Частина1. Є дві теми, в які не лізу публічно. Дрони і такмед. Хоча і в одній і в іншій я "впевнений користувач" в практичному бойовому застуванні в самих сучасних реаліях на певному рівні. І навіть маю доволі не погані знання як предметів, так і організації процесів в цих темам.
Бо обидві темі надто чутливі, обидві дуже грошові, і обидві теми використовуються певною категорією людей як кормова база.
Чим популярніша і хайповіша тема, тим більші збори, тим більше уваги для "мессій", тим більше грошей.
Чим нижчий рівень знань по цій темі у певної категорії людей, тим вони токсичніше і скандальніше. Бо вони розуміють що багато в чому мають прогалини в знаннях, але борються не за знання та якість а за кормову базу. І чим далі вони в темі, чим більша аудиторія, тим більше виростає їх впевненість в своїй непогрішності. Всі помилки цементуються і тоді, всі опоненти з більш сучасними або більш глибокими знаннями сприймаються як конкуренти за корм. І "вогонь на знищення".

Але є моменти, коли приходиться вилазити на світ божий, щоб просто нормальні люди не ходили по граблям на які ми вже наступали і не втрачали час. Бо в деяких питаннях, так історично склалось, ми йдемо поперед системи. Дуже поперед.
Зараз про такмед. Точніше про відсутність у військах в масі своїй якісної підготовки за дисципліною догоспітальна допомога в умовах бойових дій. Я не хочу грузити нікого абревіатурою, рівнями, протоколами та керівними документами, а спробую пояснити максимально просто. Хоча це дуже складна і саме головне багатошарова тема, де нема простих і швидких рішень.

Я хочу зразу акцентувати, що я зараз не шукаю винних (вони відомі і вже пішли з посад влаштовувати собі краще життя далі), не нападаю ні на кого і не підіймаю зраду. Бо це все беззмістовно. Є речі які можна виправити, тоді їх треба виправляти. Сьогодні. На завтра. Щоб не повторювати. Звинувачувати в чомусь людей, які вже пішли з посад, близько до похєру. Їм так точно. Вони на посадах себе не погано почували, і зараз в них все ОК.

Головний хірург ЗСУ серед основних причин ампутацій в зоні бойових дій назвав посттурнікетний синдром. За його словами 30 відсотків від ампутацій. Це коли турнікет занадто довго перетискає кінцівку і починаються незворотні процеси з судинами та тканинами, що в результаті приводить до вимушеної ампутації.

Буду казати відверто і довго. Бо треба розуміння не наслідків а причин. Проблема в неналежному рівні тактичної медицини яку дають людям в переважній більшості навчальних центрів. При чому тут вина не окремого центра або інструктора (якого самого не навчили), а проблема системна. Коли люди уповноважені приймати рішення, живуть в парадигмі мирного часу з впевненістю, що є десь чарівна кнопка "зробити заєбісь" однією розпорягою, чи написанням якоїсь програми.
І зайняті пошуком кнопки, а не вирішенням проблеми. Те що через це кожного дня хтось втрачає кінцівки, їх не дуже хвилює.
У них все на місці. Є і буде. І звання, і оклади, і премії і тим більше кінцівки.

Проблема не нова. Ще в 23 році, главком (Залужний на той момент), озвучив мені проблему з небаченою на той момент кількістю ампутацій, не тільки через мінно вибухові травми, а і через використання турнікетів при уламкових або кульових пораненнях кінцівок. Це був той момент, коли починалось тотальне панування дронів в повітрі.

Частина 2. До цього була конструкція - Є евакуація, є транспорт евака, у пораненого є контакт з основними силами. Але не вистачало турнікетів. Люди гинули через критичну втрату крові. Тобто була задача - зберегти життя в перші хвилини-десятки хвилин. Ну, всі пам'ятають мантру про "золоту годину", яку досі люблять повторювати партнери не розуміючи реального стану на ЛБЗ. Далі, евак, стабпункт, лікарі, і всяке таке інше.
Основна навичка потрібна для цього - затягнути турнікет і зафіксувати час. Бажано правильно затягнути. Сама проста навичка.
Якої можна навчити обізяну за певний час. Не кажучи про 20-30 рекрутів. Тягни до усрачки, буде тобі життя.
Основна задача - зберегти життя тут і зараз. Все інше роблять медики. Через годину, через дві максимум. І майже 100% збереження кінцівок.
Було.. Дуже не довго.

Потім почались проблеми іншого характеру. Турнікети з'явились в достатній кількості. "Витікань" стало менше. Але почала зникати термінова або швидка евакуація. Термін між накладанням турнікету та огляду фахівцем (хоч якимось) збільшився в рази. А в подальшому в десятки разів. І великий відсоток накладань турнікету закінчувалось трагічно.
Бо крім того, що тягти до усрачки турнікет при БУДЬ ЯКОМУ (навіть легкому) пораненні людей більше нічому не навчили. Це єдине що вони вміли. І то не дуже впевнено. Накладати турнікети, вчили всі кому не ліньки.
І люди на адреналіні, на перелякі, на паніці тягнули турнікети, навіть там де не було критичної кровотечі. Бо не вміють нічого крім турнікету. Бо не вчили як визначать що відбувається і що робити далі. По протоколу. По існуючому протоколу.

Тоді в нас з'явилась задача - Не просто зберегти життя пораненого бійця, а зберегти життя і якість подальшого життя бійця. Який після лікування та відновлення зможе повернутись до виконання своїх обов'язків з цілими кінцівками.
Здавалося б, що рішення просте. І воно вже існує в протоколах тактичної медицини. Просто треба навчити людей цього всього.
Дати крім однієї навички тягнути турнкет, всі інші необхідні. Від огляду, контролю та визначення ураження до тампонування, або переміщення турнікету і звісно конверсії (хоча давати цю навичку всім, це теж крайнощі в інший бік маятника).
Все ж просто? Все ж вже придумане? Ніхєра.
Ну, точніше як ніхєра? Умовно ніхєра. Ми в 151НЦ зробили все що треба доволі швидко і вже в 23 році, нам перший раз написав боєць, який сам собі робив тампонування і обійшовся без турнікету. Досі в строю. Хоча евакуація була складна і довга в нього.

Але в більшості навчальних центрів залишилась все та ж одна навичка - накладання турнікету. В кращому випадку. Тому що це сама проста дія не потребуюча від інструктора з тактичної медицини високого рівня. Точніше вибачте, від інструктора БЗВП. Бо у нас досі в більшості навчальних центрів нема інструкторів з такмеду. Нема як класу. Нема як окремого напрямку.
Бо поважні пани, вважають що будь який інструктор, може навчити 20-30 рекрутів тягти турникет. І вони це роблять.
І результат ми бачимо в доповіді головного хурурга.

Досі людей не вчать нічому, крім накладання турнікетів. Бо все що інше потребує більше часу та більше інструкторів. І саме головне - підготовки цих самих інструкторів. Саме паскудне, що є на базі чого все робити. В сенсі інструкторів. Давно є і на високому рівні. Та ж "Такмед Північ", дає просто захмарний рівень підготовки інструкторів. Треба просто виконувати їх рекомендації по відбору та навчанню.

На практиці, методом експериментів та перебором різних варіантів, ми прийшли до того, що неможливо дати якісну підготовку по догоспітальній допомозі, якщо мало інструкторів на групу. Ідеальний варіант - на 20 рекрутів 4-5 інструктора З ТАКМЕДУ. тобто 1 інструктор - 4 або 5 рекрутів. Чим більше співвідношення тим нижче рівень. Пропорційний і прямий зв'язок.
Якщо пропорція нормальна, тоді кожен боєць отримає потрібні навички і практично їх засвоїть під контролем інструктора. Багато разів. Дуже багато.

Частина 3. Але поважні пани, досі вважають що це не потрібно і це завищені хотєлки "чвк Доніка".
Ні. Ми звичайний піхотний навчальний центр, в якому рівень такмеда не нижче ніж в профільних (медичних) школах та центрах. І на ЛБЗ, наші випускники виживають та зберігають здоров'я в рази більше ніж в "іменитих" і "потужних" НЦ. Не кажучи, що рівень випускників з наших курсів CLS чи не найкращий.
Хоча ми звичайний навчальний центр, не акредитований поважними панами, які створили монополію на сертифікати і сертифікацію.
Тобто маємо прямий зв'язок - кількість інструкторів рівно якість засвоювання матеріалу.

Ще один момент - розподіл навчального часу за програмою до госпітальної підготовки.
Зараз, всім нав'язали програму БЗВП за якою є три умовних блока по 10 годин в день. Так звана схема 3х10.
Тобто беруть рекрута, який нічого не знає і починають 10 годин робити вигляд що чомусь вчать. Можуть навіть по чесному вчити. Через кілька днів ще так і через кілька днів ще раз. Це основний навчальний цикл.
Хто з вас, може за 10 годин зберегти здатність засвоювати принципово новий матеріал? Думаю ніхто. А це не іноземна мова. Це те від чого буде залежати ваше життя.

У нас ті ж 30 годин, але вони розбиті на 10-12 навчальних днів. Це складніше для організації процесу, але це ефективно.
А от люди які нав'язали недолугу програму, полегшили життя собі. Вигнали на 10 годин роту і типу провели заняття. Краса.

І ще момент. В нас інструктори з такмеду викладаються на кожному занятті на 100%. Це дуже важка дисципліна. Чи не найважча по навантаженню. Бо дуже багато треба дати людині з нуля і засвоїти без права на помилку. Ціна помилки - життя.
Бо людина яка не здатна стріляти через якісь вади, може робити щось інше (носити БК, набивати магазини), а от такмед треба ДАТИ всім. І що ВСІ ЗАСВОЇЛИ.
А тепер уявіть графік роботи інструктора з такмеду в режимі кожен день по 10 годин. Коли він вигорить?
Але на папері у поважних панів все гарно. Такмед проводиться. Інструктори є, все добре. А кількість ампутацій через посттурнікетний синдром як була захмарною так і залишається.

І це тільки один напрямок в тактичній медицині, який лежить на поверхні. Там громадний пласт проблем, які ніхто не вирішував комплексно з 22 року. І не оптимізував з урахуванням змін умов війни. Комплексно тільки забороняли те що намагались запровадити рятуючи ситуацію.
Бо приймали рішення і мали повноваження люди які про оце все знали з паперів які їм приносили в безпечні, теплі затишні кабінети. Люди, які як показник своєї ефективності ставили - оптимізацію штату інструкторів. Зменшення кількості і "багатостаночність". Коли інструктор, він і вогневик і такмед і тактик і інженер на папері. І 30ку свою отримує. А на ділі сам стріляти не вміє, має 160 кг ваги і крім як затягнути турнікет до усрачки нічого не вміє.

Пани які були відповідальні за рішення та розвиток, постійно на рік-півтора запізнюються. А ціна такого запізнення - життя та інвалідності людей.

Але що більше за все вкурвлює. Вже більше двох років в нас є готові рішення. Працюючі. Які довели ефективність на ЛБЗ.
Прийдіть і візьміть. Ми покажемо. Навчимо. Поділимось.

Недавно були збори в одному славетному НЦ з приводу такмеду. Ну, знову розповідали що всі не розуміють свого "щастя", бо не розуміють переваги програми 3х10.
Так от там ДОЗівці пропонували здорові ідеї. Наприклад пропозиція давати ази такмеду не на 3-4 тижні навчання, а раніше.
З перших днів. І що турнікети треба рекрутам видавати в перші дні. і що треба постійно підтримувати навички. Весь час.
І що партнери нам передають пам'ятки і їх треба роздавати рекрутам.
Але....

Майже два роки ми даємо перше заняття по такмеду на 2-3 день навчання. Турнікети зразу. А кишенькові пам'ятки та посібники, ми видаємо два рази. Більше року. коли люди приходять і за потреби коли вони виходять з БЗВП. Бо з'ясувалось вони їх читають. До дірок. На фото від 17 вересня минулого року, надрукована партія посібників. Були і інші тиражі. І постійна практика.
І треба всього одне - прийдіть і візьміть досвід, який працює.

Частина 4. Але і це не спрацює. Бо це механізм, навіть робочий, який потребує палива. Потребує людей які будуть те все робити якісно.
починати треба з відбору та підготовки інструкторів та створення умов для їх роботи.
НЕМА КНОПКИ "ЗАЇБІСЬ".
Є люди яких треба відібрати, підготувати і дати можливість працювати якісно. З нормальним режимом, з можливістю відновлення.

Все ж просто? Треба взяти і зробити. Чи можливо це? Так. Ми живий приклад.

І ще. Главкомом визначена задача - максимально зменшити втрати через погану підготовку. Це про це ж саме. Про збереження життя та подальшої дієздатності. Нова програма яку ми зараз за дорученням командувача сухопутних військ розробили та же адаптуємо в якості пілотного проекту потребує збільшення навчального часу на такмед.
До 42 годин. Умовна схема 14х3. Не виходячи за рамки загальних термінів програми. І це теж реально. Просто викинули застаріле лайно яке ніколи не знадобиться бійцю в сучасній і подальших війнах.

Це не претензії до ДОЗу. Вони зараз намагаються вирівняти ситуацію яку всрали до них пани забронзовілі теоретики. Вони прийшли і намагаються зробити щось з мінусової відмітки. Намагаються. Саме тому, ми будемо допомагати, або поки не доб'ємось результату, або поки не зрозуміємо, що це знову нескінченний процес заради процесу. Але поки ті люди які туди зайшли, декларують нормальні наміри. І поки не дурили. Тому маю обережну надію, що щось почне змінюватись. Але поки це тільки надія.
Але треба вчора. Бо кожен день, це чиєсь життя.

Перші два фото, це пропозиції які пропонуються/озвучуються зараз (тиждень тому). По суті через два+ роки після того як це вже запроваджено у нас. Все інше це те, що вже працює у нас. Щось два роки, щось рік.
Але це все вже є. В робочому стані. Просто треба взяти і масштабувати. Системно.

Маємо вакансії в 151 Навчальному центрі. Багато. Стоїть дві задачі. Збільшити свою спроможність.
І можливо оновити "свіжою кровью" парочку найбільш не ефективних навчальних центрів.

Процес оновлення нових частин буде відбуватись після того, як кандидати пройдуть стажування в 151НЦ і зможуть самостійно реалізувати ефективну модель управління та організації навчального процесу. Обмежено придатні розглядаються.
Можливі переводи з інших частин СВ за погодженням командирів (вмовимо, відпрацюємо, запам'ятаємо на майбутнє)

Локаційно - Харків і область. Одеса і область. Свіжа кров для інших центрів (поки не визначено, але буде враховуватися побажання).

Для інструкторсько-викладацького складу (інструктори, командири взводів/рот-викладачі, викладачі циклових комісій, навчальний відділ) обов'язковий сучасний бойовий досвід і проходження допідготовки/адаптації за програмою центру і подальша робота "в полі".

Підрозділи забезпечення, можлива мобілізація 50+ (за умови фізичного стану який дозволить пройти БЗВП).

Управління - бажано досвід за вибраним профілем, але головне бажання вчитись та сумлінно працювати.

Умови: Грошове забезпечення в залежності від посади + ДГВ (від задач та навантаження). Один з самих людиноорієнтованих навчальних центрів. Проживання в місті/області (враховуються побажання).

Вимоги: Не їсти ближніх. Професійність. Навчаємість. Не бухати (наркотичні засоби туди ж). Сумлінне відношення до своїх посадових обов'язків і трошки зверху. Лежати на посаді не в кого не вийде. Знайомства, шкурняки не працюють.

Зразу чесно - це не про кар'єру. Це про роботу, за яку ніколи не буде соромно і якою в результаті можна буде пишатись.

Інструктори (Такмед, вогнева, БПЛА, тактика, інженерка, топографія). Командири взводів і рот (мінімум дві основні дисціпліни). Навчальний відділ. Заступники ком в/ч. НШ, ЗНШ. Помічники командира. Медики.

Начальники відділів і груп. Автослужба, персонал, зв'язок, захист, ОДТ, озброєння, продслужба, інженерна служба, бухгалтери, діловоди. Розслідування та ППП (тут прискіпливий відбір тільки ефективних).

Водії, машиністи (вантажівки, автобуси, спецтранспорт, екскаватор, бульдозер). Ремонтники.
Електрики, зварювальники, дизелисти.
Кухарі.

Анкета за QR кодом
або
Ватсап, сигнал.
+380 50 650 72 37
+380 96 805 82 72
151nc.va@gmail.com

Навіть не хвалимся. Констатуємо.
Але крім нас і цих хлопців з МВГ, всім іншим, схоже це все пох.

Стрілецький батальйон Харківської поліції (ГУНП в Харківської області).
Один з самих боєздатних батальйонів такого формату.
Завдяки тому що генерал Тимошко свого часу, дуже грамотно та виважено підійшов до формування та підготовки своїх людей в піхотному навчальному центрі. І ще завдяки тому що при формуванні мали місто чесність та справедливість для всіх, які досі намагаються підтримувати командири батальйону
Це в принципі цивільні вчорашні. Слідчі, опера і інші "кабінетні". Вчити приходиться по суті з нуля. Але вони воюють.
Доволі не погано після навчання. Після того як отримують те, що ми вміємо давати. Впевненість. В собі і зброї. В побратимі.
Звісно, що мені б хотілося б бачити серед них трукамщиків-даїшників Кіровоградської, Полтавської, та Одеської областей у яких класова ненависть до машин ЗСУ та водіїв в формі. Але то таке, може колись і побачу. А може ні.
А зараз ми вчимо тим хто воює і хто буде воювати захищаючи Харків.
Свій до свого. Відновлення боєздатності стрілецького батальйону ГУНП в Харківської області
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

"Не забезпечив безпеку". Ом ном ном. От прямо шикардос. Мені от прямо подобається.
Яке відверто смачне формулювання. От прямо в роті як від піроженки під каву. І універсальне під час війни. І після війни про минулий період. І таке що з нами може бути надовго. Або назавжди. Це як "враг народа", але більш концентроване. Може це і на краще. Треба його запам'ятати надовго. Бо доганяти ним можна буде всіх. Від двірників та електриків на ввірених ділянках, до президента та міністра. Головне не забути. І щоб було вище всіх імунітетів.
Ще треба щоб можна було в міжнародний розшук подавати за це і щоб екстрадиція була.

«Президент не не міг такого в близькому оточенні мати. Він не такий» (с). Таке вже було?
Бо я навіть знаю, хто підкинув президенту Міндича.

Чого ви зразу про політику? Призвище політика пишете.
Тільки вибори вам цікаві.
Очевидно ж що це росіяни підкинули Міндича, щоб дискредитувати першу посадову особу.

Красава. Сидів пишався собою, отримував якісь ніштяки від посади, вчив людей як їм жити на фісбучику, повчав як вести та розвивати бізнес, просував своїх людей користуючись тим що сам виходець з команди Зеленського. Можливо знав про відкати. Можливо не знав. Але легалізував своєю присутністю всі схеми. Навіть якщо сам в них не приймав участь.
В за пів години до офіційного звільнення, такий прямо жест сповнений шляхетності.
Академічний випадок сучасного блядства.

Насправді ситуація хєрова і оптимізму не додає. І простих рішень нема. Взагалі. От зовсім взагалі. Зараз на зараз нема.
Але треба просто от дуже гарно зафіксувати і запам'ятати все те, що зараз відбувається. От прямо щоб на рівні підсвідомості.
Щоб після закінчення війни, ніякі імунітети, ніякі домовленності, ніякі заборони на видачу третіх країн, не завадили провести по кожному високопосадовцю розслідування. "Наздоганяти" всіх. Без термінів давності. Без імунітетів.
Це просто треба зробити. Не будуть видавати, викрадати і повертати в країну. Змінити законодавство, конституцію врешті решт, якщо треба буде. Плювати на міжнародні закони та суди.
Але просто залишати такі речі "як є" не можна. В судову гілку не вірю. Не за цієї влади. В слідство та прокуратуру теж. Знайдуть як затягти час, як процесуально все розвалити. Але треба буде всіх доставати. Де б вони не були. І ніякі "павутини" і інші операції спецслужб не будуть показниками роботи на благо України.
Показник буде саме в доставці та покаранні певного кола осіб.
Інакше, все це марно. Всі втрати та жертви даремні.

Бляха, люди такі наївні. Ще раз. Міндич не втік. Ця процедура називається "екстракція". Людину вивели/вивезли з середовища яке стало ворожим. Туди, де є певні гарантії безпеки. Не так просто втікти з України, коли по тобі 1,5 року працюють силовики. Будь які. Тільки за сприянням певних посадових осіб. І це теж відкрите питання.

Закінчуємо другий адаптаційний прогон нової програми БЗВП СВ (базова загально військова підготовка сухопутних військ), робоча назва БЗВП7. Це вже другий заїзд людей на нову програму, які інструктори 151НЦ проводять разом з інструкторами інших НЦ, які пройшли кваліфікаційний відбір та допідготовку на базі 151НЦ.

Треба відверто сказати, що навіть у нас, людей які орієнтовані на практичну складову, виникли певні складнощі між написаним та реалізацією на різних локаціях, з рекрутами які теж трошки різні і за мотивацією і за фізичним станом.
Концептуальних змін не вносили, все що було задумано і покладено в основу - працює, ефективно і вже дає результат.
Але змін прийшлось вносити в розклади, таймінг та планування. Допилюємо, дошліфовуємо перед тим як представити іншим.

Основні відмінності програми: чотири умовні курси.
1. Адаптаційний курс (мамо, де я? що зі мною? Мамо, навіщо це все і що з цим робити?).
2. індивідуальна підготовка (базові навички) в ході якої визначаються схильності та уподобання рекрута до дисціплін.
-Проміжний контроль і відбір на дофахову підготовку за напрямками- командир малої тактичної групи, стрілець-рятівник, стрілець-оператор, стрілець.
3. Підтримання індивідуальних навичок, поглиблена дофахова підготовка за напрямками для відібраних, початкова підготовка в складі малих груп з урахуванням ролей та місця в бойовому порядку.
-Проміжний контроль.
4. Робота в складі малих тактичних групи (за відібраним напрямком)+індивідуальна підготовка, багато сценнарної роботи та практичної складової. Напрацьвується і аналізується досвід, в тому числі і негативний.
Вихідний контроль з урахуванням всього періоду навчання. По чесному, в реальних умовах з сценарними задачами.

Відгук людини, яка прошла в 151НЦ БЗВП за новою програмою під час якої була відібрана на поглиблену дофахову підготовку стрільця-рятівника (CLS)