Ненавчена людина, не влучає з особистої зброї через сотні дрібниць. З цих сотень дрібниць складається одна важлива причина. Людина не навчена. Людина, яку не навчили на БЗВП, може інтуїтивно місяцями, роками йти до якісного усвідомленого влучного пострілу. Якщо повезе і не загине. І з часом може навіть все буде виходити.
Але це от дуже суттєво зменшує шанси на виживання в бою.

Крім фаховості інструктора, ще дуже важлива уважність. Уважність до деталей. Уважність до людини. Коли інструктор звертає увагу на всі помилки і виправляє їх.
І так, ми це робимо. На БЗВП. За 51 день. Вчимо не пройобувати.
151НЦ. Ми випереджаємо стандарти НАТО.

Терехов покусав укрзалізницю.
Тепер всі розуміють як почуваються харків'яни.

От що з людьми не так? Робимо чергове анонімне опитування рекрутів. Це звичайна процедура. Кілька разів за час навчання.
На одній локації скаржаться на проблеми з горячею водою. Починаємо розбиратись. Бойлер згорів. Ну таке, буває.
Але, сука, його три дні не могли поміняти. Три дні, просто забили хуй на людей. Командир роти доповідав по вертикалі.
Аж через три дні розродились. Три дні, люди після полігонів, після дощів, в багнюці і мокрі не могли скористатися гарячою водою. От що не так з людьми? Що заставляє так бронзовіти через пів року-рік на керівній посаді?
Задаю питання - якби це було вдома і проблеми були у дружини з дітьми, скільки часу треба було, щоб усунути проблему? Ну, коли дружина з дітьми прийшла промокла, замерзла, брудна і єдиний варіант - душ з теплою водою?
От мені здається, що рівно стільки, скільки потребує доїхати до магазина/базару і купити те що треба для ремонту або щоб купити новий бойлер. І ще пів години на встановлення...
А вишенка на торті, що на складі в службі тилу, є бойлери. Не кажучи про волонтерів готових надати допомогу тут і зараз.
Сука, аж тіпає.

Більше за все мені не зрозумілі люди, які розповідають чому хуйове це нормально і з цим треба жити, та ті які зі старту навалюють десятки аргументів чому "не можна", "не вийде", "не можливо", "не положено" на будь яку спроби покращити щось.
Тільки щось намагаєшся зробити не так хуйово як завжди, або щось що виходить за "ментальної звички", збирається коло "фахівців" і починають залякувати та розповідати чому не вийде.
От якщо не робити, то точно ніхєра не вийде. Оце вже інфа сотка.

Люди добрі, а ні в кого не завалявся випадково Екскаватор навантажувач JCB 3CX в гарному стані?
Ну, може в кого лежить, сумує, нема чим зайняти?
Дуже треба. За гроші. Але не за всі гроші світу.
Дуже важлива і потрібна робота для ефективності сил оборони потребує такого звіра. Або мо аналог якийсь якісний.

Чому не влучаю №3.
По мотивам реальних ситуацій.
Вчимо не пройобувати.

Частина1. Є дві теми, в які не лізу публічно. Дрони і такмед. Хоча і в одній і в іншій я "впевнений користувач" в практичному бойовому застуванні в самих сучасних реаліях на певному рівні. І навіть маю доволі не погані знання як предметів, так і організації процесів в цих темам.
Бо обидві темі надто чутливі, обидві дуже грошові, і обидві теми використовуються певною категорією людей як кормова база.
Чим популярніша і хайповіша тема, тим більші збори, тим більше уваги для "мессій", тим більше грошей.
Чим нижчий рівень знань по цій темі у певної категорії людей, тим вони токсичніше і скандальніше. Бо вони розуміють що багато в чому мають прогалини в знаннях, але борються не за знання та якість а за кормову базу. І чим далі вони в темі, чим більша аудиторія, тим більше виростає їх впевненість в своїй непогрішності. Всі помилки цементуються і тоді, всі опоненти з більш сучасними або більш глибокими знаннями сприймаються як конкуренти за корм. І "вогонь на знищення".

Але є моменти, коли приходиться вилазити на світ божий, щоб просто нормальні люди не ходили по граблям на які ми вже наступали і не втрачали час. Бо в деяких питаннях, так історично склалось, ми йдемо поперед системи. Дуже поперед.
Зараз про такмед. Точніше про відсутність у військах в масі своїй якісної підготовки за дисципліною догоспітальна допомога в умовах бойових дій. Я не хочу грузити нікого абревіатурою, рівнями, протоколами та керівними документами, а спробую пояснити максимально просто. Хоча це дуже складна і саме головне багатошарова тема, де нема простих і швидких рішень.

Я хочу зразу акцентувати, що я зараз не шукаю винних (вони відомі і вже пішли з посад влаштовувати собі краще життя далі), не нападаю ні на кого і не підіймаю зраду. Бо це все беззмістовно. Є речі які можна виправити, тоді їх треба виправляти. Сьогодні. На завтра. Щоб не повторювати. Звинувачувати в чомусь людей, які вже пішли з посад, близько до похєру. Їм так точно. Вони на посадах себе не погано почували, і зараз в них все ОК.

Головний хірург ЗСУ серед основних причин ампутацій в зоні бойових дій назвав посттурнікетний синдром. За його словами 30 відсотків від ампутацій. Це коли турнікет занадто довго перетискає кінцівку і починаються незворотні процеси з судинами та тканинами, що в результаті приводить до вимушеної ампутації.

Буду казати відверто і довго. Бо треба розуміння не наслідків а причин. Проблема в неналежному рівні тактичної медицини яку дають людям в переважній більшості навчальних центрів. При чому тут вина не окремого центра або інструктора (якого самого не навчили), а проблема системна. Коли люди уповноважені приймати рішення, живуть в парадигмі мирного часу з впевненістю, що є десь чарівна кнопка "зробити заєбісь" однією розпорягою, чи написанням якоїсь програми.
І зайняті пошуком кнопки, а не вирішенням проблеми. Те що через це кожного дня хтось втрачає кінцівки, їх не дуже хвилює.
У них все на місці. Є і буде. І звання, і оклади, і премії і тим більше кінцівки.

Проблема не нова. Ще в 23 році, главком (Залужний на той момент), озвучив мені проблему з небаченою на той момент кількістю ампутацій, не тільки через мінно вибухові травми, а і через використання турнікетів при уламкових або кульових пораненнях кінцівок. Це був той момент, коли починалось тотальне панування дронів в повітрі.

Частина 2. До цього була конструкція - Є евакуація, є транспорт евака, у пораненого є контакт з основними силами. Але не вистачало турнікетів. Люди гинули через критичну втрату крові. Тобто була задача - зберегти життя в перші хвилини-десятки хвилин. Ну, всі пам'ятають мантру про "золоту годину", яку досі люблять повторювати партнери не розуміючи реального стану на ЛБЗ. Далі, евак, стабпункт, лікарі, і всяке таке інше.
Основна навичка потрібна для цього - затягнути турнікет і зафіксувати час. Бажано правильно затягнути. Сама проста навичка.
Якої можна навчити обізяну за певний час. Не кажучи про 20-30 рекрутів. Тягни до усрачки, буде тобі життя.
Основна задача - зберегти життя тут і зараз. Все інше роблять медики. Через годину, через дві максимум. І майже 100% збереження кінцівок.
Було.. Дуже не довго.

Потім почались проблеми іншого характеру. Турнікети з'явились в достатній кількості. "Витікань" стало менше. Але почала зникати термінова або швидка евакуація. Термін між накладанням турнікету та огляду фахівцем (хоч якимось) збільшився в рази. А в подальшому в десятки разів. І великий відсоток накладань турнікету закінчувалось трагічно.
Бо крім того, що тягти до усрачки турнікет при БУДЬ ЯКОМУ (навіть легкому) пораненні людей більше нічому не навчили. Це єдине що вони вміли. І то не дуже впевнено. Накладати турнікети, вчили всі кому не ліньки.
І люди на адреналіні, на перелякі, на паніці тягнули турнікети, навіть там де не було критичної кровотечі. Бо не вміють нічого крім турнікету. Бо не вчили як визначать що відбувається і що робити далі. По протоколу. По існуючому протоколу.

Тоді в нас з'явилась задача - Не просто зберегти життя пораненого бійця, а зберегти життя і якість подальшого життя бійця. Який після лікування та відновлення зможе повернутись до виконання своїх обов'язків з цілими кінцівками.
Здавалося б, що рішення просте. І воно вже існує в протоколах тактичної медицини. Просто треба навчити людей цього всього.
Дати крім однієї навички тягнути турнкет, всі інші необхідні. Від огляду, контролю та визначення ураження до тампонування, або переміщення турнікету і звісно конверсії (хоча давати цю навичку всім, це теж крайнощі в інший бік маятника).
Все ж просто? Все ж вже придумане? Ніхєра.
Ну, точніше як ніхєра? Умовно ніхєра. Ми в 151НЦ зробили все що треба доволі швидко і вже в 23 році, нам перший раз написав боєць, який сам собі робив тампонування і обійшовся без турнікету. Досі в строю. Хоча евакуація була складна і довга в нього.

Але в більшості навчальних центрів залишилась все та ж одна навичка - накладання турнікету. В кращому випадку. Тому що це сама проста дія не потребуюча від інструктора з тактичної медицини високого рівня. Точніше вибачте, від інструктора БЗВП. Бо у нас досі в більшості навчальних центрів нема інструкторів з такмеду. Нема як класу. Нема як окремого напрямку.
Бо поважні пани, вважають що будь який інструктор, може навчити 20-30 рекрутів тягти турникет. І вони це роблять.
І результат ми бачимо в доповіді головного хурурга.

Досі людей не вчать нічому, крім накладання турнікетів. Бо все що інше потребує більше часу та більше інструкторів. І саме головне - підготовки цих самих інструкторів. Саме паскудне, що є на базі чого все робити. В сенсі інструкторів. Давно є і на високому рівні. Та ж "Такмед Північ", дає просто захмарний рівень підготовки інструкторів. Треба просто виконувати їх рекомендації по відбору та навчанню.

На практиці, методом експериментів та перебором різних варіантів, ми прийшли до того, що неможливо дати якісну підготовку по догоспітальній допомозі, якщо мало інструкторів на групу. Ідеальний варіант - на 20 рекрутів 4-5 інструктора З ТАКМЕДУ. тобто 1 інструктор - 4 або 5 рекрутів. Чим більше співвідношення тим нижче рівень. Пропорційний і прямий зв'язок.
Якщо пропорція нормальна, тоді кожен боєць отримає потрібні навички і практично їх засвоїть під контролем інструктора. Багато разів. Дуже багато.

Частина 3. Але поважні пани, досі вважають що це не потрібно і це завищені хотєлки "чвк Доніка".
Ні. Ми звичайний піхотний навчальний центр, в якому рівень такмеда не нижче ніж в профільних (медичних) школах та центрах. І на ЛБЗ, наші випускники виживають та зберігають здоров'я в рази більше ніж в "іменитих" і "потужних" НЦ. Не кажучи, що рівень випускників з наших курсів CLS чи не найкращий.
Хоча ми звичайний навчальний центр, не акредитований поважними панами, які створили монополію на сертифікати і сертифікацію.
Тобто маємо прямий зв'язок - кількість інструкторів рівно якість засвоювання матеріалу.

Ще один момент - розподіл навчального часу за програмою до госпітальної підготовки.
Зараз, всім нав'язали програму БЗВП за якою є три умовних блока по 10 годин в день. Так звана схема 3х10.
Тобто беруть рекрута, який нічого не знає і починають 10 годин робити вигляд що чомусь вчать. Можуть навіть по чесному вчити. Через кілька днів ще так і через кілька днів ще раз. Це основний навчальний цикл.
Хто з вас, може за 10 годин зберегти здатність засвоювати принципово новий матеріал? Думаю ніхто. А це не іноземна мова. Це те від чого буде залежати ваше життя.

У нас ті ж 30 годин, але вони розбиті на 10-12 навчальних днів. Це складніше для організації процесу, але це ефективно.
А от люди які нав'язали недолугу програму, полегшили життя собі. Вигнали на 10 годин роту і типу провели заняття. Краса.

І ще момент. В нас інструктори з такмеду викладаються на кожному занятті на 100%. Це дуже важка дисципліна. Чи не найважча по навантаженню. Бо дуже багато треба дати людині з нуля і засвоїти без права на помилку. Ціна помилки - життя.
Бо людина яка не здатна стріляти через якісь вади, може робити щось інше (носити БК, набивати магазини), а от такмед треба ДАТИ всім. І що ВСІ ЗАСВОЇЛИ.
А тепер уявіть графік роботи інструктора з такмеду в режимі кожен день по 10 годин. Коли він вигорить?
Але на папері у поважних панів все гарно. Такмед проводиться. Інструктори є, все добре. А кількість ампутацій через посттурнікетний синдром як була захмарною так і залишається.

І це тільки один напрямок в тактичній медицині, який лежить на поверхні. Там громадний пласт проблем, які ніхто не вирішував комплексно з 22 року. І не оптимізував з урахуванням змін умов війни. Комплексно тільки забороняли те що намагались запровадити рятуючи ситуацію.
Бо приймали рішення і мали повноваження люди які про оце все знали з паперів які їм приносили в безпечні, теплі затишні кабінети. Люди, які як показник своєї ефективності ставили - оптимізацію штату інструкторів. Зменшення кількості і "багатостаночність". Коли інструктор, він і вогневик і такмед і тактик і інженер на папері. І 30ку свою отримує. А на ділі сам стріляти не вміє, має 160 кг ваги і крім як затягнути турнікет до усрачки нічого не вміє.

Пани які були відповідальні за рішення та розвиток, постійно на рік-півтора запізнюються. А ціна такого запізнення - життя та інвалідності людей.

Але що більше за все вкурвлює. Вже більше двох років в нас є готові рішення. Працюючі. Які довели ефективність на ЛБЗ.
Прийдіть і візьміть. Ми покажемо. Навчимо. Поділимось.

Недавно були збори в одному славетному НЦ з приводу такмеду. Ну, знову розповідали що всі не розуміють свого "щастя", бо не розуміють переваги програми 3х10.
Так от там ДОЗівці пропонували здорові ідеї. Наприклад пропозиція давати ази такмеду не на 3-4 тижні навчання, а раніше.
З перших днів. І що турнікети треба рекрутам видавати в перші дні. і що треба постійно підтримувати навички. Весь час.
І що партнери нам передають пам'ятки і їх треба роздавати рекрутам.
Але....

Майже два роки ми даємо перше заняття по такмеду на 2-3 день навчання. Турнікети зразу. А кишенькові пам'ятки та посібники, ми видаємо два рази. Більше року. коли люди приходять і за потреби коли вони виходять з БЗВП. Бо з'ясувалось вони їх читають. До дірок. На фото від 17 вересня минулого року, надрукована партія посібників. Були і інші тиражі. І постійна практика.
І треба всього одне - прийдіть і візьміть досвід, який працює.

Частина 4. Але і це не спрацює. Бо це механізм, навіть робочий, який потребує палива. Потребує людей які будуть те все робити якісно.
починати треба з відбору та підготовки інструкторів та створення умов для їх роботи.
НЕМА КНОПКИ "ЗАЇБІСЬ".
Є люди яких треба відібрати, підготувати і дати можливість працювати якісно. З нормальним режимом, з можливістю відновлення.

Все ж просто? Треба взяти і зробити. Чи можливо це? Так. Ми живий приклад.

І ще. Главкомом визначена задача - максимально зменшити втрати через погану підготовку. Це про це ж саме. Про збереження життя та подальшої дієздатності. Нова програма яку ми зараз за дорученням командувача сухопутних військ розробили та же адаптуємо в якості пілотного проекту потребує збільшення навчального часу на такмед.
До 42 годин. Умовна схема 14х3. Не виходячи за рамки загальних термінів програми. І це теж реально. Просто викинули застаріле лайно яке ніколи не знадобиться бійцю в сучасній і подальших війнах.

Це не претензії до ДОЗу. Вони зараз намагаються вирівняти ситуацію яку всрали до них пани забронзовілі теоретики. Вони прийшли і намагаються зробити щось з мінусової відмітки. Намагаються. Саме тому, ми будемо допомагати, або поки не доб'ємось результату, або поки не зрозуміємо, що це знову нескінченний процес заради процесу. Але поки ті люди які туди зайшли, декларують нормальні наміри. І поки не дурили. Тому маю обережну надію, що щось почне змінюватись. Але поки це тільки надія.
Але треба вчора. Бо кожен день, це чиєсь життя.

Перші два фото, це пропозиції які пропонуються/озвучуються зараз (тиждень тому). По суті через два+ роки після того як це вже запроваджено у нас. Все інше це те, що вже працює у нас. Щось два роки, щось рік.
Але це все вже є. В робочому стані. Просто треба взяти і масштабувати. Системно.