Три роки, ми робимо те, на що не здатна ні одна армія країн "старого світу". І будемо робити далі. Стільки скільки буде треба для перемоги у війні за Незалежність. Витримки нам всім. І стійкості. Буде важко.

Не маю часу, та і особливого бажання щось писати з приводу того що було (і ще буде з Трампом). Писав 22 лютого (посилання в коментарі). Моя думка не змінилася і не зміниться. Ми не країна третього світу. Ми не країна яку можна принижувати. Ми країна в якої вже в кожній родині є вбиті росіянами. Ми зможемо підтримувати мирні угоди на прийнятних для нас умовах, за які вже загинули десятки тисяч Українців, але ми ніколи не цього не забудемо.
Ми країна яка три роки протистоїть РФ в прямій війні де ворог тотально має перевагу в усьому. Єдина країна яка це змогла і зможе в подальшому. І да, я не впевнений що будь яка армія була б настільки стійка під кабами, іскандерами, сотнями тон чавуна з неба і під мільйонами дронів.
Якій би країні не надавали будь яку кількість оборонної зброї, при тотальній перевазі противника, ніхто б не вистояв так як ми. Просто пам'ятайте кожну мить.
Трамп, Венс, Маск, це тимчасові чуваки. путін агресор і злочинець назавжди. Росія - країна яка розв'язала середньовічну війну в центрі Європи. Росіяни вбивці. Хоче бути Трамп поплічником путіна, це його справа. Але я не думаю, що Америка і Американський народ дасть зробити з себе позорисько для всього світу, підтримавши і ставши на сторону агресора який вже програє. Навіть якщо на це буде треба час. І ще. Дипломатія не працює. Ми зараз кров'ю виборюємо нові правила і новий світоустрій. Зеленський не представляє себе особисто на перемовинах. Це його посада. Він представляє кожного загиблого. Кожну родину загиблого. Кожну дитину загиблого.
Нам важко зараз і буде важче. Але це не точно. Але все буде нормально. Нема зараз на планеті нації стійкішої за Українців.

Звісно, якщо у вас є непереборне бажання знепритомніти від новин та "безнадії", це ваше право.
Але, як на мене, трошки зарано лягати в "обморок".
Давайте ще постоїмо. Трошки. Ну як трошки? Відносно того що вже змогли за всі ці роки. Всупереч. Поки не дамо їм всім пизди.
У росіян запас міцності такий собі. Та і США, за вихором псевдоновин, фейків та непродуктивних фрікцій нової влади, народ потроху "прозріває". Особливо коли стосується грошей. Не так все погано, як намагаються нав'язати новинами з кожної праски. Це теж частина гри.

Ще трошки демократії від Трампа і статуя Свободи від сорому пішки піде на інший материк

Підготуємо якісно канадійських піхотинців з урахування досвіду піхотних боїв 22-25 років. Проведемо якісну БЗВП для рекрутів Гренладії. Адаптовану до сучасних реалій на полі бою.
151НЦ. Наша підготовка круче ніж стандарти НАТО

Частина 1. І знову про наболіле. Дуже довгий текст. Про фаховий інструкторський склад, який знову може опинитися під загрозою.
За "керівними документами" часів СРСР, які перевели на українську мову, у нас досі відбір інструкторів вважається дуже простою задачею.
Звучить це приблизно так - "відібрати досвідчених/кращих військовослужбовців, які за своїми морально діловими якостями" бла бла бла.
Визначає ці якості командир. За яким критерієм? За корисністю для командира? За те, як боєць варить йому каву? Чи як заглядає в очі? Чи за успіхами на полі бою? Це не працює. На жаль. Хороші бійці потрібні самому. А от якийсь шкурняк вирішити, або мазаного прилаштувати, це не питання.
Але до більшості поважних панів зверху це не доходить. Кожен пузатий полковник з управління або відділу підготовки, а тим більше викладач військового вишу вважає, що він може провести БЗВП. Легко може. Бо він нев'єбєнний фахівець. Я не жартую. Більш того, вони вважають що кожен курсант військового вишу починаючи з 2-3 року навчання, теж це може. Ми з великим трудом "відбили" спробу, коли поважні пани хотіли прислати нам курсантів з ВІКНУ на стажування в якості інструкторів БЗВП. Юристів, перекладачів, психологів. Інструкторами на БЗВП, куди привозять людей з ТЦК. Деморалізованих та наляканих. Але пани полковники, впевнені, що БЗВП це дуже просто. Чому?
Тому що самі 20,30+ років тому пройшли КМБ на від'єбись і ніколи не були в сучасному бою. З 14 року по штабам. І вся війна для них, то клітинки в відомостях, цифри в БЧС, та інколи стріми з коптерів.
Тиск на командирів навчальних підрозділів по підняттю % ІВС (інструкторсько викладацького складу) з боку начальства шалений. Бо начальство звітує ще вище відсотками. Йому насрати які ті "інструктори" в ділі в полі. Як вони проводять навчання. Просто насрати. Бо ці поважні пани, теж ніколи не будуть в окопах в піхотному бою поряд з людьми яких навчили їх підлеглі.
Тому багато "учєбок" набиває собі відсоток. Знаєте яка з самих простих да дієвих схем? Це дійсно правда. Страшна правда.
Після отримання БЗВП після ТЦК, рекрути отримують розподіл по частинам і за ними приїжджають представники частин. Але майже завжди буває невелика кількість бійців, яких ніхто не хоче собі в підрозділ навіть при тотальному дефіциті людей. І ці люди "зависають" в НЦ. Через місяць-другий, старше начальство починає їбсти НЦ за те що вони "ховають" людей від війни. Але їх тупо не беруть бойові частини. Відказники, наркомани, віч, гепатит, психи, хворі та скалічені, яких ВЛК конвеєром прогнало як "годєн" і просто кончені уєбани. Нема механізму, як їх вивезти з НЦ. І тоді керівники починають за рахунок цих людей, піднімати собі відсоток ІВС. Їх зараховують в штат центра, та відправляють вчитися на молодших командирів та інструкторів. І через 2-3 місяці ці люди стають "сертифікованими" інструкторами. Потім при першій нагоді, їх запихують во всі списки на навчання. За кордон, на підвищення і таке інше. Паралельно вирішують питання з "набуттям бойового досвіду". Їх відряджають в бойові частини на місяць на набуття. Якщо їх не брали піхотні підрозділи після БЗВП, то можете здогадатися, як "раді їх бачити", вже в якості командирів відділень і головних сержантів. Їх тупо тримають десь подалі щоб не проїбати позиції, а через місяць відправляють назад з пакетом документів. Не завжди звісно. Деяких відправляють в піхоту і деякі навіть отримують поранення та гинуть. Але більшість повертається в НЦ з статусом УБД і продовжує постійно вчитись та пройобуватись. Через рік-два, у таких чуваків купа сертифікатів і вони як не вміли нічого так і не вміють. Зате мають право на всі інструкторськи виплати. Але поважні пани з вищих штабів, мають великий % укомплектування. А що там насправді в полі, на це їм похуй. Вони ніколи не будуть в окопі. Це тільки одна схема. Є ще кілька інших. В тому числі за гроші. коли людина з ТЦК стає дивним чином поважним інструктором з БД, ніхуя не розуміє і ніколи не була в контактному бою. Але про це можна довго писати і говорити. Балачками тут мало що змінити.
Я повернусь до наболілої теми.

Частина 2. Я вам поясню що таке інструктор та викладач в нашому центрі. У більшості випадків.
Це перш за все піхотинець, який безпосередньо приймав участь у піхотних боях. Штурмував, сидів під артою, ховався від фпв, бачив ворога через прицільні пристрої своєї зброї і мав вогневий контакт. Надавав допомогу або був поранений. Тобто повною ложкою піхотну долю.
Спочатку нам треба пройти всі кола пекла, щоб цього піхотинця забрати до себе у відрядження на навчання. Бо багато командирів просто не відпускають. Їм треба задача тут і зараз і відпускати гарного бійця, це перспектива до якої треба дожити.
Потім цей піхотинець майже три місяці проходить у нас навчання. Це теж відбір. Потім пекло з переводом. Часті випадки, коли людина, яка інструктор від бога, їде здавати посаду в частину, а її тупо вбивають на штурмах. Це навмисно робиться. Просто людину день в день відправляють на штурми.
Майже ні один перевод гарного піхотинця з бойового підрозділу в навчальний центр, не відбувається просто. Це такий адіще, що важко описати.
А коли все таки вдається, людина продовжує навчатися. Постійно. А потім ще місяці три стажується під наглядом більш досвідчених побратимів. При чому майже кожного тижня проводяться інструкторсько-методичні збори, де люди продовжують відпрацьовувати все що дають. А ще періодична допомога підрозділам на ЛБЗ в донавчанні особового складу або підготовці "під задачу". І постійно вчиться та актуалізує досвід.
І десь приблизно через 8-12 місяців інструктори можуть фахово самостійно проводити заняття. Тримати аудиторію. Робити все те чому навчають. Показати будь яку вправу за вищими результатами. І тільки тоді, їм довіряють рекрути. І навантаження на них колосальне. Саме тому, коли ті ж поважні пани полковники з управлінь, кажуть що треба брати обмежено придатних і навчати на інструкторів, у всіх хто бореться за результат це викликає посмішку. Бо на приклад вогневик, проходить та пробігає в день більше 10-15 км в повному спорядженні. Топографи, наматують десятки кілометрів. Тактики по штурмовим діям або CQB, це взагалі роблять все з курсантами. По кілька разів в день. З повною викладкою. Інструктори такмеди, то взагалі пекельні борошна. Це насправді дуже важко. В тому числі і тому, що 90% гарних людей, які вважають себе інструкторами, фахівцями або гуру інструкторської справи, такими на жаль не є. Бо просто вміти, це замало. Вчителя навчальних класів навчаються скільки рочків? Так от інструкторська та викладацька справа вона не простіша і не легша. Бо наслідки поганої підготовки виправити вже не можна. Бо війна не дає других шансів та можливість виправити все за допомогою репетитора.
І от зараз у нас знову намічається перекос в реалізації хорошого починання. Причина проста. Тому що поважні пани, які приймають рішення, забули або не знали, що інструктор та викладач, це одна з самих дефіцитних спеціальностей завжди, особливо зараз. Від якої залежить майбутнє збройних сил.
Звісно, якщо ціль швидко вбити свою армію, то інструктори не потрібні. Призвали, вбили, зменшили призовний вік, вбили, вбили всіх, капітулювали. Пішли в катівні та гулаг. Або втікли за кордон.
Але якщо ми думаємо трошки наперед, якщо ми хочемо якісно підвищувати рівень боєздатності, стійкість та виживаємость підрозділів в перспективі, то треба вже усвідомити, що неможливо мати гарний результат, просто призначивши гарного бійця інструктором. Неможливо без потрібних якостей та важкої підготовки зробити з людини інструктора по "щелчку пальця".
У нас на 12 році війни, нестача інструкторів, зате резервні роти забиті полковниками та майорами, яким не можуть знайти місця в військах. У нас нема солдатів, зате генерали в батальонах резервів. Нікому це дивним не здається?
Якщо БЗВП та підготовка це така проста справа, то чому б не сформувати з цих батальйонів резерву офіцерів, офіцерські роти, та не відправити воювати. Хай покажуть як треба. Якщо інструктор це просто, то будь який офіцер майже супермен спецпризначенець за логікою панів полковників.
То може самі підуть та покажуть в окопах як треба?

Частина 3. По навчальним центрам нещодавно пройшла хвиля переводів в бойові підрозділи. Пани з управлінь та відділів, тупо, квадратно гніздовим, переводили всіх. Слава богу, це зупинили та частково виправили. Втрутився Сирський та Драпатий з командувачем підготовки СВ, останню хвилю божевілля та маразма зупиняв особисто Апостол за наказом Сирського. Бо і Сирському і Драпатому для виконання задач треба підготовлена піхота. А клєркам в полковничих погонах потрібні відсотки на папері. Є різниця? На паперах нема. А на лінії фронту є. і суттєва.
Зараз через армію+ просто перевестись з тилового підрозділу в бойовий. Наприклад при формуванні нових підрозділів безпілотних систем (які багатьом здаються більш безпечними ніж інші), у нас в основному туди йдуть люди не з ТЦК, а формується костяк з вже існуючих підрозділів. Які самі знаходяться на нижній межі укомплектованості.
От прямо зараз ми починаємо втрачати рівень підготовки в не багатьох навчальних центрах, які намагаються якісно давати БЗВП.
Я не шуткую. Через пів року (плюс мінус) всі фахові і мотивовані інструктори (без обмежень) будуть стикатися зі спокусою перейти в інше, більш привабливе місце. Звісно в бойову частину, звісно через армію+.
Підрозділи СБС треба комплектувати. Механізовані та стрілецькі підрозділи теж. Лінія фронту в пріоритеті. Але треба знайти баланс. Зараз в підрозділи безпілотних систем заходять кращі. Їх ретельно відбирають. Висока планка. Командири хочуть кращих. Багато хто перевівся на командну ланку з підрозділів сухопутних військ і теж тягнуть до себе всіх кращих з ким служили. І простіше всього зараз перевестись з навчального центру в бойовий підрозділ. Це правильно і добре. Але... Це система ніпель.
З навчальних центрів та підрозділів, заманюють всякими плюшками самих фахових та мотивованих інструкторів.
Люди мають право вибору. Це добре. Але звідки навчальним центрам брати нових інструкторів?
Відрядити на навчання з піхоти зараз майже не можливо бійця. А потім ще перевести. Перевести з поганого НЦ, мотивованого інструктора в інший НЦ, теж майже не можливо. Через пів року в нас буде проблема. Зараз починається масовий вихід людей з навчальних підрозділів через армію+.
Це добре. Бо у війська йдуть люди з височезною підготовкою та досвідом. Але де брати їм заміну? Навчальні та тилові підрозділи не можуть конкурувати з бойовими в частині грошового забезпечення. Це факт. Коли людина виривається з піхоти в НЦ, вона готова сидіти на мінімалці, але спати вдома на білих простирадлах. Але з часом, багато чого забувається і людина хоче змін, розвитку та більшого. Це нормально. Це розвиток. Але треба десь брати людей, щоб компенсувати тих хто виходить. Якщо не знайдемо вихід, буде проблема.
І ще. Я знаю що через місяць-другий, зіткнувшись з реаліями, частина цих людей буде розчарована, але назад відкотити не вийде. В середньому протягом 3-4 місяців 60%, проситься назад. Але це вже не можливо.
Бо вхід гривня через армію+, вихід.... Закритий.
Якщо не почнемо брати це все до уваги вже вчора, то скоро будемо мати проблеми.

Після 24 лютого 22 року, для кожного з нас змінився світ в якому ми жили. Ніколи вже не буде так як було до того .
Після приходу Трампа, змінився світ в якому ми жили після 22 року. Це просто факт.
І теж все не буде так як було раніше.
Подобається нам чи ні.
А емоції тільки шкодять.
Робимо що повинні робити щоб наблизити перемогу і хай буде що буде. Не в перший і не в останній раз такі періоди.
Всім хотілося б іншого, але маєм що маєм.

Одні з перших випускників курсу підготовки протишахедних вогневих мобільних груп. Вісім заходили, з них шість хлопці збили з кулеметів. 12,7 це любов назавжди.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Країна з ядерним арсеналом в топ 3 світу. Країна, армія якої вважалась до 22 року, другою армією світу.
Країна армія якої вдерлася в Україну (яка втричі менше) щоб за три дні зброєю, змінити державний устрій, посадити своїх маріонеток і провести чистки по заготованим спискам, та геноцид в подальшому. Це не жарт.
В одній колоні яку ми розмотали на Харківщині, у росгвардії були українські карт-рідери для ID карток.

Зараз ця країна "святкує звільнення" маленького райцентру Суджи угрупованням з елітних частин, з яких половина стерта на третину. Орієнтовно 50-60 тис проти 10 тис українських вояків. Ще й вигадує відверту брехню про "тисячі в оточенні" задля надування "величі".
Зараз ця країна верещить в істериці від прильотів дронів по столиці. Винос нафтопереробної галузі, вже мовчки "розслабилась і отримує задоволення". А військовий ЧФ сховала щоб ми його не добили. В економіці і банковому секторі серйозні проблеми. Частина курської області контролюється силами оборони.

Це ж я не вигадую. Просто згадайте що вони з себе "показували" світу до 22 і що зараз.

Україна платить за це величезну ціну. Нам всім важко. Дуже багатьох ми втратили і кожного дня втрачаємо. І нема ніякого розуміння хто з нас, ще живих, побачить перемогу.
Але Україна стоїть. І поки нема явних передумов що збирається впасти.
Розумієте, ми не програЄмо війну. А росія її не виграЄ. І рф не має ресурсів щоб змінити радикально ситуацію.
На зараз це питання відкрите.
Як би Трамп не вигадував що ми маленькі і в нас безвихідь, це не правда.
Інформаційний тиск це також частина війни. Просто згадуйте всі факти. Як було і як стало (з урахуванням війни).

Росія не велика. Вона довга (длінная) і пиздлива.

Українці вважали що Байден імпотент через говорильню і мінімум реальних дій, які неймовірно затягували.
Але Трамп виявився куколдом з словесним проносом, який до усього іншого ще й до усрачки боїться Путіна.
Нічого непередбачуванного і гарного для нас найближчим часом не буде.
Поки що Росія пропонує капітуляцію України в замін на хокейний матч між США та РФ.
"Похуй все, танцюймо далі". Робимо що повинні і хай буде що буде.

Частина Слов'янська без світла після ударів по енергетиці після закінчення телефонної "домовленності". Нормальний план.

Ми всі вже настільки втомлені, що навіть скептики, десь там в глибині глибин, надіються на якесь чудо в перемовинах Трампа. Навіть розуміючи, що його не може бути. Це як розум кажем одне, а емоції інше.
Ну просто дуже не хотілося вірити в реальність. Як в лютому 22, коли все казало що буде війна, а емоції казали - такого не може бути в 21 сторіччі. Ну просто не може бути в центрі Європи війни з бомбардуванням міст, ударами ракетами, розстрілом цивільного населення і тортурами. Може.
Так і з Трампом, коли дії і розум каже одне, а емоції та втома дуже хочуть чуда. Не може одна людина перекреслити напрямок політики країни за 100 років. Ну не може він стати союзником РФ. Ну не може кинути і зрадити всіх союзників.
Може. Може і робить.
І не важливі причини, мотиви і діагнози.
Наш найбільший союзник нас зрадив. Все. Крапка. Ні, поки що він не дає зброю росіянам і не допомагає нас вбивати. Але очевидно, що в процесі "замирення", як він бачить, інтереси росії для нього важливіші.
Можна не хотіти в це вірити, можна злитися, але факт є факт.
Наш учорашній союзник бачить інший варіант закінчення війни ніж ми. Йому насрати на не те що на нас напали.
Йому не важливо що він цим підтримує майбутні війни та агресії. Він великий і сильний. "Зі мною такого не буде" вважає Трамп. Побачимо. Каже історія імперій.
Він створює новий світопорядок. І РФ йому цікавіша ніж ми. Бо ми малі, бідні і слабкі. РФ теж не торт, але там ядерка. І Китай під боком.
Я надіюсь що не дійде до того, що Трамп оголосить нас терористами та "укрохуситами" і не вдарить американською зброєю по нам. Хоча я і не виключаю такого.
Америка то не Трамп. Звісно. Але зараз Трамп приймає рішення від яких залежится життя кожного з нас і наших дітей. І збурених голосів "америки" я не дуже чую. Там яєць не стало. В прямому та переносному.
Можливо, можливо, щось потім і зміниться. Бо життя бентежне, а росія завжди зраджує. Але зараз є факт.
За нас, без нас вирішують нашу долю не на нашу користь.
Того як ми хотіли та мріяли, що нас завалять зброєю і створять нам вигідні умови для перемовин не буде.
В нас поки що обіцяють забрати останнє і не давати те, за що вже проголосовано конгресом США.
Ну, життя не справедливе. Але ми це знаємо як ніхто інший.
Це дуже не приємно, боляче і зовсім несподівано в площині наших надій і останніх 10 років війни. Але це факт.
Ми потрібні тільки самим собі. Ми, найдосвідченіша армія Європи і світу, яка протистоїть в повноцінній війні ворогу що має тотальну перевагу.
І ми робимо те, що не під силу іншим. І це вже є. І цього у нас не відняти.
Нічого критичного та фатального не трапилось. Просто американська влада нас зрадила. Таке вже бувало.
Тому збираємось до купи і шукаємо інші варіанти. Росія 2022 і 2025, це вже інше.
Але є і гарні новини.
Ряд країн ЄС і Канада (і ще кілька країн) всерйоз розмірковує про відмову від літаків F-35. Американцям треба готуватися до того, що їх президент втратить всіх покупців новітньої американської зброї в Європі.
А ВПК Америки це дуже великі кошти. Але навряд чи вони зможуть повернути довіру до штатів.
Кидал ніде не люблять. Задню в Європі «круті чуваки» вмикати не будуть тому будуть шукати збут серед не дуже демократичних країн. І Росія тут Трампу зрозуміла і комфортна. Але грошей там не буде.
Тому Американці будуть своїми податками фінансувати закупівлю американської зброї в борг Росією. Ну, а в кінці росіяни кинуть Америку і вʼїбуть її разом з Китаєм. Бо Америка то далеко і там всякі заморочки. А Китай ось він, близенько, зрозумілий і вже вмонтований в економіку.
Де ми в цій схемі? Там де і вся Європа. Коли Путін наїбе Трампа і разом з Китаєм почне діяти проти США, ми будемо нейтрально спостерігати. Ну, якщо будуть гарні пропозиції, то може допоможем. Але це не точно.
Але то про дуже довгий період.
Нам зараз треба пережити чергову турбулентність (в першу чергу емоційну) і вигребсти. І не наробити помилок всередині країни. Бо шансів оплачених такою високою ціною, раз на кілька сторіч випадає.