Ну нарешті Подоляк на фронт відправить поповнення. Зроблять аудіт і всіх хто не в окопах, туди відправлять. Тільки не показуйте йому структуру ЗСУ і не кажіть що є ще якісь сили логістики, сили підтримки, навчальні підрозділи і всяке таке інше. А то не вийде пафосного безглуздя.

Знову намагаються «простими рішеннями» забалакати непопулярну мобілізацію. Та не вийде. Або буде мобілізація і підготовка, або готуємо рубежі на тих кордонах які нікому з нас не сподобаються.
Ще раз наголошую. Якісне поповнення на ЛБЗ можливе тільки з ТЦК та за коротким контрактом 18-25 років. Після ЯКІСНОЇ підготовки, а не після декларації про якісну підготовку. Та після медійної прокачки соціума. Якщо ще не все пройобане. Всі тилові, всі підрозділи логістики та забезпечення, всі навчальні підрозділи мають шалений некомплект попри те що там купа людей відновлюється після поранень. Туди з великим задоволенням забирають попаяних людей з бойових частин. Водії, кухарі, електрики, слюсарі на вагу золота. Більшість інших або обмежені, або після поранень, або тупо однозадачні напівдятли, дятли та алкаші.
Але є ще купа потенційних «отказників», з якими теж треба працювати і яких треба НОРМАЛЬНО навчити. І заварити аргоном пащаку одній депутатці яка цілеспрямовано працює за зрив мобілізації. Випиздовувати звідти негативних лідерів та працювати індивідуально . Але то вже робота для управління МПЗ в якому тисячі кадрових офіцерів.

Поки анонсовані призначення замів ГК і НГШ досить оптимістичні. Подивимось які реальні можливості для роботи дадуть цим людям. Бо система може перемолоти за лічені місяці. Саме тому так багато рішень у Залужного було зав'язано на особистих рішеннях та відповідальності. Банальна «італійська забастовка» середньої ланки управління може звести нанівець всі починання.

Я реаліст. І я практик. Я працюю "на землі" і працюю з людьми. Тому я реагую тільки на ті обставини, на які я маю вплив. І тільки з точки зору практичної площини. Коли задачі великі, я їм мамонта частинами. Я не берусь заявляти що можу зробити більше ніж на що вистачає моєї компетенції. Як мінімум без вивчення теми та ліквідації певних прогалин в знаннях я навіть намагаюсь не обговорювати подібні речі. Тому що я практик і я відповідаю за свої слова. Все що я озвучую, я можу реалізувати. І все що я озвучую може працювати в практичній площині.
У нас зараз дуже важкий час. І дуже важке становище. Більшість навіть не уявляє наскільки важке. В мене нема часу на розпач, на вібрації, на рефлексію. Кожного дня ворог продовжує наступати і вбиває наших людей. Кожну годину. Саме зараз.
На жаль, цього неможливо зупинити щоб посидіти погорювати за минулим та подумати як би добре було якби...
Хєр там. Тут і зараз. Треба робити те що можна робити. Інакше нам кінець. Нічого не змінить стогін в соцмережі. Нічого конструктивного не несе відчай та невизначеність. Але в кожного з нас є речі, які мі робили вчора, робим сьогодні і будем робити завтра. Незмінні, прості речі. Які складають з цеглинок наш внесок в перемогу і нашу перемогу.
Поставити війну на паузу і відмінити ми не можем. Просто лягти та померти від відчаю - хєрова ідея. Битися в розпачі і на все забити теж не варіант.
Ми кожного дня навчаємо людей. Навчаємо самому елементарному, базовому знанню: самий простий спосіб зберегти своє життя - знищити ворога. Інше не працює. Ні сховатися, ні втекти не вийде. Догонить.
Саме тому я все розглядаю через призму - чи зможемо ми надалі ефективно робити свою роботу та масштабуватися чи ні.
Я не бачу поки в секторі своєї відповідальності ніяких передумов до паніки, всепропальщини і таке інше. Так, можливо, все деякий час буде летіти шкереберть після звичного учора. А може не буде. Але я поки не можу з цим нічого зробити.
Ніхто поки нічого не знає. Просто прийдеться будувати нові шляхи і нові варіанти комунікації. Так, буде ще важче. Можливо. А може ні. А може легше. Поки нема відповіді.
Це так працює в реальному житті. Поки не зупинилося і не зламали треба робити і боротися.
Як почне ламатися, я перший про це скажу. Але поки не треба фальстартів.
Не треба мені розповідати, як все погано, як буде ще гірше і таке інше. Я в цьому кожного дня. Я знаю.
В нас нема можливості впливати на деякі речі. В нас зараз питання виживання країни, нації, наших сімей. Все дуже просто.
В нас обмежені ресурси в тому числі моральні. І ворог розхитує гойдалки зневіри і відчаю дуже майстерно.
Просто зосередьтесь на тому що ви можете зробити для перемоги. Те на що ви впливаєте. А не ту жвачку, що вам підкидують. При чому часто з подачи ворогів.

ВВшнік з Майдану, який після перемоги Майдану десь зник з обрію і в командувачі ТРО? Дєрзко.

Насправді, все дуже просто. До смішного. Військові, в більшості своїй не знають хто там з НГУ/ВВ і що робив на Майдані.
Бо війська, дякуючи Богу, залишились осторонь на відміну від МВД/НГУ. Тому з приходом великої війни військові почали використовувати всіх у кого є освіта і хоч якийсь досвід військової служби. А Плахута колись служив в ЗСУ, він кадровий військовий, якщо не помиляюсь з десантників. Тому докоряти військовим за те що залучили під час великої війни офіцера/генерала якось не розумно. Вони живуть війною.
Але. Але, всі ці призначення проходять ряд узгоджень в ОП серед "5-6 менеджерів". І тут проста ситуація як двері. Частина людей просто тупо не знають історії Революції Гідності, а частина просто була по іншу сторону барикади.
Кажуть Плахута був НШ або ЗНШ в ОСУВ Хортиця. А хортиця не була сформована з перших днів війни.
Але для мене більш важливе питання - що робив Плахута з 14 по 22 рік.
І якого числа, якого місяця, якого року його офіційно призвали. Або він сам призвався.
Я не переймаюсь через "беркутів", "ягуарівців" і інших. З командиром розвідки Ягуара які відбили Харків, ми товаришуємо досі. Як і купа "беркутів" з якими разом довелося воювати.
Але це трошки якось мутно виглядає. От серйозно.
Знову пройобана комунікація? Дай Бог.
Чому зараз виникають ці питання по призначенням?
А це вже до Мар'яни.
Ми попереджали. Цю скриньку було легко відкривати.

Он краще пару шматочків про 151 НЦ подивіться))
https://youtu.be/1ZAoPvjB8qs?si=jX6dU9XxSGok_YvY

Якщо коротко

Ок, давайте трошки емоції приберемо. Влада припустилась помилки коли почала намагатися регулювати рівень довіри та популярності до ЗСУ. Це було очевидно і багато хто розумів наслідки цих дії. На початку вторгнення довіра до ЗСУ була безумовна. От просто без умов. Потім хтось дохєра розумний вирішив це діло підрихтувати і запропонувати "альтернативний всесвіт". Почались спроби протиставити одному військовому двох інших, а потім сконцентрувалися на тому що звели все в площину умовного протистояння Сирський - Залужний. При чому ці дві людини самі в цьому ніякої участі не приймали.
За них вигадували, аналізували, робили якісь піар кампанії, навіть приписували неіснуючі заслуги в двох місцях одночасно і таке інше. Це визвало несподівано поганий ефект, але ж "Боги комунікації" до уваги не прийняли.
Більше скажу, ходили чутки що документи та подання з одним підписом мали більший пріоритет в деяких кабінетах ніж з іншим підписом. Але! Це проблема того хто подає документ, чи проблема того хто їх має узгоджувати та підписувати?
Потім почалась брудна кампанія, коли натравили Безуглу для відвертого мочилова Залужного. Де 30-40% підтасованої в моменті правди розбавлялося тим, що хочуть чути маміни черешні та інші ждуни. І медійна підтримка цього шабашу ботоферми, журналістів та росіян. Це насправді не зіграло ніякого ролі в призначаннях ти звільненнях. Питання було вже давно прийняте.
Але це поклало кінець суспільному договору - ні влада, на політики, ні опозиція не критикує публічно ЗСУ і тим більше не лізуть в справи в яких не розуміють. Не кажучи вже, ніхто не лізе особисте життя і сім'ї військових. Ну, кілька всеїдних ікспердів не в рахунок, то хворі в більшості своїй психічно і ментально люди, які щось там компенсують.
Це дуже легко почати. Але це дуже важко спинити, коли місяця в колізеї вже зайняті і публіка хоче "інсайдів і пліток".
І все, моноліт довіри почав давати тріщини. Поки ще вона є. Вона працює. Але вже почались обговорення персоналій і призначень. Це дуже крихкий лід. Це початок знищення довіри в самому військовому середовищу.
Це те що зробили більшовики 100 років тому. Солдатські комітети 1917, це квіточки.
Бо інтернет, телеграм та соцмережі відкривають безмежні можливості в цих напрямках.
Але в нас та ж війна. Той же ворог. Ті ж самі ЗСУ. Ті ж самі люди на ЛБЗ. То же снарядний голод. Та ж нестача людей. Та ж сама срака з підготовкою піхоти (за рідким виключенням). Ті ж самі проблеми з усім чого не має армія.
А ще ті ж самі люди, зайшли на керівні посади в армії. Вони були. Вони воювали. Вони такі ж.
Саме хєрове, що влада відкривши скриньку пандори з критиканством війська, все так же пройобує комунікацію. Або не дозволяє військовим вистроїти нормальну комунікацію, щоб рознести на друзки довіру до військових та якісь там умовні рейтинги.
На це все нам всім теж треба зважати. А ще нам треба розуміти що кожна людина зразка 22 року і зразка 24 року, це дуже різні люди в наших умовах.
Ні один український військовий не хоче увійти в історію як людина яка програла війну після двох років успішного спротиву.
Для Сирського указ про призначення, одночасно став кінцем його кар'єри. Наступна зупинка кінцева. І він як людина військова та амбіційна, не хоче і не припускає думки про поразку. Все його минуле життя, більше не важливе. В майбутньому він це те, що він зараз зробить на цій посаді. Це білет в один кінець. І я впевнений він хоче тріумфальне завершення служби.
І всі люди які зайшли з ним зараз, також це розуміють. У всіх них в пріоритеті перемога та ефективність. В них всіх нема майбутнього без успіхів та перемог які можливі в цих умовах.
Але... Але у політиків може буде зовсім інший план. Але нам не обов'язково грати по правилам політиків. Нам важливо перемогти. І єдині хто може це зробити, це ЗСУ. Все ж просто.
Тому давайте скидувати пар і нищити покидьків далі.

"Крєпкіє хазяйствєннікі 2.0". Посан прийшов до успіху)

Більш за все, мене зараз лякає втрачений час через розірвані умовні "нейронні зв'язки" в управління ЗСУ. Особливо в молодих напрямках, які трималися на персоналіях. Ні, в глобальному та на стратегічному рівні управління втрачене не буде. Буде часовий провал в темах які не є фундаментальними та основними в збройних силах. Це, якраз все те нове та незвичне, що з'явилось за останні два роки вже під час війни.

Зразу заспокою, це не буде стосуватися безпілотних систем, бо вони зараз визначені пріоритетними. А от ті речі, які не визнані, а робилися та робляться на "політичній волі" та особистій відповідальності, і тільки починають оформлюватися в систему, можуть застопоритися та впасти в кому. От наприклад питання підготовки пілотів, може деякий час почати буксувати. Там де це залежало від підпису доручення або розпорядження посадової особи, чиє місце зараз зайняв інший офіцер. Або підготовка такмедів яка часто не прописана в керівних документах, а робиться ініціативними людьми дуже часто всупереч системі. Бо для кожного кроку який робиться не правилам системи, треба законна підстава.
Наприклад щоб взяти на навчання людей, їх треба зібрати з підрозділів та відрядити до певної точки. А на підставі чого? На підставі доручення, або розпорядження. Це так працює військова бюрократія та облік. Без цього не можна. А зараз людям які зайшли на посади голови забиті на 100% текучкою та намаганням як найскоріше увійти в стан справ по самим важливим напрямкам.

Через якийсь час важливі напрямки знову запрацюють і тоді з’явиться час на менш важливі.
І так поступово воно все повернеться і до всього дойдуть руки. Але це час. Всі пілотні проекти, всі новаторські якісь теми, все те що почало працювати півтора року тому, рік тому, пів року і ще не оформлене в систему, буде замирати. Бо то все в самому кінці "харчового ланцюга".
І це те чого я боявся і боюсь найбільше. Втрачений час. Де знову прийдеться повторювати весь шлях, переконувати та доказувати, щоб з'явилася довіра до того, що пропонується. Щоб у нових людей з'явилась впевненість в потрібності того що робиться. А це можливе тільки за наявності результату. Результату на полі бою. І це теж великий часовий інтервал.
Зараз вже стикнулися з ситуацією, коли деякі командири бригад (особливо ТРО) не виконують розпорядження та доручення за підписом Шаптали та Залужного які їм не вигідні. Є розпорядження відправити людей у відрядження? Людям відмовляють і кажуть що ці підписи вже не дійсні. Така собі історія. Чи то холуйство. Чи то недолугість через нерозуміння що прізвище на документах нічого не значить поки нема відміни наказу або нового розпорядження. Це стара хвороба армійська. Все завмирає.

А ще, всім чиновникам в погонах дуже хочеться простих рішень, які вони зараз будуть з усіх сил намагатися реалізувати щоб показати свою ефективність під час змін та проходження зони турбулентності.
Це виглядає приблизно так - а надайте пропозиції по тим питанням які у вас так гарно працюють. Для того щоб ми їх могли масштабувати. Коли починаєш пояснювати що треба змінювати повністю підхід, що це важка праця з кожним бійцем та офіцером, що це відбір та "перетягування в свою віру", що це процес на місяці, то поважні пани полковники та генерали втрачають зацікавленість. Бо вони в таке не вміють. Вони вміють в два аркуша А4 формату з текстом, щоб розіслати по військам, квадратно гніздовим методом наказати виконувати і доповісти, які вони молодці я як вони врахували і що тепер все буде заїбісь.
А коли заїбісь не виходить, вони народжують нові 2-3 аркуша, називають це передовим досвідом та аналізом і знову квадратно гніздовим по військам.
І знову вони молодці, все зробили заїбісь. Що там десь в полях та підрозділах як нічого
не працювало так нічого не працює, то вже не їх клопіт. Вони ще пізніше "зміни" розішлють. Або на підвищення підуть.

Дуже боюсь що втратим час. Час який такою дорогою ціною нам виривали ті хто вже загинув, хто отримав поранення, хто зараз стоїть на смерть щоб ми могли підготувати їм заміну. Дуже боюсь.

Трошки про бойову підготовку. Це може працювати і це працює. Це можна робити і ми це робим. Без розових окулярів і пафосу.
І ще. Ми не брешемо про війну. Як би цинічна не була правда. Самий ефективний спосіб вижити - знищити ворога.

https://www.radiosvoboda.org/a/roman-donik-navchannya-mobilizovani-viyskovi/32817911.html

Хуйово, канєшно, що Арестович не захистив хоч по якійсь схемі не то що ні одного міста, а навіть за захист хоч одного будинку не взяв на себе відповідальність.

Поки в пілотному варіанті працюємо за програмою підвищення кваліфікації з комунікативної компетентності і педагогічної майстерності для інструкторського складу 151 навчального центру.

Всі знають наскільки важливий рівень майстерності викладача для тих кого вчить цей викладач та інструктор. Від цього в принципі залежить буде засвоюватися матеріал та чи отримає людина знання. Це важливо в школах та вишах.
Але надважливо це зараз в навчальних центрах та навчальних підрозділах де готують піхотинців.
В нас нема зараз в достатній кількості інструкторів, викладачів, які б колись, змолоду, вибрали б собі шлях викладачів та інструкторів. Зараз, в основному це такі ж вчорашні цивільні, які стали на захист України, отримали знання та досвід в важких кровопролитних боях, та зрозуміли важливість підготовки особового складу на високому рівні. А потім, після навчання та фахової підготовки, пішли вчити інших. Принаймні так це більшості своій є в 151 навчальному центрі.
Це велика проблема і великі виклики. Бо дорослі люди, які «вміють самі» і мають «досвід та знання» мають передати його теж дорослим людям у вкрай обмежений час. І від того наскільки якісний буде цей процес, буде залежати і виконання бойових задач і життя піхотинців.

В нас зараз воює армія "ненароджених для війни". А вчать їх люди з бойовим досвідом "ненароджені для вчительства". Але і те і інше вкрай важливе для якісної підготовки піхотинця і подальшої перемоги. І ми маємо зробити так, щоб весь бойовий досвід і всі знання про військову справу максимально засвоювалися людьми, які "ненароджені" та "не підписувалися" на це.
І для цього повинна бути певна майстерність. Для цього потрібна фаховість. Потрібна повна самовіддача. Для цього потрібна довіра збоку людей які прийшли на навчання. Це дуже складно.

Тому ми звернулися по допомогу до людей, які мають найвищий рівень та просунуті методики в Україні саме по навчанню дорослих та педагогів. Це громадська організація «ЕдКемп Україна».
За такий же стислий термін нам всім треба з сурових воїнів зробити викладачей та інструкторів вищого ґатунку. І ми це зробим. Разом.
Поки в пілотному варіанті працюємо за програмою підвищення кваліфікації з комунікативної компетентності і педагогічної майстерності для інструкторського складу 151 навчального центру і звісно курси української мови.
На жаль реалії сьогодення такі, що старі методи та принципи застарілі. В першу через застарілість підходів до навчання, програм та відношення тилових "бюрократів" до своєї справи.
Ще накладається рівень готовності до навчання людей які приходять на навчання, травмованість особового складу та стислий час на підготовку.
І тому що війна. І тому що втрати. Тому що страшно. Всім. Але нам просто треба зробити свою роботу - вбити всіх покидьків і перемогти.
І ми це зробимо.