масці — це вже перемога.
В його очах з’являється більше світла, ніж учора.

Сьогодні цілими сім’ями вбивають вороги наших українців.
З кожним подихом відновлюємо їх життя з надію на мир.

P.S.: Мирні українці попадають під ворожі ракети та FPV-дрони, які розбивають їхні тіла на шматочки.
Багато поранень несумісних з життям.

У 58 їм хочеться няньчити онуків, але вони мріють просто вижити…

Вберегти два життя…

Перебиті судини мозку.
Упродовж майже чотирьох годин в операційній видалений металевий осколок, кісткові уламки, гематома, мозковий детрит, зупинена кровотеча.
Пластика оболонки мозку та шкіри.
Важка поєднана мінно-вибухова травма, яка на жаль не давала шансу на майбутнє життя.

Катерину, вагітну жінку, доставили з пологового Кам’янського після ракетного обстрілу.
Професор Андрій Сірко, лікар Михайло Фідря та анестезіолог Петро Голота провели агіографічне дослідження та операцію, яка рятує два життя.

На ранок розмовляємо, спілкуємось разом з близькими та рідними, плачемо та посміхаємось, мріючи про народження дитини.

P.S.: Мер Кам’янського Андрій Білоусов, очільник Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергій Лисак, заступниця Ірина Грицай з лікарями кожну годину на дроті.
Рятуючи життя простої українки, яка має народити дитину…

Відео опубліковано з дозволу пацієнта.

Відродження душі…

Реанімацію очолює красива жінка з розкішною українською косою, яка, не покидаючи відділення, проживає там свою молодість, безмежно кохаючи свою справу.

Опіки на все тіло, втрата двох, трьох, чотирьох кінцівок — усе саме страшне, що є на світі, лікують лікарі, яких потрібно носити на руках.
Знаю, що кожний, хто це бачить більше однієї години не зможе витримати.

Ці молоді лікарі і сестри цілодобово лікують самі страшні рани війни і пишаються своєю роботою.
В це неможливо повірити, але після обходу розумієш, наскільки потужна їхня душа.

Реанімація, яка врятовує тих, кого врятувати неможливо…

Мені здається, що я нічого не відчуваю, з мене витягнули душу…

Війна розірвала психіку Миколи навпіл.

Микола одержав освіту за фахом "технолог".
18 років працював майстром.
Його батько пішов з родини, коли хлопцю виповнився місяць від народження.

На початку 2025 р. мобілізований до лав ЗСУ.
Кулеметник.
Так стало, що попав в оточення.
Їхня позиція була захоплена.

За вимогою росіян, під дулом автомата, був змушений дострелити свого пораненого побратима пострілом у голову.
Після смерті товариша, йому кинули, як собаці, їжу, яку примусили їсти серед полеглих побратимів.

Микола відчув неконтрольовану "животную тревогу" - з його слів.
Попросився до туалету, що викликало сміх.
В цей час розпачу вдалося вхопити зброю у противника, вдарити одного з російських солдат, іншого застрелити.
Тікаючи, виходив дуже довго з позиції.

Після пережитої події перестав спати.
Під час закривання очей, спливав однаковий сюжет — це обличчя побратима з відкритим ротом та очима.
Втратив апетит.
Почалося порушення мови.

Весь цей час чує голос побратима, який змінюється на дитячий, благаючи про пощаду.
Кожної ночі втрачає зв’язок з реальністю.

Біль, оніміння в різних частинах тіла, де були легкі поранення.
Перед засипанням зараз бачить обличчя загиблих побратимів і їх очі.

Микола відмічає, що він віруюча людина, але йому довелося багато чого робити не за законом Божим…

Ім’я змінено. Все інше - зі слів пацієнта.

Один день.
Один обхід.
Одна палата.
Але багато важких страждань.

Він врятував себе сам…

Спасіння після насилля…

Коли безвихідних ситуацій майже не буває.
Ворожий снаряд залетів прямо в будинок в місті Нікополь.
Андрій, 62 роки, доставлений до лікарні Мечникова 5 серпня після вибуху.

Все тіло у відламках, черепно-мозкове поранення, поранення шиї, живота, правої верхньої кінцівки.
Зроблено 4 операції, але стан зостається важкий, на апараті ШВЛ.

Андрій закривавлений зміг вийти з будинку, втратив свідомість.
Дружина від тяжких мінно-вибухових поранень загинула на місці.

Сьогодні в Мечникова провели церебральну ангіографію.
Запланована ще одна операція по видаленню осколка з шиї, яку проведуть ЛОР-хірурги.

Війна — це штучне насилля, яке забирає життя та здоров’я тисячі українців у своїх будинках.
Спасіння поранених мирних людей стало для нас щоденною важкою працею…

P.S.: Завтра розповім про диво зцілення Героя, у якого відламок дістали з центру мозку.
Але він не тільки виживає і посміхається та пише – Слава Україні!

Коли дивишся йому в очі – розумієш, що сили у нього більше, ніж у нас всіх разом…

Просто вимкнули світло.
Вибух, після якого відламок залітає глибоко в мозок, утворюючи внутрішньомозкову гематому з проривом у шлуночки мозку.

Доставка Романа зі сходу України з Донецької області до реанімаційної зали Мечникова на усіх можливих апаратах та девайсах, щоб не втратити життя під час переїзду.

Чотирьохгодинна операція під мікроскопом, яку проводить професор Andrii Sirko (Андрій Сірко), відрахувала новий етап життя.

Через два дні Роман відкриває очі, намагається щось сказати.
Знятий з апарату ШВЛ.
В його очах жадоба до життя.
На обличчі - втома та посмішка.

На планшеті намагається написати — Слава Україні!
Коли не всі букви вдаються, обличчя стає зосередженим, виводячи кожен штрих.

Всі ми намагаємося поговорити з Героєм, але поки не вдається: потрібен час та реабілітація, мовні центри мозку постраждали.

Його настрій та посмішка після вдалого руху вражає.
Навіть після важких поранень він знаходить у собі силу та віру.

Тисячі надій, багато болю зостається в стінах реанімації…

Рани загоюються, повертаються сили, і всі вони йдуть назустріч новому життю.

Історію їхнього подвигу та виживання можна цитувати у книгах про героїзм.
Але вони посміхаються, хочуть жити, мати сім’ї і бачити мирне небо.
Хто без ніг, хто без рук, хтось без ока, хтось під апаратом, хтось відкриває очі, з пораненнями живота, посічені відламками після вибухів снарядів та ракет.

Сліди на їхніх тілах та обличчях - це дорожня карта українського подвигу.

Мами плачуть, дружини цілують, діти ніяковіють, не впізнаючи рідних батьків.

Не плач, брат, мама повинна вижити…

Обстріли мирних міст та сіл на Донеччині біля лінії фронту щодня вбивають та калічать українців.

Віктору - 37.
Працював будівельником.
FPV-дрон убив його друга та наніс важкі поранення Віктору.
Дев’ять осколків залетіли в його тіло.

5 днів у комі.
Відкрите непроникаюче черепно-мозкове поранення, осколком вибило око, множинні поранення голови, грудної клітки та живота.

Йде на поправку, гарний апетит…

Людські почуття перевершують…

Рвана рана на шії.
Операції.
Дихання через трахеостому.
Усе це не заважає читати книги про героїв.

В'ячеславу - 33.
Він виздоровлює.
Говорити поки не може.
Слова вдячності написані на його обличчі.