Хочу попросити дорогу редакцію поставити для жителів міста Єйськ (Ейск) пісню "Огромное небо" у виконанні Марка Бернеса. Ну, чисто поржать. Кріз сльози звісно.

З нашого попереднього випуску 4 сержанти допущені до виконання обов'язків командирів взводу. В бригаді яка воює на сході. Четверо з 16. Мабуть за інших обставин, то була б для нас приємна та мотивуюча новина. Але ми ж всі розуміємо що ведемо війну, якої не бачив світ майже сто років. Тому дивимось на ці речі простіше. Звісно не від хорошого життя допущені. Ми не навчаємо командирів взводів. То інший рівень. Але я розумію чого так робиться. Бо війна, мобілізація, збільшення кількості особового складу, втрати серед кадрових і дефіцит молодших командирів. Тотальний голод на навчених людей. Це просто буття. Ми нічого з цим не зможемо зробити в короткій перспективі. В воюючій країні не вистачає потужностей. Не вистачає всього. Не вистачає часу. Тому ми цим і займаємось. Зробили максимум за мінімальні терміни. Бо це не просто важливо. Це надважливо в сучасних умовах. 4 командири взводів з вчорашніх цивільних. Ну, ось так є. І при навчанні ми також даємо скільки можемо знань, які будуть працювати на рівні піхотного або стрілецького взводу. Керувати вогнем, управління, спішуванням, та розгортанням в бойовий порядок з техніки, теж вчимо. Бо і це ті знання, яких не вистачає сьогодні командирам відділень.
А ще в нас інколи дуже велика проблема на рівні старших командирів зі сприйняттям та розумінням самої концепції в світогляді людей, які приходять до них в підрозділи. Я спостерігаю цю ситуацію вже вдруге з 14 року. Але цього разу маятник качнувся в протилежний бік.
З переходом на контракт в ЗСУ деякий час, офіцери та командири вивчені по РККАшним програмам та доктринам, відносились до солдата так, як їх раніше вчили відноситись до строковиків. Задавити ініціативу, не довіряти, створити умови щоб було більше роботи та дурного навантаження, постійної роботи. Де саме головне не допускати зальоти при скупченні людей. Пофіг все, можна не вчити, але головне щоб не було зальотів та ініціативи. Це був дуже великий перекос у сприйнятті між офіцерами та солдатами. Бо це вже були не строковики. А професійні військові, які обрали собі за професію військове ремесло. По суті, це такий же кадровий військовий, як і генерал але солдат або сержант. Бо він обрав цю роботу за основну. В професійній армії кожен солдат це самостійний юніт, якому не треба вічний контроль та нянька. Він самостійний та відповідальний. В ідеальному світі у нього навіть зброю можна не перевіряти, бо це його професійний інструмент. Це фахові люди, які обрали військовий фах. Вони вчаться, самонавчаються, підвищують свій рівень, та доглядають за своїми інструментами для роботи. Вони знають, як працювати їм, як працює їх підрозділ, як він працює у складі роти, батальну і навіть бригади. Вони знають механіку війни та армії. Вони в піхоті знають достатньо про роботу мінометів та танків. Вони злагоджені. На початок вторгнення в нас всі бойові бригади мали бойовий досвід. Неодноразово проходили злагодження та навчання. Кожна бригада, кожен батальйон був як механізм. Де кожен (ну майже кожен) знав і розумів свою роль та свої дії. Де все працювало як єдине ціле.
За кілька років та з приходом до лав ЗСУ свіжої крові, з 14 року, хвороба РККАшного відношення до солдата, як би потроху почала переростати. Армія стала професійною і відношення командирів до солдат, здебільше стало таким же. Вони почали сприймати солдата як професіонала. Військового профі.

Але з початком другої війни, маятник понесло в інший бік. І понесло дуже потужно. В військові підрозділи терміново зайшли цивільні. При чому не в якості поповнення при відновленні, де вони розбавлені досвідченими контрачами. А багато підрозділів створені з нуля з самих цивільних, під командуванням офіцерів запасу. Так, хтось колись служив, хтось був мобілізований. Хтось колись стріляв, хтось навіть воював. Але, по перше, служили раніше в тій самій армії, де треба було менше ініціативи та зальотів і де солдат не був професійним військовим. В них психологія цивільних людей. В них нема розуміння як працює армія, як працює взаємодія підрозділів. В них нема знань, що будь яка робота армійського підрозділу, це маленька частина великого. На жаль дуже складно цивільним людям перебудуватися на військові рейки і військове мислення. Бо воно інше. І на це треба час. Якого зараз нема. Подобається чи не подобається, але є купа знань та навичок, якими володіють професійні військові, але не володіють навіть самі мотивовані та безстрашні цивільні. Бо цивільна людина, майже у всіх випадках, це про індивідуальний підхід. А в армії крім індивідуальної підготовки, все зводиться до колективного виконання задач. Там де є взаємодія з суміжниками, інженерами, мінометкою, танками, аеророзвідкою і командуванням. І для того щоб це все робити, треба, як мінімум, розуміти, як працюють суміжники. І тут починається проблема. Проблема в тому, що у людей нема впевненості в своїх знаннях (бо ї нема), нема впевненості в сусідах (бо нема розуміння як це працює), нема впевненості в командирах (бо його ніхто в окопі не бачив) і навіть в зброї (бо дали автомати минулого сторіччя). Ну, про старших командирів рівня комбригів і вище, навіть не кажу. Але при цьому всьому, у старших командирів вимоги до цих підрозділів, як до кадрових підрозділів з фаховими військовими. Вимоги і задачі нарізуються як для контрактної армії. Сприйняття людей через призму професіоналізму. І тут не можна по іншому. Вбору нема. Бо як би ми не шуткували, ми воюємо з потужною армією. І перемагати ми можемо тільки технологіями, навченістю та фаховою підготовкою. І я тут кажу не про вміння стріляти (хоча це надважливо), а про фаховість в розумінні процесів. Коли боєць починає розуміти механіку війни, механіку піхотного бою, коли знає, як і що працює навколо нього, коли розуміє, як йому треба робити в різних ситуаціях і як це буде взаємодіяти з іншими людьми та сусідніми підрозділами, в нього з'являється впевненість. Впевненість в собі, в зброї, в побратимах, в командирах. Але, на жаль це не можливо перемкнути тумблером в голові. Людина може воювати кілька місяців, але не розуміти, як то все працює у взаємодії за межами його опорного пункту. Для цього людині потрібен той, хто знає більше чим він. Той, хто знаю, як все працює. Той, хто зможе пояснити, навчити, та разом з бійцем виконати задачу. Молодший командир. Сама важлива ланка. Командир відділення. Такий же як він вчора цивільний, але маючий знання. Бо просто присвоїти звання молодшого сержанта та призначити на посаду мало. "Роби як я", не працює в цих випадка, бо той на кого рівняються не знає що саме треба робити. І вмикають імпровізацію та фантазію. Яка не має ніякого відношення до ефективності в війні. Бо здебільш ті командири які планують та віддають накази розраховують, що кінцевим виконавцем буде фаховий військовий з фаховою підготовкою під командуванням фахового сержанта. А цього нема. Бо нема в нас часу та навчальних ресурсів зробити то все фахово. От і маємо проблему, коли бездоганно спланована операція може просто не спрацювати, бо на рівні окопу нема взаємодії та управління. Бо на рівні піхоти в нас сміливі та мотивовані люди, але без знань та розуміння як воно все працює все разом.
Саме цим ми й займаємося. Перемикаємо в голові "тумблер" та напихуємо максимальну кількість військової інформації за короткий строк в голови учорашніх цивільних. І як показує відношення до наших "випускників", справляємося не погано. Хоча розуміємо, як цього недостатньо.

Зараз перебираємося на "зимові квартири", бо проблемне розміщення взимку в необладнаних помешканнях в яких працювали влітку, це те що буде зривати учбовий процес. Люди повинні жити в теплі, мати можливість висушити речі (бо майже весь час працюємо в полі та на полігонах), відпочити і саме головне - не хворіти.
Сприяння військового керівництва у всьому дуже потужне. З повним розумінням важливості того що ми робимо. Базові потреби вирішуються. Але все одно, майже все прийдеться дотягувати нам з вами. Від допомоги по обладнанню мобільного душового комплексу, до обігрівачів та сушарок для взуття. Бо на навчання люди їдуть з окопів. Тому пізніше будемо звертатися по допомогу для облаштування навчального процесу на новому місці. Де б ще часу взяти щоб на все вистачало? Але то вже інше питання.

Просто нагадаю. Є запит від Холодноярців на майже 100 комплектів зимової гуми. 106 на сьогодні. Щось є по нявності. Щось ще шукаємо. Вирішуємо питання закупівлі в Польщі за дуже гарною ціною. Дякуємо всім хто допомагає.
PayPal
donikroman@ukr.net
ПБ 4731 2196 1942 3175
5168 7451 1010 5332
Донік Р

Другу партію зимової гуми для Холодноярців сплатили.
Дякуємо всім хто допомагає.
PayPal
donikroman@ukr.net
ПБ 4731 2196 1942 3175
5168 7451 1010 5332
Донік Р

Під Бахмутом окупанти втратили коптер. Спочатку думали що птах напав. З‘ясувалося, що то Холодноярці атакували піарський коптер зверху своїм дроном. Наш дрон цілий. Ворожий збитий. Бо Українське найкраще)). Навіть якщо то китайський дрон

Стрічка рясно замиготіла фейком про російського генерала. Сьогодні так же рясно будуть спростування, та всякі пояснення. Я розумію, що всі втомилися, і що всім дуже кортить простих рішень. Чік і генерал в річці. Чік і другий і третій. Чік і ракети скінчилися і снаряди у ворога через ураження переправ та складів. Чік і РФ хоче перемовин. Чік і ми перемогли, а вони капітулювали. Але це так не працює. Це втома. Це руки трикутником над головою і - чік, я домікє. Це спроба якось захиститись та видихнути те що давить. Але на жаль, ще не час. Бо кожна помилка, кожна ілюзія, кожне ілюзорне сподівання, коли воно розлітається на маленькі шматки, ранить уламками нас самих. Дуже ранить. Вибиває з колії. Деморалізує. А зараз це не можна. Рано. Бо все зараз не дуже просто. Бо зараз в повітрі щось дуже схоже за відчуттям на перші дні вторгнення. І це не про ядерну зброю. Це про невизначеність та неясність.
Чи вдарять ще окупанти? Звісно вдарять. І я не знаю де саме. І боюся, що ніхто не знає. Навіть вони самі. Чи є у російських військових план? Звісно є. І не один. І який виберуть, буде залежать від обстановки. Те що ми не розуміємо їх планів, це не означає що їх немає. Бо мене дуже бентежить, що на 8 місяці повномасштабного вторгнення, через майже 8 років війни, у нашого суспільства якесь скривлене сприйняття тих, хто прийшов окупувати та розграбувати нашу державу. Люди тиждень серйозно обговорюють якісь заяви окупантів, якісь їх плани на евакуацію цивільного населення з Херсону. Це якась невгамовна жага до чудес, розових поні, та єдинорогів. Це помилки, та хибне уявлення, яке призводить до завищених сподівань. Це те що навмисне робить ворог. Ніколи, ні за яких обставин, їх не цікавить населення окупованих територій. Тільки як живий щит для перекидання сил та зброї. Тільки як захист переправ та залишків мостів по яким вони перекидають техніку та БК. 2 години цивільні, 12 військові. Перекидають не з Херсону, а в Херсон.
Ні одного метру землі вони просто так не віддають. Тільки через кров та піт ЗСУ. Вони прийшли забрати та знищити. На нас напала держава, для якої вартість людського життя її громадян, близька до нуля. То чого ви чекаєте на території, яку вони прийшли зрівняти з землею. Не треба ідеалізувати та недооцінювати ворога.
Те ж саме стосується і їх мобілізації. А то вже з'явився шапкозакидальний настрій. Це перша хвиля мобілізації. І там до біса бажаючих піти повоювати. Кілька роликів на ютубі на 300 тис мобілізованих це ніщо. І їх жінки і матері не дуже переймаються що будуть втрати. "Всьо равно бухаєт и сдохнєт". Ми просто міряли їх по собі. Ми цю помилку вже робили, коли вважали що після перших тисяч «цинків» буде якийсь протест, або хтось схаменеться.
Проблема зі спорядженням та одягом? Не треба ілюзій. Вони вже шукають вирішення цих проблем. І вони їх вирішать. Не важливо як це буде виглядати. Важливо як це буде діяти. Постріл ванька у фуфайці зразка 1943 року вбиває так само як і постріл солдата у сучасному споряджені. От і все. Зараз всі країни, які зберегли відношення з РФ завалені пропозиціями по закупівлі всього. Взагалі всього. Вони не збираються зупинятися.
На околицях Бахмута запеклі бої. За різними оцінками втрати ворога в районі Бахмута за весь час склали 6-8 тисяч. Просто вдумайтесь в те, якою ціною наші хлопці тримають той напрямок. Майже 10% з усіх втрат ворога за 8 місяців це район Бахмута. І вони не зупиняються. Кожного дня атаки та спроби зламати нашу оборону. І це не просто якась піар акція, або схильність до самогубства. Це план окупанта, якому на заваді стали наші вояки. Я не розумію того плану. Але він є. Бо просто так, такі ресурси не витрачаються. Зараз оборона Бахмута зав'язала на собі дуже потужні і боєздатні сили противника. Ті сили, які свого часу зав'язали на собі захисники Маріуполя. Так, вже є і свіжина з мобілізації, вже й пригожинськи зеки пішли в утиль. Але там все ще дуже боєздатні підрозділи ворога для яких не жаліють ні резервів, ні снарядів, ні БК.

Просто треба розуміти що Бахмут обороняють підрозділи, які в боях з 24.02 кожного дня. Як Холодноярці, які вступили в перший бій 24, так і не виходили з бою. Без ротацій та відновлення. З снарядним голодом на радянські калібри. І це не зрада. Їх просто нема де взяти в усьому світі. У 93 з початку вторгнення важкий, та потужний шлях. Сумський напрямок. Оборона Харківщини. Рейдові дії по тилам ворога. Ізюмський напрямок. Тепер Бахмут. На техніці та зі зброєю радянскьких калібрів з якою увійшли у велику війну. Ні разу не було втраченне управління на рівні батальонів та бригади. Це все за межою людських сил та розуміння.
Ми зараз заходимо в зиму. І я не знаю як ми її пройдемо. Але я точно знаю, що у ворога є свої плани на це.
І вони ніяк нам не сподобаються. І ми все зробимо щоб їх зруйнувати. Але нам треба встояти. Попри все.
Харків майже перестали обстрілювати. І це дуже насторожує. Бо я не вірю що вони втомилися, або нема чим. Просто вичікують коли ми розслабимося, щоб вдарити болючіше. Вони завжди так роблять. І вдарять ще з Білгородського напрямку. І скоріше за все на Чернігівщині спробують. І будуть знеструмлювати та розбивати системи опалення міст. Все це буде. Це нікуди не ділося. Всі ці мопеди, це ж не про фальстарт. Це про пристрілку та про розвідку боєм. Ми вчимося протидіяти, але вони теж навчаються.
А ще нам треба пройти зиму на фронті. І якщо десь стане тихіше через погоду та розмиті грунти, то багато де, інтенсивність не стане менше. Бо в нас величезна лінія фронту, яка проходить і по асфальту і по забудові. Тому теж треба розуміти, що кожен спокійний день, це день, який треба використати для підсилення та підготовки. Для допомоги ЗСУ. Бо нічого ще не скінчилося.
А в Севастополі, да, там дуже гарно. Там от просто дуже душевно.
Під Ізюмом викопали кілька мішків з паперами, де всі дані про людей з проукраїнської позицією. Коли тікали окупанти, не встигли забрати, прикопали. Тобто в них на кожного є досьє. Вони прийшли знищити українськість фізично разом з носіями та тими хто може бути носями. Розумієте? На кожного з нас, в них вже є досьє. З телефонами, з прописками, з особистими даними. Тут попрацювали для цього і ватники, і мєнти з чекістами, які торгували всіма можливими базами по 100 баксів. Вже не важливо звідки вся та інформація. Важливо що вона є, вона систематизована та готова до вживання при окупації будь якого міста. Вони вже подумки нас всіх вбили. Тому нам дуже і дуже просто. Вони самі прирекли нас на перемогу. Як там? "те що мертве вмерти не може"?
Тримаймо стрій, незламні.

Тут зараз дивуються, як у збройників виходить надвухсотити майже тисячу загарбників за добу. Доповідаю: наприклад от так. Це вчора мінометники 2 мех бату 93 Холодноярської бригади, трохи наламали чергову атаку окупантів під Бахмутом. Важливо крім того скільки летить, ще й як летить, та куди. А у Холодноярців все рівно летить. Все прямо тіп-топ. Довіряйте ЗСУ. Допомагайте ЗСУ. Бо вони того варті. І справу свою знають.

В такі часи живемо, що навіть дитині не треба пояснювати яка важлива артилерія на війні. І чому тих дядьків називають Боги війни. Бо то вже не алегорія. Це сьогодення України. З Днем ракетних військ і артилерії всіх причетних. Дякуємо.
І кращий подарунок для артилеристів, приїхати та привезти всякі потрібності. Що ми і зробимо.
Дякуємо всім, хто допомагає.

Окупанти грабують, крадуть та забирають все що можуть. Техніку в першу чергу. Від велосипедів та скутерів до тракторів та комбайнів. Оцей асвабадітель вирішив що на мотоциклі він буде швидше, мобільніше та непомітніше. Але у танкістів Холодноярців трошки інша думка з цього приводу. Віднині він буде "хорошим".

93 Холодноярська ОМБР втомленим голосом -
"Не Red Bull надає крила, ох не Red Bull".