rosaceae :: the secret garden 🍂
14 subscribers
25 photos
1 link
— poetry doesn’t have to rhyme, it just has to touch someone where your hands couldn’t.
Download Telegram
‎ ‎
‎ ‎ ноги стисне золотою
‎ ‎ ниткою,
‎ ‎ а рот відчувається, ніби
‎ ‎ нею ж зашитий
‎ ‎ я бʼюся об стіни, оточений
‎ ‎ сіткою,
‎ ‎ скільки ж коштує не бути
‎ ‎ у клітці закритим?

‎ ‎ чи вартує це лиш
‎ ‎ жертвоприношень?
‎ ‎ вклоніння у ноги статуй
‎ ‎ шанованих
‎ ‎ я покинутий тут на роки,
‎ ‎ можливо століття
‎ ‎ лишаю на грудах каміння
‎ ‎ чергове різноквіття

‎ ‎ і кожен день перед сном
‎ ‎ прошу афродіту
‎ ‎ «звільни мене й мою душу
‎ ‎ дозволь закохатися,
‎ ‎ життю радіти,
‎ ‎ дозволь злетіти,
‎ ‎ і впасти,
‎ ‎ відчути смак нестримного
‎ ‎ щастя»

‎ ‎ я ж був колись тобою в
‎ ‎ лоба цілований
‎ ‎ тепер я знецінений,
‎ ‎ піною змитий
‎ ‎ почуй мене знову,
‎ ‎ о, афродіто,
‎ ‎ я застряг тут, вмираю
‎ ‎ невже ти забула про своє
‎ ‎дитя
‎ ‎ я ж тут і втрачаю надію на
‎ ‎ спокійне життя
‎ ‎
‎ ‎ 🪕│ honey gentry — aphrodite. │
‎ ‎
4❤‍🔥1
‎ ‎ ‎ ‎
‎ ‎ ‎ ‎🪕│ nina cobham — lo que pasó. │
‎ ‎ ‎ ‎
3
‎ ‎ ‎ ‎
‎ ‎ ‎ ‎ховатися в темряві — так
‎ ‎ ‎ ‎не схоже на мене, проте
‎ ‎ ‎ ‎вона знову і знову
‎ ‎ ‎ ‎простягає мені руку.
‎ ‎ ‎ ‎майже все моє життя я
‎ ‎ ‎ ‎стикаюсь з проблемами,
‎ ‎ ‎ ‎що мені не підвладно тут
‎ ‎ ‎ ‎вирішити. я наче існую для
‎ ‎ ‎ ‎іншого всесвіту, шлях до
‎ ‎ ‎ ‎якого мені вже давно
‎ ‎ ‎ закритий.
‎ ‎ ‎ ‎і кожна загадка — це мій
‎ ‎ ‎ ‎шанс, шанс не зійти з
‎ ‎ ‎ ‎розуму, увійти у пітьму і
‎ ‎ ‎ ‎побачити серед мороку
‎ ‎ ‎ ‎сенс, якого я так довго
‎ ‎ ‎ ‎прагнув.
‎ ‎ ‎ ‎
‎ ‎ ‎ ‎🪕 | cage the elephant —
‎ ‎ ‎ ‎trouble. |
‎ ‎ ‎ ‌‎ ‎ ‎ ‎
5
‎ ‎ ‎
‎ ‌‎ i said "oh come on, love, we′ll
‎ ‎ ‎be just fine
‎ ‎ ‎we're gonna live just like it's
‎ ‎ ‎1999"
‎ ‎ ‎
‎ ‎ ‎🪕 | barns courtney — “99” |
‎ ‎ ‎
4🍓1
‎ ‎ ‎ ‎
‎ ‎ інколи вечорами я сходжу з розуму і в мене немає натхнення щось писати, тому ці руки відходять від клавіатури і хапають пласкогубці.
‎ ‎ ‎
4🍓1💘1
‎ ‎ ‎
‎зрозуміла одну річ, про яку дуже довгий час не замислювалась. я не пишу поезію професійно і ніколи не планувала, усі мої вірші — мазок по паперу і випадкова хмара думок, що склалась в пару строф. вони ніколи не були літературно правильними і також не факт, що колись будуть, але через те, що фокус моєї уваги змістився до примітичних, чи не дуже, рим, моя проза дуже скалічена і страждає, бо мозок несвідомо хоче мелодійності і рими, якої там бути не має. відповідно до цього, вона більше не виходить такою, якою мала б бути в моїй голові.
‎ ‎ ‎
4
‎ ‎ ‎
‎ ‎ ‎ ‎ ‎ ‎ ‌‎ ‎ ‎ the tragedy of existence.
‎ ‎ ‎
4❤‍🔥1
‎ ‎ ‎ ‎ ‎
‎я замало говорю про те, що з відкриттям для себе лору ейтіз я починаю сходити тимчасово з розуму, тому вам бути свідками моєї зміненої свідомості.
‎ ‎ ‎ ‎ ‎
4