Побачила анонс фентезі. Прочитала "королівське коло" як "королівське кодло". Насторожилась, але, думаю, ок, гарно. Насправді щиро радію, які красиві виходять книжки.

Оскільки мій голос жіночий, терміново поширила.

А у мене раптово буде отака розмова сьомого березня!)

Дякую тобі за недоспані ночі, моя таємна пристрасте на звороті зошита з геометрії.
Дякую тобі за сумніви, переплутані коми, за сірий папір у клітинку, що ставав мені килимом із Байо, за те, що ніколи я не була самотня. І, до речі, за мрії під час відключення світла, бо ми вже тоді готувалися.
Що це за метафори, ти ж вміла ніби писати, що за банальні заїжджені теми, подивіться всі на Баткіліну і ніколи так не робіть. Подивіться всі на Баткіліну і робіть так само, вона подає надії, талановита дівчинка, ганьба, слава, тобто добрий вечір. Що це за графоманія, що це за шедевр.
Можеш не писати — не пиши.
Можеш не писати — не пиши.
Можеш не писати — не пиши.
Дякую за те, що я проживу більше життів, ніж годен вмістити мій розум і тим пак моє смертне тіло, яке вічно хоче то спати, то їсти, то підвертає ногу.
Дякую за те, що ніколи мене не полишила, моя таємна пристрасте на звороті зошита з геометрії.
Ми думали, покликання — це щось високе, і гідних серед нас не було. Проте покликання — це недоспані ночі, це сумніви і невдачі, це коли ти сузір’я Хорта, і женеш собі і женеш, коли ти, можливо, сузір’я Такси, і копаєш нори у чужих реальностях, а по-іншому бути не може. Там десь попереду хвіст лисиці, яскравий, мов спалах, прекрасний, немов кохання. І сенс весь у тому, аби ніколи його не зловити, а лиш торкнутися, і щоби ворсинки обпалили пальці і зникли, а ти неси собі опік, дорогоцінний і болючий, он пішло пухирями. Можеш не писати — не пиши.
Дурнувата порада, якої ніхто ніколи, хвалити усіх богів, анітрохи не дослухається. І я теж.

Усіх з днем письменника.

І ще я оцей текст повторю, бо він про сьогодні.

Тоді казали: “У нього, у неї, у них не було таланту.
Здавалося на початку, знаєте, коли ми всі подаємо надії.
А тоді виявилося, що ані крапельки. І тоді покотилося під укіс, ну а що ви думали”.
Гашені марки стають дорожчими.
Гашені люди – ой, та що з нього взяти, любі мої. Там подавались надії, а таланту не виявилось.
Ми стояли напівколом у напівтемряві, юні придурки, сповнені своїх підліткових закоханостей, надій і забобонів. Якщо він відвернувся – то кохає, але соромиться, якщо він штовхається, ти йому подобаєшся, якщо він каже, що кохає, він щось замислив, якщо потерти сорочкою кам’яну кулю і закликати шару – сесія в кишені, але ми ще не знаємо, що таке сесія, хіба з анекдотів.
Ми стояли і відчували крижаний холод оцього – у нього не виявилося таланту. Здавалося спочатку, а тоді ні – здалося.
Скажіть, моєму хлопчикові варто писати?
Скажіть, моїй дівчинці варто писати?
Скажіть, чи треба продовжувати?
Зізнайтеся собі, може, це просто не ваше?
Можете не писати – не пишіть. Це ж так просто.
Не малюйте. Не танцюйте. Не дихайте. Може, дихати – це просто не ваше.
За межами кола, в якому ще не ясно, чи є у когось із нас талант – широкий світ, у який йдуть і зникають. Там, де ти не писатимеш, бо це просто не твоє. Там, де над тобою уже винесено вирок. Голос, який нашіптує тобі в найсумніші хвилини, не зникне. Просто тобі стане соромно відгукуватись. Ти ж, виявляється, не з талантом, а просто так. Руки свербітимуть, але відірви собі руки, зв’яжи уривком простирадла, уривком тексту, мотузкою з кропиви. І мимоволі хотілося зазирнути у ту прохолодну безодню - як там живуть чи вмирають?

Запам’ятайте, головне - тяжка невсипима праця, а талант – це тільки один відсоток успіху, абсолютно незаслуженого, бо ти просто взяв дупою, а таланту у тебе немає, бо ти просто розкручена нікчема, а таланту у тебе немає, бо це взагалі не мистецтво, ти просто надто довбень, щоб це відчути, і нарешті бо ми всі знаємо, з ким ти спиш, навіть якщо ти не спиш із ним.
Ви не будете нас засуджувати, якщо після всього цього ми трохи наллємо.

Будь ласка, давайте їм трохи ввалимо. Я пам'ятаю, як важко було викотити на стім гру, хоч трохи пов'язану з Україною, а тут ти диви.

Вибачте. Я не знаю, нашо я, сидячи в кілометровому завалі з робіт і книги, знайшла в мережі історію руского пітія 1868 року. Але я не можу не зацитувати вам цей пасаж.

По свидетельству Начальной летописи, русская земля издавна имела свой наряд, жила по обычаям своим и по закону отцов своих, жила, как поет чешская песня XI века, «по правде и по закону святу, юже принесеху отци наши». - оскільки рускі люди завжди були дуже самобутні, то аби описати цю самобутність, автор не зміг знайти старинну русску пісню і знайшов тіки старинну чеську.

Авторка цього каналу - дуже різностороння особистість, так.

Щойно придумала вправу для письменників: відтискання від власної самооцінки. Дуже боляче, дуже ефективно.

Якщо чесно, катари і трубадурська Франція колись були моєю мікро-пристрастю. В пам'ять про це ось вам цікаве.

🏰🔥 Злий бог, поети та вогнища Монсегюра: Таємна історія катарів

Чи може цей світ бути в’язницею, створеною злим деміургом? ⛓️👁 Чому середньовічні лицарі та поети-трубадури раптом зреклися офіційної церкви заради суворої аскези? ⚔️📜 Сьогодні ми вирушаємо у подорож крізь віки, щоб розплутати вузол Великої катарської єресі — історії, де філософія, віра і кров переплітаються в один темний, але захопливий сюжет 🧵🕰🔥

Ми пройдемо шлях від пісків давнього Ірану 🏜, де Заратустра вперше розділив світ на Світло та Темряву ✨🌑, до квітучих садів Окситанії 🌿🌹, які згодом потонули в крові Альбігойського хрестового походу 🩸⚔️ Тут оживають стародавні міфи про Арімана і Сета 👹, що поступово перетворюються на образ середньовічного Сатанаїла — темного творця матеріального світу, який тримає людство у пастці матерії та ілюзій 🌍⛓️

Це також історія про ідеї, що мандрують крізь кордони і століття 🌍⚡️ Богомили та павлікіани приносять на Балкани східний гностичний вогонь 🔥, який згодом спалахує в самому серці Європи, змінюючи уявлення про добро і зло, Бога і світ, істину і спасіння 🧠✨ Навіть витончена поезія трубадурів 🎶🌹 може виявитися не просто історією про кохання, а зашифрованою мовою таємного знання, прихованого від очей інквізиції 💌👁

Але ця історія веде і до катастрофи 🛡🔥 Альбігойський хрестовий похід знищує не лише єресь, а й цілу культуру, перетворюючи південь Франції на поле руїн і страху 🩸🏰 Фортеця Монсегюр стає останнім притулком і символом опору, місцем, де вогонь інквізиції не зміг остаточно спалити ідею, яка пережила своїх носіїв 🔥🏔✨

І навіть тут нитка не обривається 🌲🏔 У Карпатах з’являється загадковий Арідник, а легенди натякають, що воїни Святослава могли принести богомильські ідеї до Київської Русі ⚔️🛶 Чи це лише міф, чи відгомін великого духовного руху, який простягнувся від Ірану до Європи? 🤔🌍

Це історія про боротьбу за «істинне знання» — гнозис 🧠✨ про Церкву Любові (AMOR) ❤️ проти влади Рима (ROMA) 🏛 і про ідеї, які не горять навіть на найвищих багаттях інквізиції 🔥📖

https://youtu.be/ZKnIquPiZec